УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2015 року Справа № 876/1730/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Каралюса В.М., Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Любешівському Волинської області на постанову Любешівського районного суду Волинської області від 22 грудня 2014 року в справі №162/1507/14-а за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Любешівському Волинської області про визнання дій відповідача протиправними і зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії, -

В С Т А Н О В И В:

01.12.2014 р. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернулася до суду із позовом до управління Пенсійного фонду України у Любешівському районі Волинської області (далі - відповідач, УПФУ), про визнання дій відповідача протиправними і зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, як це передбачено ст.ст. 39, 51 Закону України від 28.02.1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ), та стягнути з відповідача у її користь такі доплати у межах строку звернення до суду по 02 серпня 2014 року з урахуванням виплачених сум.

Постановою суду першої інстанції позов задоволено. Визнано дії УПФУ щодо невиплати на користь ОСОБА_1, як особі, віднесеній до категорії 3, непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно ст.ст. 39, 51 Закону № 796-ХІІ за період з 01 червня 2014 року по 02 серпня 2014 року, протиправними. Зобов'язано УПФУ провести нарахування та виплату ОСОБА_1 вказаного підвищення до пенсії за період з 01 червня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно з врахуванням ст. 8 Закону України «Про державний бюджет на 2014 рік» і виплачених сум, та як особі, яка віднесена до категорії 3, додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком передбаченої ч. 2 ст. 51 Закону № 796-ХІІ за вказаний період із врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

Постанову суду першої інстанції оскаржив відповідач УПФУ, подавши на неї апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те що, що при виплаті позивачці підвищення до пенсії та додаткової пенсії, передбачених ст.ст. 39,51 Закону, він діяв в межах повноважень, наданих йому законами України, підзаконними нормативно-правовими актами та здійснював нарахування таких виплат відповідно до Закону з врахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою встановлено такі виплати.

Справа розглядалася в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Судом встановлено, що позивачка перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Любешівському районі як непрацюючий пенсіонер, отримує пенсію за віком, є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3, постійно проживає в с. Залаззя Любешівського району Волинської області.

Вказаний населений пункт, відповідно до Переліку населених пунктів віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23 липня 1991 року, віднесено до зон гарантованого добровільного відселення.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на соціальний захист визначені Законом № 796-ХІІ.

Статтями 39, 51 даного Закону передбачено, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати, а особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Однак, цими статтями передбачено, що порядок обчислення підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, визначається Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу Кабінетом Міністрів України на виконання вказаних норм ст.ст.39, 51 Закону 23 листопада 2011 року прийнято постанову №1210 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у відповідності до якої позивачці провадиться нарахування і виплата підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у визначених нею розмірах.

Вірно встановивши обставини справи, суд першої інстанції правильно застосував до правовідносин між сторонами відповідні їм норми матеріального права.

Положення п. 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №107-VI, яким були внесені зміни до ст.ст.39, 51 Закону № 796-ХІІ і які обмежували права громадян щодо виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, рішенням Конституційного суду України у справі №10-рп/2008 від 22.05.2008 року визнано неконституційними.

Частиною 2 статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, вищенаведені положення ст.ст. 39, 51 Закону були чинними у редакції до внесення змін до них Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Законами України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», «Про Державний бюджет України на 2012 рік» та «Про Державний бюджет України на 2013 рік» продовжувались обмеження щодо розмірів згаданих виплат, передбачених Законом № 796-ХІІ.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16 січня 2014 року №719-VII, що набрав чинності з 01 січня 2014 року, до набрання чинності 03 серпня 2014 року Законом України від 31.07.2014 року № 1622-VII «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» (далі - Закон № 1622-VII), не передбачалось жодної норми яка б обмежувала у вказаному році (до 03 серпня 2014 року) пряме застосування Закону № 796-ХІІ.

Пунктом 67 Прикінцевих положень Закону № 1622-VII передбачено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити на користь позивачки, що проживає у зоні гарантованого добровільного відселення підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат та 25% додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, виходячи, відповідно, із розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, встановлених відповідно до ст.ст. 39, 51 Закону № 796-ХІІ за періоди з 01 червня 2014 року по 02 серпня 2014 року, виходячи з шестимісячного строку звернення до суду та з врахування виплачених сум.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до переконання про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, оскаржувана постанова суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Таким чином колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції відповідає обставинам справи, наявним в ній доказам, прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 183-2, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Любешівському Волинської області - залишити без задоволення.

Постанову Любешівського районного суду Волинської області від 22 грудня 2014 року в справі №162/1507/14-а - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Затолочний

Судді В.М. Каралюс

З.М. Матковська