донецький апеляційний господарський суд

 

Постанова

Іменем України

11.07.2006 р.                                                                                    справа №14/95

Донецькій апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:

Діброви  Г.І.

суддів

Москальової  І.В., Дзюби  О.М.,

за участю представників сторін:

від позивача:

не з'явився,

від відповідача:

не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Виробничо-комерційного приватного підприємства "Аква-Віте Концерн" м.Маріуполь

на постанову (ухвалу) господарського суду

Донецької області

від	17.04.2006 року

по справі

№14/95 (Суддя Арсірій Р.О.)

за позовом

Приватного підприємства "Сателліт" м.Маріуполь

до	Виробничо-комерційного приватного підприємства "Аква-Віте Концерн" м.Маріуполь

про	стягнення  28258,89грн.

В С Т А Н О В И В:

У 2006 році позивач, Приватне підприємство «Сателліт», м. Маріуполь Донецької області, звернувся з позовною заявою до господарського суду Донецької області до відповідача –Виробничо-комерційного приватного підприємства «Аква-Віте Концерн», м. Маріуполь Донецької області про стягнення штрафних санкцій в розмірі 28258 грн. 89 коп. та судових витрат на суму 1400 грн. 59 коп., з яких 282 грн. 59 коп. –державне мито, 118 грн. –витрати на інформаціно-технічне забезпечення судового процесу, 1000 грн. –послуги адвоката.

Рішенням від 17.04.2006р. позовні вимоги Приватного підприємства «Сателліт», м. Маріуполь Донецької області про стягнення з Виробничо-комерційного приватного підприємства «Аква-Віте Концерн», м. Маріуполь Донецької області суми позову в розмірі 28258 грн. 89 коп. були задоволені, у задоволенні судових витрат відмовлено частково. Судове рішення мотивоване тим, що вимоги позивача в сумі 28258 грн. 89 коп. підтверджені матеріалами справи.

Відповідач, Виробничо-комерційне приватне підприємство «Аква-Віте Концерн», м. Маріуполь Донецької області, з прийнятим рішенням не згоден, вважає, що рішення господарського суду прийнято із порушенням норм матеріального та процесуального права України. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Донецької області від 17.04.2006 року скасувати в частині стягнення інфляційної складової у сумі 22165 грн. 21 коп.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з вимогами апеляційної скарги не погодився, та просив Донецький апеляційний господарський суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду –без змін.

Розпорядженням заступника голови Донецького апеляційного господарського суду змінена колегія суддів для розгляду апеляційної скарги.

Відповідач до судового засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, в зв'язку з чим судом був зроблений запит до Головного управління статистики у Донецькій області з метою отримання інформації щодо знаходження підприємства відповідача у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та розташування за адресою, яка є в матеріалах справи.

Судовою колегію отримано відповідь на вказаний запит, в якій зазначено, що Виробничо-комерційне приватне підприємство «Аква-Віте Концерн», м. Маріуполь Донецької області значиться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та зареєстроване за адресою, яка міститься в матеріалах справи.

Представник позивача до судового засідання, яке відкладалося, не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки явка представників сторін не була визнана обов'язковою, судова колегія вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін.

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки відповідно до ст. 129 Конституції України одним з основних принципів судочинства є забезпечення апеляційного оскарження, ч. 2 ст. ст. 124 Конституції України передбачає право особи на захист судом її прав, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, які виникають у державі. Згідно ст. 2 Закону України «Про судоустрій», суд здійснює правосуддя у відповідності із принципом верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України і законами прав і законних інтересів юридичних осіб. Частиною 3 Закону України «Про судоустрій» встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року №5 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності  - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для даної справи,  висновки суду про встановлені обставини справи і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються двосторонніми доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.ст. 28-29 Закону Україну “Про судоустрій” та ст.101 ГПК України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України обов’язки виникають  з угод, передбачених законом, а також угод, хоч і не передбачених законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки.

Як вбачається із матеріалів справи, 27.04.2004р. між сторонами був укладений договір №081/2004, відповідно до вимог якого позивач по справі зобов'язався передати у власність відповідача, а відповідач прийняти та оплатити продовольчу пшеницю ІІІ класу, врожаю 2003р., Казахстанського походження, в порядку та на умовах, передбачених договором. Відповідно до п. 4.1 договору, відповідач зобов'язався здійснити оплату товару на рахунок позивача до 24.05.2004р.

Рішенням господарського суду Донецької області від 26.09.2005р. по справі № 6/373 встановлено факт поставки товару за договором №081/2004 від 27.04.2004р. та невиконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором належним чином.

Вказане рішення набрало законної сили та господарським судом був виданий наказ від 26.09.2005р., за яким Відділом Державної виконавчої служби Жовтневого району Маріупольського управління юстиції 25.11.2005р. відкрито виконавче провадження, яке закрито постановою від 16.02.2006р.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, вислухавши пояснення сторін, судова колегія дійшла висновку, що:

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України, як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері і положення Цивільного кодексу України, як загального акту законодавства.

Згідно з п.4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду або іншого органу який вирішує господарські спори, під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від виконання прийнятих на себе зобов'язань згідно до вказівок закону, договору, не допускається.

Згідно із ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги, заявлені позивачем, складаються з 3% річних та інфляційних витрат, які нараховані за прострочення виконання зобов'язання, а саме за проведення оплати частками у період з 21.06.2004р. по 16.02.2006р.

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно встановлено, що позивачем вірно нарахований розмір інфляційних та 3% річних та задоволені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 28258 грн.

Згідно із ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат пов'язаних з оглядом на дослідження речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Тобто, стягнення оплати за послуги адвоката можливо при наявності доказів здійснення відповідних витрат.

Доказів цього позивачем не надано.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено позивачеві у задоволенні позову в частині вимог про стягнення витрат за послуги адвоката в розмірі 1000 грн., з причині відсутності належних доказів наявності таких витрат.

Заперечення заявника апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не впливають на правомірність прийнятого рішення.

Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України  рішення господарського суду Донецької області від 17.04.2006 року у справі №14/95 ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

                                                  П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Виробничо-комерційного приватного підприємства «Аква-Віте Концерн», м. Маріуполь Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 17.04.2006 року у справі №14/95 залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 17.04.2006 року у справі №14/95 –без змін.

Головуючий          Діброва  Г.І.

Судді:          Дзюба  О.М.

          Москальова  І.В.

          

Надр.5 прим:

1 –у справу;

2 –позивачу;

3 –відповідачу;

4 –ДАГС;

5 –ГС Дон. обл.;

Богомолова Ю.І