УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2015 р. Справа № 876/65/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Ільчишин Н.В.,

Пліша М.А.,

з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року у справі №813/7459/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-транс Україна» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

03.11.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-транс Україна» (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ), просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ форми «Р» від 28.10.2014р. №0000942200 про сплату 21 629,00 грн. податкового зобов'язання з податку на прибуток та 5 407,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а всього на суму 27 036,25 грн., а також податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 28.10.2014р. №0000952200 про сплату 184 030,00 грн. податкового зобов'язання податку на додану вартість та 46 007,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій, всього на суму 230 037,50 грн., разом на суму 257 073,75 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.12.2014р. позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДПІ подала апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.12.2014р. та винести нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені за результатами перевірки, яка оформлена актом від 09.10.2014р., в ході проведення якої встановлено неправомірне відображення позивачем в податковому обліку господарських операцій по взаємовідносинах із ТзОВ «ТД Теко Груп» щодо поставки товарно-матеріальних цінностей (соя). В процесі проведення перевірки, результати якої оскаржуються Товариством, встановлено, що ТзОВ «ТД Теко Груп» власних виробничих потужностей та трудових ресурсів немає, що виключає можливість виконання взятих на себе зобов'язань згідно договорів укладених з позивачем. Факт виконання договірних зобов'язань за договором укладеним між Товариством та ТзОВ «ТД Теко Груп» від 27.12.2012р. позивач підтверджує податковими, видатковими та товарно-транспортними накладними, проте такі не підтверджують реальності господарських операцій. Зокрема, непідтвердженою є фактична можливість покупця перевірити товар за кількістю та якістю, оскільки підписання видаткових накладних, як засвідчення належної якості та комплектності товару, здійснювалось не в місці його приймання. Крім того, з представлених документів неможливо встановити рух товару в ході здійснення господарської операції, оскільки поставка здійснювалась з місця, яке ніяк не пов'язане з господарською діяльністю ТзОВ «ТД Теко Груп». На документування господарських операцій, виключно в цілях отримання податкової вигоди свідчить той факт, що поставка товару згідно первинних документів відбулася значно швидше, аніж такий договір був підписаний. Наведені обставини судом першої інстанції не враховано, що як наслідок призвело до безпідставного задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримала, представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги та пояснення сторін в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТзОВ «Агро-транс Україна», зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа 01.10.2012р. за кодом ЄДРПОУ 38411807, серед видів діяльності за КВЕД-2010 - виробництво олії та тваринних жирів, виробництво крохмалів та крохмальних продуктів.

На підставі наказу від 25 вересня 2014 року №270 та направлення від 26.09.2014р. №295/2200, виданого ДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТзОВ «ТД Теко Груп» за період з 01.12.2012р. по 28.02.2013р. якою встановлено порушення пп. 138.1.1 п. 138.1 п. 138.2 п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі-ПК України) в результаті чого завищено витрати собівартості придбаних товарів, робіт (послуг) на суму 102 997грн., у тому числі за ІV квартал 2012р. в сумі 102 997 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 21 629 грн., у тому числі за ІV квартал 2012р. в сумі 21 629 грн. та порушення п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п.186.1 ст.186, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 та п. 200.2 ст. 200, п. 201.4, п. 201.6 п. 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту всього в сумі 205 743 грн., у тому числі за грудень 2012р. в сумі 23 625 грн., за І квартал 2013р. в сумі 182 118 грн., і як наслідок занижено податок на додану вартість в сумі 205 743 грн., в тому числі за грудень 2012р. в сумі 23 625 грн., за І квартал 2013р. на суму 182 118 грн., що викладено до акті перевірки № 408/2200/38411807 від 09.10.2014р.

За результатами перевірки та на підставі складеного акта ДПІ 28.10.2014р. винесено податкове повідомлення-рішення №0000942200 про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 27 136,25 грн., у тому числі за основним платежем - 21 629,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 5 407,25 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000952200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (далі - ПДВ) в сумі 230 037,50 грн., у тому числі за основним платежем - 184 030,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 46 007,50 грн., з якими не погодилось Товариство звернувшись із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції колегія суду виходить з наступного.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 вказаної статті встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Порядок створення, прийняття і відображення в бухгалтерському обліку первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704.

Згідно з п.2.1 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996 від 16.07.1999р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

У розумінні пункту 14.1.36 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Як вбачається з акта перевірки від 09.10.2014р. ДПІ під час проведення перевірки використано інформацію, що міститься в базі даних АІС «Бест Звіт», АІС «Податковий блок», підсистема «Аналітична система», податкову звідність, договір поставки від 27.12.2012р. № СО-0000106; копії податкових/видаткових накладних за період перевірки по ТзОВ «ТД Теко Груп»; копії ТТН; копії реєстрів отриманих податкових накладних за період перевірки; акти ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 28.08.2013р. №919/26-55-22-07/37046716 та від 29.08.2013р. №964/26-55-22-03-11/37046716.

