про

стягнення заборгованості 2 116 333,17грн.

Відповідача-3  - не з’явився.

Розглядається позовна заява ПСП „Ім. Ватутіна” до відповідачів-1,2 про стягнення збитків в сумі 540 000,00грн., заподіяних неправомірними діями (а.с. 2, т.1).

14.07.2005р. позивач ПСП „Ім. Ватутіна” звернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчих документів щодо звернення стягнення на предмет застави (комбайни) та заборони відповідачеві здійснення заходів щодо їх відчуження. Заява задоволена, і відповідна ухвала сторонами не оскаржувалась (а.с. 108, т. 1).

Відповідач-1 надав відзив у якому відхилив усі позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 110-111, т.1), а Відповідач-2 відзиву на позовну заяву не надав, але заявив клопотання про відкладення розгляду справи та за вимогою суду, про приєднання документів до матеріалів справи (а.с. 1-16, 55 т.2). Клопотання задоволені та прийнята відповідна ухвала.

18.08.2005р. позивачем подано клопотання про уточнення позовних вимог та призначення судової експертизи, яке з урахуванням пояснень сторін задоволено (а.с. 88-90, т. 2) та ухвалою господарського суду Полтавської області зупинено провадження у справі на підставі п. 1 ст. 79 ГПК України (а.с. 155-156, т. 3), а матеріали справи направленні до Полтавського відділення Харківського НДІСЕ ім. засл.  проф. М.С. Бокаріуса (а.с. 157 т.3)

Під час перебування матеріалів справи в експертній установі: 03.10.2005р. відповідач-1 звернувся із зустрічною позовною заявою до позивача ПСП „Ім. Ватутіна” про стягнення заборгованості за кредитом, процентів за користуванням ним та штрафних санкцій за порушення договірних зобов’язань в сумі 883 959,21грн. (а.с. 171, т.3); ухвалою суду від 06.10.2005р. прийнято до провадження зустрічну позовну заяву до розгляду; відповідач за зустрічним позовом ПСП „Ім. Ватутіна” надав відзив та з підстав, викладених в ньому позовні вимоги визнав частково.

18.07.2006р. із Полтавського відділення Харківського НДІСЕ ім. засл.  проф. М.С. Бокаріуса надійшли матеріали справи та висновки судової експертизи №627 від 30.10.2005р., у зв’язку з чим провадження у справі поновлено та призначено її розгляд на 15.08.2006р.

15.08.2006р. в судовому засіданні: позивач ПСП „Ім. Ватутіна” заявив клопотання про зарахування однорідних грошових зобов’язань за кредитним договором від 21.07.2003р. №548 на користь відповідача-1 розміром прямих матеріальних збитків на загальну суму 536 138,01грн. (а.с. 20, т.3); відповідачем-1 заявлено клопотання про відкладення розгляду справи до 31.08. 2006р. для виконання попередніх вимоги суду, надання письмових пояснень з приводу заяви позивача щодо припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Крім того, сторони також заявили спільне клопотання про продовження розгляду справи на підставі ч.4 ст. 69 ГПК України у більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першої цієї статті Кодексу та для позасудового врегулювання спору. Клопотання судом задоволені.

31.08.2006р. відповідач-1 в судовому засіданні –подав заперечення по заяві про припинення зобов’язання (від 30.08.2006р. №214) та доповнення до позовної заяви (від 30.08.2006р. №215), у яких не погодився із доводами позивача про припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог та збільшив позовні вимоги до 2 116 333,17грн., з них (а) розмір основних зобов’язань 1 199 806,42грн. (сума основного кредиту –684 000,00грн., проценти за користування кредитними грошовими коштами –515 806,42грн.); пеня –61 526,75грн., штрафи – 855 000,00грн. (684000,00+171000,00). Разом з цим, позивачем за зустрічним позовом не надано суду доказів: (а) направлення копій вищезгаданих заяв та копій усіх доданих до неї документів іншим сторонам (позивачу та відповідачу-2); (б) платіжного доручення або іншого документу про доплату державного мита на суму збільшених позовних вимог у розмірі 12 323.74грн. (21 163,33 –8 839,59 = 12 323,74грн.).

В порядку ст. ст. 38, 65 ГПК України зобов’язано позивача за зустрічним позовом –усунути вищевказані недоліки та додатково подати суду до 05.09.2006р.; детальний розрахунок усіх сум, що входять до складу первинних та збільшених позовних вимог, а також відповідні документи, що підтверджують такі розрахунки, в тому числі, з погляду на строки позовної давності; провести звіряння взаємних розрахунків із відповідачем та відповідний акт надати суду; документальні докази отримання від другого відповідача (ТОВ «Донснаб-Харків), як майнового поручителя грошових коштів в сумі 110 000,00грн., інші докази в порядку ст. ст. 32-35ГПК України. Судом оголошено перерву до 07.09.2006р. про що повідомлені сторони в судовому засіданні від 31.08.2006р.

Позивач за зустрічним позовом вищезазначених вимог в повному обсязі не виконав та відповідач за цим же позовом визнав, що 04.09.2006р. отримав по пошті заперечення по заяві про припинення зобов’язання (від 30.08.2006р. №214) та доповнення до позовної заяви (від 30.08. 2006р. №215). Згідно оглянутих в судовому засіданні конвертів вбачається, що вони були направлені 31.08.2006р., та без доданих до них документів. Представник позивача за зустрічним позовом юрисконсульт Кульбачинський О.Я. не заперечував проти вказаних обставин.

Відповідно до ч.1 ст. 24 ГПК України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю власною ініціативою до участі у справі іншого відповідача. З матеріалів справи вбачається, що відповідач-2 за первісним позовом мав договірні відносини із позивачем за зустрічним позовом, що витікають з договорів: про строкове розміщення грошових коштів на депозиті від 21.07.2003р., застави майнових прав (майнової поруки) від 21.07.2003р. та частково виконав зобов’язання відповідача-1 за зустрічним позовом у розмірі 110 000,00грн. Згідно до вимог ст. ст. 554-555 ЦК України у разі порушення боржником (ПСП «Ім. Ватутіна») зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором (банком) як солідарні боржники. У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов’язаний повідомити про це боржника, а в разі пред’явлення до нього позову –подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Крім того, солідарний боржник (відповідач-2) задовольнив вимоги позивача за зустрічним позовом на вищевказану суму у відповідності до вимог ст. 590 ЦК України та набуває права звернення стягнення у відповідному розмірі до відповідача-1. Враховуючи наведене, відповідач-2 за первісним позовом ухвалою від 07.09.2006р. залучений другим відповідачем за зустрічним позовом.

