ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2015 року Справа № 906/397/14
Вищий господарський суд України у складі: суддя Бенедисюк І.М. - головуючий (доповідач), судді Палій В.В., Харченко В.М.
розглянув касаційну скаргу концерну "Військторгсервіс", м. Київ,
на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.10.2014
зі справи № 906/397/14
за позовом концерну "Військторгсервіс"
до військової частини А3091, м. Бердичів,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство оборони України, м. Київ,
про стягнення 30 700, 68 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
концерну "Військторгсервіс"- Києнка Я.Д.,
військової частини А3091 - Томчука М.С.,
Міністерство оборони України - не з'яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Концерн "Військторгсервіс" звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом (з урахуванням заяви про зменшення суми позовних вимог, зареєстрованої судом 05.06.2014 під час розгляду справи) про стягнення з військової частини А3091 основного боргу у сумі 24 514, 56 грн., трьох процентів річних у сумі 1 283, 48 грн. та пені у сумі 506, 42 грн.
Позов мотивовано невиконанням відповідачем зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг прання за укладеним сторонами у справі договором від 25.06.2012 № 22/2.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 05.06.2014 (суддя Вельмакіна Т.М.) позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 24 514, 56 грн., три проценти річних у сумі 350, 59 грн. та судові витрати пропорційно до розміру задоволених вимог; у стягненні пені у сумі 506, 42 грн. та трьох процентів річних у сумі 932, 89 грн. відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.10.2014 (колегія суддів у складі: суддя Крейбух О.Г. - головуючий, судді Юрчук М.І., Огороднік К.М.) рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі концерн "Військторгсервіс" просить Вищий господарський суд України постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського залишити в силі внаслідок порушення цією чудовою інстанцією положень статті 43 Господарського процесуального кодексу України, статей 607, 627, 629 Цивільного кодексу України (далі - ГПК України, ЦК України), частини другої статті 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України".
У відзиві (запереченнях) на касаційну скаргу військової частини А3091 просить у задоволенні скарги відмовити з наведених у відзиві мотивів.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
У прийнятті судових рішень у справі господарські суди виходили з таких фактичних обставин:
- 25.06.2012 концерн "Військторгсервіс" в особі начальника Житомирської філії цього концерну, який діяв на підставі виданої директором концерну відповідної довіреності (виконавець), та військова частина А3091 уклали договір № 25/2 про надання послуг з прання білизни на суму 28 711, 52 грн., строк дії якого встановлено з 25.06.2012 до 31.12.2012 (далі - Договір);
- умовами Договору не врегульовано відносини сторін, що виникли до його підписання;
- господарські суди встановили, що заявлена до стягнення сума заборгованості виникла на підставі акта здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 06.04.2012 № 37 (а.с. 96, четвертий абзац);
- у свою чергу з підписаного сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 06.04.2012 № 37 вбачається, що прийняті за ним послуги підлягають оплаті згідно з певними рахунками-накладними, з-поміж них рахунками, на які посилається позивач: від 30.01.2012 № 37 на суму 5 442, 36 грн., від 07.02.2012 № 58 на суму 3 966, 06 грн., від 14.02.2012 № 81 на суму 5 977, 02 грн., від 21.02.2012 № 109 на суму 3 806, 46 грн., від 27.02.2012 № 132 на суму 5 322, 66 грн.; всього за названими рахунками - у сумі 24 514, 56 грн.;
- позивач надіслав відповідачеві претензію від 13.09.2013 № 267 про стягнення боргу за Договором у сумі 27 222, 88 грн.; 29.09.2013 відповідач цю претензію отримав;
- судами досліджено підписаний сторонами акт звіряння розрахунків за період з 01.01.2012 по 31.12.2012; у тексті цього документа з посиланням на листа начальника Центрального управління речового забезпечення Збройних сил України від 24.09.2012 № 341/5/1/260 зазначено, що рахунки-накладні від 30.01.2012 № 37, від 07.02.2012 № 58, від 14.02.2012 № 81, від 21.02.2012 № 109, від 27.02.2012 № 132 (про які йдеться у акті здачі-приймання виконаних робіт від 06.04.2012 № 37) підлягають оплаті Міністерством оборони України;
- згаданим листом начальника Центрального управління речового забезпечення Збройних сил України від 24.09.2012 № 341/5/1/260 до відома начальника фінансово-економічного управління Командування Сухопутних військ збройних Сил України доводилася інформація про те, що Департамент державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України у 2012 році здійснював тривале проведення тендерних процедур з закупівлі у 2012 році лазнево-пральних послуг для військових частин Сухопутних військ Збройних Сил України, тому військові частини та установи (крім перелічених у цьому листі, до яких не належить відповідач) мають оплачувати надані за період з 01.03.2012 по 02.07.2012 послуги відповідно до договорів та актів виконаних робіт.
Причиною спору у справі є питання про наявність або відсутність фактичних даних для стягнення з відповідача суми позову з заявлених позивачем підстав.
Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви частина четверта статті 22 ГПК України).
Господарськими судами у справі встановлено, що позивач просить стягнути суму позову, зменшену за поданою під час розгляду справи заявою, посилаючись на невиконання відповідачем зобов'язання за Договором та застосування передбачених Договором та чинним законодавством наслідків прострочення відповідного грошового зобов'язання.
Підстави позову так само як і його предмет позивачем у встановленому порядку не змінювався.
Місцевий та апеляційний господарські суди з'ясували, що позивач на доказ заявлених вимог посилається на акта здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 06.04.2012 № 37, який у свою чергу відсилає до певних рахунків-накладних, датованих від 30.01.2012 до 27.02.2012.
При цьому господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що послуги, яких стосується акт здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 06.04.2012 № 37, надавалися поза межами Договору, отже умовами цього правочину не регулюються.
З тексту оскаржуваних судових рішень вбачається, що в дослідженій у справі претензії від 13.09.2013 № 267 (а.с.11) йдеться про стягнення боргу за Договором, до того ж у сумі 27 222, 88 грн., тому в розумінні статті 530 ЦК України цей документи не може свідчити про настання у відповідача обов'язку оплатити суму заявлену позивачем на підставі відповідного акта.
Наведені обставин є підставою для відмови в задоволенні позову.
Однак, попередні судові інстанції, вийшовши за межі заявлених вимог, у тому числі на порушення пункту 2 частини другої статті 83 ГПК України без клопотання заінтересованої сторони, не обґрунтувавши необхідність захисту прав і законних інтересів позивача, досліджували обставини про стягнення з відповідача суми позову - вартості послуг, про які йдеться в згаданому акті, хоча ці послуги за Договором не надавалися.
Підсумовуючи наведене апеляційний господарський суд дійшов вірного по суті спору зі справи висновку про відмову в задоволенні позову, хоча й з інших, ніж зазначено в даній постанові, мотивів.
Керуючись статтями 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.10.2014 у справі № 906/397/14 залишити без змін, а касаційну скаргу концерну "Військторгсервіс - без задоволення.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Палій
Суддя В. Харченко