КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: №22-а-10692/08 Головуючий суддя у суді 1-ї інстанції: Бондаренко О.В.,
Суддя-доповідач: Дурицька О.М.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
12 лютого 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Дурицької О.М., суддів Маслія В.І. та Літвіної Н.М., при секретарі Леонтовичі М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про стягнення недоотриманої суми одноразової допомоги на оздоровлення за 2006 рік,-
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії та інвалідом 2 групи, захворювання якого пов'язане з Чорнобильською катастрофою і згідно законодавства має право на щорічну грошову допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначається на момент виплати, але відповідачем виплачено вказану допомогу за 2006 рік у значно нижчому розмірі. Оскільки відповідач відмовляється провести доплату вказаної грошової допомоги, то позивач просить суд стягнути з відповідача недоплачені суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2006 рік в розмірі 1880 грн.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про стягнення недоотриманої суми одноразової допомоги на оздоровлення за 2006 рік- відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив зазначену ухвалу суду скасувати і постановити нове рішення про задоволення його позову.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та має посвідчення категорії 1 ( серія НОМЕР_1 ), має другу групу інвалідності та перебуває на обліку у Білоцерківському управлінні соціального захисту населення, а тому, йому щорічно виплачувалася допомога на оздоровлення згідно Постанови КМ України № 836 від 26.07.1996 року та постанови КМ України № 562 від 12.07.2005 року.
Позивач вважає, що він отримував допомогу значно нижчу, ніж це передбачено ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв'язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав, порушених неправомірними діями відповідача.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, а апеляційна інстанція не погоджується з такими висновками Білоцерківського міськрайонного суду Київської області виходячи із слідуючого.
Статтею 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам I і II групи - п'ять мінімальних заробітних плат. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. У разі виникнення права на щорічну допомогу з різних підстав, передбачених частиною четвертою цієї статті, надається одна з них, за вибором особи. Виплати, зазначені в цій статті, провадяться протягом одного місяця з дня встановлення інвалідності чи смерті потерпілого. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Законами України «Про Державний бюджет України 2006 рік» зупинено дію положень Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині визначення розміру виплат щорічної грошової допомоги на оздоровлення та встановлений інший розмір такої виплати, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і Закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Окрім того, встановлений частиною другою статті 95 Конституції України, частиною другою статті 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту », та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції неправомірно відмовив ОСОБА_1 в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік.
Згідно зі ст. 198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про необхідність скасування постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 листопада 2007 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів,
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.11.2007 року-скасувати.
Постановити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про стягнення недоотриманої суми одноразової допомоги на оздоровлення за 2006 рік-задовольнити.
Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2006 рік відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»-неправомірними.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2006 рік в розмірі, встановленому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: Судді: