Справа № 22-а-20                                 Головуючий у 1-й інстанції   Ярмак О.М.

Категорія     13                                      Суддя-доповідач           Дубровна В.В.

УХВАЛА іменем України

18 січня 2007 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючої- Дубровної В.В., суддів -  Попруги С.В., Сибільової Л.О., з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М. та осіб, які приймають участь у справі -   ОСОБА_1, представника відповідача - Замури Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду

адміністративну справу

за апеляційною скаргоюОСОБА_1

на постанову Конотопського міськрайонного суду від 22 листопада 2006 року

у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного Департементу України з питань виконання покарань

про визнання незаконними та скасування результатів перевірки, проведеної за заявою ОСОБА_1 щодо порушення трудового законодавства Домницьким виправним центром № 135 , -

встановила :

Постановою суду в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено та стягнуто з нього у прибуток держави судовий збір в розмірі 3 грн. 40 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з постановою суду першої інстанції , посилається на її незаконність, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та просить її скасувати та направити справу на новий судовий розгляд.

Вислухавши суддю -доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню зі слідуючих підстав.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог , суд 1 інстанції обгрунтовано виходив з того, що не встановлено факту порушення законодавства, що регулює порядок розгляду звернень громадян з боку відповідача при розгляді заяви ОСОБА_1 від 29.05.2006 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду , оскільки він узгоджується з матеріалами справи і відповідає вимогам матеріального права.

З матеріалів справи вбачається , що 29.05.2006 року ОСОБА_1 направив до Секретаріату Президента України заяву, в якій зазначав про застосування примусової рабської праці в Домницькому виправному центрі № 135 , де він відбував покарання в вигляді обмеження волі та додав до заяви відповідь Територіальної державної інспекції праці в Чернігівській області, яка , як на його думку , є доказом існування примусової праці / рабства/. Про результати перевірки та вжиті заходи просив йому повідомити.

Вказана   заява   05.06.2006   року       була      направлена   на   виконання

Секретаріатом Президента України на підставі ч. З ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» до Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Проведеною перевіркою не встановлено факту порушення трудового законодавства у Домницькому виправному центрі   ( а.с.22).

Результати перевірки були направлені ОСОБА_1 / а.с. 4/.

Оспорюючи судове рішення , ОСОБА_1 посилається на те , що не на всі питання , які він порушував в заяві, надана відповідь , перевірка проведена без його опитування , без його участі , без надання йому для ознайомлення матеріалів перевірки . У відповіді йде посилання на норми кримінально-виконавчого кодексу , які стосуються осіб, засуджених до позбавлення волі, в той час , коли він відбував покаранння у вигляді обмеження волі й у виправному центрі , а не в виправній колонії . Суд при винесенні судового рішення не дав оцінки суттєвим розбіжностям , що маються в результаті перевірок з однієї сторони - проведеної відповідачем і з іншої - проведеної інспекцією праці - з приводу дотримання трудового законодавства Домницьким   виправним центром .

На думку колегії суддів доводи апелянта не заслуговують на увагу , не спростовують судового рішення.

Як вбачається з заяви ОСОБА_1, він звертався до Секретаріату Президента з одного тільки питання - наявності фактів примусової / рабської / праці у виправному центрі . Інших питань не порушував. Саме з цього питання проводилась перевірка.

Звернення належним чином було розглянуто , з витребуванням та вивченням документів , у відповідності до вимог Закону України " Про звернення громадян" / далі -Закон/.

Відповідно до ст. 19 Закону особи , що розглядають звернення , зобов*язані на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу , що розглядає заяву , звернення. Такого прохання від ОСОБА_1 не надходило , а тому безпідставно вважати , що відповідач порушив порядок розгляду звернення.

Своїми правами , передбаченими ст. 18 Закону щодо особистого викладення аргументів  ,  участі  при розгляді заяви  ОСОБА_1 не скористався , з цього

приводу   письмової заяви органу , що займався розглядом його звернення , він не подавав.

На виконання прохання , викладеного у зверненні , ОСОБА_1 було повідомлено про результати перевірки.

Висновки перевірки , проведеної за зверненням ОСОБА_1, не суперечать висновкам територіальної інспекції праці . Не можливо погодитись з позицією ОСОБА_1, що при перевірці Домницького виправного центру інспекцією праці були встановлені факти , які підтверджують наявність примусової праці в цій установі , дослівно з висновку " засуджені працюють у виправній колонії відповідно рішень суду / тобто примусово/. Трудовий договір , який має укладатися не підставі двосторонньої домовленості сторін в такому випадку не укладається ". Застосування слова "примусово" в даному випадку зовсім не стосується примусової / рабської / праці. А інше речення констатує норму закону - ст. 60 Кримінально-виконавчого кодексу України , де йдеться про те , що "засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило , на виробництві виправних центрів , а також на договірній основі на підприємствах , установах , організаціях - ч. 1. Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю , за винятком правил прийняття на роботу , звільнення з роботи, переведення на іншу роботу - ч. 2 ".

У відповіді на звернення ОСОБА_1 , засудженого до обмеження волі, дійсно є помилкові посилання на статті криманільно-виконавчого кодексу України, які стосуються осіб , засуджених до позбавлення волі, але ця обставина не свідчить про неналежний розгляд звернення .

Враховуючи викладене , керуючись ст. ст. 198 п. 1, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -

ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Конотопського міськрайонного суду від 22 листопада 2006 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складання її в повному обсязі, тобто з 23 січня 2007 року.