ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2015 р. Справа № 804/2112/15

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЗахарчук-Борисенко Н. В.

при секретаріКузнецов С.М.

за участю:

представника позивача представника відповідача Дубініна В.В. Копань А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тирол Плюс" до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міністерства доходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

02 лютого 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Тирол Плюс» (далі - позивач, ТОВ «Тирол Плюс») звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Лівобережна ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська №0005922203 від 09 жовтня 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач пояснив наступне.

За результатами перевірки Лівобережною об'єднаною Державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровської області, було складено Акт від 19.09.2014 №3302/2203/39242460, відповідно до якого встановлено порушення п. 198.2., п. 198.3., п. 198.6. ст. 198 п.п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість у липні 2014 р. на загальну суму 1 156 568,00 грн.

Відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.10.2014 р. №0005932203, якими встановив, що ТОВ «Тирол Плюс» порушило п. 198.1., п.198.2., п. 198.3., п. 198.6. ст. 198 п.п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, у розмірі 1 445 710,00 грн., а саме: за основним платежем сума грошового зобов'язання становить 1 156 568,00 грн. та 289 142,00 грн. штрафних санкцій

ТОВ «Тирол Плюс» не погоджується із висновками викладеними в акті перевірки від 19.09.2014 №3302/2203/39242460 та вважає податкове повідомлення - рішення Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська № 0005922203 від 09 жовтня 2014 року протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача у судове засідання з'явився, адміністративний позов підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти адміністративного позову заперечував та зазначив наступне.

Продукцію, яку було придбано позивачем у ТОВ «Антарес» в подальшому було передано на зберігання ВАТ «Дніпронафтопродукт» згідно Договору зберігання від 01.07.2014 р. №4149.

Перевіркою не виявлено факту отримання - передачі нафтопродуктів на місці передачі, а саме в Резервуарах на території нафтобаз ПАТ «Дніпронафтопродукт», оскільки надані позивачем до перевірки акти приймання - передачі наданих послуг зберігання засвідчують лише гарантування збереження, а не отримання нафтопродуктів. За наданими для перевірки документами, окрім причетності до зберігання ПАТ «Дніпронафтопродукт» нафтопродуктів, не встановлено відношення до отримання даних партій нафтопродуктів.

Відповідач зазначив, що перевіркою встановлено відсутність доказів реального вчинення господарських операцій позивача з контрагентами, а також недобросовісність платника податків (щодо постачання нафтопродуктів) при укладенні спірного договору. Укладений позивачем договір з ТОВ «Антарес» був вчинений з метою отримання податкових переваг, що виключає правомірність формування податкового кредиту за такими операціями.

Таким чином, наслідком укладення такого договору є виключно формування податкового податного кредиту позивача, а нереальне його виконання.

Відповідач стверджує, що господарські операції позивача із контрагентами не мали реального характеру, та, незважаючи на наявність у платника податку (позивача) податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, у нього відсутні правові підстави для формування податкового кредиту по операціям з придбання товарів ТОВ «Антарес», що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 1 156 568 грн. у липні 2014 року.

Таким чином, на думку відповідача, в ході перевірки встановлено, що ТОВ «Тирол Плюс» здійснювало господарські операції з використанням підприємства з ознаками фіктивності, а отже його діяльність була спрямована на отримання податкової вигоди, що виразилося в декларуванні незаконно сформованого податкового кредиту та валових витрат.

Виходячи з вищевикладеного, відповідач вважає, що операції з поставки по ланцюгу ТОВ «Тирол Плюс» - ТОВ «Антарес» не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного надання послуг та не спричиняють реального настання правових наслідків.

З огляду на вищевикладене відповідач вважає, що податкове повідомлення - рішення №0005922203 від 09 жовтня 2014 року, винесене на законних підставах та не підлягає скасуванню.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача та відповідача, розглянувши подані документи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу №984 від 18.09.2014 р. про здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки з 18.09.2014 року по 19.09.2014 року Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровської області проводилася документальна позапланова невиїзна перевірка фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Тирол Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства України під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Антарес» за період за липень 2014 р.

За результатами перевірки Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровської області, було складено Акт від 19.09.2014 N 3302/2203/39242460. Відповідно до Акта перевірки було встановлено порушення п. 198.2., п. 198.3., п. 198.6. ст. 198 п.п. 201.1. ст. 201, Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість у липні 2014 р. на загальну суму 1 156 568,00 грн.

На вищезазначений Акт ТОВ «Тирол Плюс» подало заперечення 29.09.2014 р. За результатами розгляду заперечення було відмовлено у задоволенні заперечення, надіславши ТОВ «Тирол Плюс» лист від 06.10.2014 року № 3184840/04-64-22-03-11 «Про надання інформації стосовно розгляду заперечення» та виніс податкове повідомлення-рішення від 09.10.2014 р. № 0005932203, якими встановив, що ТОВ «Тирол Плюс» порушило п. 198.1., п.198.2., п. 198.3., п. 198.6. ст. 198 п.п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, у розмірі 1 445 710,00 грн.

