ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
№ 3/134 | 17.04.08 |
За позовом 1. Державного підприємства «Лубенське районне управління
магістральних нафтопродуктопроводів»
2. Державного підприємства «Уктранснафтопродукт»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта ЛВ»
Про розірвання договору та зобов’язання вчинити дії
Суддя Сівакова В.В.
Представники:
Від позивача 1 Бахмач С.О. –по дов. № б/н від 19.03.2008
Від позивача 2 Лімонтова В.С. –по дов. № 13-11 від 21.11.2007
Від відповідача Гоголіна Н.В. –по дов. № б/н від 19.03.2008
У засіданні брали участь
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 08.04.2008 оголошувалась перерва.
СУТЬ СПОРУ:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Державного підприємства «Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів»та Державного підприємства «Уктранснафтопродукт»про розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 31.07.2002 укладеного між Державним підприємством «Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафта ЛВ»; про зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта ЛВ»протягом 10 (робочих днів) з моменту набрання рішенням законної сили звільнити автозаправну станцію, кафе «За Сулою»площею 182,30 кв. м., що розташовані в Полтавській області Лубенського району в с. Засилля та повернути державному підприємству «Уктранснафтопродукт».
Відповідач у письмовому відзиві на позовну заяву проти позову заперечує з наступних підстав. Відповідно до умов спірного договору (п.п.10.3. та 10.4.) він може бути розірваний: по-перше, за взаємною згодою сторін, по-друге, за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством. Чинний Цивільний кодекс України (п. 2 ст.651) передбачає, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках встановлених договором або законом». Згідно з ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна»на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов’язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України. Таким чином, чинне законодавство України допускає розірвання договірних зобов'язань, взятих на себе сторонами за певним договором, на вимогу однієї із сторін лише у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням таких зобов’язань іншою стороною. Як вбачається з позовної заяви, головною підставою для звернення позивачів до суду з цим позовом стало їх незадоволення розміром орендної плати, встановленої договором. Проте, це не є підставою для розірвання господарського договору. Відповідач завжди належним чином виконував взяті на себе зобов'язання за договором оренди нерухомого майна від 31.07.2002. Зокрема, ним своєчасно та у повному обсязі сплачується орендна плата, виконуються зобов'язання щодо збереження орендованого майна та поліпшення його стану. У зв’язку з цим взагалі безпідставними є твердження позивачів про те, що відповідач, начебто, без дозволу орендодавця проводив реконструкцію орендованого майна та у порушення умов договору не застрахував орендоване майно. Доказами того, що такі твердження позивачів не відповідають дійсності є договір страхування орендованого майна та лист-згода ДП «Лубенське РУМНПП»на проведення у ньому ремонтних робіт, к/копії яких додаються. Безпідставними є звинувачення позивачів й у тому, що відповідач, начебто, не виконує умови додаткової угоди до спірного договору від 10.08.2005 щодо відшкодування витрат орендодавця по сплаті земельного податку. Відповідно до п.4 зазначеної додаткової угоди відшкодування витрат здійснюється орендарем щомісячно на підставі виставлених йому орендодавцем рахунків. Жодного рахунку на відшкодування витрат по сплаті земельного податку відповідач від орендодавця не отримував, а тому й підстав для перерахування коштів на зазначені цілі у нього немає.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
31 липня 2002 року між Державним підприємством «Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів»(далі –орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафта ЛВ»(далі –орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі –договір оренди).
Відповідно до пункту 1.1. договору оренди, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - автозаправочну станцію за адресою: Полтавська обл.., Лубенський район, село Засулля, площею 182,3 кв. м., що знаходиться на балансі ДП «Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів», вартість якого визначена згідно з актом оцінки, експертною оцінкою і становить 43 424 грн.
Додатковою угодою № 1 від 01.08.2002 до договору оренди, а саме, до пункту 1.1., були внесені зміни, зокрема, до загальної площі орендованого майна було включено приміщення, в якому розташоване кафе «За Сулою».
Наказом Міністерства палива та енергетики України від 13.03.2006 № 76 припинено діяльність ДП «Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів»шляхом реорганізації у формі злиття та утворення на його базі Державного підприємства «Укртранснафтопродукт».
