Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2015 р. Справа № 805/580/15-а

приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

Донецький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів під головуванням судді Бабаш Г.П., суддів Дмитрієва В.С., Волгіної Н.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказів №963 від 29.08.2014 року та №1720 о/с від 29.08.2014 року, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (відповідач 1), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (відповідач 2), Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (відповідач 3) про визнання протиправним та скасування наказів №963 від 29.08.2014 року та №1720 о/с від 29.08.2014 року, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

В процесі судового розгляду справи представником позивача до суду надано заяву про уточнення позовних вимог. Відповідно до якої останній просить визнати протиправним та скасувати накази №963 від 29.08.2014 року в частині звільнення з посади ОСОБА_1, №1720о/с від 29.08.2014 року в частині звільнення ОСОБА_1, поновлення на посаді оперуповноваженого сектора карного розшуку Дзержинського МВ ГУМВС в Донецькій області з 29.08.2014 року, стягнення з Дзержинського МВ Головного управління МВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 29.08.2014 року по день прийняття постанови у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваними наказами МВС України від 29 серпня 2014 року у відповідності до п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ його звільнено з органів внутрішніх справ у запас за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.

Проте, позивач зауважує на те, що ним не вчинялись будь-які дії, які можуть бути кваліфіковані як такі, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, та які стали підставою прийняття спірних наказів.

12 квітня 2014 року незаконним збройним формуванням «ДНР» було здійснено захоплення Слов'янського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області.

На виконання наказу керівництва ГУМВС України в Донецькій області у період до 22 травня 2014 року з Дзержинського МВ було вивезено всю вогнепальну зброю, у зв'язку із чим з 23 травня 2014 року особовий склад Дзержинського МВ здійснював свої повноваження без будь-якої зброї.

23 травня 2014 року озброєна група невідомих осіб, проникнувши до Дзержинського МВ, намагалася змусити особовий склад відділу перейти на бік так званої «ДНР» та скласти присягу на вірність так званій самопроголошеній «ДНР». Працівники відділу, в тому числі і позивач, відмовились робити це та залишили приміщення відділу.

Після того, як озброєні особи залишили приміщення Дзержинського МВ, особовий склад відділу повернувся до приміщення та продовжив виконувати свої посадові обов'язки.

08 липня 2014 року Дзержинський МВ знов був захоплений озброєними особами так званої «ДНР», які погрожуючи застосуванням автоматичної вогнепальної зброї та гранатометів, помістили всіх співробітників відділу до камер ізолятора тимчасового тримання та, погрожуючи розстрілом та підпаленням приміщення Дзержинського МВ, примусили всіх написати розписки «про відмову від виконання наказів м. Києва». Позивач зауважив, що на той час співробітники Дзержинського МВ не мали вогнепальної зброї та, відповідно, не могли протидіяти озброєним особам, які захопили приміщення. Будь-яка спроба чинити опір була не тільки приречена на поразку, але й могла спричинити тяжкі наслідки, в тому числі жертви серед цивільного населення.

Як зазначено у позові, розписку про співпрацю з угрупуванням «ДНР» він разом із іншими співробітниками Дзержинського МВ написав побоюючись не тільки за своє життя, а й за безпеку своїх рідних та близьких, при цьому, він був впевненим, що ці розписки не мають не якої юридичної сили та не можуть зобов'язати працівників міліції виконувати будь-які накази осіб, що захопили приміщення відділу.

Ніякої присяги на вірність так званій «ДНР» позивач не давав та наказів керівництва «ДНР» не виконував. Позбавлені можливості протидіяти незаконного збройному формуванню «ДНР», яке фактично контролювало у липні вже все місто, співробітники Дзержинського МВ, в тому числі і позивач, продовжували здійснювати діяльність із забезпечення громадського порядку та розкриттю злочинів, в тому числі, злочинів, вчинених представниками «ДНР».

У грудні 2014 року позивач не був допущений до свого робочого місця, у зв'язку із чим звернувся до керівництва Дзержинського МВ з офіційним запитом щодо підстав недопущення його до роботи.

У відповідь його було повідомлено, що за результатом перевірки комісією МВС України на підставі наказу МВС України до позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення. Також у відповіді було зазначено, що до Дзержинського МВ копія цього наказу не надходила, у зв'язку із чим не є можливим виконати вимоги чинного законодавства щодо дотримання встановленого порядку звільнення позивача. Також позивачу було повідомлено, що 22 жовтня 2014 року до Дзержинського МВ надійшов наказ ГУМВС України в Донецькій області № 367 о/с від 10 жовтня 2014 року щодо встановлення вислуги років позивачу станом на 29 серпня 2014 року, в якому зазначено, що позивач був звільнений з органів внутрішніх справ на підставі наказу МВС України № 1720 від 29 серпня 2014 року, який так само до Дзержинського МВ не надходив.

