ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2015 року Справа № 4121/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Мікули О.І., Рибачука А.І.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Укрзахідавтоспецмаш» до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Укрзахідавтоспецмаш» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 28.08.2012 №№0000912300, 0000922300. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування валових витрат (витрат) та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності (безтоварності, нереальності) господарських операцій позивача з контрагентами-продавцями Приватним підприємством «Аеромакс-Сервіс» (далі - ПП), Приватним підприємством «МКМ-Сервіс» (далі - ПП-1), Приватним підприємством «Захід-торг» (далі - ПП-2), Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропульсар» (далі - ТОВ-1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Аркада і К» (далі - ТОВ-2), Товариством з обмеженою відповідальністю «Доміно-2010» (далі - ТОВ-3) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діамант Ст» (далі - ТОВ-4), у зв'язку із не підтвердженням (фіктивністю) господарської діяльності останніх, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем валових витрат (витрат) під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року в справі №2а-7895/12/1370 позов задоволено повністю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем валових витрат (витрат) та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами, придбані в них товари (роботи, послуги) використані в господарській діяльності позивача. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у позивача відсутні документи про транспортування придбаних у контрагентів товарів. Актами перевірок останніх встановлено відсутність у таких необхідних умов для здійснення підприємницької діяльності та їх відсутність за місцезнаходженням, а також розбіжність податкових зобов'язань та податкового кредиту за відповідною системою автоматизованого співставлення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких міркувань.

ТОВ зареєстровано Жовківською районною державною адміністрацією Львівської області 31.08.2004, взято на податковий облік в органах державної податкової служби 22.09.2006, а у відповідача - 26.01.2007, 08.02.2007 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основним видом його діяльності є оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням, ремонт і технічне обслуговування машин та устаткування для добувної промисловості й будівництва, оренда будівельних машин та устаткування, діяльність автомобільного вантажного транспорту, технічне обслуговування та ремонт автомобілів, будівництво будівель(а.с.17, 19 т.1).

Позивачем отримано ліцензію на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури строком дії з 09.06.2010 по 09.06.2013.

На підставі акта від 09.08.2012 №552/2200/33169349 (далі - Акт) документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при взаєморозрахунках з ПП, ПП-1, ПП-2, ТОВ-1, ТОВ-2, ТОВ-3, ТОВ-4, ТОВ «Промелектромонтаж» податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток по взаєморозрахунках з вищеназваними (крім ТОВ «Промелектромонтаж») контрагентами в сумі 512344грн, в т.ч. І, ІІ, ІІІ, ІV кв. 2010 року на суму 1487грн, 114грн, 625грн, 508862грн відповідно, І кв. 2011 року - 1256грн;

- пп.134.4 ст.134, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.4, пп.138.8.5 п.138.8ст.138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 3933грн, в т.ч. ІІ, ІІІ, ІV кв. 2011 року на суму 1439грн, 1788грн, 369грн відповідно, І кв. 2012 року - 337грн;

- пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР), в результаті чого завищено податковий кредит на суму 439995грн, в т.ч. за січень-лютий, червень, вересень-грудень 2010 року в сумі 823грн, 366грн, 91грн, 500грн, 99730грн, 96 466грн та 242019грн відповідно;

- п.198.1, п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет в сумі 11896грн, в т.ч. за березень-червень, серпень 2011 року в сумі 650грн, 650грн, 930грн, 292грн та1083грн відповідно, січень 2012 року - 8291грн (а.с.18-68 т.1).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентами-продавцями, використавши при цьому акти перевірок останніх, зробивши висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність) господарських операцій між ними.

28.08.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР:

№0000912300, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 644217,50грн (основний платіж 516277грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 127940,50грн);

№0000922300, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 463559,25грн (основний платіж 369477грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 94082,25грн)(а.с.13-14 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

В пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп.14.1.181 цього ж пункту податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п.44.1 ст.44 цього ж Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом пунктів 138.1, 138.2 ст.138 ПК України передбачено витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, які складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. У пп.138.1.1 цієї ж статті визначено, що такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу) (п.198.6 ст.198 ПК України).

За змістом п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-XIV), що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Аналогічні за змістом і суттю положення містяться в Законах №№334/94-ВР, 168/97-ВР, які регулювали спірні податкові відносини у відповідних періодах до набрання чинності ПК України щодо господарських операцій з контрагентами позивача.

