Справа № 22 ц-6147/2007р.

    Головуючий   1-ї інстанції-

Садовський К.С.    Доповідач:      Карімова Л.В.

 Категорія: поновлення права власності

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

18 грудня 2006 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду харківської області в складі:

головуючого-     Карімової Л.В.,

суддів:                                                    Зазулинської Т.П.,

Кірсанової Л.І., при секретарі       Зелінській І.В.,.

розглянувши   у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційними   скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3  на рішення Київського районного суду міста Харкова від 10 жовтня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про поновлення порушеного права власності і позбавлення права користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_4 про визнання права власності на 49/200 частин жилого будинку,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2006 року ОСОБА_2, який діяв від імені та на підставі довіреності ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3   про визнання її такою, що втратила на підставі ст. 71 ЖК України право користування жилим приміщенням у будинку, що належить позивачу на праві приватної власності і розташованому АДРЕСА_1. Також просив зняти відповідача з реєстраційного обліку за вказаною адресою. Посилався на те, що у серпні 2003 року ОСОБА_1 зареєстрував у цьому будинку свого позашлюбного сина ОСОБА_5 та його матір ОСОБА_3, але остання ніколи у будинку не проживала. Оскільки відповідач не бажає самостійно знятися з реєстраційного обліку за вказаною адресою, позивач вважає, що такими діями ОСОБА_3 порушує його права власника на користування та розпорядження будинком.

Заперечуючи проти вказаного позову, ОСОБА_3 у травні 2006 року звернулася до ОСОБА_1 із зустрічними позовними вимогами про визнання за нею на підставі вимог ст.74 СК України права власності на 49/200 частин зазначеного жилого будинку, оскільки він був придбаний ОСОБА_1 у період проживання з нею однією сім'єю на сумісні кошти. Тому вважала, що ОСОБА_4 не має ніякого відношення до спірного будинку, оскільки шлюб між нею та ОСОБА_1 був лише формальним. Посилалася також на те, що з вересня 1995 року вона з позивачем переїхали проживати до спірного будинку, де народився та був на патронажному обліку їх син., знаходиться належне їй майно та побутові речі (а.с. 17-18).

Сторони взаємних вимог не визнали.   Третя особа по справі ОСОБА_4 просила розглянути спір за її відсутністю.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 10 жовтня 2006 року відмовлено у задоволенні позовних вимог як ОСОБА_1 так і зустрічного позову ОСОБА_3 (а.с. 108).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить змінити вказане рішення суду, скасувавши його в частині відмови у задоволенні його позову про поновлення порушеного права власності і позбавлення права користування жилим приміщенням та постановити нове рішення, яким визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування спірним будинком, та зняти відповідача з реєстраційного обліку за адресою знаходження цього будинку. В іншій частині рішення суду просить залишити без змін.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та недоведеність тих обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими. Зазначає, що судом не враховано наявність доказів щодо не проживання ОСОБА_3 більше шести місяців у спірному будинку, а також відсутність в ньому особистих речей відповідачки. При цьому судом не дана критична оцінка медичним довідкам Про стан здоров'я матері ОСОБА_3 та можливість останньої догляду за матір'ю. Вважає, що судом не врахована та обставина, що між ним та позивачем не укладався договір найму жилого приміщення й після укладення ним іншого шлюбу.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить змінити оспорювань нею рішення районного суду, скасувавши його в частині відмови у задоволенні її позову про визнання за нею права власності на 49/200 частин спірного жилого будинку, та задовольнити ці вимоги.

Вказує, що судом не було враховано її проживання з ОСОБА_1 однією сім'єю з 1994 року, наявність сумісного бюджету, з якого були виділені кошти на придбання 49/100 частин спірного будинку, де вони проживали з 1995 року та вели сумісне господарство. Вважає, що оскільки такі сімейні відносини з позивачем продовжувалися й після набрання чинності Сімейного кодексу України, судом безпідставно не застосована до спірних Правовідносин ст. 74 цього Кодексу.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржує.

Вислухавши пояснення учасників процесу, що з'явилися до суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, судова колегія вважає, що скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30.08.1995 р. на праві приватної власності належить 49/100 частин жилого будинку, розташованому АДРЕСА_1 (а.о.7). В цьому будинку з 26.08.2003 р. як члени сім'ї власника будинку зареєстровані ОСОБА_3 та неповнолітній син сторін (а.с. 38). Факт сумісного проживання сторін однією сім'єю підтвердили у судовому засіданні свідки: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11.    Посилання ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_3 ніколи не проживала у спірному будинку також спростовується дослідженими районним судом письмовими доказами: випискою відповідачем періодичних видань та рахунком на її ім'я закупівлі будівельних матеріалів і їх доставку за адресою знаходження спірного будинку.

Виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.. 11 ЦПК України), судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів зроблений обґрунтований висновок про те, що ОСОБА_3 з поважних причин не проживає за місцем своєї реєстрації, не втратила зв'язків із спірним жилим приміщенням і як член сім'ї власника будинку зберегла за собою право користування ним.

Також ґрунтуються на законі та матеріалах справи висновки районного суду щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на 49\200 частин спірного будинку.   Як у суді першої, так і апеляційної інстанції ОСОБА_3 не надано доказів про те, що спірний жилий будинок був придбаний нею та ОСОБА_1 за спільні кошти.

Посилання ОСОБА_3 на те, що судом безпідставно не застосована до спірних правовідносин ст. 74 СК України, оскільки сімейні відносини з позивачем продовжувалися й після набрання чинності цим Кодексом, є безпідставними. Згідно розділу У11 Прикінцеві положення   Сімейного кодексу України він регулює лише ті правовідносини, які виникли з дня набрання ним законної сили.   Інших положень щодо зворотної сили норм цього Кодексу перехідні положення не містять.

Доводи апеляційних скарг були предметом розгляду судом першої інстанції і їм дана належна правова оцінка.

Судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального та процесуального права, що є підставою для відхилення апеляційних скарг.

Керуючись ст.ст. 303,304,п.1ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3   відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2006 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання цією ухвалою законної сили.