Справа № 22ц- 6327/2006 р. Категорія: житлове
Головуючий 1 -ї інстанції -Саркісян О.А. Доповідач: Карімова Л.В.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2006 року судова колегія судової палати в цивільних справах
апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Карімової Л.В.,
суддів: Зазулинської Т.П.,
Кірсанової Л.І., при секретарі: Зелінській І.В., розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: виконавчий комітет Орджонікідзевської районної ради м. Харкова, орган опіки та піклування Орджонікідзевського району м, Харкова про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: виконавчий комітет Орджонікідзевської районної ради м. Харкова, орган опіки та піклування Орджонікідзевського району м. Харкова про поновлення порушеного права та вселення,
ВСТАНОВИЛА:
Спірною є двокімнатна ізольована квартира АДРЕСА_1, жилою площею 29,6 кв.м, яка знаходиться на балансі Орджонікідзевського райвиконкому (РВК) м. Харкова, і наймачем якої була ОСОБА_4, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначена квартира не приватизована.
У квітні 2005 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та її неповнолітнього сина ОСОБА_5 про визнання їх на підставі вимог ст. 71 ЖК України такими, що втратили право користування жилим приміщенням-квартирою АДРЕСА_1.
Заперечуючи проти вказаного позову, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічною позовною заявою про поновлення їх порушеного права користування спірною квартирою та вселення до неї.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 07.06.2006 р. позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені. Визнано ОСОБА_1, ОСОБА_2 такими, що втратили право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.
З ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто понесені витрати на оплату юридичної допомоги по 250 грн. з кожного.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про поновлення порушеного права та вселення в зазначену квартиру відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 18 вересня 2006 року вказане рішення суду першої інстанції залишене без змін (а.с. 270-272).
06 жовтня 2006 року ОСОБА_3 на підставі вимог ст.. 220 ЦПК України подала до суду заяву про постановлення по справі за її позовом додаткового рішення про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 неповнолітнього ОСОБА_5.
Посилалася на те, що у рішенні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 07 червня 2006 року не вирішене питання щодо її позовних вимог про визнання неповнолітнього ОСОБА_5 таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням, хоча з цього приводу сторони давали пояснення та надавали відповідні докази.
Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_3 в цій частині також задоволені: ОСОБА_5 визнано таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просять скасувати вказане додаткове рішення районного суду та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 та задоволення їх зустрічних позовних вимог.
Посилаються на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Вважають, що додаткове рішення суду є негуманним щодо малолітнього сина ОСОБА_2, оскільки це порушує його права на нормальні умови життя, що гарантовані ст. 47, 48 Конституції України та ст. 19 Закону України „Про охорону дитинства", а також не відповідає принципу справедливості, передбаченому ст. 1 ЦПК України.
Вказують, що надані сторонами докази були досліджені судом неповно та необ"єк тивно, без урахування того, що вони не забезпечені іншим житлом і не мають можливості його придбання.
В судовому засіданні апеляційної інстанції апелянти та їх представник підтримали доводи своєї скарги у повному обсязі. Крім того послалися й на те, що протокол судового засідання районного суду від 07.06.2006 р. не підписаний суддею та секретарем, що відповідно до вимог ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд.
Позивач ОСОБА_3 як у своїх письмових запереченнях на апеляційну скаргу так і у суді апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги не визнала, вважаючи, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням вимог закону і не порушує законних інтересів та прав відповідачів та неповнолітньої дитини. Доводи відповідачів щодо причин їх непроживання з малолітньою дитиною у спірній квартирі були перевірені районним судом, і їм дана належна оцінка. Вважає, що протягом тривалого часу апелянти, проживаючи у інших зручних для них місцях (ОСОБА_1- з дружиною, а ОСОБА_2 з сином - у чоловіка), самостійно визначились щодо своїх прав на спірне житло.
Вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог п.1 ч.І ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.
Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про визнання такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням ОСОБА_1, ОСОБА_2 та її неповнолітнього сина ОСОБА_5(а.с. 3-4). Щодо цих вимог сторони давали пояснення та надавали докази, тому судом першої інстанції на підставі вимог п. 1 ч. 1 ст. 220 ЦПК України постановлене додаткове рішення.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 й в частині визнання неповнолітнього ОСОБА_5 таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_5 ніколи не поселялися у спірну квартиру та не проживали в ній постійно. При цьому будь-яких порушень їх прав на користування спірною квартирою ОСОБА_3 або іншими особами при розгляді зазначеного спору не встановлено. Такий висновок суду відповідає матеріалам справи та доказам, дослідженим судами першої та апеляційної інстанції при розгляді цієї справи, у тому числі й поясненням ОСОБА_2 про те, що вона з сином та чоловіком проживала у м. Зміїв Харківської області за місцем проживання останнього, у зв'язку з чим неповнолітня дитина була знята з обліку у дитячій поліклініки №16 м. Харкова (а.с. 24,177).
Тобто ОСОБА_2 із чоловіком відповідно до ст. 160 СК України самостійно визначили місце проживання свого сина з ними, а не у спірній квартирі.
При цьому ОСОБА_2 не надано будь-яких належних доказів( відповідно до вимог ст.ст. 58,59 ЦПК України), які б свідчили про те, що вона до виникнення цього спору зверталася до суду чи іншого компетентного органу відповідно до ст.ст. 18, 19,154 СК України з вимогою про застосування міри державного примусу щодо ОСОБА_3, як особи, що порушує права її неповнолітнього сина.
Посилання апелянтів на порушення районним судом вимог ст. 1 ЦПК України є безпідставними, оскільки ця норма закону визначає завдання цивільного судочинства з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.
Правові гарантії здійснення прав відповідачів на жиле приміщення закріплені у ст. 47 Конституції України та регулюються нормами Житлового кодексу України. Згідно вимог ст. ст.71 та 72 цього Кодексу та відповідно до диспозитивності цивільного судочинства судом першої інстанції й був вирішений спір щодо визнання відповідачів з неповнолітньою дитиною такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням.
Посилання апелянтів та їх представника адвоката ОСОБА_6 у судовому засіданні апеляційного суду на порушення судом першої інстанції процесуального закону, а саме вимог п. 2-1 розділу X1„ Прикінцеві та перехідні положення" ЦПК України із змінами, внесеними Законом від 08.09.2005 p., що є підставою відповідно до ст. 338 ЦПК України для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, судова колегія вважає безпідставними, оскільки зазначена норма закону, як і положення ст. 311 ЦПК України, що регулює порядок апеляційного провадження у справі, не містять такої підстави для скасування рішення суду першої інстанції як відсутність підписів у протоколі судового засідання.
Як вбачається з протоколу судового засідання від 07.06.2006 року(а.с. 234-235), у якому дійсно відсутні підписи судді та секретаря судового засідання, він містить у собі дані щодо продовження дослідження матеріалів справи (з а.с. 213) та дебати учасників процесу, що не призвело до неправильного вирішення спору судом, тому відповідно до вимог ч. З ст. 309 ЦПК України не є підставою для скасування рішення суду.
Інші доводи апеляційної скарги висновків районного суду не спростовують.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
За таких обставин судова колегія вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням вимог ст. 308 ЦПК України, що є підставою для відхилення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, п.1 ч.І ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.
Додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2006 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.