Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 489/2303/15-ц

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

27 квітня 2015 року м. Миколаїв

Суддя Миколаївського районного суду Миколаївської області Шаронова Н.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Ленінського районного суду м. Миколаєва про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ленінського районного суду м. Миколаєва про відшкодування моральної шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилається на те, що протягом 2003 – 2014 років Ленінським районним судом м. Миколаєва розглядалися цивільні справи за участю ОСОБА_1 щодо належного йому майна – частини квартири АДРЕСА_1. Посилаючись на незаконність судових рішень Ленінського районного суду м. Миколаєва у зазначених справах, а також дії Ленінського районного суду м. Миколаєва щодо здійснення правосуддя у вигляді здійснення перешкод у видачі копій вказаних судових рішень, ОСОБА_1 вважає, що внаслідок вищевказаних протиправних корупційних дій Ленінського районного суду м. Миколаєва йому завдана моральна шкода.

Посилаючись на викладене, позивач просить стягнути з Ленінського районного суду м. Миколаєва 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Конституцією України встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, і що однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом (ст. ст. 126, 129).

Згідно із зазначеними положеннями Конституції України судові рішення і відповідно дії або бездіяльність судів (суддів) з питань здійснення правосуддя (пов’язаних із підготовкою й розглядом справ у судових інстанціях) можуть оскаржуватись у визначеному порядку до суду вищої інстанції, а не в інший суд першої інстанції. Останнє порушувало б і принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, визначеному ст. 129 Конституції України і законодавством про судочинство.

Здійснення правосуддя в Україні врегульовано конституційними нормами окремо від діяльності інших органів державної влади. Відповідно до ст. 62 Конституції України матеріальна й моральна шкода, завдана безпідставним засудженням, відшкодовується державою лише в разі скасування вироку як неправосудного. Проте й у цьому разі за заподіяну особі шкоду відповідає не суд або суддя, а держава.

Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа). Заяви, скарги, спрямовані на дії судді при здійсненні правосуддя, не підлягають розглядові в суді першої інстанції, оскільки відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» роз’яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів та суддів» роз’яснено, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

У п. 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» зазначено, що відповідно до роз’яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів та суддів» у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Тобто дії суду (судді), вчинені при виконанні ним своїх обов’язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є не управлінськими, а процесуальними, і оскаржуються у порядку, визначеними процесуальними законами.

У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності.

Зазначені роз'яснення є відтворенням положень статей 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

У зв'язку із викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено. Таким чином, у відкритті провадження у такій справі слід відмовити на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України.

Аналогічна правова позиція відображена в ухвалі Верховного Суду України від 23 березня 2011 року.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до Ленінського районного суду м. Миколаєва про відшкодування моральної шкоди не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Керуючись п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, суд –

ухвалив:

У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Ленінського районного суду м. Миколаєва про відшкодування моральної шкоди, - відмовити.

Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі невідкладно надіслати позивачеві разом із заявою та всіма доданими до неї документами.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали до апеляційного суду Миколаївської області через Миколаївський районний суд Миколаївської області.

Суддя ОСОБА_2

27.04.2015