УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2015 р. Справа № 876/6725/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Дяковича В.П., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Новороздільського міського управління юстиції у Львівській області Юзифішин Світлани Петрівни, відділу державної виконавчої служби Новороздільського міського управління юстиції у Львівській області про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Новороздільського міського управління юстиції у Львівській області Юзифішин Світлани Петрівни, відділу державної виконавчої служби Новороздільського міського управління юстиції у Львівській області про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.

Вважає, відповідач всупереч положенням Закону України "Про виконавче провадження" виніс постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа, котрий не містить всіх необхідних відомостей про боржника, а саме, у ньому відсутній індивідуальний ідентифікаційний код боржника. Вважає, що незазначення ідентифікаційного номера у виконавчому документі є підставою для винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

ОСОБА_1 оскаржив постанову суду першої інстанції. Вважає, що оскаржувана постанова винесена без належного з'ясування фактичних обставин справи і з порушенням норм матеріального права, просить її скасувати і прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тими ж обставинами й аргументами, що й позовні вимоги. Крім того зазначає, що він, як боржник згідно виконавчого листа, не відмовлявся від ідентифікаційного номера, а тому відсутність інформації про ідентифікаційний номер є підставою для невідповідності виконавчого документа вимогам, зазначеним у статті 18 Закону України "Про виконавче провадження". Також апелянт звертає увагу на те, що суд першої інстанції та відповідач не перевірили належним чином, чи заступник начальника митниці - начальник УБК та МП уповноважений Львівською митницею Міндоходів на пред'явлення виконавчого документа на виконання, оскільки до листа Львівської митниці Міндоходів від 19.03.2014 року, адресованому відповідачу, не долучено документа про підтвердження повноважень.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило, а тому суд відповідно до ч.1 ст. 197 КАС України ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.02.2014 року постановою Львівської митниці Міндоходів №0015/20909/14 позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч. 3 ст. 470 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 гривень. 19.03.2014 року заступником начальника митниці - начальником УБК та МП Прокопович Г.В. на адресу відповідача направлена заява про відкриття виконавчого провадження. 08.04.2014 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Новороздільського міського управління юстиції у Львівській області Юзифішин С.П. за заявою заступника начальника митниці - начальника УБК та МП Прокопович Г.В. від 19.03.2014 року та на підставі постанови №0015/20909/14 Львівської митниці Міндоходів винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 42866771.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, виходив з того, що відсутність індивідуального ідентифікаційного коду боржника у виконавчому документі не може бути достатньою підставою для визнання порушення прав позивача, який є боржником у виконавчому провадженні, так як відсутність ідентифікаційного коду не є істотною перешкодою для виконання рішення, і не може бути підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, оскільки відсутність такого є лише формальною підставою і не перешкоджає державному виконавцю вчиняти подальші виконавчі дії.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Примусове виконання рішень здійснюється згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, зокрема на підставі постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

У виконавчому документі повинні бути зазначені: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо (п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що під час виконання рішень державний виконавець має право на безпосередній доступ до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти. Порядок доступу до таких реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України спільно з відповідними центральними органами виконавчої влади, які забезпечують їх ведення.

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, а зокрема це стосується законних прав та інтересів стягувача (ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець відкриває виконавче провадження відповідно до ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" на підставі виконавчого документа у тому числі за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" у заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач вправі зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, місцезнаходження його майна тощо), а також шляхи отримання ним коштів, стягнутих з боржника.

Проаналізувавши вищезазначені положення Закону України "Про виконавче провадження" апеляційний суд дійшов до висновку, що відсутність ідентифікаційного коду боржника, хоча й може ускладнювати, але не унеможливлює виконання виконавчого документа, оскільки постанова, на підставі якої відкрито виконавче провадження, містить і іншу інформацію, за допомогою котрої можливо ідентифікувати особу боржника. Крім того, суд звертає увагу на те, що державний виконавець відповідно до ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" має право одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію.

Як вбачається з матеріалів справи, постанова Львівської митниці Міндоходів №0015/20909/14, якою позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч. 3 ст. 470 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500 гривень, не містить індивідуального ідентифікаційного коду боржника.

Однак, як вбачається із заяви заступника начальника митниці-начальника УБК та МП від 19.03.2014 року про відкриття виконавчого провадження, то у ній зазначений ідентифікаційний код позивача-боржника, що є тією інформацією, яка ідентифікуватиме та сприятиме примусовому виконанню рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність індивідуального ідентифікаційного коду боржника у виконавчому документі не може бути достатньою підставою для визнання порушення прав позивача, який є боржником у виконавчому провадженні. Відсутність ідентифікаційного коду не є істотною перешкодою для виконання рішення, і не може бути підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, оскільки відсутність такого є лише формальною підставою і не перешкоджає державному виконавцю вчиняти подальші виконавчі дії.

Доводи апелянта на те, що відсутність інформації про ідентифікаційний номер є підставою для невідповідності виконавчого документа вимогам, зазначеним у статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", суперечать чинному законодавству, зокрема, ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", де зазначено, що такі відомості зазначаються у виконавчому документі, якщо вони відомі суду. Оскільки такі відомості були відсутні в матеріалах справи, у виданий виконавчий лист вони не могли вноситись.

Щодо посилань апелянта не те, що суд першої інстанції та відповідач не перевірили повноважень заступника начальника митниці - начальника УБК та МП на пред'явлення виконавчого документа на виконання, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що на дану обставину позивач не посилався у позовній заяві, вона не досліджувалась у суді першої інстанції, а тому така обставина не впливає на законність судового рішення.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

ухвалив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 червня 2014 року у справі № 813/3437/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий Л.П. Іщук

Судді В.П. Дякович

Т.В. Онишкевич