Додатково, в абзаці 3 п.198.6 ст.198 ПК України передбачено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Статтею 1 Закону №996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат(витрат) та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР та п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року в справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Визначальною ознакою віднесення понесених валових витрат (витрат) до складу таких є їх безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме у підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

При цьому в постанові від 28 лютого 2011 року в справі №21-13а11 Верховний Суд України прийшов до висновку, що навіть збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про нікчемність (безтоварність, фіктивність) господарських операцій позивача з його контрагентами ПП, ПП-1, ТОВ-1, ТОВ-2, ТОВ-3 та ТОВ-4, а відповідно заниження податку на прибуток та ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена, а саме, щодо:

- ПП договорами від 01.10.2010 №10-10/01-1/м, 02.11.2010 №10-11/02-1/М, 05.11.2010, №10-11/05-1/М на поставку будівельних матеріалів, 25.10.2010 №10-10/25-1 на поставку верстатів, від 23.11.2010 №10-11/23-1, 26.11.2010 №10-11/26-1, 06.12.2010 №10-12/06-1, 06.12.2010 №10-12/06-16, 29.12.2010 №10-12/29-1 на поставку комплектуючих для проведення ремонтних робіт автотехніки, видатковими та податковими накладними, подорожніми листами про транспортування придбаного товару власним транспортом, документами про здійснену оплату за поставлений товар (а.с.78-126 т.1, а.с.55, а.с.221-231 т.2);

- ПП-1 договорами від 05.10.2010 №10/10-05/ЗЧ, 08.10.2010 №10/10-08/ЗЧ, 14.10.2010 №10/10-29/ЗЧ, 14.10.2010 №10/10-14/ЗЧ, 22.10.2010 №10/10-22/ЗЧ, 01.11.2010 №10/11-01/ЗЧ, 10.11.2010 №10/11-10/ЗЧ, 12.11.2010 №10/11-12/ЗЧ, 30.11.2010 №10/11-30/ЗЧ, 01.12.2010 №10/12-011/ЗЧ, 01.12.2010 №10/12-01/ЗЧ, 20.12.2010 №10/12-20/ЗЧ, 27.12.2010 №10/12-27/ЗЧ на поставку комплектуючих для проведення ремонтних робіт автотехніки, видатковими та податковими накладними, подорожніми листами про транспортування придбаного товару власним транспортом (а.с.127-196 т.1, а.с.55, 221-229 т.2);

- ТОВ-1 видатковими та податковими накладними від 31.03.2011 №276, 17.08.2011 №1703 про придбання комплектуючих для проведення ремонтних робіт автотехніки, документами щодо транспортування придбаного товару, дорученнями від 18.08.2011 №682 та 25.08.2011 №705 на отримання відповідних товарів (а.с.220-223 т.1, а.с.220 т.2, а.с.63-64 т.3);

- ТОВ-2 видатковою та податковою накладною від 20.01.2012 №2002 про придбання комплектуючих для проведення ремонтних робіт автотехніки, документами щодо транспортування придбаного товару, платіжним дорученням (а.с.197-198 т.1, а.с.188-189 т.2, а.с.75 т.3);

- ТОВ-3 видатковими та податковими накладними від 12.04.2011 №130, 12.05.2011 №123, 18.05.2011 №187, 06.06.2011 №58 про придбання комплектуючих для проведення ремонтних робіт автотехніки (а.с.224-231 т.1);

- ТОВ-4 видатковими та податковими накладними за 2010-2011 роки про придбання комплектуючих для проведення ремонтних робіт автотехніки, довіреностями на отримання товару (а.с.199-219 т.1, а.с.65-74 т.3)

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основними видами діяльності позивача.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки (неточності) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Відповідно, судом першої інстанції також правильно враховано ту обставину, що придбані позивачем у вказаних контрагентів товари, використані ним у своїй господарській діяльності - перебувають на балансі та на складах, використані при виконанні робіт за підрядним договором, для ремонту авто, сільгосптехніки тощо, та реалізовані, що підтверджується відповідними первинними документами, які отримали належну оцінку (а.с.56-178 т.2, а.с.6-16 т.3).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів придбаних у цих контрагентів, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.

Всі вказані контрагенти (крім ПП-2) на час укладення відповідних договорів з позивачем та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами, платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних, а відповідне свідоцтво було ПП та ПП-1 анульовано лише 18.04.2012 та 05.05.2011 відповідно.

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів-продавців.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ПП, ПП-1, ТОВ-1, ТОВ-2, ТОВ-3 та ТОВ-4 із їх контрагентами, які виключно ґрунтувалися на висновках актів перевірок (зустрічних звірок) таких, де зроблено висновок, що останні господарські операції нереальні внаслідок ряду обставин (а.с.6-53 т.2).

Наведені контрагенти належним чином задекларували податкові зобов'язання з ПДВ по господарських операціях з позивачем, а відповідні розбіжності виникли у зв'язку із відображенням в податковому обліку таких результатів їх перевірок (зустрічних звірок).

Аналогічно, податковим органом не представлено доказів участі ТОВ разом з цими контрагентами у схемі транзитного руху коштів.

Між тим, відповідні висновки актів перевірок (зустрічних звірок) цих контрагентів (крім ТОВ-4) були в основному сформульовані у зв'язку із тим, що ними не представлено до відповідних перевірок (зустрічних звірок) жодних первинних документів (у зв'язку із не встановленням податковим органом їх місцезнаходження), щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди, в т.ч. і по взаємовідносинах із позивачем.

Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в останнього, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів (робіт, послуг) не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Враховуючи наведені вище вимоги податкового законодавства в частині адміністрування ПДВ, апеляційний суд приходить до висновку, що якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим п.201.10 ст.201 ПК України, і не звернувся до податкової інспекції зі скаргою, то він не має права включати до податкового кредиту суму ПДВ, не підтверджену податковою накладною.

У разі коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, у яких фактично відбулися господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справах цієї категорії, висловленій, зокрема, у постановах від 05 грудня 2011 року №21-245а11 та 26 березня 2012 року 21-268а11.

При наведеному, позивачем правомірно включено суми ПДВ до складу податкового кредиту декларації з ПДВ за лютий 2012 року в розмірі 8291,67грн згідно податкової накладної від 20.01.2012 №2002, виданої ТОВ-2, яка ним фактично отримана у лютому 2012 року, при тому, що оплата за поставлений товар була здійснена 20.01.2012 (а.с.75-81 т.3).

Як зазначалося вище, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

На підтвердження господарських взаємовідносин з ПП-2 позивачем подано видаткові та податкові накладні від 15.01.2010 №15011001, 10.02.2010 №10021001 про придбання комплектуючих для проведення ремонтних робіт автотехніки, подорожні листи про транспортування придбаного товару власним транспортом, дорученнями від 15.01.2010 №881 та 10.02.2010 №915 на отримання відповідних товарів, документами про здійснену оплату за поставлений товар (а.с.232-235 т.1, а.с.55, 205-206 т.2).

В суді апеляційної інстанції представником ДПІ надано вирок Сихівського районного суду м.Львова від 29 липня 2013 року, яким, зокрема, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.27, ч.2 ст.205, ч.3 ст.27, ч.4 ст.358 КК України.

Зі змісту цього вироку вбачається, що з моменту придбання вказаною особою у травні 2009 року ПП-2 таке жодної господарської діяльності не здійснювало. Лише здійснювалося документальне оформлення начебто проведених господарських операцій з купівлі-продажу товарів (робіт, послуг), хоча такі не постачалися (не виконувалися та не надавалися), з метою надання податкової вигоди третім особам. З цією метою складалися підроблені первинні документи про нібито реалізацію товарів (робіт, послуг).

При наведеному, є всі підстави для скасування оскарженого судового рішення у відповідній частині щодо господарських взаємовідносин з ПП-2 та ухвалення в цій частині нового - про відмову у позові.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

В решті судового рішення, як зазначалося вище, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для його скасування.

Порядок розподілу судових витрат передбачений ст.94 КАС України. Так, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частини 1, 3, 6).

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 202, 203, 205, 207, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року щодо скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби від 28 серпня 2012 року:

№0000912300 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1291,25гривня (основний платіж 1033гривні, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 258,25гривень);

№0000922300 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1032,50 гривні (основний платіж 826 гривень, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 206,50гривень) скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову в цій частині відмовити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року в частині розподілу судових витрат змінити, а в решті залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.І. Мікула

Суддя А.І. Рибачук

Повний текст виготовлений 30 квітня 2015 року.