Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 квітня 2015 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,
суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;
секретар судового засідання Ковальчук Л.В.,
з участю представника позивача та ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду від 26 лютого 2015 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства „Просто-страхування" до ОСОБА_1 і Приватного акціонерного товариства НФСК „Добробут" про відшкодування шкоди,
в с т а н о в и л а :
17 жовтня 2014 року ПрАТ „Просто-страхування" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди. В процесі вирішення спору до участі у справі в якості співвідповідача судом було залучено ПрАТ НФСК „Добробут".
Рішенням Сарненського районного суду від 26 лютого 2015 року позов задоволено частково. З відповідача ОСОБА_1 на користь позивача стягнуто 8 249, 43 грн. страхового відшкодування майнової шкоди в порядку регресу. У задоволенні позовних вимог до ПрАТ НФСК „Добробут" відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
В поданій апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 посилався на те, що про ДТП, яке мало місце 25 вересня 2013 року в м. Києві за участю його автомобіля „ВАЗ 21104" та автомобіля „Subaru Outback" під керуванням ОСОБА_3, він негайно зателефонував на „гарячу лінію" свого страховика за номером НОМЕР_3, а також невідкладно в письмовому порядку, не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, надав письмово своєму страховику ПрАТ НФСК „Добробут" повідомлення про ДТП встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження належного транспортного засобу, свій контактний телефон та адресу.
Позивач у справі не пояснив суду, чому він не звертався зі своїми вимогами до його страховика ПрАТ НФСК „Добробут", з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Дійсність цього договору ніким із сторін не оспорювалася. Зазначений договір був укладений 15 січня 2013 року, а ПрАТ НФСК „Добробут" було позбавлено права укладати договори страхування лише з 18.01.2013 р.
Покликаючись на ці обставини, відповідач ОСОБА_1 рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог щодо нього.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.
Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною 3 ст. 303 ЦПК України визначено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
З матеріалів справи вбачається, що постановляючи оскаржуване рішення про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача 8 249, 43 грн. відшкодування майнової шкоди та відмовляючи у задоволенні цих вимог до ПрАТ НФСК „Добробут", місцевий суд виходив з того, що поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/6823454 від 15 січня 2013 року, на який покликався відповідач ОСОБА_1, є недійсним, а тому за таких обставин відповідальність перед позивачем за завдану шкоду повинен нести ОСОБА_1 як законний володілець транспортного засобу, з вини якого сталася ДТП, а не його страховик ПрАТ НФСК „Добробут".
Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України, якою позивач обґрунтовував свої вимоги, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
З матеріалів справи вбачається, що 25 вересня 2013 року на Печерському мосту у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода з участю автомобіля „ВАЗ 21104", реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував відповідач ОСОБА_1, та автомобіля „Subaru Outback", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, в результаті чого обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 4 листопада 2013 року відповідача ОСОБА_1 визнано винним у цій ДТП і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. (а. с. 11).
На час скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 згідно з договором добровільного страхування транспортних засобів № 223008 серії АТК від 7 березня 2013 року була застрахована у ПрАТ „Просто-страхування" з лімітом відповідальності на день настання страхового випадку 290 000 грн. (а. с. 3, 30).
З полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/6823454 від 15 січня 2013 року слідує, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля „ВАЗ 21104" ОСОБА_4, реєстраційний номер НОМЕР_1, яким на час скоєння ДТП на законних підставах керував відповідач ОСОБА_1, була застрахована у ПрАТ НФСК „Добробут" з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, 50 000 грн. (а. с. 46).
Зазначений договір було укладено 15 січня 2013 року, тобто ще до того, як ПрАТ НФСК „Добробут" було позбавлено права укладати договори страхування (а. с. 87-90, 93-94).
Частиною 52.5. статті 52 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страховик, членство (у тому числі повне) якого припинено, зобов'язаний виконати свої зобов'язання згідно з укладеними ним договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до правил частини 1.4. ст. 1 згаданого Закону відповідач ОСОБА_1 як особа, яка на час скоєння ДТП правомірно володіла забезпеченим транспортним засобом, відноситься до числа осіб, відповідальність яких застрахована ПрАТ НФСК „Добробут".
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Проте таких обставин у даній справі не встановлено.
З урахуванням викладеного у суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, не було підстав робити висновок про те, що поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/6823454 від 15 січня 2013 року, на який покликався відповідач ОСОБА_1, є недійсним та що відповідальність перед позивачем за завдану шкоду повинен нести ОСОБА_1 як законний володілець транспортного засобу, з вини якого сталася ДТП, а не його страховик ПрАТ НФСК „Добробут".
З рахунку № ТР00000060 від 1 листопада 2013 року вбачається, що вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля „Subaru Outback" ОСОБА_3, склала 8 249, 43 грн. (а. с. 27-28).
З платіжного доручення № 34236 від 12 листопада 2013 року видно, що страховик ПрАТ „Просто-страхування" на підставі заяви ОСОБА_3 сплатило ФОП ОСОБА_5 за ремонт автомобіля ОСОБА_3 „Subaru Outback", реєстраційний номер НОМЕР_2, 8 249, 43 грн. (а. с. 32).
Викладені обставини свідчать про те, що від страхувальника ОСОБА_3 до страховика ПрАТ „Просто-страхування" відбувся перехід права вимоги, який називається суброгацією й який позивачем, незважаючи на обґрунтування ним своїх позовних вимог ст.ст. 993 ЦК України, помилково названий регресом.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 27 постанови № 4 від 1 березня 2013 року „Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" роз'яснив, що при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття "регрес" та "суброгація". Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.
Як уже було зазначено вище, цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ НФСК „Добробут".
Згідно зі ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, наявність у винної у ДТП особи чинного полісу про страхування цивільно-правової відповідальності є підставою для її відповідальності за завдану шкоду лише у розмірі, що не покривається страховим лімітом.
Судом установлено, що розмір шкоди у даній справі не перевищує ліміту відповідальності ПрАТ НФСК „Добробут".
Проте вирішуючи спір, місцевий суд на ці обставини уваги не звернув.
Крім того, суд першої інстанції одночасно застосував до спірних правовідносин положення ст. 1191 ЦК України та ст. 993 ЦК України, не взявши до уваги, що вони регулюють різні правовідносини. До відносин, які виникли із страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів застосовується ст. 1191 ЦК України та ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а до тих, які виникли із добровільного страхування (що має місце у даній справі) - ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування".
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ „Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" № 4 від 1 березня 2013 року відповідно до статті 21 Закону № 1961-IV на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв'язку із цим при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.
Оскільки відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку з'ясовується судом першої інстанції, у зв'язку з чим до участі у справі може бути залучений страховик.
При відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов'язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у передбачених випадках - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, шкода відшкодовується завдавачем шкоди.
З матеріалів справи вбачається, що заперечуючи проти позову ПрАТ „Просто-страхування", відповідач ОСОБА_1 посилався на те, що у зв'язку зі скоєнням ДТП він перед своїм страховиком ПрАТ НФСК „Добробут" виконав усі обов'язки, які покладені на нього статтею 33 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/6823454 від 15 січня 2013 року (а. с. 56-63).
Відповідач ПрАТ НФСК „Добробут", яке суд залучив до участі у справі, цих доводів відповідача ОСОБА_1 та поданих ним із зазначеного приводу доказів не спростував.
Частиною 1 статті 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
За таких обставин, на переконання колегії суддів, відповідальність перед позивачем за пред'явленим ним позовом у межах ліміту відповідальності повинен нести відповідач ПрАТ НФСК „Добробут" як страховик, який застрахував цивільно-правову відповідальність відповідача ОСОБА_1, а не сам відповідач ОСОБА_1
З урахуванням викладеного рішення місцевого суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, через що підлягає скасуванню.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 993, 1194 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Сарненського районного суду від 26 лютого 2015 року скасувати.
Позов Приватного акціонерного товариства „Просто-страхування" до ОСОБА_1 і Приватного акціонерного товариства НФСК „Добробут" про відшкодування шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства НФСК „Добробут" на користь Приватного акціонерного товариства „Просто-страхування" 8 249 (вісім тисяч двісті сорок девять) грн. 43 коп. відшкодування шкоди та 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. судових витрат у справі.
У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства „Просто-страхування" до ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства НФСК „Добробут" на користь ОСОБА_1 121 (сто двадцять одну) грн. 80 коп. понесених судових витрат у справі.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: