УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2015 р. Справа № 11847/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Волошин М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області (правонаступник Артемівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Донецькій області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кінгспан-Україна» до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кінгспан-Україна» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби (правонаступник Артемівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Донецькій області; далі - ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 18.12.2012 №№0001092342, 0001102342. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Кінгспан-Львів» (далі - ТОВ-1) при здійсненні поставки та наступного повернення товару, через відсутність відповідних товарно-транспортних накладених (далі - ТТН), є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Додатково зазначило, що проведення уцінки майна не змінює показників валових витрат, що їх було сформовано у зв'язку з придбанням такого майна, а також було враховано при формуванні показників податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ), включеного до вартості придбаного майна. Наступна уцінка майна не є підставою для зменшення податкового кредиту. Відтак, висновок ОДПІ про необхідність коригування показників обсягів поставок та податкового кредиту по декларації з ПДВ за вересень 2009 року є необґрунтованими.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року в справі №813/4297/13-а позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано спірні ППР.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що позивач належними та допустимими доказами довів реальність господарських операцій з ТОВ-1 щодо поставки товару та його наступного повернення. У відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР) податковий кредит формується за правилом першої події, а обов'язку платника коригувати показники податкового кредиту внаслідок уцінки вартості майна цим Законом не передбачено.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що через відсутність належних документів щодо транспортування придбаного ТОВ-1 у ТОВ товару, доказів знаходження такого товару на відповідальному зберіганні останнього та його повернення на склад (ВМД), не оприбуткування повернутого товару, податковим органом було встановлено нікчемність відповідних операцій, а відтак заниження позивачем податку на прибуток та ПДВ.

Оскільки, у вересні 2009 року суб'єктом оціночної діяльності, в результаті проведеної незалежної оцінки, було зменшено вартість майна позивача, що рахується на складі на 450896,65грн (без ПДВ), а відтак зазначена вартість не використовується в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

Судом помилково застосовані приписи ст.56 ПК України щодо строків розгляду скарг платників податків на ППР в адміністративному порядку, а також наслідків недотримання таких строків податковим органом.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ТОВ зареєстровано Солом'янською районною в м.Києві державною адміністрацією 21.03.2006, в період за який проводилася перевірка перебувало на податковому обліку в ОДПІ та його місцезнаходження було 84500, Донецька область, м.Артемівськ, вул.П.Лумумби, 106. 07.02.2009 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. Основним видом його діяльності є оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (а.с.12, 54 зворот т.1).

На підставі акта від 20.11.2012 №1379/22/34297096 (далі - Акт) позапланової виїзної перевірки ТОВ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012 податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог, зокрема:

- п.140.2 ст.140 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету за ІІІ квартал 2011 року в сумі 522677грн;

- пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР, пп.192.1.1 п.192.1 ст.192 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 526076грн, в т.ч. за березень, серпень 2011 року в сумі 90179грн, 184612грн відповідно, за квітень, травень 2012 року в сумі 105057грн, 146228грн відповідно (а.с.11-83 т.1).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача у червні-серпні 2011 року з його контрагентом ТОВ-1, які стосувалися поставок сандвіч панелей та їх наступного повернення продавцю (ТОВ), а у зв'язку із відсутністю ТТН чи інших супровідних документів на поставку товарів та їх наступного повернення, зробив висновки про відсутність факту такого повернення, а відтак неправомірне зменшення суми доходів за ІІІ квартал 2011 року в розмірі 2272507грн та заниження податкового зобов'язання з ПДВ за серпень 2011 року в сумі 454501грн.

В основу порушення також, покладено те, що станом на 01.08.2009 у бухгалтерському обліку ТОВ відобразило обороти з товарними запасами, а саме їх вибуття на суму 470929,09грн (з ПДВ), отже балансова вартість майна у вересні 2009 року зменшилась на 450896,65грн, відповідно зазначена вартість не використовується в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відтак, підлягали коригуванню на цю суму в сторону зменшення обсяги поставок по декларації з ПДВ та податкового кредиту з ПДВ на суму 90179грн.

18.12.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР:

№0001092342, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 635051грн (основний платіж 526076грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 108975грн);

№0001102342, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 522677грн (основний платіж 522677грн) (а.с.84-85 т.1).

Позивач з прийнятими ППР не погодився, оскаржив такі в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження вказані ППР залишено без змін, скарги - без задоволення (а.с.58-78 т.2).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

В пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп.14.1.181 цього ж пункту податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п.44.1 ст.44 цього ж Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом пунктів 138.1, 138.2 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. У пп.138.1.1 цієї ж статті визначено, що такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п.138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.140.2 ст.140 цього ж Кодексу у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, в тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.

За змістом п.198.1, п.198.2 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій із, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідно до п.198.4, п.188.5 цього ж Кодексу якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених пп.196.1.7 п.196.1 ст.196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу III цього Кодексу.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п.198.6 ст.198 ПК України).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В свою чергу, приписами п.192.1, пп.192.1.1 п.192.1 ст.192 цього ж Кодексу передбачено, що якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР та п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року в справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Визначальною ознакою віднесення понесених витрат до складу таких є їх безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме у підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

При цьому в постанові від 28 лютого 2011 року в справі №21-13а11 Верховний Суд України прийшов до висновку, що навіть збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про нікчемність (нереальність) господарських операцій позивача з його контрагентом ТОВ-1, а відповідно заниження податку на прибуток, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 30.06.2011 між ТОВ (Постачальник) та ТОВ-1 (Покупець) уклали договір поставки, відповідно до п.1.1 якого Постачальник зобов'язується передати в обумовлені строки Покупцеві панелі (надалі - Товар) назва, асортимент, кількість якого зазначено у відповідному рахунку постачальника в залежності від партії товару, а Покупець зобов'язаний прийняти вказаний товар і сплатити за нього встановлену ціну (а.с.86-89 т.1).

Додатковою угодою до зазначеного договору від 30.06.2011 сторони обумовили, що передача Товару здійснюється після пред'явлення Покупцем або його представником довіреності суворої звітності встановленого зразка, підписання сторонами видаткової накладної. У разі відсутності у момент передачі Товару транспортного засобу, готового до перевезення Товару на адресу Покупця, Постачальник зобов'язаний зберігати товар, що був переданий та перейшов у власність Покупця, до моменту подачі транспорту під завантаження, але не більше, ніж 30 календарних днів. При цьому ТТН сторони підписують у момент передачі товару перевізнику (а.с.90 т.1).

Протягом липня-серпня 2011 року ТОВ постачало ТОВ-1 Товар згідно з накладними від 30.06.2011 №№115800008, 115800009, 30.07.2011 №№510, 511 та отримало від останнього податкові накладні від 30.06.2011 №№19, 20 на суму 989868,01грн, 788545,64грн відповідно, від 29.07.2011 №№5, 6 на суму 532137,38грн, 416457,51грн відповідно (суми з ПДВ), загальна вартість поставок становила 2272500грн (ПДВ 454500грн) (а.с.91-97, 106-109 т.1).

При цьому, цим судом були враховані пояснення представника позивача про те, що ТОВ та ТОВ-1 є спорідненими підприємствами, які входять до міжнародної групи Kingspan, яка має свої осередки в багатьох країнах світу і спеціалізується на новітніх технологіях та інноваційних рішеннях у сфері промисловості, будівництва та конструювання. Фірми Kingspan в Україні спеціалізуються на проектуванні та виробництві сандвіч-панелей. Поставка Товару ТОВ-1 була обумовлена наявністю у названого контрагента проектів щодо будівництва у східних регіонах України. З метою уникнення зайвих витрат на перевезення Товару до місця знаходження Покупця у м.Львів, ТОВ погодилось зберігати товар на своїй земельній ділянці, що було допустимо з огляду на специфіку Товару.

На підтвердження наведеного, ТОВ надало державний акт на право власності на земельну ділянку площею 12,50га за адресою вул.П.Лумумби, 86-а, м.Артемівськ, Донецька область, передану для будівництва та обслуговування заводу по виробництву будівельних матеріалів (а.с.234-235 т.1).

Однак, у ТОВ-1 виникли обставини, через які воно не змогло реалізувати свої проекти, а ТОВ, у свою чергу, мало можливість реалізувати раніше поставлений Товар іншим покупцям. У зв'язку з цим, протягом липня-серпня 2011 року ТОВ-1 повернуло ТОВ такий Товар на загальну суму 2272500грн. Факт повернення Товару оформлено актами повернення товару від 03.07.2011 №№38, 39, 02.08.2011 №40,41 (а.с.98-99, 102-203 т.1).

На підставі таких актів ТОВ скоригувало за ІІІ квартал 2011 року в сторону зменшення валові доходи в сумі 2272508грн, а також подало розрахунки коригування у бік зменшення кількісних і вартісних показників до податкових накладних, виданих ТОВ-1, на загальну суму 454500грн, у зв'язку зі зміною кількості відвантаженого товару (а.с.110-115, 118-233 т.1).

Повернений Товар надалі було реалізовано іншому покупцю - ОСОБА_1, на підтвердження чого позивач надав копії накладних на реалізацію від 03.07.2011 №115800001, 04.08.2011 №№115800003, 1158700004, 1158700005, 1158700007 (а.с.91-95 т.1), а також в апеляційному суді - меморіальні ордери про оплату за Товар.

Таким чином, апеляційний суд не може прийняти до уваги письмові пояснення ОСОБА_1 про те, що він у 2011 році не мав взаємовідносин з ТОВ (а.с.54 т.2).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Та обставина, що в актах повернення товару вказано дослівно «на склад: Товари на складі (ВМД)», що на думку податкового органу свідчить про повернення товару на митний склад, то з врахуванням наданих представником позивача пояснень та досліджених доказів, зокрема листа Східної митниці від 27.12.2012 №11-20/17386, такі твердження відповідача є надумані, свідчать про помилкову переоцінку ним фактичних обставин справи в свою користь (а.с.38 т.2)

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки (неточності) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Додатково, не заслуговують на увагу доводи апелянта про не оприбуткування позивачем повернутого товару, оскільки належними письмовими документами, зокрема, відомостями по рахунку 70.4 «Вирахування з доходу», підтверджується протилежне (а.с.31-37 т.2).