15 грудня 2014 року працівниками сектору кадрового забезпечення Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області було ознайомлено особовий склад відділу, в тому числі і позивача, зі змістом наказу ГУМВС України в Донецькій області № 367 о/с від 10 жовтня 2014 року.

Позивачем зауважено, що ані з наказом про призначення та проведення стосовно нього службового розслідування, ані зі спірними наказами про його звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ станом на час звернення до суду з цим позовом його так і не було ознайомлено, зазначені накази йому не оголошувались, тому точні причини звільнення його звільнення йому достовірно не відомі. Розрахунок з ним станом на час звернення до суду не проведений, трудову книжку йому не видано.

Вважає, що він звільнений з органів внутрішніх справ незаконно, тому що ніяких дій, які б дискредитували звання рядового і начальницького складу, не вчиняв, крім цього, його звільнення було здійснено з порушенням передбаченого чинним законодавством порядку застосування такого дисциплінарного стягнення, як звільнення.

Враховуючи наведене вище, будучи не згодним з прийнятими МВС України наказами № 1720 о/с та № 963 в частині його звільнення з посади та з органів внутрішніх справ, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Відповідач 1 в письмових запереченнях проти адміністративного позову зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню. Так, відповідач 1 посилається на те, що у відповідності до приписів Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ звільнення особи рядового і начальницького складу за вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, є окремою підставою звільнення і не є видом дисциплінарного стягнення, передбаченого ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України. Крім того, зауважив, що посилання ОСОБА_1 на норми КЗпП України не є правомірними, оскільки норми зазначеного кодексу на працівників міліції, які проходять службу в органах внутрішніх справ, не поширюються.

Також, МВС України зазначає, що під час проведення службової перевірки встановлено факт співпраці співробітників міліції Дзержинського МВ з озброєними ополченцями «ДНР» при повторному захопленні 07.07.2014 року приміщення міськвідділу. Так, ряд працівників, в тому числі і ОСОБА_1, співпрацювали з незаконним озброєним формуванням «ДНР», що підтверджується розписками про співпрацю та відмову виконувати і дотримуватись вимог Законів України, присяги працівника органів внутрішніх справ України та наказів МВС України. У зв'язку із встановленням зазначених фактів, керівництвом МВС України прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за п.66 Положення. Враховуючи наведене, відповідач 1 просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Позивачем та представником відповідача 3 до суду надано письмові заяви про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідачі 1, 2, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились. Відповідачами 1, 2 до суду надавались клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції, які вмотивовані неможливістю прибуття представників внаслідок обмеження фінансування та складності пересування в регіоні з приводу проведення антитерористичної операції. Проте ухвалами Донецького окружного адміністративного суду в задоволенні зазначених клопотань відмовлено, у зв'язку з технічною неможливістю (відсутністю необхідного обладнання тощо) проведення таких судових засідань.

Таким чином, керуючись ч.6 ст.128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Приймаючи рішення по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Ухвалами суду від 12 березня 2015 року, від 28 квітня 2015 року відповідачів та Генеральну прокуратуру України було зобов'язано надати суду додаткові докази по справі, зокрема, спірні накази (або належним чином засвідчені копії), особову справу відповідача, матеріали службового розслідування та інші.

Проте, дані ухвали в повному обсязі не виконані.

Відповідно до ч.ч. 1-2, 4 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Згідно ч. 6 зазначеної статті, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Враховуючи наведене вище, беручи до уваги приписи ст. 71 КАС України, суд розглядає справу та вирішує спір на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з витягу з послужного списку позивача, наказом ГУМВС України в Донецькій області від 14.08.2013 року №335о/с позивача призначено на посаду оперуповноваженого сектора карного розшуку Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області, на якій позивач перебував і на час звільнення (а.с. 138).

Останнє присвоєне позивачу за період проходження служби спеціальне звання - лейтенант міліції, відповідно до наказу ГУ МВС України в Донецькій області №610о/с від 20.07.2012 року (а.с. 138).

