УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2015 року Справа № 876/1899/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,

з участю секретаря судового засідання - Щерби С.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділу Державної виконавчої служби Тячівського районного управління юстиції, треті особи - ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання дій протиправними, -

в с т а н о в и в :

Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - відділу Державної виконавчої служби Тячівського районного управління юстиції, треті особи - ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", в якому просила визнати протиправними і такими, що порушили її право недоторканості житла та іншого володіння, дії державних виконавців відділу Державної виконавчої служби Тячівського управління юстиції в Закарпатській області, вчиненні 29 березня 2012 року в ході примусового виконання рішення суду, винесеного щодо невістки ОСОБА_2 та визнати нечинним Акт опису і арешту майна від 29 березня 2012 року.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 січня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що під час проведення працівниками відповідача виконавчих дій було допущено ряд порушень нормативно- правових актів, а саме: відсутність у відповідача рішення про створення виконавчої групи та залучення працівників органів внутрішніх справ у даному виконавчому проваджені, так як при проведенні даних дій було декілька виконавців та працівників міліції; відсутнє подання про примусове проникнення в її житло та володіння, а також рішення суду з цього питання, яке б надавало право відповідачам для примусового проникнення в її житло та володіння; відсутність доказів про надіслання постанови про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання рішення суду та надання її невістці ОСОБА_2 добровільного строку на його виконання як це вимагає Закон України «Про виконавче провадження»; акт опису і арешту майна складено не на спеціальному бланку, чим порушено Інструкцію про проведення виконавчих дій; відсутня постанова державного виконавця про залучення до участі у виконавчих діях працівників міліції, як це передбачено Інструкцією про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів. Апелянт також звертає увагу на те, що в результаті незаконних дій працівників державної виконавчої служби, позивачка, її невістка та внучка отримали сильний психологічний стрес, а в її чоловіка - ОСОБА_4 у зв'язку з незаконними діями працівників відповідача стався серцевий напад, у результаті якого він помер. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою визнати протиправними та такими, що порушують право на недоторканість житла та іншого володіння, дії державних виконавців Державної виконавчої служби Тячівського районного управління юстиції, вчинені 29 березня 2012 року в ході примусового виконання рішення суду, винесеного щодо невістки ОСОБА_2; скасувати ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року про відмову у задоволення заяви про відвід судді.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому відповідно до положень ч.4 ст.196 КАС України, суд вважає можливим проведення розгляду справи в їхній відсутності за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю- доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська видано виконавчий лист №2-3750 від 07 грудня 2011 про звернення стягнення на предмет застави, а саме: автомобіль Chevrolet Lacetti NF35B, 2007 року випуску, легковий універсал В, № кузова НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_2 та стягнення солідарно з ПАТ "Акцент -Банк" та ОСОБА_2 на користь ПАТ "ПриватБанк" 200 грн. боргу та 1950 грн. витрат з ОСОБА_2

26 січня 2012 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Тячівського районного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за вищевказаним виконавчим листом та надано боржнику термін для добровільного виконання до 02 лютого 2012 року, яка 27 січня 2012 року направлена для відома та виконання (вих.№2412/03-41/14).

26 січня 2012 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Тячівського районного управління юстиції винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

27 січня 2012 року копію постанови про відкриття виконавчого провадження та виклик з вимогою з'явитися у відділ Державної виконавчої служби Тячівського районного управління юстиції до 02 лютого 2012 року направлено боржнику.

Вказану вимогу боржник не виконала, у зв'язку з чим 02 лютого 2012 року державними виконавцями Пацкан B.C. та Одовічук В.І. здійснено виїзд за місцем проживання боржника.

