Справа № 22ц- 964 Головуючий в 1 інстанції - Островська О.П.
Доповідач - Темнікова В.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2008 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Ступіної Я.Ю., Мартинюка В.І.,
за участю секретаря- Плахотнюк К.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та прокуратури м. Луганська на ухвалу Ленінського районного суду м. Луганська Луганської області від 07 грудня 2007р. за заявою ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконними діями та бездіяльністю органу дізнання, органів досудового слідства, органів прокуратури та суду, а також відновлення в повному обсязі порушених прав, -
ВСТАНОВИЛА:
26 жовтня 2007 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Луганська з заявою про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконними діями та бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, а також поновлення в повному обсязі порушених прав.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 07 грудня 2007 року заява ОСОБА_1 була задоволена частково. Суд стягнув з Державного казначейства України за рахунок коштів державного бюджету зі спеціально визначених для цього рахунків для відшкодування шкоди заподіяної внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду на користь ОСОБА_1 у відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, втрачені доходи у сумі 9200грн. та моральну шкоду у сумі 50000грн. В задоволенні заяви в іншій частині вимог було відмовлено.
Не погодившись з зазначеною ухвалою учасники процесу, а саме ОСОБА_1, прокуратура м. Луганська та Головне управління Державного казначейства України в Луганської області звернулися до суду з апеляційними скаргами. До апеляційної скарги Головного управління Державного казначейства України в Луганської області приєдналося і Державне казначейства України. Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 02.04.2008р. апеляційна скарга Головного управління Державного казначейства України в Луганської області, до якої приєдналося Державне казначейства України була залишена без розгляду через пропуск строку на апеляційне оскарження. ОСОБА_1 та прокуратура м. Луганська в своїх апеляційних скаргах просили скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судом під час розгляду справи та постановці оскаржуваної ухвали, які виразилися в неповному встановленні обставин по справі, не відповідності висновків суду встановленим обставинам по справі та вимогам закону.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені в його апеляційній скарзі, просив її задовольнити, скасувавши ухвалу суду та направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Визнав апеляційну скаргу прокуратури м. Луганська в частині вимоги про скасування ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, але не згоден з обгрунтуванням цієї вимоги, викладеним в тексті їх апеляційної скарги.
Представник прокуратури м. Луганська не визнав доводи апеляційної скарги ОСОБА_1, підтримав апеляційну скаргу прокуратури м. Луганська, але в дебатах просив скасувати ухвалу суду та постановити по справі нову увалу про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1
Представник Головного управління Державного казначейства України в Луганської області та Державного казначейства України визнав доводи апеляційної скарги прокуратури м. Луганська, просив скасувати ухвалу суду та винести нову про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 У задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 просив відмовити через необґрунтованість його вимог і доводів.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав:
Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи були створені необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи з урахуванням принципу цивільно - процесуального законодавства про те, що кожен учасник процесу повинен довести ті обставини, на які він посилається як на основу своїх вимог або заперечень. Судом були досліджені і оцінені в їх сукупності всі докази, надані учасниками процесу. Виходячи з наданих сторонами доказів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1.
Постановляючи ухвалу по справі суд виходив з того, що ним були встановлені факти про те, що відносно позивача та іншої особи 27.03.2004р. органами внутрішніх справ Ленінського РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області було порушено кримінальну справу за звинуваченням за ст. 185 ч. 2 КК України, по якій не зважаючи на їх багаточисельні скарги про незаконність порушення кримінальної справи, було проведено досудове слідство, йому було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з місця постійного проживання, після чого справа була направлена до суду. Постановою Ленінського райсуду м. Луганська провадження по справі було закрито у зв'язку з відсутністю скарги потерпілого, так як прокурором під час розгляду справи обвинувачення було змінено з ст. 185 ч.2 КК України на ст. 356 КК України. Апеляційним судом Луганської області дана
постанова була залишена без змін. Однак ухвалою Верховного Суду України від 27.02.2007р. справа за обвинуваченням заявника за зміненим обвинуваченням за ст. 356 КК України була закрита за відсутністю складу злочину. Тому суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 має право на поновлення його прав та відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Судом також було встановлено, що заявник перебував під слідством та судом з 27.03.2004р. по 09 .12.2005р., тобто всього 20 місяців. Тому з урахуванням розміру мінімальної зарплати на час розгляду справи судом, яка становила 460 грн., а також того, що відшкодування моральної коди по даній категорії справ провадиться в обсягу не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, та враховуючи як конкретні обставини по справі, так і засади розумності та справедливості, суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування йому завданої моральної шкоди у розмірі 50 000грн.
Вказані обставини та висновки суду 1 інстанції підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваної ухвали. При цьому апеляційний суд враховує те, що згідно з діючим законодавством саме суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнала особа, характеру немайнових втрат та інших обставин, а також з урахуванням вимог розумності та справедливості, як того вимагає ч.3 ст. 23 ЦК України, що і було зроблено судом в межах закону та його компетенції.
В зв'язку з викладеним не заслуговують на увагу доводи апеляційних скарг, як ОСОБА_1, так і прокуратури м. Луганська про невідповідність висновків суду як в частині розміру моральної шкоди, так і наявності підстав для її відшкодування взагалі, обставинам по справі та вимогам закону.
Крім того, судом було встановлено, що на час порушення кримінальної справи заявник ніде не працював, підприємницькою діяльністю не займався, на що він сам посилався в заяві, оскільки внаслідок обрання запобіжного заходу він був обмежений у переміщенні. Тому суд дійшов висновку про те, що заявник не мав певних джерел доходів з поважних причин, а оскільки визначити його втрачений дохід не вбачається можливим, тому розмір шкоди від не отриманих доходів слід визначити виходячи з встановленого законом мінімуму зарплати на час розгляду справи судом, яка становила 460 грн. За таких обставин за висновком суду першої інстанції сума не отриманих доходів становить 9200грн. з розрахунку 460грн. за 20 місяців знаходження під слідством та судом.
Дані висновки суду 1 інстанції також підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваної ухвали.
Доводи ж апеляційної скарги прокуратури м. Луганська про те, що ОСОБА_1 на час слідства не відсторонявся від роботи і міг вільно працювати за фахом, що заявник є приватним підприємцем і його діяльність пов'язана з певним ризиком, в тому числі і не отриманням бажаного доходу, а тому у нього нема правових підстав для відшкодування йому будь - якого втраченого заробітку взагалі, як і доводи апеляційної скарги заявника про те, що суд невірно дійшов висновку про те, що неможливо встановити його втрачений дохід, а тому визначив розмір відшкодування втраченого заробітку, виходячи з мінімальної зарплати, так як він фактично недоотримав прибутки він підприємницької діяльності, а не отримував їх взагалі, так як не міг займатися нею в повному обсязі через неможливість виїзду за межі Луганської області та втрати більшості обігових коштів, необхідних для нормальної підприємницької діяльності, не заслуговують на увагу, так як спростовуються матеріалами справи і фактично є суб'єктивним тлумаченням як заявника, так і прокуратури м. Луганська як норм діючого законодавства, так і встановлених судом обставин по справі, не підкріпленим належними доказами по справі. Не надали ні заявник, ні прокуратура м. Луганська ніяких доказів з дотриманням правил їх допустимості та належності, крім тих, яким суд дав оцінку в їх сукупності, також і до апеляційної скарги з приводу даних вимог.
Правильно дійшов суд першої інстанції також висновку про те, що відшкодування інших витрат матеріального характеру заявника, в тому числі збитків від задешево проданого ним свого майна у сумі 20930грн. через відсутність коштів для забезпечення свого існування та членів його сім'ї, законом не передбачено.
Відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваної ухвали, також висновки суду про те, що стосовно повернення вилученого під час слідства майна чи його вартості, яке було долучено до матеріалів кримінальної справи у якості речових доказів, заявник, а також інша особа, якій зі слів заявника це майно також належить, мають право звернутися до суду за захистом своїх прав в цій частині у встановленому законом порядку, який на даний час ними дотриманий не був. Дані обставини на даний час позбавляють суд можливості вирішити питання щодо повернення саме заявникові цього
майна. Притягнення до участі у справі даної категорії сторонніх осіб на боці заявника, законом не передбачено.
Даних про те, що відомості про притягнення заявника до кримінальної відповідальності та застосування до нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, раніше публікувалися у пресі суду надано не було, а тому суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необґрунтованість вимог заявника про зобов'язання відповідальних осіб надати інформацію до друкованих засобів масової інформації згідно наданого ним тексту про його реабілітацію з докладним викладенням обставин справи.
Доводи апеляційної скарги заявника стосовно викладених вище обставин не спростовують висновків суду щодо них.
Інші доводи апеляційної скарги заявника, в тому числі і стосовно поведінки судді під час розгляду справи та тривалості часу знаходження судді в нарадчій кімнаті не є самостійними підставами для скасування прийнятої судом по справі ухвали по суті заявлених вимог. При цьому апеляційний суд виходить з того, що вивчення поведінки Судді підчас розгляду справи не входить в компетенцію апеляційного суду в рамках саме апеляційного провадження. Крім того, як зазначив заявник в апеляційній скарзі суддя знаходилася в нарадчій кімнаті півтори години. Діючим законодавством не визначено термін, який є достатнім для винесення будь - якого рішення в нарадчій кімнаті. Даний факт залежить від того наскільки є складною справи для обґрунтування своїх висновків для конкретного складу суду та від інших факторів особистості судді, в тому числі і швидкості написання тексту. За таких обставин доводи апеляційної скарги заявника про те, що текст ухвали було виготовлено за межами нарадчої кімнати фактично є його суб'єктивним тлумаченням вимог закону та конкретних обставин по справі з приводу цього питання.
З огляду на наведене, доводи апеляційних скарг як заявника, так і прокуратури м. Луганська не спростовують висновків суду, та не є підставою для скасування ухвали суду.
Керуючись ст. 307, 312, 314, 315 ЦПК України, судова колегія, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та прокуратури м. Луганська відхилити.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Луганська Луганської області від 07 грудня 2007року - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили негайно, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців після її проголошення в касаційному порядку.