УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2015 року Справа № 876/5514/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,

з участю секретаря судового засідання - Рак Х.І.,

представників позивача - Яремко М.В., Горлатої О.О.,

Нагірного Р.М.

представника відповідача - Павлюк Б.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (правонаступник - Державна податкова інспекція у Личаківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Родина" до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

22 квітня 2014 року позивач - ТОВ «Нова Родина» звернулося в суд з позовом до відповідача - Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 25 листопада 2013 року №0001462210/5579, №0001472210/5580, №0001482210/5581 та №0003801720.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2014 року позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 25 листопада 2013 року №0001462210/5579, №0001472210/5580, №0001482210/5581 та №0003801720.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що ТОВ «Нова Родина» без складання договорів купівлі-продажу та ідентифікації покупців товарів реалізовано товари згідно з чеками РРО зі знижкою, разом з тим перевіркою не встановлено обліку знижок, що надавалася покупцям відповідно до дисконтних карток, розрахунку з якої ціни надавалася знижка. Зазначає, що під час перевірки податковим органом не встановлено особи покупців ТОВ «Нова Родина» на території України у зв'язку з відсутністю даних для їх ідентифікації. Підприємством під час проведення перевірки не надано жодних документів, що стосуються факту транспортування реалізованих покупцям через РРО (фізичним особам) ТМЦ. Перевіркою встановлено, що єдиними документами, що підтверджують здійснення господарських операцій між ТОВ «Нова Родина» та фізичними особами є касовий чек на відпуск товарів для виробництва взуття. У представлених до перевірки документах неможливо визначити пункт (адресу) завантаження-продаж товарів; відсутні відомості про посади та підписи посадової особи, які дозволили відпуск вказаних ТМЦ, займалися їх транспортуванням, розвантаженням, завантаженням та одержували на складі ТОВ «Нова Родина». Таким чином, відсутні документи, що підтверджують факт відгрузки ТМЦ неідентифікованим фізичним особам. Наведені обставини підтверджують факт заниження ТОВ «Нова Родина» податку на додану вартість та податку на прибуток у період, що підлягав перевірці. Апелянт також звертає увагу на те, що позивачем надано додаткові блага працівникам підприємства у вигляді оплати палива за вихідні дні відповідно до представлених табелів використання робочого часу працівників, що спричинило заниження податку з доходів фізичних осіб. Таким чином, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача (апелянта) - Павлюк Б.З. у судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необгрунтованими. Просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Представники позивача - Яремко М.В., Горлата О.О., Сороковий П.М. у судовому засіданні не погодилися з доводами апеляційної скарги і вважають, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 21 жовтня по 01 листопада 2013 року ДПІ у Личаківському районі м.Львова проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Нова Родина» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року, якою встановлено порушення вимог п.3.1 ст.3, пп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п.134.1.11 п. 134.1 ст.134, п.135.1, п.135.4, п.п135.4.1 ст.135 ПК України, внаслідок чого підприємством занижено до сплати податок на прибуток у сумі 571037 грн., п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187 ПК України, внаслідок чого підприємством занижено ПДВ до сплати в бюджет у сумі 490083 грн.; п.п.4.2.1, п.п.4.2.9, п.4.2 ст.4, п.п.8.1.1 п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8, п.9.12 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", п.п.164.1.2 п.164.1 п.п.164.2.17 п.164.2, п.164.3 ст.164, п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, внаслідок чого підприємству донараховано податок з доходів фізичних осіб на суму 2637,83 грн.

За результатами перевірки складено Акт № 151 /22-10/30706004 від 08 листопада 2013 року.

25 листопада 2013 року на підставі вказаного акта прийнято податкові повідомлення-рішення №0001462210/5579, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 657268,00 грн. (основний платіж- 571037,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 86231,00 грн.), №0001472210/5580, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 596149,00 грн. (основний платіж - 490083,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 106066,00 грн.), №0001482210/5581, яким зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість за грудень 2012 року на 18810,00 грн, №0003801720/5663, яким збільшено грошове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 3297,29 грн. (основний платіж - 2637,83 грн., штрафні (фінансові) санкції-659,46 грн.).

Позивач скористався правом досудового врегулювання даного податкового спору. Рішенням про результати розгляду скарги від 05 лютого 2014 року №2789/10/13-01-10-08/160, прийнятим Головним управлінням Міндоходів у Львівській області, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області №0001462210/5579, №0001482210/5581, №0001472210/5580 від 25 листопада 2013 року залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення №0003801720/5663 від 25 листопада 2013 року скасовано в частині визначення грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 1997,13 грн. основного платежу та 499,36 грн. штрафних (фінансових) санкцій, в іншій частині залишено без змін.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду повторної скарги № 635216/99-99-10-01-15 від 09 квітня 2014 року залишено без змін вказане рішення Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при визначенні ціни реалізації зі знижкою на відповідність звичайним цінам ТОВ «Нова Родина» керувалось приписами п.п.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що, зокрема, пропонує враховувати знижки, пов'язані із сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки та п.1.20.3 вказаного Закону, відповідно до якого для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні. Таким чином, у період, який підлягав перевірці, база оподаткування з ПДВ визначалася позивачем виходячи з фактичної ціни реалізації, оскільки така є її звичайною ціною, тому заниження податкових зобов'язань з ПДВ за вказаний період відсутнє. Чинним податковим законодавством не передбачено включення до валового доходу сум, на які були запроваджені знижки в ціні товару, а тому висновок відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток у вказаних господарських операціях є помилковим. Крім того, в силу вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування га послуг» касовий чек є документом, який одночасно засвідчує як факт оплати за товар, так і факт відвантаження товару, тому виходячи із суті операції дата оприбуткування коштів у касі позивача та дата відвантаження співпадають, відповідно така дата є датою виникнення податкових зобов'язань з ПДВ при здійсненні операції з продажу товарів за готівку. Також помилковим є висновок податкового органу про заниження податку з доходів фізичних осіб, оскільки факт надання позивачем додаткових благ працівникам підприємства у вигляді оплати палива за вихідні дні відповідно до представлених табелів використання робочого часу працівників спростовується дослідженими в судовому засіданні наказами про відрядження.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.

Згідно з п.4.1.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовим доходом є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами, який включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Відповідно до п.14.1.56 ст.14 ПК України дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

П.134.1.1 ст.134 ПК України передбачає, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст.135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст.138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст.152 цього Кодексу.

Згідно з п.п.135.1, 135.2 ст.135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до ст.137, на підставі документів, зазначених у п.135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до п.135.4 цієї статті і ці доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п.138.4, 138.6-138.9, пі.п.138.10.2-138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з п.138.5, п.п.138.10.5, 138.10.6 п.138.10, п.138.11, 138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п.138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.

П.138.1.1 ПК України передбачає, що витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п.п. 138.2, 138.11 цієї статті, п.п.140.2-140.5 ст.140, ст.ст.142, 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку, а відповідно до п. 138.4 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Також за пунктом 138.6 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Отже, об'єктом оподаткування податком на прибуток є загальний фінансовий результат як позитивна різниця доходів від продажу всіх видів продукції (товарів) та витрат на її (їх) виготовлення (придбання), яка формує прибуток в тому звітному періоді, в якому така продукція (товари) реалізовані. В разі ж наявності від'ємної різниці доходів від продажу всіх видів продукції (товарів) та витрат на її (їх) виготовлення (придбання) формується збиток в тому звітному періоді, в якому така продукція (товари) реалізовані, а відтак не виникає об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Висновки податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток грунтуються на тому, що ТОВ «Нова Родина» реалізувало товари для виробництва взуття без укладення договорів купівлі-продажу та ідентифікації покупців товару відповідно до чеків РРО зі знижкою.

Даючи правову оцінку таким висновкам податкового органу, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п.п. 4.4 п. 4 ДСТУ 4303:2004 роздрібна торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачу та надання йому торговельних послуг.

Згідно з п. 1 ст. 698 Цивільного кодексу за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним (п. 2 цієї статті Кодексу).