Згідно з п. 215.1. ст. 215 Податкового кодексу України, нафтопродукти відносяться до підакцизних товарів. Відповідно до пп. і) ч. 2 п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України «у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: і) код товару згідно з УКТ ЗЕД для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України)».

З матеріалів справи вбачається, що придбані у ТОВ «Антарес» нафтопродукти не є імпортовані, а код УКТЗЕД зазначається виключно на вимогу Закону, так як нафтопродукти є підакцизним товаром, і жодним чином не вказує на імпортне походження товару.

Також, підтвердженням того факту, що придбані нафтопродукти є Українського походження, свідчать Сертифікат відповідності серія ВВ (зареєстровано в реєстрі за № UA1.035.0193654-11), Сертифікат відповідності серія ВВ (зареєстровано в реєстрі за № UA1.035.0193651-1 1), що додаються до даного заперечення. Тобто, бензин автомобільний підвищеної якості A-92-Євро виду II класу С та бензин автомобільний підвищеної якості А-95-Євро виду II класу D є виключно Українського походження, а тому твердження контролюючого органу про ніби то приналежність зазначеного бензину до імпортних товарів є неправдивим, і таким що протирічить документам.

Таким чином, всі подальші висновки по ланцюгу операцій з купівлі бензину автомобільного підвищеної якості A-92-Євро виду II класу С та бензину автомобільного підвищеної якості A-95-Євро виду II класу D, є необгрунтованими, і такими що протирічать фактичним даним.

Відповідно до матеріалів справи в абз. 4 на сторінці 13 Акту, відповідач робить припущення про те, що угоди між ТОВ «Антарес» і ТОВ «Тирол Плюс» не були спрямовані на якісне та своєчасне виконання зобов'язань перед ТОВ «Тирол Плюс».

Відповідно до п.п. 41.4. ст. 41 ПКУ, контролюючими органами є органи доходів і зборів, окрім яких ніхто не має право проводити перевірки повноти нарахування та сплати податків і зборів, у тому числі на запит правоохоронних органів.

Згідно із вищезазначеної норми Закону, податкові органи контролюють тільки повноту нарахування та сплати податків і зборів, тому економічна мета чи її відсутність є внутрішнім критерієм господарської діяльності Товариства, та не відноситься до функцій перевірки контролюючим органом.

Також, кваліфікуючою ознакою поняття господарської діяльності, визначеної в п.п. 14.1.36 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, є отримання доходу.

Стосовно цього хотілося б зазначити, що частиною 1 статті 43 ГКУ передбачено, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином, позивач здійснювало право надане законом на ведення вільної на власний ризик підприємницької діяльності, та керуючись принципом вільного вибору видів підприємницької діяльності, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику, укладало договори поставки та інші договори, з метою подальшого отримання доходу. Зазначена мета реалізовувалася шляхом реалізації придбаних нафтопродуктів через мережу АЗС, перелік договорів оренди яких зазначено в Акті.

Тобто, в цьому сенсі Товариство керувалося принципом розумної економічної причини (ділової мети), передбаченої п.п. 14.1.231 п.14.1. ст. 14 ПКУ, та одержувало економічний ефект у результаті господарської діяльності, у вигляді доходу, з якого сплачувало податки і збори. Тобто, жодного порушення п.п. 41.1.36. п. 41.1. ст. 41 ПКУ не відбулося. Крім того дійсність проведення господарських операцій підтверджується первинною документацією, наданою до перевірки.

Виконання зобов'язань ТОВ «Антарес» перед ТОВ «Тирол Плюс» підтверджується не лише фактом продажу придбаних нафтопродуктів через мережу АЗС, а також первинною документацією, яка була надана до перевірки, а саме: договори, податкові накладні, акти приймання-передачі нафтопродуктів.

На підставі наведеного суд вважає безпідставним і таким, що не відповідає фактичним даним, твердження контролюючого органу про порушення товариством п.п. 41.1.1. п. 41.1. ст. 41 ПКУ. Так само, застосування в цьому випадку доктрин «Ділова мета» яка закріплена в пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України, та «Реальності господарської операції», є не припустимим, тому що основною кваліфікуючою ознакою цих доктрин є «наявність ділової мети, що полягає в намірі отримати економічний ефект від операції». Наявність ділової мети у господарських операціях між позивачем та ТОВ «Тирол Плюс» прослідковується чітко в первинних документах, та в самому факті подальшої реалізації придбаних у зазначених постачальників нафтопродуктів через мережу АЗС, з метою отримання прибутку.

Суд вважає, що не правильним також є застосування при аналізі господарських операцій між ТОВ «Тирол Плюс» і ТОВ «Антарес», посилання на доктрини «Угода по кроках» (step transactions) та «Одна рука» чи «Фактичний власник», тому що відсутня кваліфікуча ознака, яка пов'язує ці доктрини, а саме - посередницька операція.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини 1 статті 3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Таким чином, до ТОВ «Тирол Плюс» не може бути застосовано порушення норм чинного законодавства з боку його контрагента, в тому числі, недостовірність відомостей про них у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, у розумінні ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначені первинні документи фіксують факт здійснення господарських операцій між ТОВ «Тирол Плюс» і ТОВ «Антарес» та є доказом того, що діяльність ТОВ «Тирол Плюс» і ТОВ «Антарес» спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно до п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Вищезазначені норми законодавства, які регулюють порядок формування податкового кредиту, не передбачають позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту в разі порушення його контрагентами вимог податкового законодавства по ланцюгу постачання.

Крім того, суд зазначає, що господарська мета повинна бути встановлена відносно самого позивача, тобто його добросовісне виконання умов договорів з його контрагентами, оскільки Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р. («Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Суд також зазначає, що невиконання контрагентом позивача свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього платника. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення позивача права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Факт порушення вищезазначеними контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Вказаних обставин не було доведено відповідачем в Акті перевірки, позивач не знав та не міг взнати, що також не доведено відповідними доказами, про те що його контрагент здійснює будь-які порушення податкового законодавства.

У даному випадку відповідачем не доказано ні факту здійснення вищезазначеними контрагентами позивача та/чи їхніми постачальниками діяльності, пов'язаної з незаконним втриманням бюджетного відшкодування ПДВ, ні факту залучення позивача до такої діяльності.

Таким чином, будь-які дії третіх юридичних осіб, які не є безпосередніми постачальниками товарів (робіт, послуг) позивача (тобто не є контрагентами позивача), не впливають на правомірність формування позивача податкового кредиту. Можлива несплата контрагентами контрагентів до бюджету ПДВ по проведеним оподатковуваним господарським операціям не може впливати на результати фінансово-господарської діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення останнього до відповідальності, оскільки статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

ЦК України встановлює, що нікчемними є правочини: у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220 ЦК України); у разі відсутності схвалення правочину який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 221 ЦК України); правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ч. 1 ст. 224 ЦК України); у разі відсутності схвалення опікуном, правочину, який вчинено недієздатною фізичною особою (ч. 1 ст. 226 ЦК України); а також в інших випадках передбачених ч. 1 ст. 27, ч. З ст. 121, ч. 6 ст. 126, ч. 3 ст. 247, ч. 1 ст. 249, ч. 2 ст. 547, ч. 3 ст. 586, ч. 3 ст. 614, ч. 6 ст. 633, ч. 2 ст. 661, ч. 4 ст. 698, ч. 3 ст. 719, ч. 4 ст. 720, ч. 1 ст. 739 та іншими статтями ЦК України.

З аналізу вище викладених норм ЦК України вбачається, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі. Проте, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Посилання на статті 203 та 215 ЦКУ можуть бути використані лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Укладені між сторонами договори не визнавалися недійсними в судовому порядку, а твердження відповідача про нікчемність цих правочинів не приймається до уваги судом, оскільки не є безспірним. Позивач вважає такі договори укладеними у відповідності до вимог чинного законодавства та такими, що спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Таким чином, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкції, воно лише передбачає обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на включення суми податку на додану вартість у податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналізуючи наведені норми, можна зробити висновок, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх не недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Суд вважає, що Акт перевірки від 19.09.2014 №3302/2203/39242460 не тільки не містить посилань на вину саме позивача, яка виразилася в намірі порушити публічний порядок, а й не доводить умислу на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Таким чином, суд, враховуючи те, що викладені в акті перевірки від 19.09.2014 №3302/2203/39242460 факти та висновки відповідача є безпідставними, оскільки ґрунтуються на припущеннях і не містять достатніх фактичних даних на підтвердження умовиводів про нікчемність правочинів суд приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська №0005922203 від 09 жовтня 2014 року протиправне та підлягає скасуванню.

Отже, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що висновки Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області зроблені без належного дослідження документів первинного бухгалтерського та податкового обліку позивача, а факти, викладені в зазначеному Акті не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України відносно того, що угоди з контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними та є підставою для невизнання таких угод недійсними.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує судові витрати позивачу згідно задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Тирол Плюс» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська № 0005922203 від 09 жовтня 2014 року, яким визначена Товариству з обмеженою відповідальністю «Тирол Плюс» сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість, з котрих за основним платежем сума грошового зобов'язання становить 1 156 568,00 грн. та 289 142,00 грн. штрафних санкцій.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тирол Плюс» судові витрати в розмірі 487, 20 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко