ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 року Справа № 916/3062/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В.,

суддів:Бакуліної С.В., Глос О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області

на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 27.11.2014

у справі№ 916/3062/14 Господарського суду Одеської області

за позовомЗаступника Білгород - Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної ради

до1. Білгород - Дністровської районної ради, 2. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

провизнання недійсним договору оренди, визнання незаконним та скасування рішення районної ради,

у судовому засіданні взяли участь представники:

від Генеральної прокуратури: Гудименко Ю.В. - прокурор відділу, посв. № 014715 від 21.01.13;

від позивача: не з'явились;

від відповідача-1: не з'явились;

від відповідача-2: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.10.2014 у справі № 916/3062/14 (суддя Малярчук І.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2014 (судді: Величко Т.А., Таран С.В., Разюк Г.П.), відмовлено в задоволенні позову повністю.

У касаційній скарзі Заступник прокурора Одеської області просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 06.10.2014 у справі № 916/3062/14 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2014 у цій справі, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю, посилаючись на порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 71, 76, ч. 2 ст. 80 Цивільного кодексу УРСР; ст.ст. 256, 261, 267 Цивільного кодексу України; ст.ст. 43, 53, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, оскільки: по-перше, початок перебігу строку позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних рішення та правочину, а з моменту, коли прокуратурою за результатами перевірки було встановлено факт відсутності у Білгород-Дністровської районної ради необхідного обсягу дієздатності, що відповідає правовій позиції Верховного суду України, вкладеній у постанові від 20.08.2013 у справі № 6/17-4949-2011, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення винесено з порушенням ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України; по-друге, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України, в редакції, що була чинною до 15.01.2012, позовна давність не поширювалась на вимоги щодо скасування рішень органів влади, якими порушено право, і згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку судочинства" вказана норма втратила чинність, однак відповідно до Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, протягом трьох років з дня набрання ним чинності, тобто до 15.01.2015, можуть бути заявлені вимоги про визнання незаконним правового акта органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право.

Позивач, відповідач-1 та відповідач-2 не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників в судовому засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи, правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

19.05.2000 рішенням Білгород-Дністровської районної ради № 277-ХХIII "Про затвердження статусу земель запасу Білгород-Дністровського району на Будацькій косі смт. Затока" віднесено землі Будацької коси Білгород-Дністровського району до земель рекреаційного призначення (п. 1); затверджено три зони використання земель Будацької коси в прибережно-захисній смузі Чорного моря: перша зона - від узрізу води до запроектованої набережної (пляжна зона) - без права будь-якої забудови; друга зона - від межі першої зони до існуючої дороги - зелена зона з правом встановлення некапітальних, або тимчасових об'єктів курортного чи торговельного призначення; третя зона - від існуючої дороги до дороги, яка запроектована, - зона розташування закладів відпочинку та об'єктів курортної інфраструктури (п. 2).

21.12.2001 рішенням Білгород-Дністровської районної ради № 545-ХХIII "Про надання земельної ділянки на Будацькій косі біля села Курортне в довгострокову оренду приватному підприємцю ОСОБА_4 для благоустрою пляжної території і розташування водної рятувальної станції" затверджено проект відведення земельної ділянки, площею 0,0525 га, розроблений земельно-кадастровим бюро при Білгород-Дністровському районному відділі земельних ресурсів на Будацькій косі біля села Курортне (п. 1); надано земельну ділянку площею 0,0525 га із земель запасу Білгород-Дністровської районної ради на Будацькій косі біля села Курортне в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років ПП ОСОБА_4 для благоустрою пляжної території і розташування водної рятувальної станції (п. 2); доручено ПП ОСОБА_4 у 5-денний термін укласти з Білгород-Дністровською районною радою договір оренди, нотаріально посвідчений та зареєстрований в районному відділі земельних ресурсів у книзі реєстрації договорів оренди (п. 3).