Оптова торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачеві через роздрібну торгівлю, для виробничого споживання та надання пов'язаних із цим послуг (пп. 4.5 п. 4 ДСТУ 4303:2004). Оптова торгівля здійснюється, як правило, за договором поставки. Згідно з п.1 ст.712 ЦК за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Крім того, відповідно до п.3 ст. 265 ГК України сторонами договору поставки можуть бути тільки суб'єкти господарської діяльності, а саме: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Ч.4 ст.698 ЦК України визначено умови договору, що обмежують права покупця-фізичної особи порівняно з правами, встановленими цим Кодексом та законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними.

Так, чинним законодавством не встановлено будь-яких кількісних обмежень щодо передачі товару покупцеві та обов'язку продавця з'ясовувати ціль, мету придбання товару. Тобто, відповідно до чинного законодавства реалізація товару особі, яка не суб'єктом підприємництва на стандартних умовах продажу товару вважається роздрібною торгівлею незалежно від кількості проданого товару і його призначення, оскільки такий продаж здійснено на умовах публічного договору.

Колегія суддів звертає увагу на те, що поняття "оптової" і "роздрібної" торгівлі є оціночними, а можливість інтерпретації оціночних понять виключає їх застосування податковим органом в контексті даної спірної ситуації, за умови відсутності правої визначеності таких понять у національному законодавстві та недоведеності фактів продажу товару суб'єктам підприємництва, а не фізичним особам.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що господарські операції позивача документувалися неналежним чином, оскільки правочини щодо купівлі-продажу товару вчинялися в усній формі, що не суперечить приписам чинного законодавства України, яке не ставить обов'язкової вимоги щодо письмової форми такого типу правочинів (публічний договір), а їх вчинення у такій формі та таким способом відповідає нормам ст.ст.11, 202, 205, 206, 207, 509, 655, 657, 712 ЦК України.

На підтвердження факту виконання вказаних договорів позивачем представлено касові чеки на відпуск товарів для виробництва взуття.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Чек, роздрукований на реєстраторі розрахункових операцій є первинним та розрахунковим документом.

У наданих для перевірки касових чеках чітко зазначено місце продажу товарів (м.Львів. вул. Дж. Вашингтона, 7в); вказані касові чеки підтверджують факт передачі ТМЦ іншій особі та факт набуття нею права власності на дані товари та місять усі необхідні реквізити, встановлені законодавством і для юридичної сили та доказовості не потрібно вказувати додаткових відомостей, зокрема, відомості про посади та підписи посадових осіб, які дозволили відпуск вказаних ТМЦ, займалися їх транспортуванням, розвантаженням, завантаженням та одержували їх на складі ТОВ «Нова Родина», оскільки надані до перевірки касові чеки повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а перелік обов'язкових реквізитів, які повинен містити касовий чек, встановлений Положенням №614 «Про форму на зміст розрахункових документів» і є вичерпним.

Колегія суддів звертає увагу на особливість бухгалтерського обліку бонусних знижок, Це пов'язано з тим, що у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» встановлено, що доходи - це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, що викликають зростання власного капіталу (окрім зростання капіталу за рахунок внесків власників) за звітний період. В бухгалтерському обліку дохід відображається відповідно до п.15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», а саме: в сумі справедливої вартості активів, які одержані або підлягають отриманню. При наданні знижки в момент продажу дохід визначається вже з урахуванням наданої знижки, адже для кожного окремого покупця, якому відпускається товар із знижкою, встановлена знижена ціна, що є предметом домовленості між покупцем і продавцем. Така домовленість, як правило, досягається у випадку, якщо покупець відповідає певним критеріям (наприклад, є постійним клієнтом - держателем бонусної картки). Виходячи з правил ведення бухгалтерського обліку, операції з бонусними знижками відображають аналогічно операціям із звичайної реалізації товару, дохід від продажу формується з використанням субрахунку 702 «Дохід від реалізації товару». Сума знижки в податковому обліку також окремо не відображається, оскільки остаточна ціна продажу формується вже з урахуванням знижки.

Таким чином, ПП «Нова Родина» здійснювало операції з продажу непродовольчими товарами, ціна на які була прилюдно оголошена через ярлики цін та затверджені прайс-листи, на підставі яких позивач інформував всіх покупців про ціни на товари та пропонувало придбати їх на умовах публічного договору. Відповідно всі покупці могли придбати за оголошеною ціною, а отже такі ціни з урахуванням знижки вважаються для позивача звичайними відповідно до пп. 1.20.3 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», що діяв до 01 січня 2013 року згідно з п.1 р.1 XIX «Прикінцеві положення» ПК України.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що податкове повідомлення-рішення №0001462210/5579, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 657268,00 грн. (основний платіж- 571037,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 86231,00 грн.) прийняте неправомірно та підлягає скасуванню, а тому позовні вимоги в цій частині є підставними і підлягають до задоволення.

Доводи апеляційної скарги щодо заниження ТОВ «Нова Родина» податкових зобов'язань з податку на прибуток є безпідставними.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нараховані податкові зобов'язання з ПДВ у податкових повідомленнях - рішеннях №0001472210/5580, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 596149,00 грн. (основний платіж - 490083,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 106066,00 грн.) та №0001482210/5581, яким зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість за грудень 2012 року на 18810,00 грн., прийняті неправомірно та підлягають скасуванню, виходячи з наступного.

У періоді з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року правовідносини щодо оподаткування операцій податком на додану вартість регулювалися Законом. України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору; ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж неї 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно з п. 1.20.1 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

П.п.1.20.2 п.1.20 ст.1 вказаного Закону, зокрема, пропонує враховувати знижки, пов'язані із сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки.

Відповідно до п.1.20.3 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні

За приписами п.1.20.8 та 1.20.10 ст.1 вказаного Закону, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абз.1 п.п.1.20.1 цього пункту. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня можуть бути прийняті до уваги правила, визначені відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

З 01 січня 2013 року набрала чинності ст.39 ПК України «Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни», відповідно до п.39.14 якої обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом. Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абз.1 цього пункту.

Як вбачається з матеріалів справи, максимальний розмір знижок, які надавалися покупцям становив 15 % від встановлених гуртово-роздрібних цін, що вказує на те, що договірна ціна не могла бути нижчою від звичайної більше ніж на 20%, а тому фактична договірна ціна реалізації з врахуванням знижки вважається звичайною ціною.

Доводи апелянта в цій частині є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Безпідставними також є покликання податкового органу на порушення ПП «Нова Родина» пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.187.1 ст.187 ПК України в частині неможливості встановлення дати виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) у зв'язку з відсутністю в касових чеках даних про пункт (адресу) завантаження-продаж товарі та відомостей про посади та підписи посадових осіб, які дозволили відпуск відповідних товарно-матеріальних цінностей, оскільки в силу вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування га послуг» касовий чек є документом, який одночасно засвідчує як факт оплати за товар, так і факт відвантаження товару, тому виходячи із суті операції дата оприбуткування коштів у касі позивача та дата відвантаження співпадають, відповідно така дата є датою виникнення податкових зобов'язань з ПДВ при здійсненні операції з продажу товарів за готівку.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що податкові зобов'язання з ПДВ у податкових повідомленнях - рішеннях №0001472210/5580, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 596149,00 грн. (основний платіж - 490083,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 106066,00 грн.) та №0001482210/5581, яким зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість за грудень 2012 року на 18810,00 грн., прийняті неправомірно та підлягає скасуванню, а тому позовні вимоги в цій частині є підставними і підлягають до задоволення.

Доводи апеляційної скарги щодо заниження ТОВ «Нова Родина» податкових зобов'язань зі сплати в бюджет ПДВ та завищення від'ємного значення ПДВ є безпідставними.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт порушення позивачем п.п.4.2.1, п.п.4.2.9 п.4.2. ст. 4, п.п.8.1.1, п.п.8.1.2 п.8. ст.8 та п.19.2 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", п.п.164.1.2 п.164.1, п.п.164.2.17 п.164.2, п.164.3 ст.164, п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.127.1 ст.127 ПК України, а саме: не визначено оподатковуваний дохід та не проведено утримання, перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб з врахуванням додаткових матеріальних благ, наданих працівникам підприємства у відповідному періоді, є недоведеним, а тому колегія суддів вважає, що нараховане податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у податковому повідомленні - рішенні № 0000331730 від 14 лютого 2014 року на суму 800,90 грн. (в т.ч. 640,70 грн. - основний платіж та 160,20 грн. - штрафна санкція) є протиправним і підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п.165.1.11 ПК України до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку не включаються такі доходи: кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із п.170.9 ст.170 цього Кодексу.

