ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 травня 2015 року Справа № 5025/13/876
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Мікули О.І., Ніколіна В.В.,
за участі секретаря - Ратушної М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-транспортне підприємство «Бодекс» на постанову Залізничного районного суду м.Львова від 30 червня 2011 року в справі за позовом Малого приватного підприємства виробничо-комерційна фірма «Гелікон» до Управління архітектури і містобудування Львівської міської ради (правонаступник Управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради) та Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Львівської міської ради (правонаступник Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування Львівської міської ради), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-торгове підприємство «Бодекс», про визнання дій протиправними та скасування висновків попереднього погодження розміщення земельної ділянки, зобов'язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
У вересні 2007 року Мале приватне підприємство виробничо-комерційна фірма «Гелікон»(далі - МПП) звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Управління архітектури і містобудування Львівської міської ради (далі - Управління-1) та Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Львівської міської ради (далі - Управління-2), з урахування збільшення та уточнення позовних вимог (а.с.92-93 т.1), про: визнання протиправними дій Управління-1 пов'язаних з відкликанням висновків попереднього погодження МПП містобудівного обґрунтування розміщення земельної ділянки для встановлення станції технічного обслуговування з автомийкою на вул.Кульпарківській, 230 у м.Львові (далі - СТО); визнання нечинним та скасування висновку Управління-1 від 16.10.2006 №2-12930/20 (далі - Висновок від 16.10.2006); визнання нечинним та скасування висновку попереднього погодження Управлінням-1 містобудівного обґрунтування розміщення земельної ділянки для будівництва і обслуговування торгівельно-офісного комплексу на вул.Кульпарківська-Наукова у м.Львові, в частині розміщення на фрагментів проектованої земельної ділянки площею 0,2165га офісного центру Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-торгове підприємство «Бодекс» (далі - ТОВ) п'ятиповерхової капітальної будівлі з різносторонніми входами; зобов'язати Управління-2 розглянути по суті звернення МПП від 28.09.2006 №12930 (правильно №06-09-501) про надання в користування земельної ділянки площею 0,2165га по вул.Кульпарківській, 230 у м.Львові.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 27.09.2006 Управління-1 надало висновок №2-12573/20 (далі - Висновок від 27.09.2006) про погодження позивачу містобудівного обґрунтування розміщення земельної ділянки для встановлення СТО, а Висновком від 16.10.2006 його відкликало з мотивів принципового погодження таким управлінням листами від 28.02.2003 та 04.01.2005 можливості використання цієї земельної ділянки для розміщення торгівельного центру іншим суб'єктом господарювання - ТОВ та незгоди з пропонованим позивачем розміщенням нових одноповерхових споруд на відповідній земельній ділянці. Таке унеможливило розгляд по суті заяви МПП від 28.09.2006 №06-09-501 про надання в оренду земельної ділянки площею 0,2165га за вказаною адресою, що відображено в листі Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування Львівської міської ради (вже змінило назву з Управління-2; далі - Управління-2-1) від 18.01.2007 №2-136/2403 (далі - Лист). Вважає дії Управління-1 пов'язані з відкликанням Висновку від 27.09.2006 протиправними, сам Висновок від 16.10.2006 таким, що прийнятий з порушенням норм законодавства, а відмову Управління-2 такою, що порушує його конституційне право на отримання в користування земельної ділянки із земель комунальної власності.
Постановою господарського суду Львівської області від 22 травня 2008 року у позові відмовлено повністю (а.с.111-116 т.1).
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2009 року вказане судове рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала мотивовано тим, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням правил предметної підсудності (а.с.158-160 т.1).
Постановою Залізничного районного суду м.Львова від 30 червня 2011 року в справі №2а-45/2011 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління-1, пов'язані із відкликанням висновків попереднього погодження містобудівного обґрунтування розміщення земельної ділянки для встановлення МПП СТО, визнано нечинним та скасовано Висновок від 16.10.2006, зобов'язано Управління-2 розглянути по суті звернення МПП від 28.09.2006 №12930 про надання в користування земельної ділянки площею 0,2165га по вул.Кульпарківській, 230 у м.Львові. В решті позовних вимог відмовлено.