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Донснаб-Харків», який є другим відповідачем та первісним та зустрічним позовами повідомленням від 13.03.2006р. №113 сповістив позивача за первісним позовом та відповідача-1 за зустрічним позовом (ПСП «Ім. Ватутіна») про уступку права вимоги в силу ст. ст. 514-517 ЦК України за договорами застави майнових прав б/н від 21.07.2003р., договору застави б/н від 21.07.2003р., що витікають із договорів: (а) уступки права вимоги від 14.03.2006р. №14, укладеного між відповідачем-2 та ТОВ «Торговий Дім «Донснаб»; договору розміщення коштів на депозитному вкладі, укладеного між обома відповідачами за первісним позовом та позивач та відповідачем-2 за стрічним позовом. Разом з цим, згідно до положень ст. 518 ЦК України боржник має право висунути проти вимоги нового кредитора у зобов’язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання вищевказаного письмового повідомлення (фактично про заміну кредитора –відповідача-2). Крім того, новий кредитор (ТОВ «Торговий Дім «Донснаб») направив боржнику (ПСП «Ім. Ватутіна») претензію від 28.03.2006р. №28/03 на суму 156 832,88грн., з них –основний борг 110 000,00грн. та проценти за депозитним вкладом 46 832,88грн., а також позовну заяву на вказану суму (маються в мат. справи). Таким чином, за відсутності доказів прийняття вищезгаданої позовної заяви судом до розгляду та заявлення самостійних вимог, ТОВ «Торговий Дім «Донснаб»в силу вимог ст. 27 ГПК України ухвалою суду від 07.09.2006р. залучений третьою особою без самостійних вимог на стороні відповідача-2 за обома позовами.

Згідно до вимог ч.4 ст. 24 ГПК України при залученні іншого відповідача розгляд справи починається заново та відповідно строк розгляду справи, передбачений ч.1 ст. 69 цього ж Кодексу закінчується 07.11.2006р.  

Відповідач-1 за зустрічним позовом вимоги позивача визнав частково вмотивувавши свої заперечення наступним: погашав проценти за користування кредитом до порушення його законних прав та інтересів відповідачами за первісним позовом; відповідач-2 за обома позовами виконав зобов’язання в сумі 110 000,00грн., а також позивачем не надані обґрунтовані розрахунки заборгованості за процентами за користування кредитними коштами. Крім того, просить зменшити розмір пені та відмовити позивачеві у стягненні штрафів, обґрунтовуючи збігом вчинення ним господарського правопорушення внаслідок неправомірних його дій.

Відповідачі-2 за зустрічним позовом вимоги до відповідача-1 визнали частково, оскільки ним на вимогу позивача погашено заборгованість ПСП «Ім. Ватутіна»на суму 110 000,00грн., а в решті вважають позовні вимоги законними та обґрунтованими.

Інших клопотань та заяв від учасників судового розгляду по цій справі, не надійшло.

Позивач за первісним позовом та одночасно відповідач за зустрічним позовом ПСП „Ім. Ватутіна” є юридичною особою, включено до ЄДРПОУ і здійснює свою діяльність на підставі Статуту (а.с.44-49, 52,98-104, 106-107, 125, 131-132 т.1, а.с. 26 т.2). Відповідач-1 за первісним позовом та одночасно позивач за зустрічним позовом немає статусу юридичної особи, включено до ЄДРПОУ і здійснює свою діяльність на підставі Положення та довіреності від імені юридичної особи директором філії банку (а.с. 112-113, 116-124, 147-149  т.1,  а.с. 19, 91 т. 2). Інші відповідачі за позовами є юридичними особами, згідно довідок статистики про їх включення до ЄДРПОУ (а.с. 15-16, т.2). Таким чином, усі сторони у спорі є належними суб’єктами господарського судочинства.

Сторонами остаточно (з урахуванням змін, доповнень) заявлені такі позовні вимоги:

(1) Позивач за первісним позовом ПСП «ім. Ватутіна»просить –стягнути з Відкритого акціонерного товариства Акціонерний банк „Приватінвест” в особі Полтавської філії та Товариства з обмеженою відповідальністю „Донснаб-Харків”, Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „Донснаб” солідарно на його користь розмір прямих матеріальних збитків на загальну суму 540 000,00грн. та припинити зобов’язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, а також судові витрати, пропорційно розміру задоволених позовних вимог: державне мито –5 400,00грн., послуги адвоката –5 4000,00грн., послуги за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –118,00грн., за судову експертизу 2 179,20грн., і всього, - 601 697.20грн.

(2) Позивач за зустрічним позовом ВАТ АК «Приватінвест»в особі Полтавської філії просить - стягнути з ПСП «ім. Ватутіна»на його користь: розмір основного зобов’язання 1 199 806,42грн.; неустойки у вигляді пені –61 526,75грн., штрафи –855 000,00грн., а також судові витрати: державне мито –8 839,59грн., послуги за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –118,00грн., і всього, - 2 125 290.76грн.

Сторонам в судовому засіданні від 10.10.2006р. оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення та, за вимогою учасників, про перерву для підготовки повного його тексту до 12.10.2006р. на 09.00год.

За первісним позовом ПСП „Ім. Ватутіна” до відповідачів про стягнення матеріальних збитків  в с т а н о в л е н о:

Позивач та відповідач-2 мали між собою договірні відносини, що витікають із договору купівлі-продажу від 18.07.2003р. №511 на придбання комбайнів Дон-1500Б ЯРСМ 10Б-076 у кількості двох штук на загальну суму 684 000,00грн. (по 342 000,00грн. кожний), фактична передача яких підтверджується актом прийому-передачі б/д №51п, видатковою накладною від 18.07. 2003р. №РН-0000028, рахунком-фактурою від 18.07.2003р. №СФ-00051 (а.с. 12-16, 40-41, 64-68, 93-94, 161-165 т.1, а.с. 2-14 т.2). Набуття позивачем ПСП „Ім. Ватутіна” права власності на вказані комбайни підтверджується свідоцтвами про реєстрацію (а.с. 26-27, 31, 78-79, 83, 166 т.1). Повний розрахунок за комбайни провів відповідач-1 шляхом перерахування кредитних коштів на розрахунковий рахунок ТОВ „Донснаб-Харків” (а.с. 17, 69 т.1).

Позивач та відповідач-1 також мають між собою договірні відносини, що витікають з кредитного договору від 21.07.2003р. №5482, виданого на купівлю вищевказаних комбайнів на загальну суму 684 000,00 грн. строком до 18.07.2006р. (а.с. 18-19, 70-73,129-130 т.1). Факт отримання кредиту в повному обсязі позивачем  визнається та підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями від 21, 25.07., 01.08. 2003р. (а.с. 17, 69, 126-128 т.1). Додатковою угодою №1 від 28.04.2004р. до вказаного кредитного між сторонами в ньому визначено графік повернення кредитних коштів (виконання зобов’язань): у вересні 2004р. –228000,00грн., у листопаді 2004р –124 000,00грн., у вересні 2005р.–166 000,00грн. та до 18.07.2006р.–166 000,00грн. і, всього у розмірі 684 000,00грн. (а.с. 22, 74, 129, 170 т.1). Ці обставини жодною із сторін не заперечується та підтверджується наявними у мат. справи доказами.

Крім того, в порядку забезпечення виконання зобов’язань за вищевказаним кредитним договором сторони як за первісним, так й за зустрічним позовом мають між собою договірні відносини, що витікають з договорів: (а) між позивачем та відповідачем-1 – застави майбутнього врожаю від 13.07.2003р.3, застави транспортних засобів від 21.07.2003р.4; (б) між обома відповідачами –застави (депозитного вкладу) від 21.07.2003р.5, застави майнових прав від 21.07. 2003р.6, та про розміщення грошових коштів на строковому депозиті від 21.07. 2003р. №47, безпосередньо пов’язаного з вищевказаними договорами1-2, 5-6 (а.с.35-38,88-92,133-139,143-146 т.1).

Враховуючи наведене, перед відповідачем-1 забезпечує виконання зобов’язань за кредитним договором2: позивач майном, передбаченим у договорах застави майбутнього врожаю та транспортних засобів3-4, що є предметом договору купівлі-продажу1; відповідач-2 коштами на загальну  суму 110 000,00грн строкового депозитного вкладу7 на підставі договорів застави5-6.

Таким чином, суд приходить до висновку про безпосередню пов’язаність договорів1, 3-7 із кредитним договором, укладеним між відповідачем-1 та позивачем2, за яким останній та відповідач-2 являються солідарними боржниками в межах заставленого майна та майнових прав на грошові кошти (депозит).

Згідно із графіком погашення коштів за кредитним договором між позивачем та відповідачем-1 (додаткова угода №1 від 28.04.2004р.) строки виконання зобов’язань визначаються місяцями року та перший платіж настає у вересні 2004р. на суму 228000,00грн., що відповідно до ч.3 ст. 254 ЦК України, вказує на граничний строк –30.09.2004р. (включно) і, виникнення заборгованості між вказаними сторонами з 01.10.2004р.

Проте до настання строку, передбаченого наведеною нормою матеріального права для виконання позивачем зобов’язання, 29.09.2004р. відповідачами із панелей вищевказаних комбанків вилучені реле різного призначення в присутності працівників підприємства позивача, про що останнім складено відповідний акт та, останній листами від 08.11.2004р. №№141-142 направлено відповідачам вимоги щодо їх повернення (а.с. 25, 29, 77, 84 т. 1). Ці обставини не заперечуються відповідачами та додатково підтверджуються протоколом огляду від 29.10.2004р., складеним Державною службою по боротьбі з економічною злочинністю Козельщинського РВ УМВС України в Полтавській області та фототаблицями, поясненнями посадових осіб сторін  (а.с. 28, 60-63, 80-81 т.1)

Крім того, настання чи не настання строку виконання зобов’язання будь-яким чином не впливає на обставину неправомірності дій відповідачів, оскільки такі дії виходять за межі договірних відносин та приписів, встановлених чинним законодавством України.

Представник відповідача-1 Кульбачинський О.Я. в судових засіданнях визнавав факт вилучення реле різного призначення з комбайнів позивача з 29.09.2004р. та їх повернення за спільним актом прийому-передачі від 11.07.2005р. (а.с. 95, 151 т.1, а.с. 21-22 т. 2), але вмотивував такі дії небажанням позивача виконувати зобов’язання по погашенню кредиту та можливістю, на його думку, в подальшому без вжиття відповідних заходів переховувати комбайни від арешту, опису та їх примусової реалізації і, на обґрунтування цих доводів надав суду акти перевірки заставленого майна, розрахунки заборгованості за договором у різні періоди та листи-попередження (а.с. 139, 141-142, 155, 167, 171 т.1, а.с. 52, 64, 76-79, 87 т.2).

11.04.2005р. відповідач-1 у встановленому законом порядку вчиняє виконавчий напис про звернення стягнення на один зернозбиральний комбайн, реєстраційний номер НО 16268 та вживає заходів до його виконання через органи державної виконавчої служби Полтавської області  (а.с.140, 153-159 т. 1). Разом з цим, він в подальшому з метою погашення зобов’язань за кредитним договором вчиняє певні дії: повідомленням від 19.07.2005р. №579 дозволяє позивачеві продати один із заставних зернозбиральних комбайнів (реєстраційний номер 16269НО); відмовляється від виконавчого провадження у відділі примусового виконання Державної виконавчої служби Полтавської області на підставі ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження»; намагається оформити за актом прийому-передачі від 21.07.2005р. комбайн в заклад (а.с. 79-81 т.2) і, одночасно, за нотаріальною довіреністю від 07.07.2005р. від імені позивача (а.с. 43 т.1) укласти договір купівлі-продажу від 07.07.2005р. цього ж комбайну з Приватною агрофірмою „Воля” (а.с. 84-85 т.2). При цьому, судом встановлено, що в дійсності вищевказані довіреність, договір купівлі-продажу та акт прийому-передачі  комбайну директором ПСП „Ім. Ватутіна” не підписувались, а представник відповідача Кульбачинський О.Я. намагався поза волею позивача примусити його підписати ці документи, що підтверджується наявністю в матеріалах справи ідентичного не заповненого покупцем ПАФ „Воля” договору купівлі-продажу, а також випливає із суті письмових пояснень суду представником Кульбачинським О.Я. та додатково підтверджується юристом підприємства позивача  (а.с. 42, 97 т.1, а.с. 20, 45 т.2).