До набрання чинності відповідних положень ПК України правове регулювання відносин щодо справляння окремих видів податків, зокрема податну на прибуток та ПДВ, регулювались нормами спеціальних законів - Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334/94-ВР) та Законом №168/97-ВР.

Так, абзацом 7 п.5.9 ст.5 Закону №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначалося, що якщо платник податку приймає рішення про уцінку (дооцінку) запасів згідно з правилами бухгалтерського обліку, то така уцінка (дооцінка) з метою податкового обліку не змінює балансову вартість запасів та валові доходи або валові витрати такого платника податку, пов'язані з придбанням таких запасів.

Також, у пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР було вказано, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пп.7.5.1 п.7.5 цієї ж статті датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

10.09.1996 наказом Міністерства економіки України та Міністерства фінансів України №120/190 затверджено «Положення про порядок уцінки і реалізації продукції, що залежалась, з групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових товарно-матеріальних цінностей», який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.09.1996 за №546/1571 (далі - Положення).

Пунктом 1 такого визначено, що за цим Положенням проводиться уцінка товарів широкого вжитку і продукції виробничо-технічного призначення, що залежалися (не мають збуту більше трьох місяців) і не користуються попитом у споживачів, а також таких товарів та продукції, які частково втратили свою первісну якість (далі - товари, продукція), та надлишкових товарно-матеріальних цінностей (матеріалів, комплектуючих виробів, інших матеріальних цінностей, що більше трьох місяців не можуть бути використані на виробництво продукції, оскільки таку продукцію виробляти недоцільно за відсутності попиту на неї як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках).

Розміри уцінки товарів, продукції та надлишкових товарно-матеріальних цінностей повинні визначатися комісією на підставі експертних оцінок з урахуванням ступеня втрати їх споживчих властивостей, насиченості ринку цими товарами, продукцією та надлишковими товарно-матеріальними цінностями (п.11 Положення).

Водночас, судом першої інстанції встановлено, що на підставі договору між ТОВ та Товариством з обмеженою відповідальністю Консультаційна та науково-дослідна фірма «Правекс» від 01.08.2009 №7 на проведення експертної оцінки вартості окремо визначеного майна (сандвіч панелі та комплектуючі до них, попередньо ввезені на митну територію України протягом 2008 року), суб'єкт оціночної діяльності провів незалежну експертизу справедливої вартості майна, яке знаходилося за адресою м.Київ, пр.Возз'єднання, 19, про що складено відповідний звіт (а.с.128-172 т.1).

У підсумку оцінювач дійшов до висновку, що справедлива вартість об'єкта оцінки (балансовою вартістю 470929,09грн) станом на 15.08.2009 становить 20032,44грн (без ПДВ), отже суб'єкт оціночної діяльності зменшив балансову вартість товарних запасів позивача на 450896,65грн (без ПДВ).

Наведене знайшло своє відображення в додатку К 1/1 до податкової декларації з податку на прибуток за 9 місяців 2009 року (таблиця 1 «Розрахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів) (а.с.173-179 т.1).

Відтак, необхідно констатувати, що позивачем обґрунтовано та правильно здійснено уцінку товарних запасів.

При наведеному, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що податковий кредит формується за правилом першої події, а обов'язку платника коригувати показники податкового кредиту внаслідок уцінки вартості майна Законом №168/97-ВР не передбачено.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Стаття 56 ПК України врегульовує порядок оскарження прийнятих рішень контролюючих органів, які можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку (п.56.1).

Так, п.56.8, п.56.9 цієї ж статті передбачено, що контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Керівник (або його заступник) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у п.56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у п.56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

Встановлено, та не спростовано відповідачем, ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні долученням відповідних доказів до апеляційної скарги, ні під час апеляційного розгляду, що Державна податкова служба у Донецькій області (далі - ДПС), отримавши 03.01.2013 скаргу ТОВ на спірні ППР, прийняла 11.01.2013 рішення №318/10/10-212-5 про продовження строку розгляду скарги (далі - Рішення: а.с.71 т.2).

В цьому Рішенні зазначено, що воно надсилається ТОВ поштою з повідомленням про вручення.

Позивач вказує, що Рішення не отримував, на підтвердження чого надає лист Центру поштового зв'язку №2 Донецької дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» від 08.08.2013 №07/11-62, яким стверджено, що на вказану вище адресу ТОВ протягом січня 2013 року рекомендованих листів не надходило (а.с.79 т.2).

Відтак, встановивши, що Рішення ДПС не було надіслано платнику податків до закінчення установлених ПК України строків, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що скарга ТОВ вважається повністю задоволеною.

Наведене стало самостійною підставою для задоволення даного позову.

Подібний правовий висновок був викладений Верховним Судом України в постанові від 15 квітня 2008 року №21-1987во07.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 10 квітня 2015 року.