УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №2-1153/12 Головуючий у 1-й інст. Баренко С. Г.

Категорія 43 Доповідач Коломієць О. С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Коломієць О.С.

суддів: Жигановської О.С., Зарицької Г.В.

при секретарі

судового засідання: Добровольської Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська Генетична Компанія» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, за участю третьої особи - органу опіки та піклування Оліївської сільської ради Житомирського району про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном шляхом виселення з незаконно зайнятого нежилого приміщення,

за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Українська Генетична Компанія» на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 березня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2012 року Приватне акціонерне товариство «Українська Генетична Компанія» (далі ПАТ «Українська Генетична Компанія») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило усунути перешкоди товариству у користуванні майном шляхом виселення відповідачів разом з неповнолітньою донькою із незаконно зайнятого приміщення площею 88,8 кв.м., розташованого на другому поверсі будівлі за адресою : АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення. При цьому посилаючись на те, що спірне приміщення є нежитловим, а відповідачі проживають в ньому без правових підстав, яке добровільно звільнити відмовляються.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 12 березня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що при розгляді справи судом першої інстанції були неповно з'ясовані обставини справи, порушені норми процесуального і матеріального права. Суд не звернув уваги на те, що спірне приміщення не є житловим та не відноситься до відомчого (службового) житлового фонду, а тому безпідставно застосував до спірних правовідносин норми житлового законодавства.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ПАТ «Українська Генетична Компанія» є правонаступником ВАТ «Житомироблплемоб'єднання», створеного відповідно до наказу регіонального відділення фонду державного майна України по Житомирській області від 31.08.1998 року № 182-ВАТ «Про створення акціонерного товариства», яке в свою чергу є правонаступником державного підприємства Житомирського обласного виробничого об'єднання по племінній справі в тваринництві «Облплемоб'єднання». Майно, а саме цілісній майновий комплекс державного підприємства Житомирського обласного виробничого об'єднання по племінній справі в тваринництві "Облплемоб'єднання» було передано новоствореному ВАТ «Житомироблплемоб'єднанню» (а.с.12,13,15-30,33, 208-211 том1).

З витягу з протоколу № 3 загальних зборів акціонерів від 22.12.2010 року вбачається, що юридична назва підприємства ВАТ «Житомироблплемоб'єднання» була змінена на ПАТ «Українська генетична компанія» (а.с.214 том1).

Наказом № 97 від 29 листопада 1993 року, ОСОБА_2 прийнято на посаду зоотехніка науково-дослідної лабораторії Житомирського «Облплемоб'єднання» з 29 листопада 1993 року (а.с.35 том1).

Відповідно до копії договору № 2 «Про надання відомчої квартири співробітнику «Облплемоб'єднання», укладеного 15 грудня 1993 року, ОСОБА_2 на час його роботи на даному об'єднанні надано двохкімнатну квартиру з відомчого фонду для проживання разом з сім'єю (а.с.31 том1).

03 березня 1995 року додатковою угодою, вищевказаний договір № 2 від 15 грудня 1993 року було доповнено пунктом 4.1 згідно якого, зі збігом десяти років праці наймача ОСОБА_2 у Житомирському «Облплемоб'єднанні», він не може бути виселений з відомчого квартири без надання йому рівноцінного житла (а.с.32 том1).

Відповідно до розпорядження, виданого 14 серпня 1996 року Житомирським «Облплемоб'єднанням», сім'ї ОСОБА_2 було надано додаткову житлову площу у вигляді суміжної кімнати розміром 44 кв.м. для проживання та подальшої приватизації всієї займаної площі (а.с.63).

З копії наказу № 2-к від 24 травня 2006 року вбачається, що ОСОБА_2 з 24 травня 2006 року звільнено з посади головного зоотехніка Житомирського «Облплемоб'єднанням» за власним бажанням (а.с.40).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з урахуванням висновків судової будівельно-технічної експертизи № 393/14-25 від 29.01.2015р., виходив із того, що спірне приміщення є житловим, яке було надано сім'ї ОСОБА_2 з відомчого житлового фонду. Останні вселились до спірного житла в установленому законом порядку, сплачуючи за нього комунальні послуги, а тому підстави для виселення відповідачів відсутні.

Проте, такий висновок суду є посилковим виходячи з наступного.

За положеннями статей 4-6 Житлового кодексу України державний житловий фонд включає в себе жилі будинки (закінчені будівництвом і здані в експлуатацію) та жилі приміщення в інших будівлях, призначені для постійного проживання громадян.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду від 25 травня 1998 року №15 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» містяться роз'яснення, відповідно до яких при розгляді спорів, що не урегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства. На підставі норм, що регулюють договір майнового найму, а не житлового законодавства, вирішуються вимоги про виселення з приміщень, що не входять до складу житлового фонду (виробничих і інших нежилих приміщень, вагончиків, збірно-розбірних, пересувних, контейнерних та інших підсобних споруд).

Тобто відносини, пов'язані з використанням під житло приміщень у нежилих будинках, не призначених для постійного проживання громадян, регулюються нормами цивільного, а не житлового законодавства незалежно від їх тривалості.

З копії актів від 29.12.2011р., 26.10.2012 року та пояснень сторін в судовому засіданні вбачається, що сім'я ОСОБА_2 зайняли нежиле приміщення, загальною площею 88,8 кв.м., яке знаходиться на 2-му поверсі адміністративного будинку, розташованого по АДРЕСА_1.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, видане 07.10.2008 року КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради, нерухоме майно - комплекс будівель та споруд, який розташований по АДРЕСА_1 належить на праві власності ВАТ «Житомироблплемоб'єднання» (а.с.212 том.1).

До переліку цього нерухомого майна, яке було передано до статутного фонду ВАТ «Житомироблплемоб'єднання» згідно з наказом від 31.08.1998 року № 182-ВАТ та було зареєстровано в бюро технічної інвентаризації, входять нежитлові будівлі та споруди, в тому числі і адмінкорпус, які розташовані за вищевказаною адресою (а.с.208-211 том1).

Зі змісту листа КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради від 22.09.2011 року № 3103 вбачається, що в належному ВАТ «Житомироблплемоб'єднання» комплексу будівель та споруд житлових будинків і приміщень немає (а.с.213).

Разом з тим, висновок суду про те, що спірне приміщення, яке займає сім'я ОСОБА_2, має статус житлового приміщення, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи, не ґрунтується на вимогах законах та встановлених обставинах.

Із матеріалів справи вбачається, що 20 вересня 2011 року виконавчий комітет Оліївської сільської ради Житомирського району прийняв рішення відповідно до якого затвердив висновки матеріального обстеження технічного стану частини приміщення адмінбудинку ВАТ «Житомироблплемоб'єднання» на предмет його переобладнання під житлове приміщення (а.с.67-69 том 1). Також вирішив визнати приміщення житловим, виконавши його поточний ремонт та після виконання ремонту здати приміщення в експлуатацію районній інспекції ДАБК та отримати в бюро технічної інвентаризації необхідні документи (а.с.66-70 том 1).

Відповідно до пункту 3 Основних положень Державних будівельних норм (ДБН) А.3.1-3-94, затверджених наказом Держкоммістобудування України від 05.10.1994р. № 48 (які діяли на час виникнення спірних правовідносин) закінчені будівництвом об'єкти, які не є державною власністю приймаються в експлуатацію за рішенням державних технічних комісій. Під час роботи члени комісії повинні ознайомитись з проектною документацією, перевірити відповідність збудованого (реконструйованого, капітально відремонтованого) об'єкта проекту та технічним умовам на проектування і підписати акт про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію.

Результатом роботи державної технічної комісії є складання і підписання акта державної технічної комісії в якому приймається рішення про введення об'єкта в експлуатацію. Акт державної технічної комісії затверджується органом, який призначив цю комісію. Підписаний та затверджений акт державної технічної комісії є підставою для включення даних про його введення в державну статистичну звітність, а також для оформлення права власності на збудований об'єкт.

Під час розгляду справи було встановлено, що проектна документація на предмет переобладнання адмінбудинку під житлове приміщення не складалась; підписаний та затверджений акт про введення об'єкта після його переобладнання в експлуатацію як житлового приміщення також не складався; в експлуатацію у встановленому законом порядку дана будівля не здавалась і не реєструвалось. Дана будівля ніколи не мала статусу житлової будівлі та ніколи не реєструвалася як будинок, проти чого сторони не заперечували.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що спірне помешкання не відноситься до житлового фонду, оскільки не відповідає вимогам ст. 4 ЖК України.

Крім того, висновок суду щодо неможливості виселення відповідачів є помилковими, оскільки всі обмеження щодо заборони виселення стосуються лише тих осіб, які на законних підставах були вселені у житлові приміщення.

Відповідачі ж вселені у спірне приміщення, яке до того ж є нежитловим, без законних на те підстав, оскільки рішення адміністрації та профспілкового комітету про надання спірного помешкання не приймалось і ордер для вселення в надане житлове приміщення не видавався. Крім того, за даними адресно-довідкового бюро відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 зареєстровані в с.Оліївка Житомирського району, без зазначення конкретної адреси місця проживання, а відповідач ОСОБА_5 на час розгляду справи взагалі не має реєстрації місця проживання.

Разом з тим, оскільки Житловий кодекс України не регулює правовідносини, які виникають між власником нежитлових приміщень і особами, які з тих чи інших підстав у них проживають, щодо порядку користування, укладення договорів найму, виселення та надання іншого благоустроєного жилого приміщення, суд дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин норм житлового законодавства.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ПАТ «Українська Генетична Компанія» звернулося до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні й розпорядженні майном за нормами цивільного права.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За таких обставин, виходячи з того, що жодних правових підстав для користування відповідачами спірним нежитловим приміщенням немає, колегія суддів приходить до висновку, що право власника цього приміщення - ПАТ «Українська Генетична Компанія», підлягає захисту шляхом виселення відповідачів із спірного помешкання.

Невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, призвели до ухвалення незаконного рішення, у зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню з ухвалення нового - про задоволенні позовних вимог з вищевказаних підстав.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська Генетична Компанія» задовольнити.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 березня 2015 року скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позовних вимог.

Усунути перешкоди Приватному акціонерному товариству «Українська Генетична Компанія» у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та неповнолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 із приміщення площею 88,8 кв.м., розташованого на другому поверсі адмінбудівлі за адресою : АДРЕСА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді