Справа №2-691/07                        РІШЕННЯ

                                                ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

15 січня 2007 року Жовтневий районний суд міста Харкова у складі:

головуючого       -   судді Камишевої Л.М.

при секретарі   -    Ліннік В.О.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики ,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що у 2002 році ОСОБА_2 позичив у нього гроші в сумі 4600 доларів США, які зобов'язався повернути 10 лютого 2003 лютого. Відповідач борг не повернув. 4 лютого 2004 року йому був направлений лист з вимогою повернути борг. Відповідно до поштового повідомлення ОСОБА_2 лист отримав 6 лютого 2004 року, але відповіді не надав. Просив ухвалити рішення відповідно до якого стягнути з відповідача суму боргу за договором позики у розмірі 24522 грн 60 коп, із урахуванням індексу інфляції у сумі 2452 грн 26 коп, та три відсотка річних у розмірі 2207 грн 07 коп, а всього 29181 грн 93 коп.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, уточнив суму боргу з урахуванням курсу валют, встановленого на час розгляду справи, та просив стягнути суму боргу за договором позики у розмірі 23230 грн, із урахуванням індексу інфляції у сумі 2578 грн 53 коп та трьох відсотків річних від вказаної суми, які становлять 2090 грн 70 коп,  всього 27899 грн 23 коп, а також витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 51 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільних страв в сумі ЗО грн. При цьому позивач зазначив про те, що ОСОБА_2 у 1998 році позичив у нього гроші на загальну суму 5000 доларів США. Борг він не віддав , посилаючись на складне матеріальне становище. Працюючи приватним підприємцем, він прийняв на роботу відповідача з метою надати йому допомогу та  можливість заробити гроші з метою їх повернення. За рік роботи ОСОБА_2 повернув частину боргу у розмірі, що становить еквівалент 400 доларів США, а на решту суми боргу ОСОБА_2 10 лютого 2002 року написав розписку , відповідно до якої зобов'язався повернути 4600 доларів США в строк до 10 лютого 2003 року. У 2003 році він звернувся до фахівця в галузі права за надання правової допомоги з метою подачі позову до суду та позитивного вирішення цього питання не було. В лютому 2004 року він знову направив листа ОСОБА_2 про необхідність повернення боргу, але відповіді не отримав.

Представник позивача ОСОБА_3, який діяв за дорученням , у судовому засіданні позов підтримав, зазначивши при цьому, що ОСОБА_2 неодноразово пропонувалося повернути борг добровільно, в тому числі і в лютому 2004 року на його ім'я було направлено листа-претензію з проханням повернути борг. Позовні вимоги заявлені в межах строку позовної давності.

Відповідач ОСОБА_2 проти позову заперечував, борг за договором позики не визнав посилаючись на те, що строк позовної давності сплив, а також пояснив про те, що розписку про отримання грошей у сумі 4600 доларів США він писав добровільно, але фактично гроші не отримував. Написав розписку у зв'язку з тим, що , працюючи у приватного підприємця ОСОБА_1, він мав намір залишити роботу, а також з метою подальшого врегулювання питання, пов"язанного з матеріальною заборгованістю, яка утворилася під час роботи. Крім того, вважає, що розписка має юридичну силу. Сам договір позики з часу його укладення ним не оскаржувався.

Суд, заслухавши пояснення сторін, представника позивача, свідків, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 10 грудня 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики. Відповідно до розписки ОСОБА_2 отримав в борг гроші у сумі 4600 доларів США строком на 2 місяці та зобов'язався їх повернути 10 лютого 2003 року.

Так як цивільні правовідносини виникли до набрання сили Цивільним Кодексом України 2004 року, але продовжували існувати після введення його в дію, суд керується положеннями Нового Цивільного Кодексу.

Відповідно до ст.. 1046 ЦК України за договором позики позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин вчиняється у формі, встановленій законом. Формою договору позики повинна бути письмова, що передбачено ст.. 1047 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем надані докази того, що між сторонами був укладений договір позики, що підтверджується розпискою власноручно написаною ОСОБА_2.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною /сторонами/. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечував проти того, що розписка написана ним власноручно та ним же підписана .

ОСОБА_2 також не заперечував проти того, що розписка написана ним добровільно. Сам договір позики не був оскаржений.

Свідки ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснив про те, що в 1998 році ОСОБА_1 давав гроші ОСОБА_2 гроші на закупку товару, але ОСОБА_2 ні товару, ні грошей не повернув.

Разом з тим свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в момент укладання договору позики між сторонами не були присутніми.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження його заперечень проти позову.

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на сплив позовної давності, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого зобов'язання.

Про переривання строку давності відповідно до зазначених в ч. 1 ст. 264 ЦК України дій, можуть фактично належати дії, що свідчать про визнання зобов'язаною особою боргу, а саме: часткове погашення боргу, повне або часткове визнання претензії, тощо. Про наявність боргу свідчить розписка, яка написана 10 грудня 2002 року та оговорений строк повернення боргу, а саме: 10 лютого 2003 року.

4 лютого 2004 року на ім'я ОСОБА_2 був направлений лист, відповідно до якого ОСОБА_1 просив повернути суму боргу у розмірі 4600 доларів США . Цю кореспонденцію ОСОБА_2 отримав 6 лютого 2004 року /а.с.6/. Про її отримання відповідач не заперечував. У зв'язку з зазначеною обставиною відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Суд вважає, що саме з зазначеної дати позивач дізнався про порушення його права.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, від зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, а саме: зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача основну суму боргу у розмірі 23230 грн , а також три відсотка річних від простроченої суми, що становить 2090 грн 70 коп /23230 грн х 0,03% х 3 роки / , а всього 25320 грн 70 коп

Враховуючи, що договір позики має разовий характер, то він індексації не підлягає, оскільки згідно зі ст. 2 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХП „Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають лише ті виплати, які не мають разового характеру /заробітна плата, пенсії, стипендії, тощо/.

Відповідно до 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а  відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З відповідача підлягають стягненню на користь позивача сума сплаченого судового збору у розмірі 51 грн, а також вартість судово-інформаційних витрат у розмірі ЗО грн , що документально підтверджено позивачем.

З відповідача на користь держави підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 202 грн 20 коп /253 грн 20 коп - 51 грн = 202 грн 20 коп/ .

Керуючись ст.хт. 213, 215 ЦПК України, ст. ст. 625, 1046-1048 Цивільного Кодексу України, суд

Вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по договору позики 25320 /двадцять п'ять тисяч триста двадцять/ гривень 70 копійок, а також судові витрати у розмірі судового збору в сумі 51 грн та витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду цивільних справ в сумі 30 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 202 грн 20 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі до Жовтневого районного суду міста Харкова заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення, а також апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.