У Х В А Л А

Іменем України

27 березня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача - Кеміня М.П.,

суддів - Джуги С.Д., Куцина М.М.

при секретарі: Маринець Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Виноградівського районного суду від 30 січня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Виноградівського районного суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю.

Позовну вимогу обґрунтовував тим, що рішенням Виноградівського районного суду від 31.07.2014 року стягнуто на його користь солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 686 621,44 грн. заборгованості за договором позики та судові витрати. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 12.09.2014 року задоволено апеляційну каргу ОСОБА_2 та відмовлено у задоволенні його позову до неї.

Як йому відомо за період перебування відповідачів у шлюбі ними був придбаний житловий будинок та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1. Даний будинок та земельна ділянка зареєстровані за ОСОБА_2

16.07.2013 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано.

Однак вказаний будинок та земельна ділянка придбані під час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя.

На даний момент ОСОБА_4 має перед ним боргові зобов'язання, які визнанні в тому числі і судовим рішенням, що набрало законної сили, за яким стягнуто д ОСОБА_4 на його користь заборгованість в розмірі 686 621.44 коп., а відповідачі змовилися між собою з метою ухилення від виконання даного зобов'язання та заявляють, що спільно набутого майна в них немає, що і змушує його звернутися до суду із позовом про визнання даного нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя для подальшого можливого виконання рішення про стягнення боргу.

Рішенням Виноградівського районного суду від 30 січня 2015 року позов задоволено частково. Визнано житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Зазначене рішення ОСОБА_2 оскаржила в апеляційному порядку та просить його скасувати, в частині щодо задоволення позовних вимог, та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову в цілому. Зокрема вказує, що суд неправомірно застосував до даних правовідносин ст. 366 ЦК України за власною ініціативою чим вийшов за межі позовних вимог. Вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки такий не передбачений ст. 16 ЦК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням Виноградівського районного суду від 31.07.2014 року стягнуто на користь ОСОБА_3 солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 686 621,44 грн. заборгованості за договором позики та судові витрати. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 12.09.2014 року задоволено апеляційну каргу ОСОБА_2 та відмовлено у задоволенні позовних вимог до неї (а.с.12-15). Таким чином за результатами розгляду справ судом першої та апеляційної інстанції стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість в сумі 686 621,44 грн. заборгованості за договором позики та судові витрати в розмірі 3 555.70 грн.

Судом також встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17.11.2001р. по 16.07.2013 р. За час шлюбу подружжя придбало житловий будинок по АДРЕСА_1, який ними був перебудований.

Із технічного паспорту на індивідуальний житловий будинок АДРЕСА_1 вбачається, що обстеження та обміру вже перебудованого подружжям будинку проведено 08.05.2013 року, тобто ще до розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, а вже саме свідоцтво про право власності на вказаний будинок зареєстровано в цілому за ОСОБА_2 06.09..2013 р., тобто вже після розірвання шлюбу.

За вказаних обставин задовольняючи частково позов та визнаючи будинок спільною сумісною власністю відповідачів суд першої інстанції мотивував це тим, що такий придбаний у період шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя.

Такий висновок суду повністю узгоджується із приписами статей 60-62 Сімейного кодексу та роз'яснень даних у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» згідно до яких вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Доводи апеляційної скарги, що суд неправомірно застосував до даних правовідносин ст. 366 ЦК України за власною ініціативою, чим вийшов за межі позовних вимог, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки згідно до ст. 214 ЦПК України визначення характеру спірних правовідносин, а також вирішення питання про правову норму, що підлягає до них застосуванню, є обов'язком суду під час ухвалення рішення. Сама по собі вказівка позивачем у позовній заяві конкретної норми закону не обмежує суд тільки цією нормою з огляду на підставі позову, пояснення заявника та доведенні ним обставини, та не є порушенням судом принципу диспозитивності.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта, що позивачем обрано невірний спосіб захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. У зв'язку з цим суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Ефективним засобом захисту, є захист, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Встановлена та обставина, що ОСОБА_3 є кредитором ОСОБА_4 і порядок вирішення питання щодо задоволення вимог кредитора співвласника за рахунок спільного майна визначений ст.ст. 366, 371 ЦК України, які передбачає право кредитора на звернення стягнення на частку у майні, що є у спільній частковій власності та у спільній сумісній власності.

Тобто для реалізації свого права кредитора передбаченого ст.ст. 366, 371 ЦК України ОСОБА_3 необхідне правове визначення статусу майна - житлового будинок АДРЕСА_1, стосовно боржника ОСОБА_4, зокрема, що відповідне нерухоме майно є спільною сумісною (частковою) власністю подружжя Данко, оскільки вказаний житловий будинок з надвірними спорудами на підставі свідоцтва про право власності від 06.09.2013 році в цілому зареєстрований за ОСОБА_2 зразу після розірвання шлюбу із ОСОБА_4 (розірваний за рішенням суду від 16.07.2013 р.)

Правовий аналіз вищезазначених положень ЦК України, дозволяє дійти висновку про те, що обраний позивачами спосіб захисту своїх прав, а саме визнання житлового будинку з надвірними спорудами об'єктом спільною сумісною власністю подружжя за його позовом як кредитора до обох з подружжя один із яких є боржником кредитора, за встановлених фактичних обставин справи, не суперечить положенням ст. 16 ЦК України.

Враховуючи вищенаведене та положення ч.2 ст. 308 ЦПК України, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань, колегія суддів керуючись , 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Виноградівського районного суду від 30 січня 2015 року яким частково задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, після чого протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції

Суддя-доповідач:Судді