Справа №539/1581/15-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2015 Лубенський міськрайонний суд

Полтавської області

В складі: головуючого судді - Даценка В. М.

при секретарі – Ануфрієвій Н.М.,

з участю:

скаржника – ОСОБА_1,

представників ВДВС Лубенського МРУЮ – ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лубни справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Лубенського міськрайонного управління юстиції, -

В С Т А Н О В И В :

28.04.2015 року скаржник ОСОБА_1 в порядку цивільного судочинства звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця відділу ДВС Лубенського МРУЮ.

В скарзі вказала, що в провадженні ДВС знаходиться виконавчий лист у справі № 2-35/10, виданий в листопаді 2010 року, про зобов’язання скаржника усунути перешкоди сусідці Куц у користуванні землею. Дії по виконанню цього рішення були вчинені незаконно, в зв’язку з чим скаржник просить визнати перевищення повноважень ДВС, невірне виконання, скасувати постанову по виконанню, стягнути моральну та матеріальну шкоду.

В судовому засіданні ОСОБА_1 скаргу підтримала. При цьому уточнила заявлені вимоги, прохає: скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження, визнати незаконними дії ВДВС щодо неповідомлення про закриття виконавчого провадження, скасувати повторну постанову про відкриття виконавчого провадження, визнати незаконними дії щодо виконання рішення за її відсутності, скасувати постанови про накладення штрафу. Незважаючи на те, що вказані незаконні рішення та дії були вчинені в 2011-2012 роках, про вказані порушення скаржник дізналася в листопаді 2014 року, коли ознайомилася зі змістом оскаржуваних рішень.

Головний державний виконавець ВДВС Лубенського МРУЮ – ОСОБА_4 та держвиконавець ОСОБА_3, проти задоволення скарги заперечують. Вказали, що ОСОБА_1 пропущено строк звернення зі скаргою.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно ст.383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ч.1 ст.384 ЦПК України скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби.

Згідно ст.385 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Згідно ст.387 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 було пропущено встановлений ст.385 ЦПК України строк на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця. Так, ОСОБА_1 вказує на те, що вказані незаконні рішення та дії були вчинені в 2011-2012 роках, проте, про ці порушення скаржник дізналася в листопаді 2014 року, коли ознайомилася зі змістом оскаржуваних рішень.

Доводи скаржника про те, що зі змістом оскаржуваних рішень вона була ознайомлена в листопаді 2014 року суд сприймає критично в зв’язку з тим, що в судовому засідання сторони надали пояснення, а представники ДВС також матеріали виконавчого провадження на підтвердження того, що про порушення своїх прав скаржниця дізналася в 2012-2013 роках, про що свідчать її неодноразові звернення зі скаргами до різних інстанцій. Отже з того часу минуло 1,5-2 роки.

Суд зазначає, що якщо строк на звернення зі скаргою поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, це може порушити принцип юридичної визначеності.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від національних судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (п. 27 рішення Євросуду по справі «ОСОБА_5 проти України»). Тому у кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків.

Наприклад, Чугуївський районний суд Харківської області задовольнив клопотання товариства (відповідача) про поновлення строку для подання апеляції. З цього приводу Європейський суд з прав людини зазначив, що: «через два роки після ухвалення рішення товариство подало нову апеляцію, стверджуючи, що воно не могло сплатити державне мито в той час, коли рішення суду першої інстанції могло б бути оскаржене відповідно до законодавства Товариство не стверджувало про відсутність коштів, а наполегливо стверджувало про відсутність вільних коштів для сплати державного мита. Більше того, немає свідчень того, що товариство коли-небудь зверталося із проханням відстрочити чи розстрочити сплату державного мита, що воно могло б зробити відповідно до національного законодавства. У такій ситуації, надаючи дозвіл товариству подати повторну апеляційну скаргу зі спливом значного проміжку часу та після початку виконання рішення суду на підставах, які, на думку Європейський суд з прав людини, мали на меті не виправлення серйозних судових помилок, а лише перегляд та нове вирішення справи, національні суди порушили принцип юридичної визначеності та «право на суд» заявника, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції» (п. 42 рішення Євросуду по справі «Пономарьов проти України» (2008). Таким чином, у цій справі було порушення вказаної статті.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В контексті вказаного, суд вважає, що матеріалами справи підтверджується те, що скаржник дізналася про порушення своїх прав 2012-2013 роках, проте звернулася до суду лише 28.04.2015 року, при цьому не зазначила обставин, які б дали суду можливість поновити строк на оскарження дій ДВС. При цьому навіть з урахуванням первісних доводів скаржника про те, що про порушення своїх прав вона дізналася в листопаді 2014 року, скаржниця все одно пропустила зазначений строк.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження», ст.ст.383-387 ЦПК України, суд, -

УХ В А Л И В:

Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Лубенського міськрайонного управління юстиції залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Полтавської області протягом 5 днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Лубенського

міськрайонного суду ОСОБА_6 В. М.