ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2015 року Справа № 11706/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Мікули О.І., Рибачука А.І.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ректора Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя Яснія Петра Володимировича на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2013 року в справі за позовом Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» до ректора Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя Яснія Петра Володимировича про визнання дій протиправними,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2013 року Всеукраїнська громадська організація «Комітет конституційно-правового контролю України» (далі - Комітет) звернулася до суду з позовом до ректора Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя Яснія П.В. (далі - Ректор; Університет відповідно) в якому просила визнати протиправною дію відповідача, що полягає у відмові в задоволенні запиту на інформацію від 06.03.2013 №244/1-1304.02.2014 (далі - Запит).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Управління контрою державних органів та закладів сфери освіти і науки Комітету (далі - Управління), яке є структурним підрозділом останнього, звернулося до Ректора із Запитом в якому просило надати належними чином засвідчені копії установчих документів Університету та документи, що стосувалися вступної (приймальної) кампанії до Університету в 2013 році, однак такі надані не були. У відповіді від 14.03.2013 №2/38-632 (далі - Відповідь) відповідач вказав на необхідність оплати фактичних витрат на копіювання запитуваних документів, однак не вказав їх розмір та не надіслав відповідний платіжний документ.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2013 року в справі №819/1876/13а позов задоволено. Визнано дію Ректора, що полягає у ненаданні інформації на Запит Комітету протиправною.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволені позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не враховано те, що із Запитом звернулося Управління, яке є структурним підрозділом Комітету, а діяти від імені останнього без довіреності має право лише голова такого, отже Управління не є запитувачем інформації в розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон №2939-VI), а відтак взагалі були відсутні підстави для розгляду Запиту. Університетом встановлено розмір витрат на копіювання запитуваних документів, а загальна вартість таких витрат залежить від визначення способу копіювання. Законодавством не встановлено обов'язку розпорядників інформації надсилати платіжний документ для здійснення відповідної оплати. Позивач просив визнати протиправною дію Ректора, що полягала у відмові у задоволенні Запиту, а суд визнати протиправними дію, що полягає у ненаданні інформації на Запит.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставин справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких міркувань.

Постанова суду першої інстанції, з чим погоджується апеляційний суд, мотивована тим, що не встановлено обставин, які могли б бути підставою для відмови в задоволенні Запиту, а у Відповіді вказано лише інформацію про кількість аркушів запитуваних позивачем документів, вартість копіювання одно- та двостороннього аркуша, без визначення загальних фактичних витрат на таке копіювання і порядку їх оплати (дані для оплати), отже є відповіддю не по суті Запиту, а відтак вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 06.03.2013 Управління, як структурний підрозділ Комітету, направлено Ректору Запит з проханням надіслати належним чином засвідчені копії документів: статут вищого навчального закладу (далі - ВНЗ); свідоцтво про реєстрацію ВНЗ; довідку про включення ВНЗ до Державного реєстру ВНЗ України з додатками; ліцензію ВНЗ та додатки до неї; довідку з ЄДРПОУ; правила прийому до ВНЗ у 2013 році; положення про приймальну комісію ВНЗ; наказ про затвердження складу приймальної комісії ВНЗ; план роботи та графік засідань приймальної комісії ВНЗ; дислокацію приміщень, які задіяні для підготовки та проведення прийому абітурієнтів до ВНЗ; встановлені квоти прийому до ВНЗ різних категорій осіб. Управління, як запитувач інформації, зобов'язалося виконати всі зобов'язання, покладені на такого Законом №2939-VI (а.с.9).

Додатково, з метою налагодження конструктивної взаємодії, позивачем запропоновано: надіслати перепустки до ВНЗ на прізвища, закріплених представників від Комітету та Управління; забезпечити розміщення на інформаційних ВНЗ стендах об'яв Управління; забезпечити запрошення представників від Комітету та Управління на засідання приймальної комісії, інші заходи пов'язані з проведенням приймальної кампанії до ВНЗ.

За результатами розгляду Запиту, Ректором було надано Відповідь, в якій повідомлено, що «відповідно до ст.21 Закону №2939-VI при виготовленні копій документів обсягом більше як 10 сторінок запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Загальна кількість аркушів при цьому становить 90шт. Вартість копіювання одностороннього аркуша документа становить 0,35грн, двостороннього - 0,62грн» (а.с.10).

Щодо додаткових пропозицій, то з покликанням на відповідні нормативні документи, таке питання запропоновано узгодити з Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України (далі - МОН).

Вважаючи таку Відповідь, фактичною відмовою в наданні інформації, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Закон №2939-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (ч.1 ст.2 Закону №2939-VI).

Частиною 1 ст.1 цього Закону визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

У відповідності до п.2 ч.1 ст.5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.

Приписами ч.1 ст.12 цього ж Закону визначено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у ст.13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

При цьому, необхідно констатувати, що як вірно указано позивачем у письмовому запереченні на апеляційну скаргу, Управління було належним запитувачем інформації з огляду на таке.

За змістом пунктів 3.3, 4.3, 6.5 «Положення про Управління контрою державних органів та закладів сфери освіти і науки Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України», затвердженого наказом голови Комітету від 21.01.2009 №02/1-09 (далі - Положення), Управління здійснює заходи щодо забезпечення проведення юридичної експертизи документів, які отримує від державних органів та закладів сфери освіти і науки за своїми запитами на інформацію. Управління має право надсилати такі запити за підписом свого начальника та отримувати інформацію від вказаних органів та закладів, їх посадових та службових осіб.

