УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2015 р. | Справа № 313/13/876 |
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді – Качмара В.Я.,
суддів – Мікули О.І., Рибачука А.І.,
за участі секретаря – Ратушної М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року в справі за позовом Державної фінансової інспекції в Тернопільській області до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Тернопільській області про скасування постанови,
В С Т А Н О В И В :
В листопаді 2012 року Державна фінансова інспекція в Тернопільській області (далі - ДФІ) звернулася до суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Тернопільській області (далі - Відділ) в якому просило скасувати постанову відповідача про закінчення виконавчого провадження від 17.08.2012 ВП №33125947 (далі – Постанова).
В обґрунтування позовних вимог вказує, що виконавчий лист виданий Тернопільським окружним адміністративним судом 06.06.2012 №2-а-1970/776/12 залишається не виконаним, зокрема невідшкодованими залишаються кошти в сумі 320761,33грн, а відтак державний виконавець передчасно закінчив виконавче провадження.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року в справі №2а-1970/3909/12 у задоволенні заявленого позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила ДФІ, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову якою задовольнити позов в повному обсязі. У поданій апеляційній скарзі вказує на обставини викладені нею у позовній заяві.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 КАС України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що фактично судове рішення на виконання якого було видано відповідний виконавчий лист є виконаним, а відтак приймаючи оскаржувану Постанову, державний виконавець діяв на підставі, в межах наданої компетенції та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи проте встановлені із помилковим застосуванням норм процесуального права з таких міркувань.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 березня 2012 року в справі №2а/1970/776/12 було задоволено позов ДФІ до Тернопільської міської ради (далі – Міська рада) про зобов’язання виконати вимогу, та зобов’язано Міську раду виконати пункти 2, 5 вимоги ДФІ від 04.07.2011 №19-08-12-15/3692 про усунення порушень дисципліни виявлених ревізією (далі – Вимога, а.с.16-17).
Вказане рішення суду у встановленому порядку оскаржено не було та набрало законної сили.
На його виконання судом 06.06.2012 було видано виконавчий лист №2-а-1970/776/12, який 20.06.2012 було пред’явлено ДФІ до виконання відповідачу (а.с.6-7).
Проте, 17.08.2012 Відділом було прийнято Постанову якою виконавче провадження по виконанню вказаного вище виконавчого листа було закінчено на підставі п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон №606-XIV) у зв’язку із його повним виконанням Міською радою (а.с.9).
Не погодившись із такою Постановою відповідача, ДФІ звернулась до адміністративного суду із цим позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення виходив із правомірності дій Відділу, які випливають із повного виконання Міською радою рішення суду в частині виконання пункти 2, 5 Вимоги. Однак, ним не було враховано наступного.
Так, відповідно до ч.1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Указом Президента України від 06.04.2011 №385/2011 затверджено «Положення про Державну виконавчу службу України», відповідно до п.7 якого Державна виконавча служба України (далі – ДВС України) здійснює свої повноваження безпосередньо та через структурні підрозділи головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах, міжрайонних та міськрайонних управлінь юстиції, що забезпечують реалізацію повноважень ДВС України.
Відповідно до ч.3 ст.181 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.
Статтею 2 Закону №606-XIV зазначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Частиною 1 ст.3 Закону України «Про державну виконавчу службу» (далі – Закон №202/98-ВР) визначено, що органами державної виконавчої служби є:
- Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень;
- управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;
- районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Отже, в цій категорії справ відповідачами можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби у зв'язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, відділи примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - не визначені Законом №202/98-ВР як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.
Ураховуючи те, що наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним, в разі подання позовної заяви до державних виконавців або інших посадових осіб органів державної виконавчої служби чи до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, необхідно за правилами ст.52 КАС України здійснювати заміну первинного відповідача на належного - відповідно Державну виконавчу службу України, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, або, у разі наявності заперечень позивача, залучати вказаний орган як другого відповідача.
Відтак, апеляційний суд вважає, що Відділ не є органом ДВС України в розумінні Закону №606-XIV та Закону №202/98-ВР, а тому позивач звернувся з позовом до неналежного відповідача.
Вказане також узгоджується із постановою пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Згідно п.9 ч.1 ст.3 КАС України відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
За змістом частин 1, 3 ст.52 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.
За змістом цих норм допустити заміну належної сторони у справі може виключно суд першої інстанції. КАС України не передбачено заміни неналежної сторони судом апеляційної інстанції.
Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції, всупереч вимогам ст.52 КАС України, не провів заміну первинного відповідача - Відділу на належного - Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Тернопільській області (далі - Управління), а також не залучив його як другого відповідача, у зв’язку із чим фактично допустив порушення вищезазначених вимог процесуального законодавства та позбавив позивача права на судовий захист передбачений ст.6 КАС України шляхом пред'явлення адміністративного позову до належного відповідача.
Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до переконання про наявність підстав для відмови у задоволенні позову ДФІ у зв’язку із тим, що такий заявлений не до належного відповідача, а відтак правомірність Постанови повинна бути перевірена судом під час розгляду позову заявленого із тих же підстав до Управління, за умови, що позивач скористається своїм правом щодо заявлення такого.
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що правильно встановивши обставини справи, суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, що однак не призвело до неправильного вирішення справи, а оскільки правильне по суті рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, то відсутні правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, у зв’язку із чим апеляційну скаргу на таке слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя О.І. Мікула
Суддя А.І. Рибачук