ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2015 року Справа № 876/2876/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Гудима Л.Я., Пліша М.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області на постанову Любешівського районного суду Волинської області від 26 січня 2015 року у справі №162/2308/14-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії, -

В С Т А Н О В И В:

18.12.2014р. ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області (далі - Управління), просила визнати протиправними дії Управління щодо не нарахування та невиплати позивачу як особі, віднесеній до категорії 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно ст.39,51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період в межах строку позовної давності по 02 серпня 2014 року включно; зобов'язати Управління нарахувати та виплатити позивачу як особі, віднесеній до категорії 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно ст.39,51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період в межах строку позовної давності по 02 серпня 2014 року включно з урахуванням виплачених коштів; стягнути з Управління на користь позивача нараховані, але не виплачені підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно ст.39,51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за період в межах строку позовної давності по 02 серпня 2014 року включно з урахуванням фактично виплачених коштів.

Постановою Любешівського районного суду Волинської області від 26.01.2015р., прийнятою в порядку скороченого провадження позов задоволено частково: визнано протиправними дії Управління щодо невиплати ОСОБА_1 у період з 18 червня 2014 року по 02 серпня 2014 року підвищення до пенсії, додаткової пенсії у розмірах відповідно до статей 39, 51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов'язано Управління у період з 18 червня по 02 серпня 2014 року включно здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 відповідно до статті 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на радіоактивно забрудненій території у зоні гарантованого добровільного відселення, з врахуванням виплачених їй сум; зобов'язано Управління у період з 18 червня по 02 серпня 2014 року включно здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 відповідно до статті 51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю як потерпілій від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком. Перерахунок та виплату додаткової пенсії здійснити, виходячи з положень частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з врахуванням виплачених їй сум; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Любешівського районного суду Волинської області від 26.01.2015р. та відмовити в заявлених позовних вимогах. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що порядок виплати та розміри пенсій та компенсацій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011р. №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Дана постанова є чинною, не скасована та не визнана не конституційною. Виконання спірних норм повинно здійснюватись відповідними уповноваженими органами, виходячи із наявних фінансових ресурсів Державного бюджету та бюджету Пенсійного фонду України на відповідний рік з урахуванням прийнятих Кабінетом Міністрів України постанов. Позивачеві проводяться спірні виплати у розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011р. №1210 із врахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2014р. №112. Водночас, Управління не може вийти за межі бюджетних призначень.

Враховуючи те, що постанова суду першої інстанції прийнята в порядку скороченого провадження, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України розгляд даної справи судом апеляційної інстанції здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити з наступних підстав.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні як непрацюючий пенсіонер та отримує пенсію за віком.

Відповідно до посвідчення Серії НОМЕР_1 позивач належить до 3 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (а.с.4).

Пенсійні виплати ОСОБА_1, у період, який є предметом розгляду, встановленні ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Управлінням проводились у розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України № 1210 від 23 листопада 2011 року «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із врахуванням змін внесених постановою кабінет Міністрів України від 25.03.2014р. №112.

Протиправна бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку та виплати додаткової пенсії та підвищення до пенсії стала підставою звернення до суду за захистом порушених прав.

Перевіряючи законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р. №796-XII (далі - Закон № 796-XII) (в редакції, що діяла на момент звернення до суду).

Відповідно до положень ст.14 Закону № 796-XII до 3 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи віднесено громадян, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.

Згідно з п.3 ч.2 ст.2 Закону № 796-XII зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспорта ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1.

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991р. №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи».

Відповідно до затвердженого вказаною Постановою №106 Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи смт.Любешів віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Положеннями ч.1 та ч.2 ст.39 Закону №796-XII встановлено, що пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищуються у таких розмірах: у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати.

Згідно з ч.2 ст.51 Закону №796-XII особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Як вбачається з матеріалів справи, розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, виплачувалась позивачу у розмірах встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011р. №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з врахуванням змін внесених постановою Кабінет Міністрів України від 25.03.2014р. №112.

Постановою Кабінету Міністрів України №1210 встановлено розрахункові величини, з яких проводиться розрахунок пенсій, проте такі не відповідають розрахунковим величинам, визначеним Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Пунктом 13 Постанови Кабінету Міністрів України №1210 встановлено, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, що належать до категорії 3 виплачується у розмірі - 113,88 гривні.

Відповідно до п.15 цієї Постанови підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», здійснюється в таких розмірах: тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення - 10,50 гривні.

Згідно з положеннями ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що при визначенні розміру підвищення до пенсії та додаткової пенсій позивачеві застосуванню підлягають ст.39 та ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Також колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що Управлінням не враховано, що Кабінету Міністрів України надавалось право встановлювати порядок та розмір пенсійних виплат, передбачених ст. 39, 51 Закону України №796-XII протягом 2011-2013 років, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України, відповідно до положень Законів України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23.12.2010р. № 2857-VI, «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22.12.2011р. № 4282-VI, «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06.12.2012р. № 5515-VI відповідно. Рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року таку законодавчу практику визнано такою, що відповідає Конституції України.

Однак, Законом України «Про Державний бюджет на 2014 рік» від 16.01.2014р. №719-VII такої норми не передбачено.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014р. № 1622-VII Прикінцеві положення Закону України №719-VII доповнено п.67 яким встановлено, зокрема, що норми і положення статей 39 та 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік. Вказаний Закон України набирав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 03.08.2014р.

Таким чином, в період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. при нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії та додаткової пенсії у відповідності до ст.39 та ст.51 Закону №796-XII застосуванню підлягають положення вказаних статей, а не підзаконні нормативно-правові акти, якими керувалось Управління.

Відповідно до положень ст.39 Закону № 796-XII вихідним критерієм розрахунку для визначення підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення є мінімальна заробітна плата, розмір якої у 2014 році встановлено ст.8 Закону України «Про Державний бюджет на 2014 рік» від 16.01.2014р. №719-VII.

Вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

При цьому, положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на переконання колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Така правова позиція щодо застосування наведених норм права у спорах цієї категорії висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 24 березня та 16 вересня 2009 року (№№ 21-2112во08, 21-1293во09 відповідно), 24 жовтня 2011 року (№ 21-28а11), 23 квітня 2012 року (№ 21-239а11).

Враховуючи вказане, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції що відповідач зобов'язаний був здійснити перерахунок додаткової пенсії, підвищення до пенсії позивачу як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, яка проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому врахувавши дату звернення з даним позовом до суду - 18.12.2014р. та застосувавши вимоги ст.99 та ст.100 КАС України до задоволення підлягають вимоги з 18.06.2014р. по 02.08.2014р.

Водночас, колегія суддів вважає помилковим висновок суду в частині розподілу судових витрат в спосіб стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 73,08 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання Головним управлінням Державного казначейської служби у Волинській області у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань за зобов'язаннями відповідача виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З огляду на викладене у відповідності до вимог ст.94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 73,08грн. судового збору.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: 1) правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права; 2) вирішення не всіх позовних вимог або питань.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив даний публічно-правовий спір, але із помилковим застосуванням норм процесуального права в частині розподілу судових витрат, а тому встановлені обставини у справі дають підстави колегії суддів задовольнити апеляційну скаргу частково, змінивши постанову суду першої інстанції з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 183-2, 195, 197, 198, 201, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Любешівському районі Волинської області задовольнити частково.

Постанову Любешівського районного суду Волинської області від 26 січня 2015 року у справі №162/2308/14-а в частині розподілу судових витрат - змінити, виклавши в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 73,08 грн. (сімдесят три гривні вісім копійок).»

В решті постанову Любешівського районного суду Волинської області від 26 січня 2015 року у справі №162/2308/14-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді Л.Я. Гудим

М.А.Пліш