Відповідно до наданих документів перевіркою встановлено, що згідно договору від 27.12.2012р. №СО-0000106 Товариство (Покупець) та ТзОВ «ТД Теко Груп» (Постачальник) Постачальник зобов'язується постачати товар (передавати у власність Покупця) для використання у підприємницькій діяльності, а Покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору. Предметом поставки є такий товар як соя тваринна (т.1, а.с.186).

На підтвердження отримання ТМЦ за Договором №СО-0000106 Товариством надано видаткові накладні № СО-0000303 від 19.12.2012р., № СО-0000309 від 28.12.2012р., №РН-0000012 від 07.01.2013р., № РН-0000015 від 15.01.2013р., № РН-0000026 від 28.01.2013р., № РН-0000055 від 05.02.2013р., № РН-0000056 від 14.02.2013р., №РН-000069 від 25.02.2013р. (т.1, а.с.127-134).

Оплату придбаного товару позивач здійснив відповідно до платіжних доручень за період з 04.01.2013р. по 25.02.2013р. (т.2, а.с.59-66).

Відповідно до умов Договору від 27.12.2012р. №СО-0000106 постачання здійснюється власним чи орендованим транспортом продавця/покупця за згодою сторін.

Як встановлено судом першої інстанції, поставка товару на адресу Товариства здійснювалась за рахунок позивача ФОП ОСОБА_3, згідно договору транспортного експедирування № 03/12-12 від 03.12.2012р., що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними, актами здачі-приймання виконаних робіт та платіжними дорученнями (т.1, а.с.135-185).

Крім того, між Товариством (Орендар) та ФОП ОСОБА_3 (Суборендодавець) укладено Договір оренди №01/11-12 від 01.11.2012р. відповідно до умов якого Суборендодавець зобов'язується надати Орендарю у тимчасове платне користування виробниче приміщення площею 290 м2 та прилеглу територію площею 1500 м2, що знаходяться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с.Давидів, вул.Львівська,2а. Термін дії Договору становить один рік. Відповідно до акту прийому-передачі приміщень до договору оренди №01/11-12 від 01.11.2012р. вказане приміщення передано Товариству (т.1, а.с.214-216).

На підтвердження реалізації готової продукції - продуктів переробки сої (макуху соєву, олію соєву) Товариством подано договори купівлі-продажу, укладені з: ТзОВ «Агролайф корми» (покупець) договір купівлі-продажу №13/12 від 13.12.2012р., ПП «Ефективна відгодівля тварин - Захід» (покупець) договір купівлі-продажу від 25.12.2012р., з СТОВ «Промінь» (покупець) договір купівлі-продажу № 2 від 26.12.2012р., з ТзОВ «Оазис «К» (покупець) договір купівлі-продажу №13 від 29.12.2012р., з ТзОВ «Галбекон» (покупець) договір купівлі-продажу №1 від 04.01.2013р., з ТзОВ «Галицька Птиця» (покупець) договір купівлі-продажу №3 від 15.01.2013р., з ТзОВ «Вірлів-Агробізнес» (покупець) договір купівлі-продажу № 4 від 28.01.2013р., з ТзОВ «В.Д.С. Агро» (покупець) договір купівлі-продажу №5 від 31.01.2013р., з ПП «Дархан» (покупець) договір купівлі-продажу №7 від 22.02.2013р., з ФГ «ОСОБА_4 (покупець) договір купівлі-продажу №8 від 25.02.2013р., з ТзОВ «Скиба-С» (покупець) договір купівлі-продажу № 6 від 18.02.2013р.

Відповідно до умов вказаних договорів ТзОВ «Агро-транс Україна» як Постачальник зобов'язувалось поставити у власність Покупців Товар, асортимент та ціна якого визначені у рахунку-фактурі, а Покупці зобов'язувались прийняти та оплатити замовлений Товар. Передачу Товару за вказаними договорами та оплату такого підтверджено поданими Товариством копіями накладних, довіреностей на отримання ТМЦ, платіжними дорученнями.

Представлені Товариством документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентом, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

Висновки ДПІ що господарські операції не носили реального характеру ґрунтуються на тому, що згідно акта ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 28.08.2013р. №919/26-55-22-07/37046716 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «ТД Теко Груп» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період 01.09.2012р.-31.12.2012р.» та акта ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 29.08.2013р. №964/26-55-22-03-11/37046716 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ «ТД Теко Груп» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2012р.по 31.07.2013р.» фінансово-господарська діяльність ТзОВ «ТД Теко Груп» здійснювалась поза межами правового поля. У вказаних актах зазначено, що у підприємства відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), відсутні необхідні умови ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

Проте колегія суддів зауважує, що сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок господарюючого суб'єкта не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства, тим більше особою, якої така зустрічна звірка безпосередньо не стосувалася. Отже, акти про неможливість проведення зустрічних звірок не можуть розглядатися як належне підтвердження фактів порушення платником податків податкового законодавства, здобуте в ході перевірки.

Висновки про порушення податкового законодавства контрагентом позивача не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а позивач як платник податку не повинен нести наслідків невиконання своїм контрагентом вимог закону. Така позиція узгоджується й з висновками Верхового Суду України, висловленими, зокрема, у постанові від 31.01.2011р. (справа №21-47а10 та, постанові від 11.12.2007р. (справа №21-1376во06).

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Законодавство не передбачає за покупцем обов'язку сплачувати ПДВ повторно, якщо такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, оскільки ПДВ, який включено до ціни товару, є податковим зобов'язання продавця товару і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. Невиконання чи неналежне виконання контрагентом покупця свого обов'язку, а також наявність інших обставин, що можуть свідчити про недобросовісне ведення господарської діяльності таким контрагентом, не може створювати наслідки для самого покупця.

При цьому слід зазначити, що Товариством до матеріалів справи долучено копію свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 200062327, копію Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №695394, з яких вбачається, що на час вчинення господарських операцій ТзОВ «ТД Теко Груп» було внесене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, було платником податку на додану вартість та мало право здійснювати оптову торгівлю зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (т.2, а.с.67).

Водночас, доказів на підтвердження того, що позивач був обізнаний щодо неправомірної, на думку податкового органу, діяльності його контрагента, прямої чи опосередкованої причетності до такої діяльності з метою отримання податкової вигоди, відповідачем не надано.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Так Європейський суд з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за перевірений період надано податкові накладні, які не мали недоліків та порядок заповнення яких, відповідає встановленому чинним на момент їх виписки законодавством (т.2, а.с.59-66). Зазначені обставини давали право Товариству включити ПДВ по спірних господарських операцій до складу податкового кредиту відповідного періоду.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦКУ, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦКУ недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Як вказувалось вище, на момент здійснення господарських операцій контрагент Товариства знаходився в Єдиному державному реєстрі та був зареєстрований як платник податку на додану вартість, що Актом перевірки не спростовано. Товар, який був предметом правочинів, не обмежений та не вилучений з цивільного обороту України. Таким чином, господарські операції, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави.

Колегією суддів також взято до уваги, що спірні господарські операції, в судовому порядку недійсними не визнавались, надавались та оплачувались протягом певного періоду часу, що дає підстави вважати, що такі мали реальний характер.

Також колегія суддів зауважує, що обґрунтування нереальності господарських операцій не можуть ґрунтуються на припущеннях.

Покликання ДПІ у судовому засіданні суду апеляційної інстанції на лист-відповідь Хотинської ОДПІ ГУ Міндоходів у Чернівецькій області від 18.12.2014р. №611/15-108 відповідно до якого в с.Вартиківцях Кельменецького району ТзОВ «ТД Теко Груп» немає в користуванні зареєстрованих приміщень чи інших об'єктів нерухомості, фактів провадження будь-якої діяльності на території Кельменецького району не зафіксовано на переконання колегії суддів не може підтверджувати нереальності спірних господарських операції між Товариством та його контрагентом як з підстав, що такі відбувались у грудні 2012 - лютому 2013 роках, так і тієї обставини, що приміщення можуть перебувати як у власності так і в строковому користуванні.

Щодо інформації ГУ МВС у Львівської області від 23.12.2014р. про реєстрацію за громадянкою ОСОБА_3 транспортних засобів, відмінних від тих які зазначені у ТТН то колегія суддів зазначає, що транспортні засоби можу перебувати і в користуванні.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суб'єкт господарювання вправі вести господарську діяльність, яка не заборонена, на свій власний розсуд, економічна доцільність якої є одержання прибутку, що Товариством дотримано, а тому слід погодитись з висновком суду першої інстанції, що податковим органом не наведено переконливих доводів та не доведено існування обставин, які виключають право позивача на формування податкового кредиту та витрат у зв'язку із господарськими операціями, що відбулися між останнім та ТзОВ «ТД Теко Груп».

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року у справі №813/7459/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді Н.В. Ільчишин

М.А.Пліш

Повний текст Ухвали виготовлено 06.03.2015р.