Справа № 2-43/2007

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

17 січня 2007 року Рокитнянський районний суд Київської області в складі:

головуючого             - судді Литвина О.В.

при секретарі         - Киричок В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Рокитне цивільну справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Рокитнянський цукровий завод» до ОСОБА_1

про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись, що відповідачем позивачу заподіяна шкода, яка полягає в тому, що відповідач, перебуваючи з ним у трудових відносинах, а саме працюючи водієм, скоїв 02.09.2004 року в м.Києві дорожно-транспортну пригоду. Винним визнаний відповідач. Згідно рішення Святошинського районного суду м.Києва позивачем проведено відшкодування заподіяної ДТП шкоди третій особі в сумі 6863-79 грн.

Просить стягнути з відповідача заподіяну таким чином позивачу шкоду в порядку регресної вимоги в сумі 6863-79 грн.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав за викладених в ньому обставин, наполягаючи на стягненні з відповідача заподіяної шкоди в розмірі заявлених вимог. Вважає, що відповідальність відповідача в межах середньомісячного заробітку не може застосовуватися, оскільки відповідач на час розгляду справи в суді у трудових стосунках не перебуває. Також пояснив, що договір про повну матеріальну відповідальність з відповідачем підприємством не укладався.

Просить позов задовольнити.

Представник відповідача позов визнав частково, а саме не заперечує проти стягнення з відповідача на користь позивача заподіяної шкоди в межах середнього місячного заробітку у відповідності до вимог ст. 132 КЗпП України. Підстав для стягнення шкоди в повному обсязі не вбачає.

Просить задовольнити позов частково, а саме стягнути з відповідача шкоду в межах середньомісячного заробітку по місцю роботи позивача.

Заслухавши представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач перебував з позивачем у трудових стосунках з 23.07.2004 року по 06.12.2004 року, працюючи водієм. Договір про повну матеріальну відповідальність на час перебування відповідача у трудових стосунках з позивачем не укладався. 02.09.2004 року на проспекті Перемоги в м.Києві відповідач під час виконання трудових обов»язків, керуючи автомобілем ГАЗ-3110, д.н.з. НОМЕР_1, який належить позивачу, скоїв ДТП. Внаслідок останньої заподіяно шкоду майну третьої особи - ОСОБА_2 на суму 6863-79 грн. Винним в ДТП визнано відповідача. У нетверезому стані відповідач на час скоєння ДТП не перебував. Заподіяна третій особі шкода відшкодована позивачем в повному обсязі відповідно до рішення Святошинського райсуду м.Києва від 22.06.2006 року.

Викладене підтверджується показами в судовому засіданні представників сторін та дослідженими письмовими матеріалами справи, якими є:

·         Накази про прийом та звільнення з роботи відповідача (а.с.10);

·         Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 22.06.2006 року (а.с.5-7);

·         Платіжне доручення НОМЕР_2 (а.с.9).

Стаття 1191 ЦК України визначає, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до вимог ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов»язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмір прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку.

Слід відмітити, що трудове законодавство чітко визначає випадки повної матеріальної відповідальності працівника перед підприємством і якими відповідно до вимог ст. 134 КЗпП України є випадки, коли:

1)      між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2)      майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3)      шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4)      шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5)    шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів,

напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів,

вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством,

установою,   організацією   працівникові    в користування;

6)     відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;

7)     шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків;

8)     службова  особа,   винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

9)   керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті

заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її

виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної

форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Жодна з наведених підстав в судовому засіданні не встановлена. Будь-яких інших доводів, які б обґрунтовували необхідність за законність вимоги про стягнення з відповідача заподіяної підприємству шкоди в повному розмірі представник позивача суду не навів.

З огляду на викладене та встановлені обставини справи у суду відсутні підстави вважати, що відповідач має нести перед позивачем повну матеріальну відповідальність, а тому суд приходить до висновку, що він має нести відповідальність перед позивачем у межах середнього місячного заробітку в сумі 771-78 грн., визначеного відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 p. N 100, а саме виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі коли працівник останні місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі, організації) і на що звертає увагу Пленум ВС України у своїй постанові «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» № 14 від 29.12.92. Вказаний визначений розмір середнього місячного заробітку відповідача на час роботи його у позивача сторонами не оспорювався.

Доводи представника позивача в тім, що відповідач має нести повну матеріальну відповідальність, що положення про відшкодування шкоди в межах середнього місячного заробітку на нього не поширюються у зв»язку з тим, що він не перебуває на час розгляду справи в суді у трудових стосунках з позивачем, суд вважає помилковими і такими, що не ґрунтуються на вимогах закону. Суд вважає, що трактуючи на користь позивача вимоги діючого законодавства щодо порядку відшкодування шкоди, заподіяної працівником підприємству при виконанні ним трудових обов»язків, представник позивача таким чином намагається обґрунтувати заявлені позовні вимоги, не маючи іншого обґрунтування.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України підлягають до частково стягнення з відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати.

Керуючись ст.ст. 11, 15, 16,22, 1191 ЦК України, ст.ст. 132, 134 КЗпП У країни, Постановами Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам,   установам, організаціям їх працівниками» № 14 від 29.12.92, -     «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» N 6 від 27.03.92, ст. ст. 10, 11, 57-61, 88, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов відкритого акціонерного товариства «Рокитнянський цукровий завод» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь відкритого акціонерного товариства, код ЄДРПОУ 00372434, р/р 260013345707 в Білоцерківському відділенні АБ «Банк регіонального розвитку», МФО 300540, в рахунок відшкодування заподіяної шкоди 771-78 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Рокитнянський цукровий завод» в рахунок відшкодування понесених судових витрат 7-73 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя