ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2015 року                                                                                      Справа № 5001/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів  – Мікули О.І., Рибачука А.І.,

за участі секретаря – Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗУБР-2000» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2013 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗУБР-2000» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області) про скасування податкових повідомлень-рішень,

                                                     В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗУБР-2000» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення (далі - ППР) від 21.08.2012 №0000362200 та від 02.11.2012 №0000522200.

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що під час перевірки ТОВ, відповідачем безпідставно не враховано взаємозалік зустрічних однорідних вимог за зовнішньоекономічними договорами, що не суперечить чинному законодавству та є підставою для припинення дебіторської та кредиторської заборгованості між резидентом та нерезидентом у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Крім цього, вказує, що у відповідності до ст.250 ГК України, податковим органом пропущено строк застосування до підприємства санкцій.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2013 року в справі №2а-9694/12/1370 у задоволенні заявленого позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржило ТОВ, яке покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. У поданій апеляційній скарзі вказує на обставини викладені у позовній заяві.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що акти взаємозаліку не можуть бути підставою для припинення зобов’язань за експортно-імпортними операціями, а строк встановлений ст.250 ГК України до спірних правовідносин не застосовується у зв’язку із їх триваючим характером.

Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими з таких міркувань.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 16.07.2012 по 20.07.2012 відповідачем на підставі наказу від 13.07.2012 №431 та направлення від 16.07.2012 №№562-563 була проведена виїзна позапланова перевірка ТОВ з питань проведення розрахунків по експортно-імпортних операціях за період з 01.10.2009 по 09.07.2012, за результатами якої складено акт від 25.07.2012 №1303/47/22-90/31526819 (а.с.7-9).

Вказаною перевіркою встановлено порушення ТОВ статей 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі – Закон №185/94-ВР), а саме виявлено прострочену дебіторську заборгованість в сумі 1500 євро по контракту від 01.07.2011 №1/01/07 з фірмою «PHU LACERTA» (Польща), та 673,36 євро по контракту від 25.11.2010 №1/25/11 з фірмою «Leskom OD d.o.o.» (Словенія), а також порушення термінів надходження валютної виручки у зв’язку із чим донараховано пеню в сумі 86951,16грн.

На підставі акта перевірки та зафіксованих у ньому порушень ДПІ прийнято ППР від 21.08.2012 №0000362200 яким визначено грошове зобов’язання за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та невиконання зобов’язань (а також штрафні санкції) в сумі 86951,16грн (а.с.10).

Позивач оскаржив таке ППР у адміністративному порядку, за результатами якого скаргу ТОВ було задоволено частково, ППР від 21.08.2012 №0000362200 в частині 56,42грн застосованої пені за порушення термінів розрахунків скасовано, а в решті залишено без змін (а.с.18-24).

У зв’язку із вищенаведеним, ДПІ 02.11.2012 було прийнято нове ППР №0000522200 яким нараховано ТОВ суму грошового зобов’язання за платежем пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та невиконання зобов’язань (а також штрафні санкції) в розмірі 86594,74грн (а.с.11).

Не погодившись із такими рішеннями податкового органу, позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом.

Відповідно до ст.238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Із змісту ч.2 цієї статті вбачається, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються вказаним Кодексом та іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Види адміністративно-господарських санкцій передбачені ст.239 ГК України. При цьому перелік адміністративно-господарських санкцій, які передбачені ГК України не є вичерпним.

Зі змісту (природи) виявлених ДПІ порушень випливає, що вони не містять у собі ознак (елементів) складу податкового правовідношення, оскільки вони не стосуються відносин, що існують при визначенні державою видів податків, їх введення, справляння, проведення контролю і притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства.

Зміст конкретних обставин і зумовлене ним правозастосування дає підстави вважати, що порушення статей 1, 2 Закону №185/94-ВР на підставі яких винесено оскаржувані ППР, є порушеннями валютного законодавства, що підпадають під визначення порушень, за які застосовуються адміністративні-господарські санкції, передбачені ст.238 ГК, і на них не поширюються штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначається податковим законодавством.

Поняття адміністративно-господарського штрафу та загальні підстави його застосування визначені у ст.241 ГК України, відповідно до якої адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Відтак, з огляду на те, що адміністративно-господарські санкції, у тому числі пеня за порушення термінів розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності, є конфіскаційними, своїм наслідком мають вилучення державою у суб'єкта господарювання основних чи оборотних фондів, іншого майна, їх стягнення відповідно до ст.41 Конституції України можливе лише за рішенням суду.

Згідно з ст.250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єктів господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами, правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Слід зазначити, що порушення терміну зарахування виручки в іноземній валюті є триваючим, а тому строк, встановлений ст.250 ГК України, за таке порушення застосовується за таким правилом, що пеня може бути нарахована не більш ніж за один рік до дати прийняття контролюючим органом рішення про нарахування пені при умові, що це порушення було виявлено в межах шестимісячного строку.

