ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 318
РІШЕННЯ
Іменем України
19.12.2006 | Справа №2-22/6232.1-2006 |
За позовом – Сімферопольського виробничого підприємства водопроводно-каналізаційного господарства, м.Сімферополь
До відповідача - Відкритого акціонерного товариства “Крименерго” в особі Сімферопольської міської електромережі , м.Сімферополь
Про спонукання до виконання певних дій
Суддя С.В.Яковлєв
представники:
Від позивача - Сахно В.Г. – пред-к, дов. від 13.01.2006 р.
Від відповідача - Юркевіч І.Ю. – пред-к , дов. від 03.01.2006 р.
Суть спору: Сімферопольське виробниче підприємство водопроводно-каналізаційного господарства ( далі позивач) звернулось до суду з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства “Крименерго” в особі Сімферопольської міської електромережі (далі відповідач) , в якому просить зобов'язати відповідача укласти з ним додаткову угоду до договору № 80 від 02.06.2004 р. , згідно з якою останній має повідомляти про зміни тарифів на електричну енергію письмово або через засоби масової інформації не пізніше ніж за 55 днів до введення їх у дію. Вимоги мотивовані тим, що згідно з ч.5 ст. 32 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” та згідно з порядком формування тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення позивачу для змін тарифів на водопостачання та водовідведення необхідно 50 днів. На думку позивача вартість електроенергії має бути включена у ці тарифи як витрати виробничої собівартості послуг. За таких обставин, керуючись п. 2.3.1 договору № 80 позивач вважає, що термін повідомлення про зміни тарифів на електроенергію має бути 55 днів.
Представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог.
Відповідач надав відзив на позов, в якому з позовними вимогами не погодився, вказавши , що діюче законодавство, яким врегулюванні питання постачання електроенергії, встановлює необхідність повідомлення про зміну тарифів на електроенергію за п’ять днів до їх введення, що робить неможливим укладення додаткової угоди до договору на постачання електричної енергії в редакції , запропанованой позивачем.
Представник відповідача наполягав на викладених у відзиві запереченнях.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши представлені докази, суд
В С Т А Н О В И В :
Між позивачем та відповідачем 02.06.2004 р. був укладений договір про постачання електричної енергії № 80 , предметом якого було регулювання відносин між сторонами з постачання електроенергії та оплати її вартості. Сторони договору встановили, що під час вирішення питань, яки неврегульовані договором, будуть керуватись Законом України “ Про електроенергетику” та Правилами користування електричною енергією (далі ПКЕЕ).
У п. 2.1.3 вказаного договору встановлено зобов’язання відповідача повідомлювати позивача про всі зміни тарифів на електричну енергію письмово або через засоби масової інформації ( газету “Кримськіє ізвестія”) за п’ять днів до введення їх у дію.
Всі зміни до вказаного договору оформляються у письмовому виді та підписуються представниками сторін ( п.9.2).
Сторони домовились, що вказаний договір був укладений на строк до 31.12.2009 р., вважався щорічно продовженим, якщо не поступило заяви від однієї із сторін про його припинення або перегляд( п.9.5.).
Позивач 30.11.2004 р. надіслав на адресу відповідача додаткову угоду до договору про постачання електричної енергії № 80, в якою запропонував викласти у новій редакції п.2.1.3. договору, визначивши обов’язок відповідача повідомляти про всі зміни тарифів на електричну енергію письмово або через засоби масової інформації не пізніше чим за 55 днів до їх введення в дію.
Відповідач надіслав позивачу відповідь на вказану пропозицію про зміну умов договору № 80, вказавши , що вказаний договір є типовим , в зв’язку з чим у сторін відсутні підстави для внесення до нього змін, крім того він вказав, що норми законодавства , яке регулює енергопостачання, не передбачає можливості повідомляти про зміну тарифів на електроенергії протягом такого тривалого часу.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України ( далі ГК України) господарським визнається зобов'язання, яке виникає між суб'єктами господарювання і іншими учасниками відносин у сфері господарювання через яке, один суб'єкт зобов'язаний зробити певну дію господарського або управлінського –господарського характеру на користь іншого суб'єкта ( виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію , та ін.) або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управнена, у тому числі і кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Ст. 174 ГК України визначає, що господарські зобов'язання можуть виникати у тому числі і безпосередньо з закону або іншого нормативно-правового акту, регулюючого господарську діяльність, з господарських договорів і інших операцій.
Відповідно до ст. 179 ГК України господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів. Згідно з п. 2 цієї статті КМУ , уповноважені ним органи виконавчої влади можуть у визначених законами випадках затверджувати типові договори. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого КМУ чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Ст. 275 ГК України встановлює, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі – енергію) споживачу (абоненту), який зобов'язаний сплатити прийняту енергію та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію використовуваного їм енергетичного устаткування. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки по договорам енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону (ст.276 ГК України).
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є угода двох та більш сторін, направлена на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Пропозицію укласти договір може зробити будь-яка із сторін майбутнього договору (ст. 641 ЦК України).
Ст. 651 ЦК України встановлює, що зміна договору допускається лише за згодою сторін . Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін .
Позивач, висловлюючи свої вимоги по спонуканню відповідача прийняти новий порядок зміни тарифів, посилається на Закон України “Про житлово- комунальні послуги”.
У ст. 1 вказаного закону визначено що житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності , спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих та нежилих приміщеннях , будинках і спорудах,. У п. 5 ст. 32 вказаного закону встановлено, що у разі зміни вартості житлово-комунальних послуг виконавець/виробник не пізніше ніж за 30 днів повідомляє про це споживача з визначенням причин зміни вартості та надання відповідних обґрунтувань з посиланням на погодження відповідних органів.
На виконання Закону України “Про житлово- комунальні послуги” наказом Держкомітету України з питань житлово-комунального господарства № 60 від 25.04.2005 р. затверджений Порядок визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді ( далі Порядок № 60), який зареєстрований в Мінюсті України 19.05.2005 р. за № 541/10821.
Відповідно до п. 1.1 Порядку № 60 визначаються таки виконавці житлово-комунальних послуг:
з управління будинком, спорудою або групою будинків;
з утримання будинків, споруд або прибудових територій;
з ремонту приміщень, будинків, споруд.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем згідно з Ліцензією ПС № 0813 від 19.09.96 р. здійснює підприємницьку діяльність щодо постачання електричної енергії за регульованим тарифом.
Відповідно до п.п.3.6.8 Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності по постачанню електричної енергії за регульованими тарифом, яки затверджені Постановою НКРЄ № 15/1 від 13.06.96 р. , ліцензіат зобов’язаний надрукувати у засобах масової інформації тарифи на постачання електричної енергії за 5 днів для їх введення в дію.
НКРЄ Постановою № 47 від 22.01.2001 р. затвердила Порядок формування роздрібного тарифу на електроенергію для споживачів (крім населення і населених пунктів) ліцензіатами з постачання електроенергії за регульованим тарифом, в якому визначено, що передбачається місячний розрахунковий період.
Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що відповідач запропонував зміни умов п. 2.1.3 договору № 80 , які не відповідають ані предмету договору, ані вимогам діючого законодавства, яке регламентує порядок енергопостачання, встановлення та зміни тарифів при постачанні електроенергії за регульованим тарифом.
Надіславши відповідачу пропозицію щодо перегляду часу повідомлення про зміну тарифів на електричну енергію, відповідач не взяв до уваги, що предметом договору № 80 є постачання електроенергії, а не надання йому відповідачем житлово-комунальних послуг в розумінні Закону України “Про житлово- комунальні послуги”.
За таких обставин суд , керуючись рішенням Конституційного суду України від 12.02.2002 р. по справі № 1-7/2002 , в якому встановлено, що принципи організації та експлуатації енергосистем визначаються виключно законом України “ Про електроенергетику”, суд вважає, що позивачем не надані обґрунтування встановлення терміну у 55 днів для змін тарифів на електроенергію.
Посилання позивача на Порядок формування тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення № 139 від 27.06.2001 р. судом не приймається до уваги, тому, що , як вказано вище, предметом договору № 80 є регулювання правовідносин по постачанню електричної енергії та оплати її вартості , а не надання комунальних послуг.
Крім того суд приймає до уваги, що Вищий господарський суд у Постанові від 22.06.2006 р. по справі № 2-24/9638.1-2005 визначив, що згідно ст.ст. 3.4 Закону України “Про електроенергетику” відносини, пов’язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії регулюються з урахуванням особливостей, які викликані об’єктивними умовами функціонування галузі, тобто цей закон є спеціальним, а тому посилання на інші, ніж встановлено Законом України “Про електроенергетику” та Правила користування електричною енергією, порядок встановлення та зміни тарифів в електроенергетиці є неправомірним.
В силу викладеного, приймаючи до уваги те, що сторонами по справі № 2-24/9638.1-2005 були саме відповідач та позивач, суд , керуючись ст. 35 ГПК України, визначає, що не потребує доказування то, що при вирішенні питань зміни тарифів необхідно керуватись Законом України “Про електроенергетику” та Правила користування електричною енергією, підзаконними актами, які регулюють питання виробництва, передачі, постачання і використанням електроенергії.
За таких обставин, приймаючи до уваги те, що позивач під час формулювання додаткової угоди до договору № 80 приймав до уваги тільки положення Закону України “Про житлово- комунальні послуги” та підзаконних актів, яки визначають порядок формування тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
За згодою представників сторін в ході судового засідання, яке відбулось 19.12.2006 р. , оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Відповідно до ст. 84 ГПК України рішення оформлене і підписане 25.12.2006 р.
Керуючись ст.ст. 82-85 ГПК України, суд
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позову відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Яковлєв С.В.