2-152.09

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

20 лютого 2009 року Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А.,при секретарі Данковській С.В.,за участю адвоката ОСОБА_1,розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_3,третя особа ОП ЗМБТІ, про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на житловий будинок в порядку набувальної давності,-

В С Т А Н О В И В:

В березні 2008 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому зазначає, що 15.06.1989 р.він за домовою угодою придбав за 7000 радянських рублів у ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1.

В момент укладання договору, який був посвідчений головою квартального комітету, він передав продавцю вказану грошову суму и прийняв від неї ключі від будинку і документи.

Договір нотаріально не посвідчувався з причини хвороби продавця.

В 1998 р.продавець виїхала з будинку, дітей не мала.

В період з 1990 р.позивач знаходився на роботі за межами України ,за його відсутності дружина користувалась спірним будинком та земельною ділянкою,робила ремонт.

Посилаючись на те, що його родина на протязі більше 10 років відкрито володіє спірним будинком, за цей час претензій щодо будинку йому не пред*являли, позивач просить суд  на підставі ст.344 ЦК України визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності.

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав та пояснив, що в 1989 р.він через знайомих для поліпшення житлових умов підшукав спірний житловий будинок і купив його у ОСОБА_4 за домовою угодою ,яку завірила підписом і печаткою голова квартального комітету, передав продавцю вказану в договорі грошову суму 7000 радянських рублів, отримав від неї ключі та документи на будинок, колишня власниця ОСОБА_4 з будинку виїхала. Нотаріально угоду не посвідчили,не вважаючи це потрібним. Приблизно через півроку-рік його сім*я почала користуватись будинком, підтримували будинок в технічно справному стані, оплачували за комунальні послуги, на земельній ділянці висаджували городину і збирали врожаї. Для постійного проживання в будинок не вселялись, відвідували його раз на рік. В 2007 р. позивач вирішив оформити будинок на своє ім*я, з цією метою йому було рекомендовано звернутись до суду. Просить суд задовольнити позов в повному обсязі ,визнати дійсним договір купівлі-продажу будинку від 15.06.1989 р., визнати за ним право власності на будинок.

Відповідач ОСОБА_3в судовому засіданні позов не визнала та пояснила,що житловий будинок АДРЕСА_1 належав на праві власності її бабусі ОСОБА_4,яка жодних договорів щодо його продажу не укладала,користувалась будинком разом з сім*єю до моменту смерті в 1990 р.Після її смерті в будинку залишилися проживати дочка померлої ОСОБА_5 та відповідачка по справі-її онука.В 1993 р.після смерті матері ОСОБА_5 малолітня на той час відповідачка переїхала до опікуна,в якої зберігались ключі від будинку та документи,спірним житловим будинком ніхто не користувався і з часом він зруйнувався. В 2008 р. відповідачка оформила свої спадкові права на будинок і з інформації БТІ стало відомо про реєстрацію права власності на цей будинок за позивачем. Вважає, що позов не підлягає задоволенню, оскільки викладені в ньому обставини є неправдивими.

Представник відповідача адвокат ОСОБА_1 в інтересах довірителя вважає, що вимоги позивача про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 15.06.1989 р. і визнання на цій підставі права власності на житловий будинок на законі не ґрунтуються і спростовані доказами, набувальна давність як підстава визнання за ним права власності не може бути застосована, оскільки на час розгляду справи не сплив встановлений законом строк добросовісного відкритого володіння будинком. Діями відповідача порушені права відповідачки як єдиної законної спадкоємиці на спірний будинок, в теперішній час позивач притягується до кримінальної відповідальності.

Представник відповідача ОСОБА_6 підтримав заперечення проти позову свого довірителя і просив відмовити в позові з огляду на те, що позивачем з метою заволодіння спадковим майном відповідачки в якості доказів були використані підробні документи,за що він притягується до кримінальної відповідальності, всі обставини, які він вказав в позові на обґрунтування своїх вимог, спростовані в процесі розгляду справи.

Представник третьої особи ОП ЗМБТІ в судове засідання не з*явився, викликався належним чином ,заперечень на позов не надав і про участь у справі не заявив ,на підставі 169 ЦПК України справа розглянута без його участі.