Порушення позивачем вимог статей 1, 2 Закону №185/94-ВР було допущено щодо: договору від 05.10.2005 №1/05/10 із фірмою «Nordiska Fanerfabriken» (Швеція) в межах періодів з 21.03.2009 по 29.10.2009; договору від 20.05.2008 №1/20-05 із фірмою «INTERCAP GmbH» (Німеччина) в межах періодів з 01.02.2009 по 03.09.2009;  договору від 06.03.2009 №1/06/03 із фірмою «BVBA Van Cleemputte Patrick» (Бельгія) в межах періодів з 13.12.2009 по 26.04.2010; договору від 05.08.2009 №1/05/08 із фірмою «Fredricsons TRA AB» (Швеція) в межах періодів з 31.05.2010 по 06.09.2010; договору від 30.06.2006 №01/06/06 із фірмою «Piarotto Legno» (Італія) в межах періодів з 25.02.2009 по 19.10.2009, а штрафні санкції до позивача було застосовано відповідним ППР лише 21.08.2012, тобто з пропуском річного строку встановленого ст.250 ГК України для застосування санкцій.

  Вказана позиція апеляційного суду узгоджується з рішеннями Верховного Суду України, зокрема, з постановою від 04 липня 2011 року в справі №21-163а11, від 10 липня 2012 року в справі №21-147а12, від 27 травня 2014 року в справі №21-126а14, від 04 листопада 2014 року в справі №21-469а14.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що податковим органом безпідставно було застосовано до ТОВ штрафні санкції по вищезазначених зовнішньоекономічних контрактах, у зв’язку із пропуском встановленого ст.250 ГК України для цього строку.

Щодо нарахування пені по контракту від 25.11.2010 №1/25/11 із фірмою «Leskom OD d.o.o» (Словенія) (далі – Фірма-1) та контракту від 01.07.2011 №1/01/07 із фірмою «PPHU LACERTA» (Польща) (далі – Фірма-2), апеляційний суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 25.11.2010 між ТОВ та Фірмою-1 укладено контракт №1/25/11 (а.с.141-145) згідно якого ТОВ зобов’язано поставити контрагенту продукцію лісопереробки свіжопилену, суху по ціні та якості згідно з Додатками (специфікаціями) до контракту.

На підставі вказаного контракту виникла дебіторська заборгованість Фірми-1 перед ТОВ в сумі 673,36 євро за поставлений товар згідно ВМД від 10.12.2010 №37406. Граничний термін розрахунків 08.06.2011.

16.05.2011 ТОВ та Фірма-1 уклали додаток №1 до контракту №1/25/11 яким передбачили оплату за поставлений товар також фірмою «Korinth Savvaerk» (Данія) (далі – Фірма-3, а.с.145).

Фірма-3 18.05.2011 запропонувала вважати надходження 18.05.2011 її валюти в сумі 4589,50 євро оплатою згідно договору від 15.06.2009 №1/15-06, із яких 673,36євро оплата боргу Фірми-1 згідно договору від 25.11.2010 №1/25/11 (а.с.32).

18.05.2011 ТОВ разом із Фірмою-1 та Фірмою-3 здійснили взаємозалік зустрічних однорідних вимог на загальну суму 673,36 євро, про що склали відповідний акт (а.с.31).

Також, 01.07.2011 між ТОВ та Фірмою-2 укладено контракт №1/01/07 (а.с.146-151) згідно якого Фірма-2 зобов’язалась поставити контрагенту спецтехніку згідно з Додатками (специфікаціями) до контракту, а саме вживаний автонавантажувач та вживаний автомобіль з установкою.

На підставі вказаного контракту виникла дебіторська заборгованість в сумі 1500 євро за непоставлений Фірмою-2 товар. Граничний термін надходження 15.01.2012.

16.09.2011 ТОВ та Фірма-2 уклали додаток №3 до контракту №1/01/07 яким у зв’язку із неналежним технічним станом автонавантажувача Фірма-2 не може поставити такий ТОВ, а повернення коштів в сумі 1500 євро буде здійснюватись Фірмою-3 (а.с.151).

Фірма-3 30.09.2011 запропонувала вважати надходження 30.09.2011 її валюти в сумі 4343,15 євро оплатою згідно договору від 15.06.2009 №1/15-06, в тому числі 1500євро оплатою боргу Фірми-2 згідно контракту від 01.07.2011 №1/01/07 (а.с.26).

30.09.2011 ТОВ разом із Фірмою-2 та Фірмою-3 здійснили взаємозалік зустрічних однорідних вимог на загальну суму 1500 євро, про що склали відповідний акт (а.с.25).