Постанову оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-транспортне підприємство «Бодекс» (далі - ТОВ-1), яке в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою в позові відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ТОВ мало в користуванні земельну ділянку площею 1,6023га по вул.Кульпарківській, 230-а у м.Львові на підставі договору оренди землі від 07.02.2008, але починаючи з 21.11.2008 законним користувачем такої стало ТОВ-1 в процесі виділу з ТОВ за розподільчим балансом. В наслідок цього, ухвалою Львівської міської ради (далі - Міська рада) від 09.07.2009 №2844 у договір оренди землі внесено зміни. Оскаржувані у даній справі дії та рішення суб'єктів власних повноважень, як і саме судове рішення, стосуються прав та обов'язків ТОВ-1, яке не було залучено до участі у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких міркувань.
Задовольняючи позовні вимоги до Управління-1, суд першої інстанції виходив із встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм норм матеріального права, з чим погоджується апеляційний суд.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріали справи, що Управління-1 Висновком від 27.09.2006 погодило подане МПП містобудівне обґрунтування розміщення земельної ділянки для встановлення СТО. У цьому висновку зазначило, що містобудівне обґрунтування є підставою для прийняття рішення про закріплення земельної ділянки і підлягає затвердженню Міською радою на стадії затвердження проекту відведення земельної ділянки. Було рекомендовано позивачу звернутися з питанням оформлення землекористування до Управління-2 (а.с.24-27, 32-33, 36-37, 66 т.1)
Висновком від 16.10.2006 Управління-1 відкликало свій Висновок від 27.09.2006, з підстав неврахування при його наданні всіх обставин. Зокрема, зазначено, що при його наданні помилково не було взято до уваги обставину принципового погодження Управління-1 своїми листами від 28.02.2003 та 04.01.2005 можливості використання цієї земельної ділянки для розміщення торгівельного центру іншим суб'єктом господарювання - ТОВ, а також неприпустимості пропонованого позивачем розміщення нових одноповерхових споруд на відповідній земельній ділянці (а.с.65 т.1).
Проаналізованими листами Управління-1 від 28.02.2003 та 04.01.2005 надано ТОВ рекомендації щодо розробки через спеціалізовану проектну організацію містобудівного обґрунтування розміщення земельної ділянки для встановлення торгового павільйону та подання розробленого містобудівного обґрунтування на затвердження в Управління-1 для його подальшого розгляду Міською радою. При цьому в листі від 04.01.2005 звернуто ТОВ увагу, що йому слід відкоригувати поданий план земельної ділянки - вилучити частину земельної ділянки, що відводиться суміжному землекористувачу (МПП) (а.с.67-68 т.1).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно із ч.4 ст.13 Основного Закону держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону (ст.41).
Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
У відповідності до ч.1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Водночас суб'єктивна оцінка порушення права чи інтересу не є абсолютною.
Як передбачено ч.1 ст.2 цього ж Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Із наведених положень убачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або охоронюваний законом інтерес якої порушені такою діяльністю.
Обов'язковою ознакою рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки (права чи обов'язки) для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий (обтяжуючий) характер.
Належні способи захисту - це способи, які прямо передбачені законом або спеціальною нормою, аналіз якої дає змогу обрати такий спосіб захисту, який дає змогу забезпечити виконання її приписів.
Статтею 1 Закону України «Про планування і забудову територій» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) було визначено, що планування територій - процес регулювання використання територій, який полягає у створенні та впровадженні містобудівної документації, ухваленні та реалізації відповідних рішень, а місцеві правила забудови - нормативно-правовий акт, яким встановлюється порядок планування і забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих видів, умов і обмежень забудови та іншого використання територій та окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування.
Частинами 1-4 ст.26 цього ж Закону передбачено, що для забезпечення дотримання вимог законодавства, а також регіональних та місцевих правил забудови, державних стандартів, норм і правил, містобудівної документації фізичним та юридичним особам за їх письмовим зверненням надаються єдині умови і обмеження забудови земельних ділянок, вихідні дані на проектування об'єктів містобудування.
У разі відсутності місцевих правил забудови для будівництва окремого об'єкта містобудування на території кварталу існуючої забудови розробляється містобудівне обгрунтування розташування об'єкта містобудування в цьому кварталі.
Містобудівне обґрунтування повинно містити текстові та графічні матеріали, розрахунки щодо можливості розташування об'єкта містобудування в кварталі та його параметрів з урахуванням державних будівельних норм.
Вимоги до складу, змісту і порядку розроблення, погодження, фінансування та затвердження містобудівного обгрунтування визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань архітектури та містобудування.