За результатами здійсненого виїзду за місцем проживання боржника (за адресою вказаною у виконавчому документі) ОСОБА_2 пояснила, що коштів сплатити заборгованість не має, а предмет застави: автомобіль Chevrolet Lacetti NF35B, 2007 року випуску, легковий універсал В, № кузова НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_2, вилучений у неї на території Румунії (а.с.115). Вказані обставини зафіксовані в Акті державного виконавця від 02 лютого 2012 року, боржник з вказаним актом ознайомлена, що підтверджується її підписом.

Таким чином, боржник ОСОБА_2 була повідомлена про наявність виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-3750 від 07 грудня 2011 року, виданого Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з неї відповідної суми боргу.

14 березня 2012 року державним виконавцем винесено постанову про розшук транспортного засобу - автомобіля марки Chevrolet Lacetti NF35B, 2007 року випуску, легковий універсал В, № кузова НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_2

29 березня 2012 року державний виконавець відділу ДВС Тячівського РУЮ ОСОБА_16, разом з державними виконавцями Пилипець Р.В., Візічканич Т.В. та Фекете А.Ф. повторно прибули для проведення виконавчих дій (опис та арешт рухомого майна в житловому будинку, яке належить боржнику ОСОБА_2) до місця проживання боржника ОСОБА_2 за адресою, яка вказана у виконавчому листі - АДРЕСА_1. В якості понятих запрошені ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а також направлені, згідно з дорученням № 4273 про забезпечення охорони громадського порядку під час виконання рішення ДВС від 28 березня 2012 року, дільничні інспектори міліції ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Як встановлено судом першої інстанції, прибувши за місцем проживання боржника, вищевказані державні виконавці представилися, зачитали ОСОБА_2 рішення суду та запропонували ввійти до будинку для складання відповідного акту опису і арешту майна, яке належить їй, як боржнику, у відповідному виконавчому провадженні.

Разом з тим, до будинку, де проживає боржник, державних виконавців не впустили, мотивуючи це відсутністю вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи, відповідно до приписів ст. 11 ч. 3 п. 15 Закону України «Про виконавче провадження».

Після чого, державним виконавцем ОСОБА_16 складено Акт державного виконавця від 29 березня 2012 року, яким зафіксовано відмову боржника від допуску до будинку, де вона проживає, для складання працівниками Державної виконавчої служби відповідного акту опису та арешту майна боржника.

Вказаний акт підписано державним виконавцями ОСОБА_16, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_3, понятими ОСОБА_6, ОСОБА_7 та дільничними інспекторами міліції ОСОБА_8 і ОСОБА_9 та зафіксовано відмову боржника ОСОБА_2 від підпису.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України "Про виконавче провадження".

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, виходячи з наступного.

Зі змісту заявленого позову вбачається, що в основу заявлених вимог ОСОБА_1 покладено неправомірність дій відповідача, які полягли у здійсненні ним у процесі примусового виконання рішення суду незаконного проникнення до житла та іншого володіння позивача, що призвело до порушення її права на недоторканості житла та іншого володіння.

Ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади повинні діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.ст.5,7 Закону України «Про виконавче провадження», п.2.1.2 Інструкції про проведення виконавчих дій від 15.12.1999 року № 74/5 основними обов'язками державного виконавця при примусовому виконанні виконавчих документів є: неупередженість, своєчасність, повнота вчинення виконавчих дій; законність і недопущення порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Згідно з ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

П.2 ч.2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі документи, зокрема ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 11 ч. 3 п. 15 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець, у процесі здійснення виконавчого провадження, має право: у процесі виконання рішень за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке за законом можливо звернути стягнення.

Ч.3 п.4 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища.

Згідно зі ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з недопуском в добровільному порядку до будинку, де проживає боржник, державним виконавцем складено Акт, яким зафіксовано відмову боржника від допуску до будинку.

Даний факт підтверджує відсутність примусового проникнення до житла позивачки.

Вказані обставини також підтверджені показаннями свідків ОСОБА_16, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_12, допитаними під розгляду справи в суді першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу на те, що з моменту складання відповідачем відповідного акту про відмову в добровільному порядку у доступі до житла боржника, у державного виконавця виникає право для звернення до суду в порядку визначеного п. 10 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння.

Разом з тим, з відповідним поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника чи іншої особи державний виконавець не звертався.

Колегія суддів також звертає увагу на відсутність факту порушення права на недоторканість іншого володіння, яке на думку позивачки ОСОБА_1 полягло у знаходженні працівників державної виконавчої служби та працівників міліції на подвір'ї її будинку за адресою: АДРЕСА_1, виходячи з наступного.

Інше володіння особи, на яке поширюється право недоторканості - це земельні ділянки, гаражі, погреби, інші будівлі господарського у тому числі виробничого призначення, відокремлені від житлових будівель, будь-які інші об'єкти, щодо яких особа здійснює володіння.

Для визначення порушення права недоторканості особи на інше володіння, необхідно з'ясувати чи володіє таким правом особа, яка вважає, що її право порушено, в даному випадку, як зазначає позивач, це подвір'я будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, у встановленому законом порядку, право ОСОБА_1 на момент виникнення спірних правовідносин володіти, користуватися і розпоряджатися земельною ділянкою, на якій знаходиться подвір'я будинку за вищевказаною адресою.

Лише 13 грудня 2013 року рішенням Буштинської селищної ради Тячівського району № 1154 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), орієнтованою площею 0,09 га за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язано її виготовити відповідний проект землеустрою.

Колегія суддів звертає увагу на те, що дії відповідача у спірних правовідносинах також були предметом перевірки правоохоронними органами та органами прокуратури в порядку передбаченому кримінально-процесуальним законодавством з приводу смерті чоловіка позивачки та незаконності дій державних виконавців під час проведення вищевказаних виконавчих дій, які мали місце 29 березня 2012 року за адресою: АДРЕСА_1, про що свідчать наявні в матеріалах справи відповідні постанови про відмову в порушенні кримінальних справ на підставі п.2 ч. 1 ст. 6 КПК України за ознаками злочинів передбачених ст.ст. 120, 364, 365, 367 КК України (постанова про відмову в порушенні кримінальної справи слідчого СВ Тячівського РВ УМВС України в Закарпатській області ОСОБА_13 за наслідками дослідчої перевірки по рапорту працівника міліції від 31 березня 2012 року (а.с. 124-125); постанова про відмову в порушенні кримінальної справи старшого помічника прокурора Тячівського району Закарпатській області ОСОБА_14 від 13.04.2012 року щодо розгляду заяви ОСОБА_2 на неправомірні дії державних виконавців (а.с. 128-129); постанова про відмову в порушенні кримінальної справи прокурора Тячівського району Закарпатській області ОСОБА_15 від 17 серпня 2012 року за наслідками розгляду матеріалів перевірки за зверненням ОСОБА_2 щодо неправомірних дій державних виконавців відділу ДВС Тячівського РУЮ при вчиненні ними виконавчих дій, що мали місце 29 березня 2012 року за адресою її проживання (а.с. 149-148).

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що державний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України "Про виконавче провадження".

Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Оскільки постанова Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 січня 2014 року в частині відмови визнання нечинним Акту опису і арешту майна від 29 березня 2012 року не оскаржується в апеляційному порядку, та в процесі апеляційного провадження не було виявлено порушень, допущених судом першої інстанції, які б призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржувану постанову в частині відмови у визнанні нечинним Акту опису і арешту майна від 29 березня 2012 року.

Колегія суддів не приймає до уваги покликання апелянта на незаконність ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року про відмову у задоволенні заяви про відвід судді, оскільки в процесі апеляційного провадження не виявлено підстав, визначених ст.27 КАС України, для відводу судді.

Даючи оцінку іншим доводам апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський Суд з прав людини у рішенні в справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року зазначає, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 січня 2014 року у справі № 2а-0770/1419/12 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді А.Р. Курилець

М.П. Кушнерик