Додатково слід також зазначити, що аналогічні зарахування однорідних вимог відбувались із фірмою «Nordiska Fanerfabriken» (Швеція), фірмою «INTERCAP GmbH» (Німеччина), фірмою «BVBA Van Cleemputte Patrick» (Бельгія) та Фірмою-3, що також безпідставно не було взято до уваги податковим органом.

Відповідно до положень ст.1 Закону №185/94-ВР виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Згідно ст.4 Закону №185/94-ВР порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Відповідно до ч.4 ст.6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Згідно ч.1 ст.14 вказаного Закону, всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Відповідно до ст.ст.627, 628 ЦК України сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі ст.629 цього Кодексу, укладений договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Закон №185/94-ВР регулює порядок припинення зобов'язань між резидентом і нерезидентом шляхом виконання, проте це не виключає можливості припинити зобов'язання в інший спосіб, зокрема зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Статтею 601 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Аналогічне положення міститься і в ч.3 ст.203 ГК України.

При цьому, ст.602 ЦК України містить положення про неприпустимість зарахування у випадках, передбачених даною нормою, та в інших випадках, передбачених законом або договором.

Статті 601, 602 ЦК України не містять застережень про неможливість зарахування зустрічних вимог, що могли б бути використані за фактичних обставин даної справи.

Згідно п.1.10 «Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями» затвердженою постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 №136 (далі - Інструкція), експортна, імпортна операції можуть бути зняті з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, якщо:

-          вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом та нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями;

-          вимоги однорідні;

-          строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги;

-          між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Листом від 23.06.1999 №18-211/1872-5495 «Щодо зарахування зустрічних однорідних вимог» у зв'язку із численними зверненнями комерційних банків та їх клієнтів, Національний банк України роз'яснив, що Закон №185/94-ВР регулює порядок припинення зобов'язань між резидентом і нерезидентом шляхом виконання. Проте, це не виключає можливості припинити зобов'язання іншим шляхом, в тому числі і зарахуванням.

В свою чергу роз'ясненням Державної податкової адміністрації України (далі - ДПА) щодо можливості припинення зобов'язань між двома імпортними договорами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до Листа від 09.10.2008 №20580/7/22-5017, передбачається можливість здійснення такого заліку зустрічних однорідним вимог між двома імпортними договорами.

ДПА листом від 11.05.2007 №9433/7/22-6017 «Щодо проведення перевірок експортно-імпортних операцій» роз'яснила, що за умов дотримання вимог п.1.9 (на даний час п.1.10 у зв'язку із змінами та доповненнями внаслідок чого - змінилася нумерація Інструкції), є підставою для припинення податковими органами, здійсненого суб'єктами господарювання припинення зобов'язань за зовнішньоекономічними договорами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Листом ДПА від 31.05.2010 №10584/7/22-5017 визначено, що питання припинення зобов'язань зарахуванням регулюється ст.601 ЦК України та п.1.10. Інструкції, якими визначено умови які є підставою для припинення зобов'язань за експортно-імпортними операціями шляхом зарахування.

Отже, спеціальним законодавством і договорами, укладеними позивачем із нерезидентами не забороняється припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги за зовнішньоекономічними договорами.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ було зараховано зустрічні вимоги контрагентів, які виникли після укладення договорів, тобто кожна із сторін у даних відносинах виступала одночасно як боржник та кредитор. Вимоги були однорідними, оскільки зарахуванню підлягали грошові кошти в євро і по цих вимогах настав термін їх виконання встановлений зовнішньоекономічним договором або законом.

Слід також зазначити, що у зв’язку із наведеним, а саме припиненням зобов'язань між ТОВ та його контрагентами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за зовнішньоекономічними договорами граничний термін сплати валютної виручки по них не пропущено.

Відтак, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено правомірність застосування позивачем під час провадження зовнішньоекономічної діяльності у розрахунках з контрагентами-нерезидентами такої форми припинення зобов'язань як зарахування зустрічних однорідних вимог, відсутність у зв’язку із цим порушення термінів зарахування валютної виручки по відносинах із Фірмою-1 та Фірмою-2, а також безпідставне застосування штрафних санкцій (пені) з пропуском річного строку встановленого ст.250 ГК України, то позовні вимоги ТОВ про визнання протиправним та скасування ППР відповідача від 21.08.2012 №0000362200 та від 02.11.2012 №0000522200 належить задовольнити.

З огляду на викладене, оскільки постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то апеляційну скаргу належить задовольнити, а оскаржувану постанову слід скасувати та прийняти нову постанову.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,    

                                                        П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗУБР-2000» задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2013 року скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби від 21 серпня 2012 року №0000362200 та від 02 листопада 2012 року №0000522200.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий  суддя                                                                      В.Я.  Качмар

Суддя                                                                                                 О.І.   Мікула

Суддя                                                                                              А.І.   Рибачук

Повний текст виготовлений 30 квітня 2015 року.