Абз.2 п.п.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України передбачає, що додатково до винятків, передбачених п.п.«а» цього підпункту, не вважаються додатковим благом платника податку доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно із розділом III цього Кодексу.

Висновок податкового органу про надання позивачем додаткового блага працівникам підприємства у вигляді оплати палива у вихідні дні, спростовується дослідженими в судовому засіданні наказами про направлення працівників ПП «Нова Родина» у відрядження з метою відвантаження та отримання товару в м. Київ, м. Рівне, м. Житомир, м. Біла Церква та Республіка Польща.

Вказані документи підтверджують факти виконання працівниками своїх службових обов'язків у відрядженнях, які прямо пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

Придбане паливо списано підприємством до собівартості реалізованого товару на підставі показників спідометра, витрат пального вказаних у Подорожніх листах вантажного автомобіля в межах України та в Подорожніх листах вантажного автомобіля в міжнародному сполучені, відповідно до встановлених на підприємстві норм для списання палива, керуючись «Нормами витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 10 лютого 1998 року №43.

Доводи апелянта в цій частині є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Безпідставними також є покликання податкового органу на порушення ПП «Нова Родина» вимог п.п.4.2.1 п.п.4.2.9. п.п.4.2 ст.4, п.п.8.1.1 п.п.8.1.2 п.8.1. ст.8, п.9.12 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» у зв'язку з неналежним оформлення авансових звітів, а саме: відсутності підписів у посвідченнях про відрядження за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2010 року на загальну суму 4271,09 грн., оскільки в посвідченнях про відрядження наявні відмітки про вибуття з місця постійної роботи й прибуття до місця постійної роботи.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що факт порушення позивачем п.п.4.2.1, п.п.4.2.9 п.4.2. ст. 4, п.п.8.1.1, п.п.8.1.2 п.8. ст.8 та п.19.2 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", п.п.164.1.2 п.164.1, п.п.164.2.17 п.164.2, п.164.3 ст.164, п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.127.1 ст.127 ПК України, а саме: не визначено оподатковуваний дохід та не проведено утримання, перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб з врахуванням додаткових матеріальних благ, наданих працівникам підприємства у відповідному періоді, є недоведеним, а тому визначення податковим органом позивачу грошового зобов'язання у податковому повідомленну - рішенні № 0000331730 від 14 лютого 2014 року є безпідставним.

Доводи апеляційної скарги щодо неналежне документування та некоректність обчислення та сплати ТОВ «Нова Родина» податку з доходів фізичних осіб є безпідставними.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів не приймає до уваги покликання апелянта на те, що судом першої інстанції неправомірно скасовано податкове повідомлення-рішення №0003801720, яке в силу приписів ст.60 ПК України вважається відкликаним, оскільки у мотивувальній частині оскаржуваної постанови судом надано належну правову оцінку відсутності факту порушення позивачем положень п.п.4.2.1, п.п.4.2.9 п.4.2. ст. 4, п.п.8.1.1, п.п.8.1.2 п.8. ст.8 та п.19.2 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", п.п.164.1.2 п.164.1, п.п.164.2.17 п.164.2, п.164.3 ст.164, п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168, п.127.1 ст.127 ПК України, що свідчить про неправомірність визначення податковим органом грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб. Разом з тим, судом першої інстанції в резолютивній частині постанови допущено явну описку в порядковому номері податковго повідомлення-рішення, яким позивачу визначено відповідне грошове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, що не змінює законності та обґрунтованості висновків суду першої інстанції, та в силу вимог ст.169 КАС України є підставою для постановлення ухвали судом першої інстанції про виправлення допущеної в судовому рішенні описки.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів прийшла до переконання про те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2014 року у справі № 813/3103/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді А.Р. Курилець

М.П. Кушнерик

Повний текст ухвали виготовлено 06 квітня 2015 року.