Відповідно до п.3.1 ДБН Б.1.1-4-2002 «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження містобудівного обгрунтування», затверджених наказом Держбуду України від 11.09.2002 №43 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) містобудівне обґрунтування розташування об'єкта містобудування на території кварталу існуючої забудови з дотриманням функціонального зонування території, визначеного містобудівною документацією, затверджується відповідним спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури і використовується для розроблення архітектурно-планувального завдання на будівництво цього об'єкта. Містобудівне обґрунтування розташування визначених архітектурних об'єктів, житлових будинків підвищеної поверховості, великих за обсягом споруд, громадсько-торговельних комплексів та інших об'єктів, будівництво яких є впливовим для містобудівного розвитку населеного пункту і має суспільний резонанс, за висновком місцевого спеціально уповноваженого органу з питань містобудування та архітектури підлягає затвердженню рішенням відповідної місцевої влади.
Цими нормативно-правовими актами не передбачено можливості відкликання погодження (затвердження) містобудівного обґрунтування розташування об'єкта містобудування у випадку коли на одну і ту ж земельну ділянку подано кілька таких містобудівних обґрунтувань чи на неї претендують кілька осіб, а також немає законодавчих обмежень для їх одночасного погодження (затвердження), за умови можливості розташування на цій земельній ділянці запропонованих об'єктів містобудування з урахуванням держаних будівельних норм і правил.
Принагідно слід зазначити, що суд першої інстанції також вірно зауважив, що наявність на розгляді Управління-1 кількох містобудівних обґрунтувань розташування об'єктів містобудування на одній і тій же земельній ділянці, за умов допустимості такого розташування з урахування державних будівельних норм і правил, не може бути підставою для непогодження (незатвердження) цим управлінням таких містобудівних обґрунтувань.
За таких обставин та подальшого надходження двох або більше заяв (клопотань) на оренду однієї і тієї самої земельної ділянки, що перебуває в державній або комунальній власності, в контексті приписів ч.6 ст.16 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №161-XIV) відповідні органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування проводять аукціон або конкурс щодо набуття права оренди земельної ділянки.
Судом першої інстанції також вірно зазначено, що немає доказів попереднього погодження Управлінням-1 розробленого ТОВ відповідного містобудівного обґрунтування розташування об'єкта містобудування станом на момент надання Висновку від 27.09.2006.
У Рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 (у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.19, ст.144 Конституції України, ст.25, ч.14 ст.46, частин 1, 10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР) (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування)) вказано, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення відповідних спорів. У пунктах 69-71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) цей Суд зазначив, що державні органи мотивували скасування рішення 1992 року тим, що його було прийнято помилково, без урахування попередньої обіцянки про виділення цієї ж землі третім особам.
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Та обставина, що ТОВ в подальшому отримало в оренду та оформило договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,6023га на вул.Кульпарківській, 230а в м.Львові, яка включала в себе спірну земельної ділянку площею 0,2165га, не може бути перешкодою для задоволення даного позову, захисту порушених справ та інтересів позивача у спірних правовідносинах (а.с.90-94 т.2).
Одночасно судом першої інстанції встановлено, що 28.09.2006, до відкликання Управлінням-1 свого Висновку від 27.09.2006, позивач звернувся до Міської ради із заявою №06-09-501 про надання в оренду земельної ділянки площею 0,2165га на вул.Кульпарківській, 230 у м.Львові для встановлення автосалону та станції технічного обслуговування автомобілів з автомийкою (а.с.14 т.1).
Не отримавши відповіді, 05.01.2007 МПП повторно звернулося до Міської ради із листом №07-05 в якому вказало, зокрема, що подавало на затвердження Міської ради відповідне містобудівне обґрунтування та йому відомо, що готується внесення на сесію Міської ради питання надання в оренду цієї ж земельної ділянки ТОВ та просило цього не робити (а.с.15 т.1).
Управління- 2-1 Листом повідомило ТОВ, що вказані заяви не можуть бути вирішені по суті з мотивів неповноти поданих документів через відкликання Управлінням-1 Висновком від 16.10.2006 свого Висновку від 27.09.2006. При цьому зазначалося, що на вказану земельну ділянку претендувало дві юридичні особи МПП та ТОВ, яким Управлінням-1 надано позитивні висновки, тому попередньо Управління-2 скерувало до Управління-1 пакет документів поданих МПП про надання висновку для усунення частково перекриття земельних ділянок. У відповідь на такі дії Управління-1 і відкликало свій попередній Висновок від 27.09.2006 (а.с.12 т.1).