Із пояснень представників позивача та відповідача-1 в суді вбачається наступне: директора ПСП „Ім. Ватутіна” Оніщенко В.Г. та ПАФ „Воля” раніше і на теперішній час не були знайомі між собою, не зустрічалися, будь-які документи не підписували, але які надавалися останньому представником відповідача-1 (в тому числі, в судах) ю/к Кульбачинським О.Я.; представник позивача (в тому числі, в судах) юрисконсульт підприємства Погорілий Д.В. без дозволу керівника, не переконавшись у справжності його підпису, поставив печатки ПСП «Ім. Ватутіна»на прохання Кульбачинського О.Я. на –нотаріальній довіреності від 07.07.2005р., договорі купівлі-продажу від 07.07.2005р. та акті прийому-передачі комбайну в заклад, оскільки директор Оніщенко В.Г. на цей час перебував у відрядженні до м. Києва, зв’язок з ним був відсутній. Ці обставини сторонами не заперечуються та вважаються встановленими. Представник відповідача-1 вмотивував свої дії тим, що у разі реального вчинення правочину із ПАФ «Воля», позивач повністю погасив би заборгованість перед банком, що існував на момент «укладення» такого договору.

Доводи відповідача-2 щодо його необізнаності про наявність чи відсутність заборгованості позивача перед відповідачем-1 за первинним позовом, про наявність на комбайнах, що належать ПСП „Ім. Ватутіна” з 29.09.2004р. по 11.07.2005р. печаток ТОВ „Донснаб-Харків” спростовуються не тільки поясненнями представників позивача, відповідача-1 та їх посадових осіб, договірною пов’язаністю (майновий поручитель) учасників судового процесу, але й підтверджується документальними доказами, зокрема, протоколом огляду від 29.10.2004р., складеним Державною службою по боротьбі з економічною злочинністю Козельщинського РВ УМВС України в Полтавській області) та фототаблицями  (а.с. 28, 60-63, 80-81 т.1, 21-22, 46-49 т. 2). Крім того, повноважний представник відповідача-2 в судовому засіданні визнала наступні обставини: печатки з описом, викладеним у протоколі огляду працівниками міліції виготовлювалися і маються у товаристві, належать останньому; сумніви у правдивості протоколу огляду відсутні; ця печатка або папірці з її відбитком не передавалась ні позивачу, ні відповідачу-1; товариство має інженерно-технічний персонал, який обізнаний про технічні характеристики вузлів та агрегатів цього типу комбайнів та стверджувала, що вилучені реле мають не значну вартість, а тому могли бути замінені позивачем; товариство отримувало усні та письмові повідомлення банку про заборгованість позивача (до вчинення неправомірних дій).

Позивач ПСП „Ім. Ватутіна” після вилучення у нього, реле різного призначення з комбайнів гарантійний строк обслуговування яких не збіг, був позбавлений замінити реле іншими подібними їм та не міг їх експлуатувати (зібрати вирощений врожай 2004р.), що підтверджується як представником відповідача-1, так й довідкою держтехнагляду. З метою вжиття заходів для уникнення заподіяння збитків та їх збільшення, він звернувся до ПСП „Булах”, ПСП „Батьківщина”, Козельщинського управління сільського господарства і продовольства, ПСП „Солоницьке”, ПСП „Оберіг” та, отримав відповіді про неможливість надання техніки для збору врожаю  (а.с. 85 т.1, а.с. 35-44 т.2), а також до заступника голови Козельщинської районної державної адміністрації Полтавської області –начальника управління сільського господарства для складання акту про загибель врожаю та збитки, заподіяні неправомірними діями відповідачів у розмірі 540 000,00грн. (а.с. 30 т.1).

Суд, за клопотанням позивача та ініціативою відповідачів для визначення розміру прямих матеріальних збитків у вигляді прямих затрат на вирощування та чистого прибутку (не валових доходів), завданим загибеллю врожаю 2004р., в тому числі, на земельній ділянці на якій вирощувався заставлений врожай (підлягав заміни врожаю 2003р.) призначено судову експертизу.

Згідно отриманих судом висновків судово-економічної експертизи від 30.10.2005р. №627, наданих Полтавським відділенням Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса розмір збитків, заподіяних позивачеві ПСП „Ім. Ватутіна” складає 536 138,01грн., з них: прямі витрати на вирощування врожаю – 153 618,01грн. та недоотриманий прибуток 382 520,00грн. (маються в мат. справи). Вказані експертні висновки учасниками судового процесу не оскаржені в установленому законом порядку, тому суд приймає їх як належний доказ у справі. Враховуючи викладене, документально підтвердженими збитками ПСП „Ім. Ватутіна” у грошовому виразі вважаються лише у розмірі 536 520,00грн. (на 3 861,99 грн. менше від фактично заявлених позовних вимог), неправомірність заподіяння яких, повністю доводиться іншими доказами, зазначеними у мотивувальній частині цього рішення та матеріалами справи в сукупності.

Суд досліджуючи наявність безпосереднього причинного зв’язку між достовірно встановленими та підтвердженими матеріалами справи неправомірними, винними діями відповідачів та наслідками, що фактично настали у вигляді завдання збитків позивачеві, додатково встановив  із пояснень представника відповідача-1 Кульбачинського О.Я., перш за все, усвідомлення неправомірності своїх та відповідача-2 спільних дій, направлених на спонукання боржника ПСП „Ім. Ватутіна” виконати свої господарські зобов’язання за кредитним договором та їх пряма пов’язаність з фактичними наслідками. Крім того, для реалізації неправомірних дій відповідач-1 залучив до їх вчинення відповідача-2, оскільки останній, являвся майновим поручителем за позивача та повинен був нести відповідальність як майновий поручитель на суму 110 000,00грн. та, останній був обізнаний про найменування та кількість реле комбайнів при вилучені яких, їх подальша експлуатація стане не можливою. Разом з цим, відповідачі визнали сам по собі той факт, що вилучення реле з комбайнів, що являються власністю позивача, поза його згодою та на умовах не передбачених жодним із укладеними між ними договорів є протиправним, оскільки, на їх думку, навіть утворюють склади злочинів, передбачених ст. ст. 206, 355 КК України. Таким чином, судом встановлено наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача-1 та наслідками для позивача ПСП „Ім. Ватутіна”, який полягає у незаконному вилученні відповідачем-1 реле різного призначення з комбайнів в наслідок чого, експлуатація комбайнів являлась не можливою, позивач втратив врожай, поніс збитків від прямих витрат на його вирощування та неотримання прибутку від його реалізації.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Проте, відповідачі цих вимог, не дотримались.

Згідно до ч.1 ст. 226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення (в тому числі, заподіяв збитків), зобов’язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб’єктам, - зобов’язаний відшкодувати на вимогу цих суб’єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі (а.с. 85 т.1, а.с. 35-44 т.2).

Відповідно до ст. 227 ГК України у разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов’язаний відшкодувати збитки суб’єкту, якому завдано збитків, відповідно до вимог ст. 196 ГК України (ч.2 цієї статті Кодексу) і, якою прямо передбачено застосування відповідних положень ЦК України, тобто ст. 1190 цього Кодексу.

Згідно із ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана майну такої особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до вимог ст. ст. 173, 193 ГК України, ст. ст. 509, 525 ЦК України зобов’язання, що вникає між учасниками відносин з підстав, передбачених цими Кодексами, в силу один суб’єкт зобов’язаний вчинити певну дію або утриматись від певних дій, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно до умов додаткової угоди №1 від 28.04.2004р. до кредитного договору від 21.07. 2003р. №548 між позивачем та відповідачем визначено графік повернення кредитних коштів, яким три періоди визначено місяцями та один період конкретною датою виконання зобов’язань: вересень 2004р.–228000,00грн., листопад 2004р.–124000,00грн., вересень 2005р.–166 000,00грн. та до 18.07. 2006р. -166 000,00грн. і, всього у розмірі 684 000,00грн. (а.с. 22, 74, 129, 170 т.1).

Відповідно до ч. 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Виходячи з вказаної норми, позивач ПСП „Ім. Ватутіна” зобов’язано було погасити частину кредиту за вересень 2004р. в сумі 228 000,00грн. до 30.09. 2004р., а заборгованість виникала з 01.10.2004р., що повністю підтверджується відзивом відповідача-1 від 25.07.2005р. №600 (абзаци 5-6 п.4 стор. 2, а.с. 110 т.1). Крім того, за жодним із договорів не передбачено права відповідачів щодо вилучення реле різного призначення з комбайнів без згоди власника, в наслідок чого їх подальша експлуатація та збір врожаю були не можливі. Доводи відповідача-1, що позивач міг не розрахуватися та вжити заходів до переховування комбайнів не відповідають ні вимогам закону, а ні умовам договору, а тому є неправомірними.

Згідно до вимог ст. 224ГК України (ст.22 ЦК України) та з погляду на п. 5.5. кредитного договору (а.с. 129-130 т.1), особа, якій завдано збитків у результаті порушення її права, має право на їх відшкодування. Збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Виходячи із змісту зазначеної норми матеріального права, відповідачі пошкодили комбайни, що належать позивачеві, шляхом вилучення реле різного призначення, чим самим, перешкоджав своїми вищевказаними незаконними діями зібрати врожай, реалізувати його та погасити частину кредиту в сумі 228 000,00грн. Таким чином, збитками позивача ПСП „Ім. Ватутіна” є витрати, понесені позивачем на вирощування врожаю в сумі 153 618,01грн. (реальні збитки) та вартість врожаю, що загинув у розмірі 382 520,00грн. (чистий прибуток - упущена вигода), які підтверджуються висновками судової економічної експертизи, призначеної та проведеної за клопотанням позивача, ухвалою господарського суду від 18.08.2005р. та, зібраними у справі доказами доводиться наявність безпосереднього причинного зв’язку між незаконними діями відповідача-1 та наслідками, що фактично настали (а.с. 88 т. 2, а.с. 160 т.3)

Відповідно до частин 3-4 ст. 225 ГК України (ч. 3 ст. 623 ЦК України) збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги у місці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред’явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Відповідачі у добровільному порядку до теперішнього часу збитків, що є грошовими вимогами, не відшкодували, а позивач ПСП «Ім. Ватутіна»не надав ні доказів ринкової їх ціни, що існує безпосередньо на день ухвалення судового рішення, ні обґрунтування для застосування такої норми.

Таким чином, позовні вимоги позивача за первісним позовом в частині завдання йому відповідачами майнових збитків у розмірі 536 138,01грн. обґрунтовані в межах цін діючих на день пред’явлення позову, підтверджуються зібраними по справі доказами та підстави для їх стягнення відповідають нормам матеріального права.

Письмова заява позивача за первісним позовом щодо припинення зобов’язання зустрічних однорідних (грошових) вимог між ним і відповідачем-1: за кредитним договором від 21.07. 2003р. №548  і, одночасно, в наслідок заподіяння шкоди, не підлягає задоволенню, але справа в цій частині на підставі п.11 ст. 80 припиняється провадженням, виходячи з наступного:

Сторонами у справі є суб’єкти господарювання, вирішення спорів між якими регулюються положеннями Господарського кодексу України (ГК України) і лише ті відносини, що не врегульовані цим Кодексом –регулюються Цивільним кодексом України (ст. ст. 4, 7, абзаци 2 ч.1 ст. ст. 175, 193 ГК України).

У ст. 174 ГК України наведений вичерпний перелік підстав виникнення господарських зобов’язань та з урахуванням обставин цієї справи, зокрема, із закону1, господарських договорів2 та в наслідок заподіяння шкоди суб’єкту або суб’єктом господарювання3.

Відповідно до ч.3 ст. 203 ГК України однією із підстав припинення господарського зобов’язання є «зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони»1.

Згідно до п.6.3. кредитного договору від 21.07.2003р. №548, «договір може бути змінений з ініціативи однієї із сторін у встановленому законом порядку». Зокрема, в цьому пункті та інших умовах договору відсутнє застереження саме щодо порядку його зміни, встановленого, в тому числі, з урахуванням такого договору, а також про неможливість припинення зобов’язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Крім того, зарахуванням зустрічних однорідних вимог є законною підставою для припинення зобов’язань та не являється формою зміни та доповнення до кредитного договору, які згідно п.6.4. оформляються додатковою угодою, що є невід’ємною його частиною, а також доказом односторонньої відмови від договору. Тому, позивач та суд на підставі положень ст. ст. 174, 193, 203 ГК України, п.7 ч.2 ст. 16 ЦК України не позбавлені прав застосовувати ці норми матеріального права, якщо інше не витікає з умов спірного договору (з договору інше не витікає). Аналогічні норми матеріального права містяться й у ЦК України, зокрема, ст. ст. 11, 526, 601.