Пункти 3, 6 ч.1 ст.21 Закону України «Про громадські об'єднання» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначають право громадських об'єднань на одержання у порядку, визначеному Законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та здійснювати інші права, не заборонені Законом.

Відтак, Управління, діючи як структурний підрозділ Комітету, в межах наданих Положенням повноважень, звертаючись до Ректора із Запитом, було належним запитувачем інформації.

Принагідно, необхідно відзначити, що МОН інформаційним листом від 02.08.2010 №1/9-523 (далі - Інформаційний лист) просило, зокрема, ректорів ВНЗ, керівників приймальних комісій за інформаційними запитами повноважних представників Комітету та Управління надавати належними чином засвідчені копії документів та відповідні пояснення щодо предмету звернення (а.с.29-30).

Зі змісту Відповіді (абзац 1) видно, що ряд документів, запитуваних у Запиті, Управління попередньо вже отримувало за іншим інформаційним запитом від 01.05.2012 №238/2.

В свою чергу, МОН листом від 01.06.2012 №1/9-424 повідомило про відкликання Інформаційного листа (а.с.28).

Відповідно до п.3 ч.1 ст.13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації визнаються особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків.

Вищий навчальний заклад державної форми власності - вищий навчальний заклад, заснований державою, що фінансується з державного бюджету і підпорядковується відповідному центральному органу виконавчої влади, ст.1 Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 №2984-III (чинного на час виникнення спірних відносин, у відповідній редакції).

За змістом ч.2 ст.21, ч.1 ст.32 цього ж Закону власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) може делегувати свої повноваження керівникові або вищому колегіальному органу громадського самоврядування вищого навчального закладу, а безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник - ректор (президент), начальник, директор тощо.

Тобто Ректор є розпорядником інформації відповідно до зазначеної норми Закону №2939-VI та належним відповідачем у справі.

Розпорядники інформації зобов'язані, зокрема, надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації (п.6 ч.1 ст.14 Закону№2939-VI).

Частинами 1 та 2 ст.19 вказаного правового акта передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

За приписами ч.1 ст.20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до ст.21 цього ж Закону інформація на запит надається безкоштовно. Проте, у разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.

Частиною 1 ст.22 Закону №2939-VІ передбачено випадки відмови в задоволенні запиту на інформацію. Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч.2 ст.6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені ст.21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених ч.5 ст.19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (ч.2 ст.22 останнього Закону).

Аналіз наведених норм матеріального права, дають підстави для висновку про те, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами, з якими запитувач має право звернутися до розпорядника інформації, а останній, в свою чергу, має надати відповідь не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. При цьому, надання копій запитуваних документів в межах 10 сторінок здійснюється безкоштовно, а фактичні витрати на копіювання та друк документів обсягом більш як 10 сторінок підлягають відшкодуванню запитувачем інформації. Безкоштовно надається інформація незалежно від обсягу сторінок документів, на яких вона розміщена, якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за її копіювання або друк.

Як вірно зауважено судом першої інстанції, з урахуванням змісту Запиту щодо зобов'язання позивача виконати всі зобов'язання, покладені на нього Законом №2939-VI, не повідомлення Управління у Відповіді про визначення (встановлення) відповідним розпорядженням загального розміру фактичних витрат (плати) за копіювання (як за одно- так і двосторонні аркуші) та порядок їх відшкодування (оплати) - розрахунковий рахунок, платіжне доручення тощо, є фактично Відповіддю не по суті Запиту, а відтак вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Відповідно до частин 1, 2 ст.23 Закону №2939-VІ рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити:

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до ст.15 цього Закону;

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Однак, суд першої інстанції правильно по суті вирішивши справу, помилково застосував норми матеріального та процесуального права, що є підставою для зміни ухваленого судового рішення.

Виходячи зі змісту ч.2 ст.22, п.1 ч.2 ст.23 Закону №2939-VІ відмова в задоволенні запиту на інформацію, як раз і полягає у відмові в наданні запитуваної інформації.

Вищий адміністративний суд України в абзаці 1 п.10, абзаці 1 пп.10.3 п.10 постанови Пленуму від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» роз'яснив, що резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції, а тому повинна містити чіткі та вичерпні висновки щодо всіх вимог, які були предметом позову, апеляційної чи касаційної скарги.

У разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право.

Належні способи захисту - це способи, які прямо передбачені законом або спеціальною нормою, аналіз якої уможливлює обрати такий спосіб захисту, який дає змогу забезпечити виконання її приписів.

Таким чином, обраний судом вказаний спосіб захисту не узгоджується із приписами статей 105 та 162 КАС України та ч.2 ст.22, ч.2 ст.23 Закону №2939-VІ, якими передбачені безпосередні способи захисту, за допомогою яких особа, а відповідно і суд, може захищати своє порушене, невизнане або оспорюване право чи охоронюваний законом інтерес.

Позивач у позовній заяві, як раз і просив визнати протиправною дію Ректора, що полягала у відмові в задоволенні Запиту.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 201, 205, 207, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ректора Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя Яснія Петра Володимировича задовольнити частково.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2013 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини постанови в такій редакції:

«Визнати протиправною відмову ректора Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя Яснія Петра Володимировича у задоволенні запиту на інформацію Всеукраїнської громадської організації «Комітет конституційно-правового контролю України» від 06 березня 2013 року №244/1-13.»

В решті постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.І. Мікула

Суддя А.І. Рибачук

Повний текст виготовлений 30 квітня 2015 року.