Справа № 461/12080/13-а

Провадження № 2а/461/51/15

Категорія 37

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2015

Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого-судді Мисько Х.М.,

при секретарі Коружинець Н.В.,

з участю: представника позивача - Крикавської І.В.,

представника відповідача - Балюєва С.В.,

третіх осіб - ОСОБА_10., ОСОБА_3,

представника третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду справу за адміністративним позовом Виконавчого комітету Львівської міської ради до Департаменту містобудування Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування наказу № А-190 від 16 липня 2013 року «Про затвердження ОСОБА_4 вимог до архітектурно-планувальної частини проекту реставрації з перепланування приміщень квартири АДРЕСА_1 під заклад торгівлі та приєднання коридору спільного користування з квартирою №4 з відтворенням дверного прорізу на місці віконного отвору»,

в с т а н о в и в :

виконавчий комітет Львівської міської ради звернувся в Галицький районний суд м. Львова з адміністративним позовом до Департаменту містобудування Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування наказу № А-190 від 16 липня 2013 року «Про затвердження ОСОБА_4 вимог до архітектурно-планувальної частини проекту реставрації з перепланування приміщень квартири АДРЕСА_1 під заклад торгівлі та приєднання коридору спільного користування з квартирою №4 з відтворенням дверного прорізу на місці віконного отвору».

В обгрунтування внесеного позову покликається на те, що на прийом до міського голови звернулися мешканці будинку № 2: ОСОБА_6 кв. № 7, ОСОБА_3 (кв. № 7), ОСОБА_7 (кв. № 13) стосовно неправомірності прийняття відповідачем оскаржуваного наказу, оскільки як вбачається із його тексту власнику квартири № 2 надано право на приєднання до квартири коридору спільного користування в буд. АДРЕСА_1 з можливістю в майбутньому оформити право власності на переплановану і збільшену у площі нерухомість. Вважають наказ департаменту містобудування № А-190 від 16.07.2013 незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки останній порушує права інших мешканців вказаного будинку щодо використання місць спільного користування в будинку, до заяви, що була підставою видачі оскаржуваного наказу не надано письмових заяв-згод на приєднання коридору спільного користування від всіх мешканців багатоквартирного будинку по вул. Вірменській № 2, що є обов'язковими для прийняття наказу департаменту містобудування, у випадку, коли приєднуються приміщення загального користування. У зв'язку з цим, вважають наказ таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема: частині другій статті 382 Цивільного кодексу України, частині 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та суперечить рішенню Конституційного Суду України у справі №1-2/200402.03.2004. У зв'язку із наведеним просить визнати протиправним та скасувати наказ № А-190 від 16 липня 2013 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю, надала пояснення, аналогічні до викладених у позовній заяві та просила таку задоволити.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з тих підстав, що спільний коридор між квартирою №2 та №4 не відноситься до технічних приміщень та не є об'єктом спільного користування мешканців будинку. Зазначив, що наказ № А-190 від 16 липня 2013 року прийнятий у чіткій відповідності до норм чинного законодавства України, у зв'язку з цим просить в позові відмовити повністю.

Третя особа ОСОБА_8 позовні вимоги підтримала повністю, надала пояснення, аналогічні до викладених у позовній заяві та просила таку задоволити.

Третя особа ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні до викладених у позовній заяві та просив таку задоволити.

Третя особа ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилася, подала до судового засідання клопотання про розгляд справи у її відсутності.

Представник третьої особи ОСОБА_4 проти позову заперечив, з тих підстав, що спільний коридор між квартирою 2 та 4 не відноситься до технічних приміщень та не є об'єктом спільного користування мешканців будинку. Також зазначив, що до повноважень виконавчого комітету не входить право звертатися з позовними заявами до суду в інтересах фізичних осіб про скасування актів власних структурних підрозділів, а відсутність порушеного права позивача виключає можливість судового провадження в адміністративній справі.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

16 липня 2013 року Департаменту містобудування Львівської міської ради прийнято наказ № А-190 «Про затвердження ОСОБА_4 вимог до архітектурно-планувальної частини проекту реставрації з перепланування приміщень квартири АДРЕСА_1 під заклад торгівлі та приєднання коридору спільного користування з квартирою №4 з відтворенням дверного прорізу на місці віконного отвору» (надалі - наказ № А-190).