Визначально, необхідно вказати, що, зокрема, Львівське міське управління земельних ресурсів (далі - МУЗР) 27.10.2006 та Управління-1 27.09.2009 погодили подані МПП відповідні матеріали погодження місця розташування земельної ділянки (а.с.34-35 т.1).
Згідно з частинами 1, 3 ст.124 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.
За приписами частин 1, 3, 4, 5 ст.123 ЗК України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.
Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені ч.15 ст.151 цього Кодексу документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.
Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.
За змістом частин 1, 2, 3, 5, 6, 7 ст.151 ЗК України юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування погодити із власниками землі і землекористувачами та міськими радами місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів, умови проживання населення і охорону довкілля. Вибір земельних ділянок для розміщення об'єктів проводиться юридичними особами, зацікавленими у їх відведенні. Порядок вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ).
Погодження місць розташування об'єктів, розмірів передбачуваних для вилучення (викупу) земельних ділянок та умов їх відведення провадиться відповідними міськими радами відповідно до їх повноважень щодо вилучення цих ділянок.
Юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, звертаються з клопотанням про погодження місць розташування об'єктів до відповідної міської ради. До клопотання додаються необхідні матеріали та розрахунки.
Відповідна міська рада згідно із своїми повноваженнями розглядає клопотання і в п'ятиденний строк з дня реєстрації направляє його разом з матеріалами, передбаченими ч.15 цієї статті, на розгляд органів земельних ресурсів (в м.Львові - МУЗР), природоохоронних, територіальних органів виконавчої влади з питань лісового господарства і санітарно-епідеміологічних органів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини. Зазначені органи протягом двох тижнів з дня одержання клопотання надають свої висновки відповідній міській раді, яка з урахуванням одержаних висновків протягом десяти днів приймає рішення про погодження місця розташування того об'єкта, під який мають право самостійно вилучати земельну ділянку, або мотивоване рішення про відмову.
Матеріали погодження місця розташування об'єкта повинні включати: викопіювання з генерального плану або іншої містобудівної документації населеного пункту, копію плану земельної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єкта із зазначенням загальної площі, яку необхідно вилучити. Зазначаються також склад угідь земельної ділянки, що вилучається, та умови її відведення.
«Порядок вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів», затверджений постановою КМУ від 31.03.2004 №427 (чинний на час виникнення спірних відносин, у відповідній редакції; далі - Порядок).
За змістом пунктів 3-7 Порядку визначено, що юридична особа, заінтересована у відведенні земельної ділянки, звертається з клопотанням до міської ради до повноважень якої належить вирішення питання про вибір земельної ділянки.
До клопотання додаються копії установчого документа та свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, а також у разі наявності - копії матеріалів проектів будівництва об'єктів (типових проектів або проектів повторного застосування), містобудівного обґрунтування розташування об'єкта на території кварталу існуючої забудови, інших проектних матеріалів щодо умов забудови земельної ділянки.
Міська рада реєструє клопотання в день його подання з присвоєнням реєстраційного номера, розглядає клопотання і в п'ятиденний строк після реєстрації надсилає постійно діючій комісії з питань вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів (далі - комісія), утвореній відповідною радою.
До складу комісії включаються заступник голови міської ради (голова комісії), а також представники районного (міського) органу земельних ресурсів, природоохоронного органу, санітарно-епідеміологічної служби, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини. До роботи в комісії також залучаються власники та користувачі земельних ділянок, які пропонуються до вибору, представник заявника.
Комісія протягом двох тижнів після отримання матеріалів вчиняє визначені в Порядку дії, а результати її роботи оформляються актом. У разі неможливості вибору земельної ділянки в акті зазначається мотивоване обґрунтування відмови.
Акт вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів підписується головою і членами комісії, скріплюється печатками і разом з матеріалами, що використовувалися під час його складання, передається юридичній особі для подання до міської ради з метою прийняття відповідного рішення.
Водночас у ч.9 ст.123 ЗК України указано, що відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду в установлений строк може бути оскаржено в судовому порядку. Рішення про відмову у наданні земельної ділянки в користування має містити мотивовані пояснення з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів, затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою.
