УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2015 р. Справа № 876/3033/15
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Гінди О.М., Старунського Д.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Любешівському районі Волинської області на постанову Любешівського районного суду Волинської області від 22 грудня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Любешівському районі Волинської області про зобов'язання перерахувати та виплатити додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю та доплату до пенсії,
В С Т А Н О В И В :
01.12.2014 позивач звернувся в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Любешівському районі Волинської області (далі - УПФ) про визнання дій протиправними та зобов'язання перерахувати та виплатити додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю, як особі яка віднесена до третьої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та доплати до пенсії як особі яка постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення в межах позовної давності, відповідно до ст.ст.39,51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).
Постановою Любешівського районного суду Волинської області від 22 грудня 2014 року в справі №162/1486/14-а адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії УПФ щодо невиплати позивачу підвищення до пенсії та додаткової пенсії у розмірах відповідно до ст.ст.39,51 Закону №796-ХІІ. Зобов'язано УПФ провести ОСОБА_1 нарахування та виплату додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, а також доплату до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.06.2014 по 02.08.2014 включно.
Постанова мотивована тим, що згідно ст.51 Закону №796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 3, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV). А відповідно до ст.39 непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях зони гарантованого добровільного відселення, провадиться доплата в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Не погодившись із постановою її оскаржило УПФ, вважає, що судом при ухваленні рішення допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Вказує на те, що розміри соціальних виплат та видатки на їх оплату встановлюються Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) в межах асигнувань затверджених Верховною Радою України на відповідний рік, що узгоджується із ст.67 Закону №796-ХІІ. При обчисленні щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та доплати до пенсії позивачу по справі УПФ керувалось постановою КМУ від 23.11.2011 №1210 та від 25.03.2014 №112.
У відповідності до п.3 ч.1 ст.197 КАС України, апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке прийнято у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1,2 ч.1 ст.183-2 цього Кодексу. Перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких міркувань.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є особою яка постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, та потерпілою від наслідків Чорнобильської катастрофи третьої категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с.5) та відповідачем не заперечується.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі №796-ХІІ.
Статтею 49 Закону №796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно із ст.39 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) громадянам, які працюють у зоні гарантованого добровільного відселення провадиться доплата в розмірі двох мінімальних заробітних плат. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.
Відповідно до ст.51 Закону №796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 3, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до п.17 ч.1 ст.87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених п.5 ч.2 ст.67-1 цього Кодексу), належать видатки на державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, запобігання виникненню та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха.
Відповідно до абз.8 п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 нормативно-правові акти КМУ, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до п.5 ч.1 ст.4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти КМУ, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Статтею 63 Закону №796-ХІІ передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що починаючи з 01.01.2014 Закон України «Про державний бюджет України на 2014 рік» (далі - Закон №719-VII) (до редакції цього Закону від 03.08.2014) не містив жодної норми, яка б обмежувала у 2014 році пряме застосування Закону №796-ХІІ, зокрема ст.39, 51 вказаного Закону.
Проте, Законом №719-VII в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014 №1622-VII (далі - Закон №1622-VII), встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
При цьому, необхідно врахувати, що згідно з Прикінцевими положеннями Закону №1622-VII, останній набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Відтак, враховуючи те, що вказаний Закон був опублікований 02.08.2014 в офіційному виданні «Голос України», то такий набрав чинності з 03.08.2014, що також підтверджується листом Міністерства юстиції України від 30.09.2014 №8546-0-4-14/10.2.
Вищенаведені нормативні акти на даний час є діючими і неконституційними не визнавались, а тому нарахування та виплата у 2014 році позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та доплата до пенсії як пенсіонеру який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону №796-ХІІ, а починаючи з 03.08.2014 виплати, передбачені, зокрема, ст.ст.39,51 Закону №796-ХІІ, повинні здійснюватися в порядку та розмірах, визначених відповідними постановами КМУ, зокрема від 23.11.2011 №1210 та від 25.03.2014 №112.
У відповідності до ч.1 ст.28 Закону №1058-IV мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність. Положення ч.3 ст.28 цього Закону, на думку суду апеляційної інстанції не є перешкодою для застосування величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Згідно із ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, враховуючи положення ст.99 КАС України (згідно заявлених позовних вимог), апеляційний суд приходить до переконання про підставність позовних вимог ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, а також доплати до пенсії як пенсіонеру який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до ст.ст.39,51 Закону №796-ХІІ за період з 01.06.2014 по 02.08.2014 включно.
Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивача здійснює УПФ, відповідний обов'язок слід покласти на відповідача у справі.
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Любешівському районі Волинської області залишити без задоволення, а постанову Любешівського районного суду Волинської області від 22 грудня 2014 року - без змін.
Ухвала апеляційного адміністративного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя О.М. Гінда
Суддя Д.М. Старунський