Всебічно вивчивши обставини справи, дослідивши надані письмові докази у сукупності, заслухавши пояснення сторін та їхніх представників, допитавши свідків, суд дійшов висновку, що позов заявлений необгрунтовано, не підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Судом встановлено та перевірено доказами, що на підставі свідоцтва про право власності від 22.07.1986 р.,свідоцтва про право власності на спадщину від 22.07.1986 р. ОСОБА_4  належав на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1,про що надані копії свідоцтв(а.с.7-8).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла(а.с.28).

Свої вимоги про визнання права власності на спірний будинок позивач за змістом позовної заяви та пояснень в судовому засіданні обґрунтовує тим, що між ним і ОСОБА_4 15.06.1989 р.укладалася так звана домова угода,за якою ОСОБА_4 продала йому за 7000 радянських рублів спірний жилий будинок, передала ключі і документи, він оплатив вартість будинку. Договір нотаріально не посвідчувався, був завірений печаткою і підписом голови квартального комітету.

Відповідно до ст.228 ЦК України (в ред.1963 р.),який діяв на час виникнення спірних правовідносин і на підставі п.4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України в ред.2004 р. застосовується до спірних правовідносин, договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недотримання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору(стаття 47 цього Кодексу).

Як встановлено ст.47 ЦК України (в ред.1963 р.),недотримання нотаріальної форми угоди тягне за собою її недійсність з наслідками, передбаченими  ч.2 ст.48 цього Кодексу.

Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою виконавшої угоду сторони визнати її дійсною, в цьому випадку подальше нотаріальне посвідчення не вимагається.

Як роз*яснив Пленум Верховного Суду України в п.4 Постанови № 3 від 28.04.1978 р.»Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»(із змінами),…щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч.2 ст.47 ЦК,суд повинен перевірити,чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню,чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.

В матеріалах справи є копія домової угоди від 15.06.1989 р., за змістом якої ОСОБА_4 продає ОСОБА_2 домоволодіння АДРЕСА_1 за 7000 рублів.

Угода нотаріально не посвідчена,завірена від імені голови квартального комітету № 96 ОСОБА_8(а.с.6).

Позивач щодо обставин укладання цієї угоди пояснив, що договір нотаріально не посвідчувався, оскільки сторони договору вважали  достатнім підписання його головою квартального комітету і скріплення відповідною печаткою.

Як встановлено з показів свідка ОСОБА_8,вона працює головою квартального комітету № 96 лише з червня 2003 р.і жодних повноважень на вчинення дій як представник органу самоорганізації населення в 1989 р.не мала,договір від 15.06.1989 р.не підписувала і печаткою квартального комітету № 96 не засвідчувала, їй невідомо,за яких обставин виготовлявся текст документу. Крім того, печатка квартального комітету № 96 нового зразка, відтиск якої зроблений на договорі,була замінена  лише в травні 2003 р., раніше квартальний комітет мав порядковий номер 8.

Ці обставини підтверджені також інформаційним листом Шевченківської районної адміністрації від 11.07.2008 р.(а.с.77)

З наведеного суд встановив, що 15.06.1989 р.договір між ОСОБА_4та ОСОБА_2 головою квартального комітету не посвідчувався і печаткою не завірявся.

За інформацією Шевченківського РВ ЗМУ УМВС України від 25.12.2008 р.(а.с.78,93)ОСОБА_2за фактом використання підробного документу-договору від 15.06.1989 р.-пред*явлено обвинувачення по ч.3 ст.358 КК України і порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України.

Аналізуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними достовірними достатніми доказами факт укладання договору купівлі-продажу спірного будинку, як і факт ухилення другої сторони договору від нотаріального його посвідчення.

На підтвердження повного виконання договору купівлі-продажу з його боку відповідач посилався на те, що він безпосередньо після підписання договору отримав від продавця ключі і документи, доглядав будинок і земельну ділянку разом з членами своєї сім*ї, оплачував комунальні послуги, а колишня власниця родичів не мала і виїхала в Росію.

Проте такі нічим не підтверджені пояснення позивача повністю спростовані як поясненнями відповідачки про те, що її бабуся ОСОБА_4 до часу смерті в 1990 р.проживала в будинку, після її смерті в будинку проживали матір відповідачки ОСОБА_5 та вона сама,ключі і документи знаходились в них.Родичів в Росії, як і іншого житла, їх сім*я не мала і з будинку не виїжджала.Про продаж будину ОСОБА_4 ніколи не повідомляла і намірів таких не мала.Після смерті матері ОСОБА_5 відповідачка була передана під опіку,ключі від будинку і документи зберігались в опікуна, на теперішній час будинок фактично зруйнований.

Ці обставини підтвердили свідки

ОСОБА_7, яка пояснила, що вона з 1985 р.проживає по-сусідству з сім*єю ОСОБА_3,за життя ОСОБА_4 намірів продати будинок не висловлювала і мала на меті залишити будинок онучці ОСОБА_3 Після смерті ОСОБА_4в будинку залишился її дочка ОСОБА_5і малолітня на той час відповідачка,яка після смерті матері була передана під опіку. З того часу в будинку ніхто не проживав і за ним та земельною ділянкою не доглядав, за борги були відрізані газ та електрика, на теперішній час будинок фактично зруйнований. Позивач або інші особи в спірному будинку ніколи не проживали і за ним не доглядали;

ОСОБА_8, яка пояснила, що знає сім*ю ОСОБА_3з часів ще до народження відповідачки, їх будинок ніколи не продавався, до смерті ОСОБА_4 в ньому проживала вся сім*я,після її смерті залишилися ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_3,яка згодом після смерті матері була передана під опіку. В будинку ніхто не проживав і не прописувався, будинок стояв занедбаний, ним періодично користувались особи без постійного місця проживання.

Листом від 26.03.2008 р.Шевченківський РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області повідомив,що  ОСОБА_5(дочка ОСОБА_4) була прописана АДРЕСА_1 з 1985 р.,виписана в 1993 р.в зв*язку із смертю. На теперішній час в будинку ніхто не проживає,будинок зруйнований(а.с.5 т.2)

З урахуванням викладеного суд встановив, що сторони договору від 15.06.1989 р. його умови фактично не виконали, а сторона договору ОСОБА_4 від його нотаріального посвідчення не ухилялась, тому передбачені законом підстави для визнання його дійсним в судовому порядку відсутні.

Також свої позовні вимоги позивач обґрунтував нормами ст.344 ЦК України, який набув чинності з 1.01.2004 р., відповідно до ч.1 якої особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном на протязі 10 років, набуває права власності на це майно(набувальна давність),якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до п.8 Заключних та перехідних положень ЦК України, правила ст.344 ЦК України про набувальну давність розповсюджуються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набуття чинності цим Кодексом, тобто на правовідносини, які виникли з 1.01.2001 р.

Враховуючи, що на час розгляду справи, як і на час звернення позивача з позовом до суду, не сплив передбачений законом десятирічний строк володіння нерухомим майном, позивач не довів  добросовісність заволодіння спірним майном і факт відкритого, безперервного володіння ним на протязі 10 років, суд вважає, що вимоги позову не законі не ґрунтуються і задоволенню не підлягають.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 17.04.2008 р.№ 2-1493\08 позивач ОСОБА_2 зареєстрував за собою в ОП ЗМБТІ право власності на спірний житловий будинок АДРЕСА_1, після скасування судового рішення  реєстрація права власності за ОСОБА_2 не погашена.

Оскільки підстави для набуття позивачем права власності на спірний жилий будинок відсутні, реєстрація за ним права власності підлягає скасуванню з поновленням такої реєстрації на колишнього власника ОСОБА_4

На підставі ст.47,228 ЦК України в ред.1963 р.,ст.344 ЦК України , Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 р.»Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»(із змінами),ст.3,10,11,57,60,212-215,218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на житловий будинок в порядку набувальної давності відмовити.

Зобов*язати ОП ЗМБТІ скасувати(погасити)державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2,яка була проведена на підставі рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 17.04.2008 року № 2-1493\08 і поновити реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_4, яка була проведена на підставі свідоцтва про право власності від 22.07.1986 р.№ 1-3887,свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом від 22.07.1986 р.№ 1-3889,виданих П*ятою державною Запорізькою нотконторою.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або шляхом подання апеляційної скарги без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційну скаргу не буде подано у встановлений строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

     Суддя                                    Ю.А.Галущенко