У відповідності до частин 16, 17 ст.151 ЗК України у разі відмови власника землі або землекористувача, міської ради, органів державної влади у погодженні місця розташування об'єкта ці питання вирішуються у судовому порядку.
У разі задоволення позову щодо оскарження відмови власника землі або землекористувача, міської ради, органів державної влади у погодженні місця розташування об'єкта рішення суду є підставою для розробки проекту відведення земельної ділянки.
Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
За встановлених фактичних обставин справи, позивач мав право або оскаржити бездіяльність Міської ради, щодо залишення відповідного клопотання без розгляду (клопотання про надання (передачу) в оренду земельної ділянки для розташування об'єкта містобудування та про погодження місця його розташування) чи відповідних органів державної влади, які зобов'язані скласти (оформити) відповідний акт, та зобов'язати Міську раду на пленарному засіданні розглянути по суті відповідне питання (щодо погодження місця розташування об'єкта та надання згоди на розроблення проекту відведення відповідної земельної ділянки).
Щодо повноважень Управління-2 та його правонаступника Управління-2-1 у спірних відносинах, то необхідно указати таке.
Рішенням виконавчого комітету Міської ради від 27.10.2006 №1198 було затверджено «Положення про управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування Львівської міської ради» (чинне на момент надіслання Листа; далі - Положення).
За змістом цього Положення таке Управління-2-1 є відповідальним за виконання частини повноважень виконавчих органів міської ради, покладених на нього у встановленому порядку. Одним з основних його завдань є реалізація політики міської ради у сфері захисту та використання природних ресурсів, реформування земельних відносин. До його компетенції відноситься: створення умов для раціонального та економічно обґрунтованого використання земель та інших природних ресурсів міста; здійснення заходів щодо розвитку ринку земель міста; підготовка проектів рішень ради щодо надання у користування земельних ділянок, погодження місця розташування та надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельних ділянок, затвердження такого проекту (пункти 1.2, 2.2, 5.1, 5.7).
Такими чином, Управління-2-1 було наділено лише організаційними та дорадчими повноваженнями у сфері регулювання земельних відносин в м.Львові, та на виконання таких надіслало Лист, який відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України не є рішенням (нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії) суб'єкта владних повноважень що безпосередньо породжують певні правові наслідки і має обов'язковий (обтяжуючий) характер.
Відтак, Управління-2 (як і Управління-2-1) не є суб'єктом владних повноважень у спірних відносинах, оскільки у відповідних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій на основі законодавства, а лише за дорученням Міської ради готує земельні питання на розгляд пленарних засідань сесії, отже не може бути зобов'язальним суб'єктом для вчинення відповідних дій у таких правовідносинах (його бездіяльність безпосередньо не порушує суб'єктивних прав та інтересів позивача).
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління-2, хоча відповідати за позовом в цій частині повинна би була Міська рада (відповідні органи), однак таку не було залучено до участі в справі як відповідача (другого відповідача).
За змістом пунктів7, 9 ч.1 ст.3 КАС України відповідачем у адміністративній справі є, зокрема, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У відповідності до змісту частин 1, 3 ст.52 цього Кодексу суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.
За змістом цих норм допустити заміну належної сторони у справі може виключно суд першої інстанції. КАС України не передбачено заміни неналежної сторони судом апеляційної інстанції.
Апелянт в апеляційній скарзі на вказані обставини не посилається, однак відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Такі обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції у відповідній частині та прийняття нової постанови про відмову в позові в цій частині, а в решті оскаржене судове рішення необхідно залишити без змін.
В апеляційній скарзі ТОВ-1 не наводить обґрунтування протиправності (неправильності) оскарженого судового рішення в частині відмови в позові, а апеляційний суд таких не вбачає.
Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-транспортне підприємство «Бодекс» задовольнити частково.
Постанову Залізничного районного суду м.Львова від 30червня 2011 року в частині «зобов'язання Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Львівської міської ради розглянути по суті звернення МПП ВКФ «Гелікон» від 28.09.2006 року №12930 про надання в користування земельної ділянки площею 0,2165га по вул.Кульпарківській, 230 у м.Львові» скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову в цій частині відмовити.
В решті постанову Залізничного районного суду м.Львова від 30 червня 2011 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя О.І. Мікула
Суддя В.В. Ніколін
Повний текст виготовлений 08 травня 2015 року.