Згідно зазначеного наказу № А-190, третій особі ОСОБА_4 затверджено вимоги до архітектурно-планувальної частини проекту реставрації з перепланування приміщень квартири АДРЕСА_1 під заклад торгівлі та приєднання коридору спільного користування з квартирою №4 з відтворенням дверного прорізу на місці віконного отвору, зобов'язано третю особу у встановленому порядку отримати технічні умови на інженерне забезпечення проектованого об'єкту, розробити у спеціалізованій проектній організації проектну документацію на реконструкцію та провести її експертизу, укласти договір про сплату інвестиційного внеску відповідно до вимог ухвали міської ради від 03.04.2008 року № 1697 «Про порядок залучення коштів інвесторів (замовників, забудовників) на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури та соціальної інфраструктури м. Львова» (із змінами) та звернутися в інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області для реєстрації будівництва та здачі в експлуатацію.

Не погоджуючись із зазначеним наказом № А-190 на прийом до міського голови звернулися мешканці будинку № 2: ОСОБА_6 кв. № 7, ОСОБА_3 (кв. № 7), ОСОБА_7 (кв. № 13): стосовно неправомірності його прийняття Відповідачем.

У зв'язку з цим, з метою захисту прав мешканців виконавчий комітет Львівської міської ради звернувся з даним позовом.

Згідно з ст. 140 Конституції України та ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Однак, звертаючись із відповідним адміністративним позовом в інтересах мешканців будинку АДРЕСА_1 виконавчий комітет Львівської міської ради не врахував, що частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Доказів в чому полягає порушення прав саме виконавчого комітету Львівської міської ради внаслідок прийняття наказу його структурного підрозділу - департаменту містобудування № А-190 від 16.07.2013 року позивач не навів.

Крім цього, суд погоджується із доводами третьої особи про те, що до повноважень позивача не належить право звертатися до суду з позовною заявою в інтересах фізичних осіб, оскільки, згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Одночасно ч.3 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

Повноваження виконавчого комітету міської ради передбачені ст. ст. 27-39 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» з аналізу яких не вбачається право виконавчих органів звертатися до суду в інтересах фізичних осіб про скасування актів власних структурних підрозділів.

Слід зазначити, що в чинному законодавстві України передбачено лише один випадок коли органи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду в інтересах фізичних осіб, а саме, відповідно до п. 6 ст. 28 Закону «Про захист прав споживачів» органи місцевого самоврядування з метою захисту прав споживачів мають право створювати при їх виконавчих органах структурні підрозділи з питань захисту прав споживачів, які вправі подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів.

Суд також не приймає твердження позивача, що спірний коридор належить на праві власності усім мешканцям будинку № 2 по вул. Вірменській у м. Львові виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду.

Допоміжні приміщення відповідно до ч. 2 ст. 10 указаного Закону стають об'єктами права спільної власності співвласників будинків одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.

Відповідно до рішення Конституційного суду України у справі № 1-2/2004 за конституційним зверненням ОСОБА_9 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1,10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) від 02.03.2004 року питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень (підвали, сараї, кладочки, горища, колясочні і т.ін.) на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності. Таким чином, питання щодо згоди власників квартир - співвласників допоміжних приміщень багатоквартирного будинку - на надбудову поверхів і т. ін. з використанням при цьому конструктивних елементів будинку, як і на вчинення іншихдій стосовно допоміжних приміщень, має вирішуватися відповідно до законів про власність та інших законів України, передусім Цивільного кодексу України. Згідно ст. 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Відповідно до ст. 369 Цивільного кодексу України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Разом з тим слід враховувати те, що згідно ст. 382 Цивільного кодексу України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку на праві спільної сумісної власності належать приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Для правильного вирішення спору суд з'ясовує не лише характеристику спірного приміщення за наданими міською радою документами, але й детально перевіряє, чи є спірне приміщення допоміжним; чи знаходитися у ньому технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою; чи використовувалось воно чи якась з його частина для обслуговування будинку.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, спірний коридор не є об'єктом спільного користування усіх мешканців будинку та у ньому не знаходиться технічне обладнання будинку без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою.

Таким чином, підсумовуючи викладене та оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги виконкому Львівської міської ради є необґрунтованими, тому в позові слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 7-12, 86, 128, 160, 161, 162, 167 КАС України, ч.2 ст.19 Конституції України, ч.3 ст.24, ст. ст. 27-39 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», суд, -

п о с т а н о в и в :

у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом 10-ти днів після її проголошення. Постанова набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя Мисько Х.М.