Частиною другою статті 104 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
З наявної у матеріалах справи виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців серія ААА № 3445668 від 12.12.2007 вбачається, що до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців не внесено запис про припинення ДП «Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів».
Таким чином, ДП «Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів»має право виступати позивачем у господарському суді на момент розгляду даного спору.
За передавальним актом цілісного майнового комплексу Державного підприємства «Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів», складеного станом на 01.04.2006, та передавальним балансом на 01.04.2006 позивачем 1 було передано на баланс позивачу 2 необоротні та оборотні активи, власний капітал, забезпечення витрат і платежів, довгострокові і поточні зобов’язання, доходи майбутніх періодів.
Відповідно до Статуту ДП «Укртранснафтопродукт», затвердженого Міністерством палива та енергетики України від 24.09.2007 № 458, зареєстрованим 08.11.2007 за № 10741050003017003, майном підприємства є основні фонди, інші оборотні та необоротні активи, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства.
Відповідно до пункту 10.7 договору оренди, реорганізація орендодавця не є підставою для зміни або припинення чинності даного договору.
Таким чином, ДП «Укртранснафтопродукт», має право виступати в якості позивача-нового орендодавця у господарському суді на момент розгляду даного спору.
Статтею 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено, що цей закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств.
Відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, цей кодекс набрав чинності з 01.01.2004.
Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що стосовно цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цим кодексом його положення застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
У відповідності до пунктів 1, 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, даний кодекс набрав чинності 01.01.2004 та застосовується до господарських відносин, які виникли до набрання чинності його положеннями, відповідні положення Господарського кодексу України застосовуються щодо тих прав і обов’язків, які продовжуються існувати або виникли після набрання цими положеннями.
Пунктом 2.1. договору оренди встановлено, що орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
З матеріалів справи вбачається, що акт приймання-передачі було підписано сторонами 09.08.2002. Таким чином, строк оренди почався саме з вказаної дати.
Відповідно до пункту 10.1 договору оренди, цей договір укладено строком на 20 років, що діє з 31 липня 2002 року до 31 липня 2022 року.
Також, 10.08.2005 між позивачем 1 та відповідачем було укладено додаткову угоду на відшкодування земельного податку за користування земельною ділянкою орендарем (далі – додаткова угода від 10.08.2005). За умовами вказаної додаткової угоди, відповідач прийняв на себе зобов’язання компенсувати орендодавцю витрати, пов’язані зі сплатою земельного податку за користування земельною ділянкою, на якій розташоване орендоване ним, згідно договору оренди, майно. Термін дії додаткової угоди від 10.08.2005 встановлено до 31.07.2022.
З огляду на викладене вище, відносини за договором оренди є такими, що пов’язані з використанням державного майна, продовжують існувати станом на день розгляду даного спору, а тому до них підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Частина перша статті 651 Цивільного кодексу України зазначає, що розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 188 Господарського кодексу України, розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до пункту 10.3 договору оренди, розірвання цього договору допускається лише за взаємної згоди сторін.
Частиною другою статті 188 Господарського кодексу України встановлено, що сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
В матеріалах справи наявний лист позивача 2 від 13.08.2007 № 01/08, адресований відповідачу, про розірвання договору оренди з додатками проектів угод про розірвання договору оренди, який було надіслано на адресу відповідача 13.08.07 та отримано останнім 16.08.2007.
Частина третя статті 188 Господарського кодексу України зазначає, що сторона, яка отримала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не надав відповіді позивачу 2 на пропозицію останнього про розірвання договору оренди.
Відповідно до частини четвертої статті 188 Господарського кодексу України, якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповідні у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Пунктами 10.4, 10.8 договору оренди передбачено, що цей договір може бути розірвано, в тому числі і достроково, за ініціативою однієї з сторін за рішенням арбітражного суду у випадках, передбачених чинним законодавством.
Статтею 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, арбітражного суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Позивачі стверджують, що відповідач не виконує свої зобов’язання за договором оренди, а тому договір підлягає розірванню у судовому порядку на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Позивачі стверджують, що істотним порушенням договору оренди відповідачем та невиконанням ним своїх обов’язків за договором оренди є сплата ним заниженої орендної плати, розмір якої не відповідає Методиці розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, несвоєчасна сплата ним орендної плати, нарахування орендної плати без застосування індексу інфляції, відмова підписати додаткову угоду про збільшення розміру орендної плати, не надання копій платіжних доручень з відміткою обслуговуючого банку та не сплата авансової оплати як забезпечення зобов’язання зі сплати орендної плати за два місяці.
Відповідно до частини першої статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Частиною третьою статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»та пунктом 5.2 договору оренди на орендаря покладено обов'язок вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. При цьому, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Згідно з пунктом 3.1 договору оренди, за перший місяць оренди орендна плата становить 542,8 грн. помноженої на індекс інфляції за липень 2002 року.
Відповідно до пункту 3.2 договору оренди, орендна плата за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
Пунктом 3.3. договору оренди встановлено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та орендодавцеві у співвідношенні 30 % до 70 % щомісяця не пізніш 12 числа місяця, наступного за звітним місяцем.
З наданих позивачами в матеріали справи виписок з банку за період з березня 2007 року по січень 2008 року вбачається, що відповідач дійсно сплачує на рахунки орендодавця орендну плату з порушенням строків, встановлених пунктом 3.3. договору оренди. Однак, з наданих позивачами виписок з банку також вбачається, а крім того позивачами також і не заперечується, факт сплати відповідачем орендної плати на рахунки орендодавця у розмірі 70 %. При цьому, відповідачем на рахунки орендодавця сплачена орендна плата у розмірі 70 % від суми, вказаної у пункті 3.1 договору, що становить понад той розмір, що передбачено у договорі оренди. Таким чином, є безпідставним твердження позивачів про сплату орендарем орендної плати без урахування індексу інфляції.
Статтею 782 Цивільного кодексу України наймодавцю надано право відмовитися від договору оренди у разі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
В матеріалах справи відсутні докази несплати відповідачем орендної плати протягом трьох місяців підряд. Позивачами також вказано на наявність у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати протягом вказаного періоду.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що не своєчасність сплати орендарем орендної плати, не є суттєвим порушенням умов договору оренди, оскільки за умовами пункту 3.5 договору оренди, несвоєчасно перерахована орендарем оренда плата чи сплачена ним не у повному обсязі підлягає індексації та стягується з орендаря з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати. Зважаючи на те, що докази несплати відповідачем орендної плати протягом трьох місяців підряд суду не надано, орендодавець не позбавляється того, на що він розраховував укладаючи договір оренди, отже істотного порушення умов договору оренди відповідачем не має місця.
У відповідності з пунктом 3.7 договору оренди, зобов’язання орендаря по сплаті орендної плати забезпечуються у вигляді авансової оплати в розмірі не менше ніж орендна плата за два місяці. Відповідач не надав суду доказів виконання ним вимог пункту 3.7 договору оренди.
Разом з тим, з огляду на те, що доказів наявності у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати не надано, суд дійшов висновку про те, що відсутність авансового платежу не є істотним порушенням договору оренди, оскільки не виконання відповідачем обов’язку, встановленого пунктом 3.7 договору оренди не завдало позивачам шкоди.
Посилання позивачів, як на підставу розірвання договору оренди, на відмову відповідача підписати додаткову угоду до договору оренди про збільшення розміру орендної плати, суд не приймає зважаючи на наступне.
Пунктом 10.3 договору оренди встановлено, що зміни і доповнення до договору вносяться за взаємною згодою сторін.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.
Таким чином, на законодавчому рівні орендодавцю надано гарантоване право вимагати збільшення розміру орендної плати. Однак, це не означає автоматичного внесення змін у цій частині до вже укладеного між сторонами договору оренди. До того ж, процедура внесення змін, пов’язаних із зміною розміру орендної плати, у тому числі, з метою приведення умов договору у відповідність з чинним законодавством, вичерпно врегульована статтею 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», згідно з якою спори з питань зміни орендної плати вирішуються у судовому порядку у відповідності до статті 188 Господарського кодексу України.
Для відмови від договору оренди визначальним є факт невиконання відповідачем договірних зобов'язань щодо внесення орендної плати протягом визначеного статтею 782 Цивільного кодексу України строку, а не розбіжності щодо розміру такої плати. Недосягнення між сторонами договору оренди згоди щодо розміру орендної плати можуть бути предметом окремого судового розгляду.
Твердження позивачів про те, що встановлений у договорі оренди розмір орендної плати не відповідає Методиці розрахунку і порядку використання плати за оренду державного та комунального майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», також не є підставою для розірвання договору оренди, а може бути лише підставою для визнання договору оренди недійсним у разі суперечності його умов вимогам законодавства України або внесення змін в умови договору оренди в частині розміру орендної плати..
Відповідно до пункту 5.6. договору оренди, орендар зобов’язаний щомісяця 12 числа місяця, наступного за звітним місяцем, надавати орендодавцю інформацію про перерахування орендної плати (копію платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку).
Відповідач не надав суду доказів виконання такого обов’язку. Однак, суд вважає, що не виконання орендарем такого обв’язку не є суттєвим порушенням умов договору оренди, оскільки від надання чи не надання відповідачем таких платіжних документів не впливає на обставину щодо дійсної сплати орендної плати. Крім того, позивачами не вказано, якої саме шкоди завдано їм внаслідок невиконання відповідачем, передбаченого пунктом 5.6. договору оренди, обов’язку.
Враховуючи вище викладене, суд не вбачає істотного порушення відповідачем пунктів 3.2, 5.2, 3.3., 3.3, 3.7, 5.6 договору оренди, тому підстав для розірвання договору оренди по вказаним обставинам не має.
Посилання позивачів на невиконання відповідачем вимог пункту 5.8 договору оренди, яким останнього зобов’язано укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, спростовується умовами договору оренди та рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2005 № 6/238, яке згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України має преюдиційне значення для вирішення даного спору. Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2005 № 6/238 встановлено, що орендар уклав з балансоутримувачем договір про відшкодування витрат останнього на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Та обставина, що такий договір було укладено 30.04.2004, тобто через два роки після укладення договору оренди, не свідчить про порушення відповідачем умов договору оренди, оскільки умовами договору оренди на нього не було покладено обов’язок укласти такий договір у чітко визначений строк.
Таким чином, порушення відповідачем вимог пункту 5.8 договору оренди теж не мало місця.
Твердження позивачів про не виконання відповідачем умов додаткової угоди від 10.08.2005 не підтверджується матеріалами справи, оскільки згідно пунктів 4, 5 вказаної угоди, відшкодування орендарем орендодавцю витрат зі сплати земельного податку за користування земельної ділянкою на якій розташований об’єкт оренди здійснюється орендарем щомісячно на підставі виставлених орендодавцем рахунків орендарю. Протягом трьох днів з моменту отримання таких рахунків від орендодавця орендар зобов’язаний перерахувати на розрахунковий рахунок орендодавцю витрати зі сплати земельного податку.
Позивачі не надали суду доказів того, що ними виставлялися рахунки відповідачу на сплату земельного податку та, що останнім, в порушенням вимог пункту 5 додаткової угоди від 10.08.2005, не було здійснено їх оплати.
Стаття 538 Цивільного кодексу України зазначає, що виконання свого обов’язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлено виконанням другою стороною свого обов’язку, є зустрічним виконанням зобов’язання.
За таких обставин, суд не вбачає з боку відповідача порушенням умов додаткової угоди від 10.08.2005, оскільки обов’язок останнього щодо сплати земельного податку залежить від виконання обов’язку орендодавця щодо надання рахунку для сплати такого податку орендарю.
Також, спростовується матеріалами справи твердження позивачів про здійснення відповідачем реконструкції орендованого майна без дозволу орендодавця. Так, згідно з частиною першою статті 778 Цивільного кодексу України, наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.
Відповідно до пункту 6.3. договору оренди, орендар має право з дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переозброєння, що зумовлює підвищення його вартості.
