УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2015 року Справа № 876/789/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Затолочного В.С.,
суддів Каралюса В.М., Матковської З.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.12.2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 15.12.2014 року позов задовольнив повністю, визнав протиправними дії Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у знятті з обліку та перереєстрації на правах приватної власності автомобіля марки Volkswagen VW VENTO, 1996 року випуску з ідентифікаційним номером НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2; зобов'язав Департамент соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації видати ОСОБА_1 документи, необхідні для оформлення у власність та реєстрації вказаного автомобіля.
Дане судове рішення оскаржив в апеляційному порядку відповідач, який просить скасувати постанову суду першої інстанції. В апеляційній скарзі посилається на те, що відмова в знятті з обліку автомобіля, отриманого позивачем як гуманітарна допомога, є законною, а судом першої інстанції неправильно трактуються положення матеріального права.
Справа розглядалася в порядку письмового провадження.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає за адресою: с. Загвіздя, Тисменицького району, Івано-Франківської області та є інвалідом першої групи.
24.10.2003 року громадянка Німеччини ОСОБА_2 подарувала з гуманітарною метою інваліду першої групи ОСОБА_1 автомобіль марки Volkswagen, 1996 року випуску, кузов № НОМЕР_1, який позивач отримала через Головне управління праці та соціального захисту населення Івано-Франківської обласної державної адміністрації відповідно наказу відповідача № 71 від 19.12.2003 року.
24.12.2003 року вказаний автомобіль, як гуманітарна допомога, зареєстровано на ОСОБА_1 Івано-Франківським МРЕВ ДАІ в Івано-Франківській області та видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, яке містить обмеження щодо заборони продажу.
У вересні 2014 року позивач звернулася до департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації з проханням надати дозвіл на зняття з обліку та перереєстрацію автомобіля марки Volkswagen, 1996 року випуску, кузов № НОМЕР_1 на праві приватної власності.
Листом № К-1169/15-14 від 24.10.2014 року відповідач відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на зняття з обліку та перереєстрацію автомобіля на праві приватної власності, оскільки в силу положень пункту 41 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 року № 999, інвалід отримує автомобіль на десятирічний термін, визначений з дати видачі, без права продажу, дарування, передачі іншій особі і має право тільки на заміну автомобіля.
Нормами частини 1 статті 46 Конституції України закріплено право кожного громадянина на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно частини 2 статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Постановою Кабінету Міністрів України № 999 від 08.09.1997 року затверджено Порядок забезпечення інвалідів автомобілями (надалі - Порядок).
Вказаний Порядок доповнено розділом «Порядок надання автомобілів, отриманих як гуманітарна допомога» згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 128 від 07.02.2001 року.
Згідно пункту 42 Порядку у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, автомобілі, отримані органами соціального захисту населення як гуманітарна допомога, видаються інвалідам (за їх бажанням) безоплатно згідно з чергою за умови зняття з обліку для забезпечення автомобілем.
Автомобіль, отриманий органом соціального захисту населення як гуманітарна допомога для конкретної фізичної особи, що перебуває на обліку для забезпечення автомобілем в органах соціального захисту населення, видається такій особі (за її згодою) незалежно від черги.
Суд першої інстанції правомірно зазначив в оскаржуваному рішенні, що аналіз Порядку свідчить про те, що першопочатково, а саме на час його затвердження, безоплатне забезпечення інвалідів автомобілями здійснювалося виключно за рахунок державних коштів: у межах фондів, виділених Міністерством праці та соціальної політики, за рахунок коштів, що передбачаються у Державному бюджеті України на ці цілі, а також Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Із змісту пункту 4 Порядку вбачається, що цей пункт регламентує безоплатне забезпечення інвалідів автомобілями або їх продаж на пільгових умовах за рахунок коштів Державного бюджету України та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, тобто за рахунок державних коштів. Передбачено, що таке забезпечення провадиться на десятирічний термін експлуатації без права продажу, дарування і передачі іншій особі. Разом з тим, пункт 42 Порядку передбачає не безоплатне забезпечення або продаж на пільгових умовах, а виключно безоплатну видачу автомобілів, отриманих як гуманітарна допомога, тобто за рахунок недержавних коштів, і не містить жодних обмежень ні щодо терміну експлуатації, ні щодо відчуження такого автомобіля.
Правові, організаційні, соціальні засади отримання, надання, оформлення, розподілу і контролю за цільовим використанням гуманітарної допомоги врегульовано Законом України «Про гуманітарну допомогу», зі змінами та доповненнями (надалі - Закон).
Статтею 1 цього Закону, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що гуманітарна допомога - це цільова адресна безоплатна допомога в грошовій або натуральній формі, у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань, або допомога у вигляді виконання робіт, надання послуг, що надається іноземними та вітчизняними донорами із гуманних мотивів отримувачам гуманітарної допомоги в Україні або за кордоном, які потребують її у зв'язку з соціальною незахищеністю, матеріальною незабезпеченістю, важким фінансовим становищем, виникненням надзвичайного стану, зокрема внаслідок стихійного лиха, аварій, епідемій і епізоотій, екологічних, техногенних та інших катастроф, які створюють загрозу для життя і здоров'я населення, або тяжкою хворобою конкретних фізичних осіб.
Відповідно до частини 2 статті 6 вказаного Закону, комісія з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України може визнати гуманітарною допомогою, із звільненням від оподаткування та обов'язкових платежів до бюджету, такі підакцизні товари, зокрема, легкові автомобілі, які на момент ввезення на митну територію України були виготовлені не більш як 10 років тому, з об'ємом двигуна не більш як 1800 куб. см, що отримуються Міністерством праці та соціального захисту населення Автономної Республіки Крим, управліннями соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або Міністерством праці та соціальної політики України для подальшої передачі інвалідам, які перебувають в установленому порядку на обліку для отримання спеціального автотранспорту.
Громадянка Німеччини ОСОБА_2 подарувала для інваліда першої групи ОСОБА_1 автомобіль марки Volkswagen, 1996 року випуску, кузов № НОМЕР_1 як гуманітарну допомогу. Даний транспортний засіб дарувався конкретній особі, а тому право власності на спірний автомобіль згідно з волевиявленнями дарувальника набула саме ОСОБА_1 на підставі одностороннього правочину.
Частиною 1 статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно положень статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до пункту 1 Порядку, позачергове безплатне забезпечення автомобілями інвалідів війни, інвалідів внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також продаж автомобілів на пільгових умовах інвалідам від загального захворювання, з дитинства, батькам чи родичам дітей-інвалідів здійснюється за місцем їх постійного проживання та прописки Міністерством праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головним управлінням праці та соціального захисту населення обласних, Київської міської державної адміністрації і управліннями праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації у межах фондів, виділених Міністерством праці та соціальної політики.
Пунктом 42 Порядку встановлено, що автомобіль, отриманий органом соціального захисту населення як гуманітарна допомога для конкретної фізичної особи, що перебуває на обліку для забезпечення автомобілем в органах соціального захисту населення, видається такій особі незалежно від черги.
Однак, дії відповідача щодо заборони перереєстрації транспортного засобу, переданого інваліду, ґрунтуються на п. 41 Порядку № 999, який був прийнятий на підставі положень статті 26 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні». Вказана стаття Закону набрала чинності з 01 січня 2007 року, а тому зазначені обмеження згідно положень статті 58 Конституції України не мають зворотної дії у часі і не могли бути застосовані до правовідносин щодо отримання автомобіля позивачем та встановлення обмеження (заборони перереєстрації) при його реєстрації 24.12.2003 року.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною 3 цієї статті КАС України встановлено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд першої інстанції дійшов законного висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не відповідають законодавству України та не можуть бути підставою для її задоволення.
З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.12.2014 року у справі № 809/3866/14 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.С. Затолочний
Судді В.М. Каралюс
З.М. Матковська