Доводи відповідача-1, викладені у запереченнях на заяву позивача про зарахуванням зустрічних однорідних вимог, не узгоджуються з нормами матеріального права та стосуються окремої підстави припинення зобов’язань –за згодою сторін чи у разі поєднання його сторін в одній особі, передбаченої ч.1 ст. 204 ГК (ст. 606 ЦК України), тобто «господарське зобов’язання може бути припинено за згодою сторін, зокрема, угодою про заміну одного зобов’язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить обов’язковому акту, на підставі якої виникло попереднє зобов’язання». До того ж, за частиною другою цієї ж статті Кодексу «господарське зобов’язання припиняється у разі поєднання управленої та зобов’язаної сторін в одній особі. Зобов’язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється». Враховуючи наведене та обставини справи, позивач є кредитором  в частині заподіяної йому відповідачами шкоди та боржником за кредитним договором, а відповідач-1 навпаки.

Разом з цим, суд, з погляду на вимоги ст. ст. 1, 12 ГПК України, не може за своїм рішенням припиняти господарські зобов’язання між сторонами, в тому числі, шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог, оскільки такі вимоги не підвідомчі господарським судам України. По правовій суті припинення провадження у справі за відсутністю предмету спору є припиненням правовідносин, що відповідає способу захисту, передбаченого п.7 ч.2, ч.3 ст.16 ЦК України.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 534 ЦК України у разі недостатності сум проведеного платежу (в тому числі, при зарахуванням зустрічних однорідних вимог) у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у певній послідовності, визначеній цієї нормою, якщо інше не встановлено договором.

Частиною другою п.6.2. кредитного договору від 21.07.2003р. обумовлено, що платежі здійснюються в наступній послідовності: (1) сума відсотків за користування кредитом; (2) сума комісійної винагороди; (3) сума неустойки (штрафів, пені); (4) сума кредиту.

У такій же послідовності, визначеній кредитним договором між сторонами припиняються зобов’язання позивача перед відповідачем-1 на суму 646 138,01грн. (з них, збитки –536 138,01; виконання зобов’язання майновим поручителем –110 000,00): (1) сума відсотків за користування кредитом на 515 806,42грн. (повністю); (2) сума комісійної винагороди (заборгованість відсутня); (3) сума неустойок –штрафів (відмолено у задоволенні вимог) та пені (зменшена судом в порядку ст. 219 ГК України, п.3 ст. 83 ГПК України та з підстав, викладених у мотивувальній частині цього судового рішення на 41 616,70грн.) до 19 910,05грн.; (4) сума кредиту на загальну суму 110 421,54грн. і, всього на суму 646 138,01грн. Залишок невиконаних зобов’язань позивача перед відповідачем-1 за кредитним договором складає 573 578,46грн. (взаємна різниця між загальним обсягом задоволених позовних вимог позивача за зустрічним позовом до відповідача-1 та загальним розміром зарахуванням зустрічних однорідних вимог). Відповідно, в порядку ст. 228 ГК України відповідач-2 або відповідач-3 за зустрічним позовом мають право звернутися до суду із позовом до відповідача-1 за первісним позовом в порядку регресу про стягнення розміру виконаного за нього зобов’язання (відшкодування збитків).

За первісним позовом з відповідачів солідарно на користь позивача в порядку ст. 49 ГПК України стягуються судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог: державне мито –5 361,38грн., послуги адвоката –5 3613,80грн., послуги за інформаційно-технічне забезпечення –116,82грн., Ѕ частина вартості витрат за проведення судової експертизи 1089,60 грн., і всього, 6 0181,60грн. Витрати позивача ПСП „Ім. Ватутіна” підтверджуються: по оплаті державного мита та послуг за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підтверджується платіжними дорученнями; по оплаті судової експертизи актом прийому-передачі висновку економічної експертизи від 30.11. 2005р. та платіжним дорученням; по оплаті послуг адвоката –договором про надання юридичних послуг від 01.06.2005р. №5/34-05, укладеного між адвокатом та позивачем (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 29.10.1996р. №265, Полтавської КДКА), платіжним дорученням від 18.07.2005р. №130, видатковими ордерами від 21.10.2005р. №882, від 24.12.2005р. №1035 (маються в мат. справи).

Таким чином, суд керуючись конституційним принципом диспозитивності судових рішень, та положень ч.5 ст. 22, п. 11 ч.1 ст. 80, п.п. 2-3 ст. 83 ГПК України приймає його в межах заявлених сторонами вимог.

За зустрічним позовом до ПСП „Ім. Ватутіна” про стягнення заборгованості  та неустойок в с т а н о в л е н о:

Між позивачем та відповідачем-1 маються договірні відносини за кредитним договором від 21.07.2003р. №548, згідно якого останній зобов’язується надати позичальнику кредит у сумі 684 000,00грн. з граничним термін оплати до 19.07.2006р. в обмін на зобов’язання позивача повернути кредитні кошти, сплати відсотки, комісійну винагороду, в обумовлені договором терміни (а.с. 18 т.1).

Отримання кредиту в сумі 684 000,00 грн. визнається сторонами та підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями від 21, 25.07., 01.08. 2003р.,  (а.с. 17, 69, 126-128 т.1). Додатковою угодою №1 від 28.04.2004р. до кредитного договору сторони домовились про повернення кредитних коштів за погодженим між сторонами графіком у такі періоди: вересень 2004р. –228000,00грн., листопад 2004р. –124 000,00грн., вересень 2005р. –166 000,00грн. та до 18.07.2006р. -166 000,00грн. і, всього у розмірі 684 000,00грн. (а.с. 22, 74, 129, 170 т.1). Із суті зобов’язань позивач надав відповідачу-1 цільовий кредит для купівлі комбайнів „ДОН-1500Б” в кількості 2 шт. згідно договору №51 від 18.07.2003р. з ТОВ „Донснаб-Харків” (п. 1.2. кредитного договору від 21.07.2003р.) (а.с. 18 т.1).

Відповідно до п. 3.2. Статуту ПСП „Ім. Ватутіна”, довідки статистики про включення до ЄДРПОУ (а.с. 100, 114 т. 1) підприємство є сільськогосподарським та здійснює діяльність по виробництву, реалізації переробці продукції рослинництва, тваринництва та сировини. Із звіту про фінансові результати та форм статистичної звітності вбачається, що основним джерелом доходів підприємства являється сільськогосподарська діяльність за рахунок яких позичальник, використовуючи придбану за кредитні кошти сільгосптехніку мав виконувати зобов’язання за спірним кредитним договором (а.с. 6-153 т.3). Ці обставини додатково підтверджуються висновками судової економічної експертизи.