В матеріали справи відповідачем надано лист ДП «Лубенське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів»від 07.04.2005 № 01-132/2, яким орендодавець надав орендарю дозвіл на здійснення реконструкції, технічного переозброєння та змін у складі орендованого майна.
Крім того, в технічному паспорті на АЗС відсутні будь-які відомості про здійснення незаконної реконструкції чи переобладнання орендованого майна.
Твердження позивачів про те, що відповідач відмовився надати їм документацію із експлуатації АЗС суд не приймає, оскільки за умовами договору оренди відповідач не зобов’язаний надавати орендодавцеві такі документи. Крім того, з урахуванням положень пункту 13 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1442, забороняється допускати в службові приміщення АЗС, спеціалізованих магазинів, інших пунктів продажу нафтопродуктів сторонніх осіб, за винятком службових осіб органів виконавчої влади та державного нагляду за наявності у них посвідчень для проведення перевірок у межах їх компетенції.
Таким чином, порушення відповідачем вимог пункту 6.3. договору оренди не мало місця.
Щодо посилання позивачів на те, що відповідач використовує орендоване майно не за цільовим призначенням суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», за договором оренди орендаря може бути зобов'язано використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням.
Згідно пунктів 1.1., 1.2 договору оренди та з урахування додаткової угоди від 01.08.2002 № 1, орендар зобов’язаний використовувати орендоване майно під автозаправочну станцію та кафе.
Позивачі зазначають, що орендар використовує орендоване майно для розміщення газового обладнання, що підтверджується листом Лубенського територіального управління Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Полтавській області від 04.04.2008 № 30 та постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13.04.2007 по справі № 3-3558/07.
Разом тим, з листа від 04.04.2008 № 30 не вбачається факту використання відповідачем орендованої АЗС для розміщення газового обладнання, а з постанови Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 13.04.2007 по справі № 3-3558/07 не можливо зробити висновок про те, що здійснення заправки автомобілів скрапленим газом за допомогою газового модуля здійснювалося саме на АЗС, що орендується відповідачем та за рахунок газового обладнання, на яке посилаються позивачі. В наявному у матеріалах справи технічному паспорті на АЗС також відсутні будь-які відомості про те, що у складі орендованого майна встановлено газове обладнання. Таким чином, докази використання відповідачем АЗС не за цільовим призначенням відсутні, отже порушення орендарем вимог пунктів 1.2, 5.1 договору оренди теж не мало місця.
Твердження позивачів про порушення відповідачем пункту 5.5 договору оренди підтверджується матеріалами справи, зокрема, вказаним пунктом орендаря зобов’язано протягом місяця після укладення даного договору застрахувати орендоване майно не менш ніж на його балансову вартість на користь орендодавця.
Згідно статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не встановлено договором оренди. Орендоване майно страхується орендарем на користь того учасника договору оренди, який бере на себе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди.
Відповідач не надав суду доказів виконання вимог пункту 5.5 договору оренди. Копія договору обов’язкового страхування від 02.07.2007 ОПН № 038/0069, як доказ виконання орендарем зазначеної вимоги судом не приймається, оскільки, за умовами договору обов’язкового страхування орендар застрахував свої майнові інтереси, пов’язані з відшкодуванням заподіяної ним шкоди третім особам внаслідок пожежі та/або аварії на об’єкті оренди на суму 765 000 грн. Тобто, за вказаним договором здійснено страхування цивільної відповідальності відповідача за шкоду, яка може бути завдана джерелом підвищеної небезпеки третім особам. Таким чином, орендар не виконав свого обов’язку щодо страхування безпосередньо об’єкта оренди в інтересах орендодавця. Однак, позивачі не надали суд доказів заподіяння відповідачем шкоди внаслідок порушення вимог вказаного пункту договору.
Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачами не доведено факту істотного порушення відповідачем умов договору оренди, яке б завдало їм шкоди та позбавило того, на що вони розраховували укладаючи договір оренди.
Враховуючи те, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, вимога позивачів про повернення орендованого майна, яким останній користується на підставі договору від 31 липня 2002 року задоволенню не підлягає.
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивачів.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-
В И Р І Ш И В:
В позові відмовити повністю.
Суддя | В.В. Сівакова |