ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2015 року Справа № 876/3595/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Довгої О.І., Каралюса В.М.,
при секретарі судового засідання: Керод Х.І.
з участю представників: позивача Камінської Л.Р., відповідача Чубак Н.В.,
Слуцького Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року у адміністративній справі №813/13/14 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «БПФ» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
В С Т А Н О В И В :
Товариство з додатковою відповідальністю «БПФ» звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Личаківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000352240 від 0.10.2013 року.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 08.10.2013 року №0000352240. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з додатковою відповідальністю «БПФ» 439,43 грн. сплаченого судового збору.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального права та невірним встановленням обставин у справі, зокрема посилається на невірне застосування судом першої інстанції норм Податкового кодексу України та встановлені перевіркою порушення. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що первинні документи позивача, отримані від контрагентів, та надані до перевірки, а саме: договори, акти виконаних робіт, довідки про вартість робіт та податкові накладні, підписані директором ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які зазначили, що фактичної господарсько - фінансової діяльності на ТОВ «Лідерком» та ТОВ «БК «АРС»» вони не проводили та не працювали на даних підприємствах. Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, такі документи не можуть вважатись достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду без змін. Зазначив, що господарська операція відбулась та спричинила реальні наслідки для позивача. На момент укладення договорів контрагенти були зареєстровані в ЄДРПОУ та були платниками ПДВ та реальність операцій підтверджується належними первинними документами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи видно наступне. На підставі направлення від 03.09.2013 року №163, відповідно до наказу від 03.09.2013 року №115 працівниками відповідача проведено позапланову виїзну перевірку ТДВ «Бавовнянопрядильна фабрика» з питань взаємовідносин та взаєморозрахунків із ТОВ «Лідерком» за період з 01.09.2011 року по 28.02.2012 року та ТОВ «БК «АРС» за період з 01.04.2010 року по 31.03.2013 року, за результатами якої складено акт від 16.09.2013 року №59/22-40/00306584, яким встановлено порушення позивачем п.198.1,198.3, 198.6 ПК України, а саме: ТДВ «БПФ» завищено податковий кредит на загальну суму 192845,81 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість до сплати на суму 192845,81 грн., в т.ч. за квітень 2011 року в сумі 28100 грн., за травень 2011 року на суму 39286,38 грн., за червень 2011 року на суму 18000 грн., за липень 2011 року на суму 41992,83 грн., за серпень 2011 року на суму 31477,60 грн. та за грудень 2011 року на суму 33989 грн.
На підставі акта перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення від 08.10.2013 року №0000352240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 219711,67 грн., в тому числі за основним платежем 192845, 81 грн. та за штрафними санкціями 26865,86 грн.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих мотивів, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені ПК України, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, а висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТОВ «Лідерком» та ТОВ «БК «АРС»» за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення - рішення.
Проте колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду невірними, такими, що не відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Висновки податкового органу про порушення позивачем п.198.1, 198.3, 198.6 ПК України ґрунтуються на висновках актів перевірки ДПІ в Печерському районі м. Києва по ТОВ «Лідерком» від 17.05.2013 року №1698/22-8/35197074 та по ТОВ «БК «АРС»» від 13.05.2013 року №1622/22.8/37264634. Відповідач вказує, що ТДВ «БПФ» при перевірці не доведена реальність господарських операцій з контрагентами ТОВ «Лідерком» та ТОВ «БК «АРС»», не підтверджується реальність часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, виробничо - складських приміщень та іншого майна (технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів), які економічно необхідні для виконання ремонтних послуг або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності у контрагентів; первинні документи позивача, отримані від контрагентів, та надані до перевірки, а саме: договори, акти виконаних робіт, довідки про вартість робіт та податкові накладні, підписані директором ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які зазначили, що фактичної господарсько - фінансової діяльності на ТОВ «Лідерком» та ТОВ «БК «АРС»» вони не проводили та не працювали на даних підприємствах.
У зв'язку з наведеним відповідач зазначає, що господарські операції з контрагентами ТОВ «Лідерком» та ТОВ «БК «АРС»» в досліджуваних документах, не мають достатньої доказовості, фактичного здійснення господарських операцій, як наслідок, така діяльність була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту.
Суд вважає такі висновки відповідача обґрунтованими та правомірними з огляду на наступне.
Відповідно до вимог п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.
Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.14.1.181.ПК України).
Відповідно до п. 198.1, п. 198.3. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 року №969, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 29.12.2010 року за №1401/18696, визначено що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку (п. 5 вказаного Порядку).
У ході розгляду справи встановлено, що податкові накладні ТзОВ «Лідерком» та ТзОВ «БК «АРС»», які стали підставою для формування ТзОВ «БПФ» податкового кредиту підписані директорами ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Вказані особи, зазначили, що фактичної господарсько - фінансової діяльності на ТОВ «Лідерком» та ТОВ «БК «АРС»» вони не проводили та не працювали на даних підприємствах.
З урахуванням наведеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що виписані від їх імені директора ОСОБА_4 та ОСОБА_5 податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.
Вказана правовий висновок узгоджується із висновком Верховного Суду України, викладеному у постанові від 05.02.3012р.
Відповідно до ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Дані обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позову з наведених вище підстав.
Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення повинні бути законними і обґрунтованими.
Судом першої інстанції порушено норми матеріального права та неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню з підстав визначених ст. 202 КАС України.
Відповідно до ч. 2 ст. 205 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції скасуванню та апеляційним судом приймається нова постанова про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.
Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області - задовольнити.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року у адміністративній справі №813/13/14 - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні поштову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий суддя З.М. Матковська
Судді О.І. Довга
В.М. Каралюс
Повний текст постанови складено 21.04.2015р.