Згідно розрахунку суми заборгованості, доданої до зустрічної позовної заяви станом на 01.10.2005р. за період з 01.10.2004р. по 30.09.2005р. відповідач-1 має борг в сумі 883 959,21грн., з них: основний борг –684 000,00грн., проценти за користування кредитом –124 793,00грн. та пеня за несвоєчасне виконання зобов’язань –8 005,82грн.

Відповідач доповнив зустрічні позовні вимоги (заява від 30.08.2006р. №215) згідно розрахунку за період з 01.10.2004р. по 30.08.2006р. відповідач-1 має борг в сумі 2 116 333,17грн., з них: основний борг 684 000,00грн.; неустойки у вигляді пені –61 526,75грн., штрафи –855 000,00грн. Крім того, судові витрати: державне мито –8 839,59грн., послуги за інформаційно-технічне забезпечення – 118,00грн., і всього, - 2 125 290.76грн.

Відповідач-1 за зустрічним позовом частково визнав вимоги позивача, вмотивувавши тим, що проценти за користування кредитом враховують суми, фактично перераховані ним, але не враховують коштів у розмірі 110 000,00грн., сплачених за нього відповідачем-2 як майновим поручителем. Ці обставини не заперечуються відповідачами за первісним позовом та підтверджуються договорами, укладеними між ними: на розміщення грошових коштів на строковому депозитному рахунку від 21.07.2003р. №4 в сумі 110 000,00грн.; застави (майнових прав) від 21.07.2003р. б/н, платіжними документами за період з 30.09.2004р. по 27.12.2004р. згідно яких відповідач-2 задовольнив вимоги відповідача-1 на вищевказану суму по зобов’язанням ПСП «Ім. Ватутіна»; позовною заявою ТОВ ТД «Донснаб»на підставі договору уступки права вимоги від 14.03.2006р.

Розмір кредиту та процентів за користування ним є основним боргом і тому, не може бути зменшений судом, а доводи-заперечення ПСП „Ім. Ватутіна” щодо не користування кредитними коштами у зв’язку із заподіянням банком збитків є необґрунтованим, не відповідає вимогам закону і не приймається до уваги.

Відносини, що витікають із солідарних зобов’язань та кредитних правовідносин ГК України не регулюються, а тому до них застосовуються відповідні положення ЦК України.

Відповідно до ч. 2  ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно до вимог ст. ст. 1049-1050, 1052 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у строк та в порядку, що встановлений договором та позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідач-1 за зустрічним позовом порушив господарські зобов’язання (законні права позивача), передбачені кредитним договором від 21.07.2003р., а саме пп. 2.2.2., 2.2.6, п. 2.2. розділу 2 договору щодо строків їх виконання в період з 01.10.2004р. по теперішній час. Тому, порушені права позивача також підлягають судовому захисту.

Відповідно до вимог ст. ст. 541, 543 ЦК України: (а) солідарний обов’язок або (б) солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов’язання; у разі солідарного обов’язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідач-2 в межах договорів застави (депозитного вкладу) від 21.07.2003р., застави майнових прав від 21.07.2003р., про розміщення грошових коштів на строковому депозиті від 21.07.2003р. №4 являвся майновим поручителем по зобов’язанням відповідача-1 лише у розмірі 110 000,00грн., а тому згідно ч.1 ст. 203ГК України господарське зобов’язання відповідачем-2 перед позивачем за зустрічним позовом припинено внаслідок його належного виконання. Ця обставина учасниками процесу не заперечується, підтверджується переліченими у мотивувальній частині рішення доказами, а тому вважається судом встановленою. Одночасно, відповідачі 2 та (або) 3 в порядку ст. 228 ГК України мають право звернутися до суду із позовом в порядку регресу про стягнення з відповідача-1 розміру виконаного за нього зобов’язання.

Разом з цим, відповідачі-2,3 та позивач за зустрічним позовом залишаються солідарними боржниками перед позивачем за первісним позовом в частині відшкодування збитків. Позов останнього в частині зарахованих зустрічних однорідних вимог до відповідачів підлягає припиненню провадженням у справі, але відповідачі-2, 3 в силу ст. 228 ГК України набувають прав звернення з регрес ним позовом до відповідача-1 за первісним позовом.    

Вимоги позивача за зустрічним позовом від 03.10.2005р. №812 до відповідача-1 за цим же позовом на суму 110 000,00грн. є необґрунтованими і підлягають зменшенню на вказаний розмір та складає 573 578,46грн. (без урахування судових витрат).

Згідно із ст. 218 ГК України (аналогічна норма міститься у ст. 610 ЦК України) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов’язання.

22.07.2005р. позивач своїм повідомленням позивальника з 25.07.2005р. в односторонньому порядку розірвав спірний кредитний договір з посиланням на його п. 6.2., а тому ставить вимогу про виконання усіх зобов’язань.

Відповідно до ч.1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Таке, право позивача за зустрічним позовом витікає із змісту п. 6.2. кредитного договору від 21.07. 2003р. №548, а саме станом на 22.07.2005р. з підстав, передбачених пп. 2.2.2., 2.2.6, п. 2.2., частково пп. 2.3.3., 2.3.2. п. 2.3 розділу 2 договору. Крім того, як вбачається із розрахунку позивача за зустрічним позовом, відповідач-1 має заборгованість починаючи з 01.10.2004р., тобто після завдання збитків відповідачами за первісним позовом та до теперішнього часу не виконанні.

Враховуючи наведене, дії відповідача-1 за зустрічним позовом свідчать про односторонню відмову від договору, а тому, позивач саме з вищевказаних судом підстав та нижченаведених вимог норм мав право припинити (розірвав) його дію та вимагати повного виконання всіх зобов’язань у встановлений ним строк. Заподіяння позивачем та відповідачем-2 за цим позовом збитків відповідачеві-1 не дають останньому правових підстав для невиконання чи неналежного виконання або розірвання договору в односторонньому порядку.  

