УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 квітня 2015 року Справа № 876/5161/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді - Мікули О.І.,
суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,
з участю секретаря судового засідання - Рак Х.І.,
представника позивача- Шнира О.Б.,
представника відповідача - Квасниці Н.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (правонаступник - Державна податкова інспекція у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваги АКСІС Україна" до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
в с т а н о в и в :
17 березня 2014 року позивач - ТОВ "Ваги АКСІС Україна" звернулося в суд з позовом до відповідача - ДПІ у Сихівському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03 березня 2014 року №0000792201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 43727,00 грн. (у т.ч. основний платіж - 43726,00 грн., 1,00 грн. - штрафні санкції) та №0000802201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: адміністративні штрафи та інші санкції у сумі 510,00 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2014 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0000792201 від 03 березня 2014 року. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0000802201 від 03 березня 2014 року.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що господарські операції позивача з контрагентом - ТОВ "БК АТР Груп" не мають реального характеру. Апелянт звертає увагу на те, що контрагент позивача фактично не займався фінансово-господарською діяльністю, а проводив транзитні операції, спрямовані на здійснення господарських операцій, пов'язаних з отриманням (наданням) податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а були лише документовані на папері з метою отримання податкових вигод. Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що у контрагента позивача - ТОВ "БК АТР Груп" відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності, а саме: кваліфікований персонал, основні фонди, транспортні засоби, приміщення, а також інші фізичні та технологічні можливості до вчинення дій, що становлять зміст господарської операції. Для підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ "БК АТР Груп" не надано товарно-транспортних накладних, які засвідчили б факт передачі товарів від продавця до покупця. Апелянт звертає також увагу на недоліки податкової правосуб'єктності контрагента позивача, зокрема, вказує на те, що 28 лютого 2012 року до ЄДР внесено запис про припинення ТОВ "БК АТР Груп" у зв'язку із визнанням його банкрутом (стан юридичної особи - "припинено, але не знято з обліку"). Також апелянт звертає увагу на те, що позивачем не надано на вимогу органу доходів і зборів від 20 січня 2014 року №187/22-10/62 первинних документів, які би підтверджували реалізацію отриманих матеріалів і послуг. Таким чином, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача (апелянта) - Квасниця Н.Б. у судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необгрунтованими. Просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Представник позивача - Шнир О.Б. подав до суду заперечення на апеляційну скаргу (вх..№К-7340/15 від 23.03.2015 р.), у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 05 по 10 лютого 2014 року ДПІ в Сихівському районі м.Львова проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Ваги АКСІС Україна" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати в бюджет податку на прибуток з підприємств та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ "Промтехноопт", ТОВ "Промбуд-Монтажінвест", ТОВ "Промспец Консалтинг", ТОВ "Еріном-трейд", ТОВ "Салюс+", ТОВ "Кірін", ТОВ "Техно-спецальянс", ТОВ "Комітет Об'єднаних Аудиторів", ТОВ "Матрапак", ТОВ "Укр.-Будсервіс", ТОВ "Строй-Клімат", ТОВ "Інформ-Прогрес Сервіс", ТОВ "БК АТР Груп" за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, якою встановлено порушення п.85.2 ст.85 ПК України, а саме: платником податків не надано посадовим особам органів доходів і зборів документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки; п.198.1, 198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 43726,00 грн., в тому числі за травень 2011 року в сумі 43726,00 грн.
За результатами перевірки складено Акт №143/22-10/31588854 від 17 лютого 2014 року.
03 березня 2014 року на підставі вказаного акту ДПІ в Сихівському районі м.Львова прийнято податкове повідомлення-рішення №0000792201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 43727,00 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000802201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем адміністративні штрафи та інші санкції у сумі 510,00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з недоведеності податковим органом обставин, які б свідчили про фактичне нездійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини, укладені з контрагентом, не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Висновки податкового органу про неправомірність формування платником податків податкового кредиту за результатами таких господарських операцій є безпідставними та необґрунтованими. Позивачем для перевірки представлено податковому органу ряд документів, які є належним підтвердженням реальності операцій між позивачем та контрагентом, а також свідчать про належне документування їх здійснення і вказують на коректність обчислення та сплати податків і зборів по таких операціях, чим спростовано висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.85.2 ст.85 ПК України. Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі помилкових висновків ДПІ у Сихівському районі м.Львова про порушення ТОВ "Ваги АКСІС Україна" податкового законодавства.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.
Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 ПК України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 ПК України).
П.44.1 ст.44 ПК України визначає, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.
Як вбачається з матеріалів справи, 04 травня 2011 року між ТОВ "Ваги АКСІС Україна" та ТОВ "Будівельна компанія АТР Груп" укладено договір №0405-7, відповідно до умов якого ТОВ "Будівельна компанія АТР Груп" зобов'язувалося передати у власність позивача товар - вузли, комплектацію, послуги по підготовці до виставок, семінарів тощо, а ТОВ "Ваги АКСІС Україна" зобов'язувалося прийняти та оплатити цей товар.
На підтвердження виконання умов договору позивачем долучено податкові накладні №823 від 04 травня 2011 року на загальну суму 114000,00 грн., в т.ч. 19000,00 грн., №824 від 06 травня 2011 року на загальну суму 45049,98 грн., в т.ч. ПДВ- 7508,34 грн., №826 від 10 травня 2011 року на загальну суму 29208,00., в т.ч. ПДВ- 4868,00 грн., №827 від 19 травня 2011 року на загальну суму 44220,00 грн., в т.ч. ПДВ- 7370,00 грн., №828 на загальну суму 29880,00 грн., в т.ч.ПДВ-4980,00 грн.; видаткові накладні №4/05-28 від 04 травня 2011 року, №6/05-09 від 06 травня 2011 року, №10/05-34 від 10 травня 2011 року, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №19/05-13 від 19 травня 2011 року та №27/05-13 від 27 травня 2011 року.
Зміни в активах позивача в результаті господарських операцій з ТОВ "Будівельна компанія АТР Груп" підтверджуються також журналами-ордерами та відомостями по рахунку 202 за період 01 травня 2011 року по 30 червня 2011 року та картками субконто ТМЦ по окремих матеріалах за період з 01 травня 2011 року по 31 серпня 2011 року.
Розрахунки за вказаним договором проводено виключно в безготівковому вигляді, шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахункові рахунки контрагента, що підтверджується відповідними банківськими виписками по особовому рахунку платника.
Позивач належним чином відобразив у бухгалтерському та податковому обліку вказані господарські операції із контрагентом, що підтверджується, зокрема, оборотно-сальдовою відомостю за травень 2011 року по рахунках 631, 6442, 6852, журналами-ордерами та відомостями за травень 2011 року по рахунках 91, 23, 26, 901, 93, 791 за II квартал 2011 року.
Позивачем також підтверджено факт використання поставлених товарів у власній господарській діяльності.
Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Будівельна компанія АТР Груп" підтверджуються первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Про дійсність правочинів позивача з вказаним контрагентом свідчить також те, що всі розрахунки між ними мають реальний грошовий характер та підтверджені відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними.
Крім того, жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство не встановлює, лише відсутність податкової накладної безумовно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).
Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту, доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
Вимога податкового органу підтвердити отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися від ТОВ "Будівельна компанія АТР Груп", товарно-транспортними накладними, є протиправною, оскільки законодавець не ставить у залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Наявність товарно-транспортних накладних при здійсненні перевезень передбачено наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які регулюють питання перевезення, а не питання податкового обліку та звітності. Товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей. Таким чином, відсутність таких накладних у позивача само по собі не може слугувати підставою для визнання господарських операцій недійсними.
Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.
Покликання апелянта на нереальність господарських операцій з огляду на відсутність у контрагента позивача необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку відсутністю основних фондів, складських приміщень, трудових ресурсів, транспортних засобів є безпідставними, оскільки немає законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, тобто є можливість здійснення діяльності шляхом використання орендованих основних фондів, залучення трудових ресурсів на підставі укладення цивільно-правових договорів.
Колегія суддів звертає увагу на те, що чинним податковим законодавством передбачена презумпція правомірності рішень платника податків, яка застосовується в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то рішення приймається на користь платника податків.
Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.
Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.
Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України.
Крім того, необхідно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.
Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (ч.3 ст.228 ЦК України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.
Таким чином, покликання податкового органу на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, є безпідставними.
Покликання апелянта на недоліки податкової правосуб'єктності контрагента позивача, зокрема на те, що 28 лютого 2012 року до ЄДР внесено запис про припинення ТОВ "БК АТР Груп" у зв'язку із визнанням його банкрутом (стан юридичної особи - "припинено, але не знято з обліку") є безпідставними, оскільки господарські операції між позивачем та ТОВ "БК АТР Груп" здійснювалися у 2011 році.
Колегія суддів також не приймає до уваги покликання апелянта на акт ДПІ у Печерському районі м.Києва ДПС від 17 травня 2013 року №1707/22.8/37241554 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Будівельна компанія АТР Груп" (код ЄДРПОУ 37241554) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01 серпня 2010 року по 31 березня 2013 року" як на доказ нереальності здійснення господарських операцій та порушення податкового законодавства позивачем, виходячи з наступного.
Відповідно до п.73.5 ст.73 ПК України з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання є службовим документом органів податкової служби, який складається не за результатами здійснення органом державної податкової служби певних дій, зокрема, у зв'язку з проведенням зустрічної звірки, а у зв'язку із встановленням факту, що не дає змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання. Такий акт не може містити факти порушень податкового законодавства з питань повноти нарахування і сплати податків, оскільки зустрічна звірка, якою могли бути встановлені такі факти, не відбулась.
Колегія суддів звертає увагу на те, що чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування, достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.
Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.
Така позиція висловлена, зокрема, в Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року в справі № 21-47а10, який зазначив, що "чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту". Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.
Така правова позиція суду узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
Щодо покликань апелянта на те, що посадові особи ТОВ "Ваги АКСІС Україна" на вимогу від 20 січня 2014 року №187/10/22-10/62 не представили первинних документів, які б підтверджували реалізацію отриманих матеріалів, послуг, а відповідно і включення до собівартості реалізованих робіт (послуг), колегія суддів вважає такі безпідставними і не приймає їх до уваги з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ в Сихівському районі м.Львові надіслала позивачу запит про надання інформації та її документального підтвердження від 20 січня 2014 року №187/10/22-10/62.
Листом №0124/1 від 24 січня 2014 року ТОВ "Ваги АКСІС Україна" повідомило відповідача, що вказаний запит не відповідає вимогам податкового законодавства, оскільки контролюючим органом не зазначено конкретного переліку документів, які повинен надати платник податків та підстави для їх надання, а тому, в силу вимог пп.73.3 ст.73 ПК України, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.
Разом з тим, позивачем для перевірки, яка відбувалася у період з 05 лютого 2014 року по 10 лютого 2014 року, представлено податковому органу ряд документів, які є належним підтвердженням реальності операцій між позивачем та контрагентами, а також свідчать про належне документування їх здійснення і вказують на коректність обчислення та сплати податків і зборів по таких операціях.
Запит від 20 січня 2014 року, на який покликається апелянт, як на порушення позивачем вимог п.85.2 ст.85 ПК України, не має жодного відношення до перевірки, яка провадилася у період з 05 лютого 2014 року по 10 лютого 2014 року, оскільки в силу вимог вищевказаної статті платник податків зобов'язаний надати посадовим особам контролюючих органів у повному обсязі усі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Колегія суддів не приймає як належний доказ у справі Акт №60 про ненадання документів для перевірки від 17 лютого 2014 року, оскільки вказаний акт складений з порушенням вимог п.85.6 ст.85 ПК України, відповідно до яких у разі відмови платника податків або його законного представника від надання копій документів посадовій особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис (п.85.6 ст.85 Податкового кодексу України). Разом з тим, такий запис у вказаному акті відсутній.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.
Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".
Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.
Зокрема, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.
Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення від 03 березня 2014 року №0000792201 та №0000802201 прийняті неправомірно.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів прийшла до переконання про те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2014 року у справі №813/2353/14 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий О.І. Мікула
Судді А.Р. Курилець
М.П. Кушнерик
Повний текст ухвали виготовлено 06 квітня 2015 року.