У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 24 лютого 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на постановлений щодо нього вирок апеляційного суду.

За вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 1 серпня 2008 року

засуджений: за ч.2 ст. 296 КК України на 4 роки позбавлення волі; за ч.1 ст. 122 КК України на 2 роки і 6 місяців позбавлення волі; за ч.2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі.

Згідно ст. 70 КК України суд першої інстанції визначив ОСОБА_1 остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України суд вирішив від відбування цього покарання ОСОБА_1 звільнити з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк на 3 роки з покладенням відповідних обов'язків, що передбачені у ст. 76 цього Кодексу.

За цим вироком також засуджено ОСОБА_3, щодо якого вирок не оскаржується.

Суд першої інстанції вирішив стягнути: солідарно з обох засуджених витрати за лікування потерпілого на користь медичної установи в сумі 1309 грн. 34 коп., моральну шкоду та витрати на лікування на користь ОСОБА_4 в сумі 4000 грн. та 1300 грн. відповідно; з ОСОБА_1 250 грн. на користь ОСОБА_4 на відшкодування втраченого майна; по 37 грн. 56 коп. з кожного із засуджених на відшкодування судових витрат за проведення експертиз.

ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що ввечері 5 квітня 2008 року, перебуваючи із засудженим за цим же вироком ОСОБА_3 у стані алкогольного сп'яніння в парку культури та відпочинку по вул. Перемоги у м. Сміла Черкаської області, вони вчинили грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, зокрема, висловлюючись нецензурними словами на адресу ОСОБА_4, побили останнього, заподіявши потерпілому легкі тілесні ушкодження.

ОСОБА_1 також визнано винуватим у тому, що завдаючи по тілу ОСОБА_4 удари руками і ногами, він спричинив потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Крім того, при вчиненні згаданих вище неправомірних дій, ОСОБА_1 таємно викрав майно ОСОБА_4 - мобільний телефон з мультимедійною карткою пам'яті і стартовим пакетом загальною вартістю 1 132 грн. 50 коп.

Вироком апеляційного суду Черкаської області від 4 листопада 2008 року указаний вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 за апеляцією прокурора в частині звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України було скасовано через невідповідність призначеного покарання особі засудженого внаслідок м'якості та постановлено новий, за яким, залишивши призначене ОСОБА_1 судом першої інстанції покарання за ч.2 ст. 296 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки, за ч.1 ст. 122 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки і 6 місяців, за ч.2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки, апеляційний суд на підставі положень ст. 70 КК України визначив ОСОБА_1 остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 4 роки. В решті постановлений судом першої інстанції щодо ОСОБА_1 вирок було залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить вирок апеляційного суду щодо нього змінити і пом'якшити призначене йому покарання шляхом застосування ст. 75 КК України. На обґрунтування своєї позиції засуджений наводить ряд доводів, зокрема, ОСОБА_1 вважає, що апеляційний суд не врахував всіх встановлених по справі даних, які характеризують його особу та інших пом'якшуючих покарання обставин. Крім того, він указує, що неправомірні дії, які судом кваліфіковано за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст. 296 і ч.1 ст. 122 КК України, повністю охоплюються ст. 296 цього Кодексу. Також ОСОБА_1 зазначає, що з врахуванням наданих суду апеляційної інстанції даних про сплату штрафу, до якого його було засуджено за попереднім вироком, безпідставною, на його думку, є кваліфікація його неправомірних дій пов'язаних з крадіжкою майна ОСОБА_4 за ч.2 ст. 185 КК України за кваліфікуючою ознакою повторності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_2, який підтримав скаргу засудженого ОСОБА_1, думку прокурора про відсутність підстав для задоволення скарги засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень ст. 33 КК України сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу. При сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК України.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що хуліганські дії ОСОБА_1, правильність кваліфікації яких за ч.2 ст. 296 КК України у скарзі не оспорюється, супроводжувалися умисним побиттям потерпілого ОСОБА_4, внаслідок чого йому було заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження.

У випадку, коли під час хуліганства особа вчинила інший злочин, який за своїми ознаками та ступенем тяжкості суттєво відрізняється від хуліганства, зокрема, умисне заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень, то такі дії необхідно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 122 КК України і за сукупністю із хуліганством, оскільки такі дії не охоплюються жодною частиною ст. 296 цього Кодексу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про необхідність кваліфікації зазначених неправомірних дій ОСОБА_1 за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст. 296 і ч.1 ст. 122 КК України. Доводи ж касаційної скарги засудженого в цій частині є безпідставними.

Також безпідставними є викладені у скарзі засудженого доводи щодо неправильної кваліфікації його дій за ч.2 ст. 185 КК України.

Із змісту долученої до справи довідки відділу ДВС Смілянського міськрайонного відділу юстиції видно, що штраф у сумі 510 грн., до якого ОСОБА_1 було засуджено за вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 лютого 2006 року, засудженим було сплачено 8 січня 2008 року.

Згідно ст. 89 КК України особа, яка засуджена до штрафу, визнається такою, що не має судимості, якщо вона протягом року з дня відбуття покарання не вчинить нового злочину.  За оскаржуваним вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину у квітні 2008 року. З врахуванням цих обставин його дії за ч. 2 ст. 185 КК України кваліфіковано правильно за такою кваліфікуючою ознакою як повторність.

Що стосується призначення апеляційним судом ОСОБА_1 покарання, то на думку колегії суддів це питання апеляційною інстанцією вирішено з дотриманням вимог ст. 65 КК України, оскільки остаточно призначене йому покарання за вчинення ряду злочинів відповідає ступеню тяжкості цих неправомірних дій, встановленим по справі характеризуючим засудженого даним та іншим передбаченим законом обставинам, у тому числі і тим, на які є посилання у скарзі.

При цьому, з врахуванням змісту показань ОСОБА_1 стосовно обставин вчинення злочинів, які він давав під час досудового слідства, у судовому засіданні, сумнівними вважає колегія суддів посилання у скарзі на щире каяття засудженого та активне сприяння у розкритті злочинів.

Порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний та обґрунтований вирок по справі не встановлено.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Черкаської області від 4 листопада 2008 року щодо нього - без зміни.