25.12.2001 між Білгород-Дністровською районною радою (орендодавець) та ПП ОСОБА_4 (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець на підставі рішення сесії Білгород-Дністровської районної ради № 545-ХХIII від 21.12.2001 надає, а орендар приймає в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років земельну ділянку із земель запасу Білгород-Дністровської районної ради, загальною площею 0,0525 га, розташовану на землях Будацької коси біля селища Курортне Білгород-Дністровського району Одеської області для благоустрою пляжної території і розташування водної рятувальної станції, згідно з планом (схемою) землекористування, який є невід'ємною частиною договору; земельна ділянка, що надається в тимчасове користування, відноситься до земель рекреаційного призначення і знаходиться у другій (з правом встановлення некапітальних або тимчасових об'єктів курортного чи торговельного призначення) зоні використання, визначеної рішенням Білгород-Дністровської районної ради № 277-ХХIII від 19.05.2000; термін оренди починається з моменту підписання акту про прийом-передачу земельної ділянки (п. 1.2).

Пунктом 2.1 договору сторони узгодили, що плата за землю вноситься орендарем щомісячно до 15 числа наступного місяця поточного року рівними частками з урахуванням індексу інфляції на рахунок Білгород-Дністровського районного бюджету; внесення орендної плати на майбутній період оренди допускається на термін, не більший одного року.

Згідно з п. 6.3 договору підставою розірвання договору є, зокрема, укладення договору оренди землі з порушенням порядку, встановленого законодавством України.

Відповідно до п. 10.1 договору цей договір набирає чинності після його підписання сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації в Білгород-Дністровській районній раді.

25.12.2001 вищевказаний договір оренди земельної ділянки посвідчено приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сминтиною І.В. та зареєстровано за № 5053.

У зв'язку з порушенням вимог земельного законодавства при укладенні договору оренди землі, а саме: перевищенням повноважень Білгород-Дністровською районною радою при розпорядженні спірною земельною ділянкою (право на розпорядження якою згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України від 18.12.1990 належало обласній раді), виявленим під час проведення перевірки, Заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Білгород-Дністровської районної ради, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,0525 га, розташованої на землях Будацької коси біля селища Курортне Білгород-Дністровського району Одеської області, укладеного 25.12.2001 між Білгород-Дністровською районною радою та ПП ОСОБА_4 для благоустрою пляжної території і розташування водної рятувальної станції строком на 49 років та визнання незаконним і скасування рішення Білгород-Дністровської районної ради Одеської області № 545-XXIII від 21.12.2001, на підставі якого укладено вказаний договір оренди земельної ділянки, обгрунтовуючи позовні вимоги положеннями ст. 48 Цивільного кодексу УРСР від 18.07.1963; п. 2 ч. 4 ст. 19 Земельного кодексу України від 18.12.1990.

Звернення з позовом лише 25.06.2014 прокурор обгрунтовує тим, що про порушення земельного законодавства Білгород-Дністровській міжрайонній прокуратурі стало відомо лише 30.05.2013 за результатами опрацювання матеріалів інвентаризаційної справи бази відпочинку "Будаки", наданої згідно листа КП "Білгород-Дністровське БТІ" від 30.05.2013 № 887, у зв'язку з чим відсутня необхідність у поновленні строку позовної давності.

Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву зазначив, що оскаржуване рішення районної ради прийнято в межах її компетенції і жодним чином не порушує права і інтереси позивача - Одеської обласної ради, і заявив про застосування позовної давності.

При вирішенні даного спору по суті господарським судом першої інстанції встановлено, що оскільки станом на 2001 рік спірна земельна ділянка була віднесена до земель рекреаційного призначення, то відповідно до норм чинного на той час законодавства повноваження з розпорядження цією земельною ділянкою належали обласній раді народних депутатів, а не Білгород-Дністровській районній раді, яка прийняла спірне рішення та уклала спірний договір з перевищенням власних повноважень, у зв'язку з чим рішення від 21.12.2001 № 545-ХХIII підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а спірний договір оренди земельної ділянки від 25.12.2001 - визнанню недійсним на підставі ст. 48 Цивільного кодексу УРСР. З цим висновком погодився суд апеляційної інстанції.