Разом з цим, суд не може погодитися із підставами для дострокового припинення договору, безпосередньо вказаними позивачем (банком) у своїй позовній заяві, запереченнях на первинний позов та інших заявах до суду, а саме, з підстави відсутності заставного майна з посиланням на акт перевірки врожаю 2003р. від 18.12.2003р.: кукурудзи Крос-296МВ в кількості 111,25тонн  вартістю 119 593,75грн., кукурудзи Р3978 Метер в кількості 38,75тонн вартістю 41 656,25грн. і всього, на суму 161 250,00грн. та не заміною його іншим майном (а.с. 142 т.1).

Представник позивача в суді Кульбачинський О.Я. підтвердив, що був завчасно обізнаний про майбутню реалізацію заставленого майна, тобто відповідач-1 діяв за його мовчазною згодою, а також реалізована кукурудза врожаю 2003р. частково замінена кукурудзою того ж виду та сорту врожаєм наступного 2004р., що додатково підтверджується актом Козельщинської районної державної адміністрації в Полтавській області, формами статистичної звітності №№50-сг, 4-сг (а.с. 30 т. 1, а.с. 34 т.2, а.с. 13-20 т.3). Крім того, після 18.12.2003р. приймаючи до уваги наведені обставини, сторони укладають між собою додаткову угоду №1 від 28.04.2004р., якою позичальнику встановлює новий графік погашення кредиту ніж передбачений п.1.4. договору від 21.07.2003р., а також здійснюється заміна предмету застави врожаєм 2004 року та який гине в наслідок неправомірних дій банку. До того ж, банк не надав суду доказів направлення пропозиції щодо укладення нового договору застави майбутнього врожаю 2004р. або внесення змін чи доповнень до існуючого, або ухилення від вчинення відповідного правочину, а також звернення до суду в порядку ч.2 ст.220 ЦК України, ст. 188 ГК України.    

Матеріалами справи та поясненнями самого представника банку спростовуються доводи щодо відсутності комбайнів як заставленого майна, оскільки їх наявність підтверджується обставинами вилучення з них реле різного призначення, протоколом огляду працівниками міліції, документами органів державної виконавчої служби, іншими доказами.

Таким чином, суд приходить до висновку про незаконність припинення (розірвання) договору з вищенаведених позивачем підстав, а також про необґрунтованість його позовних вимог щодо стягнення штрафів в розмірі 855 000,00грн. Додатковою підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині є збіг скорочених строків позовної давності (один рік) в силу п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, оскільки, за твердженнями позивача порушення, за яке передбачено застосування штрафів сталося 18.12.2003р. і право на стягнення втрачено з 18.12.2004р. Крім того, відповідач-1 заперечує з цих мотивів проти позову.

Зменшуючи позивачеві за зустрічним позовом розмір неустойок (пені та штрафів) суд виходить з наступних обставин та підстав:

Згідно ч.3 ст. 219 ГК України, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії сторони зобов’язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. Представник позивача за зустрічним позовом визнав як неправомірність дій банку, так й наявність причинного зв’язку між такими діями та наслідками, що настали у вигляді прямої майнової шкоди.

Відповідно до вимог ч.ч. 1-4, 6 ст. 13 ЦК України: права та обов’язки особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускати дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні права особа повинна додержуватись моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав, суд може застосувати наслідки, встановлені законом, зокрема, п.3 ст. 83 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи за первинним позовом відповідач-1 в супереч вимогам ч.3 ст.254 ЦК України (до настання строку виконання позивачем грошового зобов’язання у розмірі 228 000,00грн.), умовам договору, своїми неправомірними діями вилучив із зернозбиральних комбайнів реле різного призначення в наслідок чого врожай 2004р. з об’єктивних причин не був зібраний та узимку загинув, чим завдано збитків в сумі 536 138,01грн. Проте, за звичайного перебігу господарської діяльності позивача від продажу врожаю та станом на день пред’явлення позову реально могли бути виконанні договірні зобов’язання на суму 352 000,00грн. (вересень 2004р. –228 000,00грн., листопад 2004р. –124 000,00), а також проценти за користування кредитом за період з 26.11.2004р. по 01.10.2005р. Крім того, особи, які завдали шкоди не відшкодували її у добровільному (позасудовому) порядку.

Враховуючи викладене, вимоги банку в частині застосування пені (в межах зустрічної заяви від 03.10.2005р.) за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 61 526,75грн. підлягають зменшенню судом: за період з 01.10.2004р.  по 30.09.2005р. –звільнено від відповідальності, а за період з 01.10.2005р. по 30.08.2006р. –зменшено до 19 910,05грн. (умовно в межах трьох відсотків річних від загальної суми боргу). При зменшені розміру пені суд враховував ступень вини кожної із сторін, а також ту обставину, що відповідач-1 за зустрічним позовом у будь-якому разі зобов’язаний виконувати основні зобов’язання (погашати фактично отримані грошові кошти на умовах кредиту та проценти за користування ним) з моменту отримання таких коштів та до повного їх виконання і, позивач не позбавляється в подальшому права звернення до суду із позовами про додаткове стягнення як процентів за користування кредитом, так й пені за прострочення виконання. Крім того, розмір пені зараховується сумою виконання, здійсненого майновим поручителем-2 і, залишок, що підлягає стягненню за зустрічним позовом складає лише основний борг за кредитом в сумі 573 578,46грн. (2 116 333,17 –зарахування зустрічних однорідних вимог 646 138,01 - штрафи 855 000,00 –пеня 41 616,70грн.).

Відповідно до ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: зміна та/або припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Крім того, згідно ч.3 цієї ж статті Кодексу суд може захистити цивільне право чи інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Таким чином, заявлені сторонами вимоги відповідають способам захисту, встановлених законодавством України.

Відповідно до частин 2-3 ст. 46 ГПК України в разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита оплачується чи стягується згідно з новою ціною позову. До заяви про збільшення розміру позовних вимог додається документ, що підтверджує сплату державного мита у встановленому порядку і розмірі, за винятком випадків звільнення від сплати цього мита, відстрочки або розстрочки його сплати. За відсутності інших порушень норм процесуального права, допущених заявником при збільшенні позовних вимоги, суд має право достягнути державне мито із нього, з подальшим розподілом в порядку ст. 49 цього Кодексу.

Таким чином, зустрічні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням зарахування зустрічних однорідних вимог: стягнення з відповідача-1 на користь позивача: основного боргу –сума кредиту 573 578,46грн. та судові витрати.

10.

Видати накази після набрання чинності рішенням суду.