АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
1[1]
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді: Боголюбської Л.Б.,
суддів: Дзюбіна В.В., Осіпової Л.О.,
при секретарі судового засідання Пазюку Є.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12014100040005269, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.05.2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 186 КК України, за апеляційною скаргою прокурора, який здійснював процесуальне керівництво, Ткачук Г.В. на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, який народився у м. Києві та
зареєстрований і проживав за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово
судимий, -
за участю сторони обвинувачення: прокурора Карпука Ю.А.,
сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_2,-
В С Т А Н О В И Л А:
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 186 КК України, і йому призначено покарання: - за ч.2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком 2 роки; - за ч.2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі строком 5 років.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_2 призначено до відбуття покарання у виді позбавлення волі строком 5 років.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, прокурор, який здійснював процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини справи та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 призначити покарання за ч.2 ст. 185 КК України у виді 5 років позбавлення волі, за ч.2 ст. 186 КК України - у виді 7 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарань остаточно призначити обвинуваченому покарання у виді 7 років позбавлення волі.
На обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що судом першої інстанції при призначенні покарання не повною мірою враховано ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_2 злочинів, які за класифікацією відносяться до злочинів середньої тяжкості та тяжких злочинів, що один із злочинів вчинений із особливою зухвалістю, що діяннями обвинуваченого потерпілим спричинена матеріальна шкода.
Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що підсудний вчинив злочин, маючи не погашені у встановленому законом порядку судимості, що свідчить про велику суспільну небезпеку діяння і підтверджує, що ОСОБА_2 зневажає встановлені суспільством норми поведінки, схильний до аморальної протиправної поведінки, а тому покарання у виді 5 років позбавлення волі, на думку апелянта, є необґрунтованим і недостатнім для виправлення та запобігання вчиненню обвинуваченим злочинів у майбутньому. Крім того, суд першої інстанції не достатньо врахував, що суб'єктивна сторона даного злочину виражається в прямому умислі та корисливому мотиві, що підвищує суспільну небезпеку скоєного злочину, а матеріальні збитки, завдані потерпілій, обвинувачений не відшкодував.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу частково, уточнивши вимоги апелянта щодо призначення ОСОБА_2 за ч.2 ст. 186 КК України покарання у виді позбавлення волі строком 6 років, і просив її задовольнити, доводи обвинуваченого, які заперечував проти апеляційної скарги, зазначаючи, що твердження апелянта суперечать висновкам суду щодо виду та міри покарання, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно до вироку, суд першої інстанції визнав доведеним, що ОСОБА_2 30 квітня 2014 року приблизно о 10 год. 30 хв., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 у квартирі батьків, зайшов до кімнати ОСОБА_3, яку вона винаймала згідно договору оренди житла, де на шафі побачив шкатулку, відкривши яку, помітив три каблучки і у нього виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна.
Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_2, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав зі шкатулки три золоті каблучки, після чого з місця вчинення злочину зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд, спричинивши потерпілій ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 7 000 грн.
Крім того, ОСОБА_2 22 червня 2014 року приблизно о 09 год. 00 хв., перебуваючи біля будинку № 1 по проспекту Возз'єднання в м. Києві, підійшов до групи осіб, що відпочивали на подвір'ї, та помітив на лавці мобільний телефон «Samsung Galaxy», після чого у нього виник умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_2, скориставшись тим, що потерпіла ОСОБА_4 відволіклася, залишивши свої особисті речі без нагляду, взяв з лавки мобільний телефон «SamsungGalaxy», що належав останній, та почав тікати з місця вчинення злочину. В цей час його дії були помічені ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які почали кричати та бігти за ОСОБА_2, намагаючись його зупинити, проте останній, розуміючи, що його дії викрито, з місця вчинення злочину зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд, завдавши потерпілій ОСОБА_4 майнової шкоди у розмірі 1 479 грн. 00 коп.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні таємного та відкритого викрадення чужого майна повторно за обставин, викладених у вироку, підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами, зокрема: по епізоду повторного таємного викрадення чужого майна: показаннями потерпілої ОСОБА_3 про обставини виявлення нею за місцем свого мешкання у АДРЕСА_1 30.04.2014 року відсутності належних їй трьох каблучок, про повідомлення матері обвинуваченого про викрадення цих каблучок її сином та про повернення через певний час викрадених речей; показаннями самого обвинуваченого, який підтвердив обставини таємного викрадення ним трьох каблучок, що належали потерпілій ОСОБА_3, та зазначав про щире каяття у вчиненому; даними, що містяться в протоколі огляду місця події від 20.05.2014 року ( т.1, а.с.п. 146-150), згідно до яких під час огляду кімнати в квартирі АДРЕСА_1 на полиці шафи було виявлено шкатулку коричневого кольору, яка на час огляду була відчинена; даними, що містяться в протоколі огляду місця події від 16.06.2014 року ( т.1, а.с.п. 158-159), з яких убачається, що в службовому кабінеті № 207 ТВМ-4 Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві по вул. Каунаська, 14/1 було оглянуто три каблучки, які для огляду добровільно надала потерпіла ОСОБА_3; - по епізоду повторного відкритого викрадення чужого майна: показаннями потерпілої ОСОБА_4 про місце, час та обставини виявлення викрадення обвинуваченим її мобільного телефону, про вимогу до обвинуваченого повернути їй телефон та про заволодіння ОСОБА_2 належним їй телефоном; показаннями свідка ОСОБА_5, який підтвердив показання потерпілої про обставини заволодіння обвинуваченим мобільним телефоном, що належав ОСОБА_4; даними, що містяться в протоколах пред'явлення особи для впізнання та фото таблицях до них від 25.06.2014 року та від 24.06.2014 року ( т.1, а.с.п. 189-191, 192-194), згідно до яких і потерпіла і свідок впізнали ОСОБА_2 як особу, яка 22.06.2014 року приблизно о 09 год. 00 хв. біля будинку № 1 по проспекту Возз'єднання в м. Києві відкрито заволоділа мобільним телефоном потерпілої.
Суд першої інстанції всебічно, повно та неупереджено дослідив всі обставини кримінального провадження, керуючись законом оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, і прийняв обґрунтоване рішення про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень та вірно кваліфікував його дії за ч.2 ст. 185 КК України як повторне таємне викрадення чужого майна, за ч.2 ст. 186 КК України як відкрите повторне викрадення чужого майна.
Рішення суду першої інстанції в цій частині ніким із учасників судового розгляду не оспорюється.
Призначаючи ОСОБА_2 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до злочинів середньої тяжкості та тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно, не працює, з 11.03.2005 року перебуває під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває.
Обставин, які пом'якшують покарання, судом першої інстанції не встановлено.
Обставиною, яка обтяжує покарання, суд визнав рецидив злочинів, оскільки ОСОБА_2 має судимості за умисні злочини і знову вчинив умисний злочин.
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_2 були дотримані вимоги ст. 65 КК України, оскільки вид та міра покарання за кожний із кримінальних правопорушень призначені у межах, установлених у санкціях частини другої статей 185 та 186 КК України, при цьому за ч.2 ст. 186 КК - у майже максимальних межах; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу та з урахуванням ступеню тяжкості вчинених обвинуваченим злочинів, даних про особу обвинуваченого, в тому числі і тих, на які є посилання в апеляційній скарзі, та з урахуванням обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Остаточне покарання обвинуваченому за сукупністю злочинів призначено судом першої інстанції відповідно до положень ст. 70 КК України з використанням принципу поглинення у межах більш суворого покарання, призначеного за один із злочинів, що входить у сукупність.
Питання про застосування принципу призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів вирішується за розсудом суду з урахуванням обставин конкретної справи і даних про особу винного.
За таких обставин, враховуючи, що апелянтом не наведено переконливих доводів щодо необхідності застосування принципу складання призначених за кожний окремий злочин покарань, а викладено лише його пропозицію в суді першої інстанції, на якій він наполягає, колегія суддів не убачає підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора, який здійснював процесуальне керівництво в даному кримінальному провадження, оскільки уважає, що покарання, призначене судом першої інстанції обвинуваченому, за його видом і мірою є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_2 та попередження нових злочинів.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу прокурора, який здійснював процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12014100040005269, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.05.2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 186 КК України, відносно ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року відносно ОСОБА_2 залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена учасниками судового провадження в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою - в той же строк з моменту вручення йому копії судового рішення.
С У Д Д І:
_________________ ________________ ________________
Боголюбська Л.Б. ДзюбінВ.В. Осіпова Л.О.
Справа № 11-кп/796/516/2015, Категорія КК: ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 186
Головуючий в 1-й інстанції Курило А.В.
Доповідач Боголюбська Л.Б.