При цьому, відмовляючи в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що: по-перше, Білгород-Дністровська міжрайонна прокуратура була обізнана із прийняттям спірного рішення, на підставі якого було укладено договір оренди земельної ділянки від 25.12.2001, оскільки відповідно до протоколу пленарного засідання дев'ятнадцятої сесії Білгород-Дністровської районної ради двадцять третього скликання від 21.12.2001 на вказаному засіданні ради був присутній заступник прокурора Ізвеков В.Ю., тому згідно зі ст. 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності розпочався 25.12.2001 та відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу УРСР закінчився 26.12.2004; по-друге, від прокурора не надходило клопотань про поновлення пропущеного строку позовної давності на звернення до суду з вказаним позовом; по-третє, прокуратурою не доведено, що про наявність спірного рішення ради і договору їй стало відомо 30.05.2013 за результатами оцінювання інвентаризаційної справи бази відпочинку "Будаки", як і не доведено, яке відношення має інвентаризаційна справа бази відпочинку "Будаки" до порушень земельного законодавства при наданні земельної ділянки в оренду ФОП ОСОБА_4

Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 2 - 4 ст. 8 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів і власники землі; земля може надаватися в оренду в короткострокове користування - до трьох років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних та громадських потреб) і довгострокове - до п'ятдесяти років; умови, строки, а також плата за оренду землі визначаються за угодою сторін і обумовлюються в договорі.

Статтею 11 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до відання районних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів; міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста; районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів; обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки: із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п'ятою цієї статті.

Таким чином, як встановлено господарськими судами та підтверджено матеріалами справи, Білгород-Дністровська районна рада в порушення вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин земельного законодавства, зокрема, ст. 19 Земельного кодексу України від 18.12.1990 передала своїм рішенням № 545-ХХIII від 21.12.2001 земельну ділянку в оренду ПП ОСОБА_4, оскільки повноваження з розпорядження земельною ділянкою рекреаційного призначення, яка була предметом спірного договору оренди, відповідно до чинного на момент виникнення спірних правовідносин земельного законодавства належали виключно обласній раді народних депутатів.

У зв'язку з наведеним висновки господарських судів про невідповідність вимогам чинного на момент виникнення спірних правовідносин земельного законодавства рішення Білгород-Дністровської районної ради № 545-ХХІІІ від 21.12.2001 та спірного договору оренди є законними і обгрунтованими.

Що стосується строку позовної давності для звернення прокурора з відповідним позовом, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.ч. 3 - 5 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Статтею 71 Цивільного кодексу УPCP (чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначалось, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до ст. 76 Цивільного кодексу УPCP перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов; право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно зі ст. 80 Цивільного кодексу УPCP закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові; якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Частинами 1, 2, 4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави; у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача; прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор (п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів"), що відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній у постанові Верховного суду України від 23.12.2014 у справі № 916/2414/13.

Однак, обмежившись дослідженням питання, коли прокурору стало відомо про порушення прав держави в особі Одеської обласної ради, господарські суди не з'ясували коли самому позивачу - Одеській обласній раді стало відомо про порушення його права, як і не з'ясували питання дотримання п. 2.18 Регламенту Білгород-Дністровської районної ради ХХІІІ скликання, затвердженого рішенням вказаної ради від 30.07.1998 № 23-ХХІІІ, відповідно до якого протоколи сесій районної ради оформлюються секретаріатом ради протягом 15 днів з дня проведення сесії і у цей же строк їх копії надсилаються до обласної ради, прокуратури району.

Викладене свідчить про неповне встановлення господарськими судами обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 111-9 ГПК), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ст.ст.111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2014 у справі № 916/3062/14 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2014 у справі № 916/3062/14 та рішення господарського суду Одеської області від 06.10.2014 у справі № 916/3062/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Головуючий К.В. Грейц

Судді: С.В. Бакуліна

О.І. Глос