Як встановлено судом під час розгляду справи, 22 травня 2014 року озброєними представниками так званої «ДНР» (далі - «ДНР») була захоплена адміністративна будівля Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області. Весь особовий склад Дзержинського МВ відмовився співпрацювати з членами вказаної організації. При цьому, частина особового складу Дзержинського МВ, залишила приміщення відділу. В будівлі, з метою забезпечення збереження службової документації та за для збереження можливості здійснювати виїзди за заявами і зверненнями громадян та припинення можливих правопорушень, за вказівкою керівництва Дзержинського МВ залишились члени слідчо-оперативної групи. Зазначене підтверджується поясненнями позивача, висновками службового розслідування третього відповідача від 2 жовтня 2014 року (а.с. 139-140) та частково висновками службового розслідування першого відповідача від 29 серпня 2014 року (а.с. 88-96).

25 травня 2014 року, відповідно до пояснень позивача, які не заперечувались відповідачами у справі, представники «ДНР» залишили приміщення Дзержинського МВ.

Як зазначив позивач у позовній заяві, працівники Дзержинського МВ під час захоплення адміністративної будівлі відділу були неозброєні, так як у період з кінця квітня і до 22 травня 2014 року вся вогнепальна зброя за наказом керівництва ГУМВС України в Донецькій області була вивезена з приміщення адміністративної будівлі відділу (а.с. 7).

Суду не надано відповідачами доказів на спростування зазначеного.

8 липня 2014 року адміністративна будівля Дзержинського МВ знов була захоплена озброєними особами «ДНР». За поясненнями позивача, які викладені у позовній заяві та містяться у висновку службового розслідування від 2 жовтня 2014 року (а.с. 139-140), та які не спростовані відповідачами у справі, під час захоплення будівлі озброєними особами «ДНР», співробітники Дзержинського МВ, не маючи при собі зброї, не мали можливості чинити опір, як наслідок, були позбавлені волі; під погрозами застосування зброї були поміщені у камери ізолятору тимчасового утримання осіб, при цьому, особи, які здійснили захоплення відділу, вимагали від них письмової згоди про співпрацю з «ДНР», а у випадку, якщо останні відмовляться від співпраці, погрожували фізичною розправою як самих співробітників відділу, так і їхніх родичів.

Відповідно до висновку службового розслідування від 2 жовтня 2014 року (і це не спростовано відповідачами у справі), позивач разом з іншими співробітниками відділу, під загрозою фізичної розправи над ними та їхніми рідними написав розписку про співпрацю з «ДНР». Як пояснив позивач, він усвідомлював, що зазначена розписка не має ніякої юридичної сили, не створює для нього ніяких зобов'язань, ніяких наказів керівництва «ДНР» він не збирався виконувати. В подальшому позивач продовжував виконувати свої посадові обов'язки, ніякої співпраці з «ДНР» він не здійснював, присяги на вірність зазначеній злочинній організації не складав.

Судом встановлено, що на підставі наказу МВС України від 29 серпня 2014 року № 889 було проведено службове розслідування за фактом порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУМВС України в Донецькій області, за результатом якого складений висновок від 29 серпня 2014 року (а.с. 88-96).

Суду не надано доказів на підтвердження ознайомлення позивача з даним наказом.

Як зазначено у висновку, 7 липня 2014 року, після повторного захоплення озброєними ополченцями «ДНР» приміщення Дзержинського МВ, частина особового складу відділу, в тому числі і позивач, співпрацювали з незаконним озброєним формуванням «ДНР», що підтверджується відповідною розпискою про співпрацю та відмову виконувати і дотримуватись вимог законів України, присяги працівника ОВС України та наказів МВС України. Своїми діями зазначені особи, в тому числі і позивач, допустили грубе порушення службової дисципліни в частині невиконання вимог ст. 65 Конституції України, ч. 3 ст. 3, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про міліцію», ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, та порушення Присяги працівника ОВС України. На підставі викладеного, комісія дійшла висновку про звільнення з посади за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, порушення ст. 65 Конституції України, ч. 3 ст. 3, ч. 1 ст. 5, ст. 10 Закону України «Про міліцію» та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, лейтенанта міліції ОСОБА_1, оперуповноваженого сектору карного розшуку Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області, звільнити з органів внутрішніх справ України за п. 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 серпня 2014 року № 963 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Дзержинського МВ, Добропільського МВ, Красноармійського МВ, УДАІ ГУМВС, НДЕКЦ при ГУМВС України в Донецькій області та УМВС України на Донецькій залізниці» за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, порушення ст. 65 Конституції України, ч. 3 ст. 3, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про міліцію» та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 оку № 382, керуючись ст.ст. 2, 5, 7, 12, 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, лейтенанта міліції ОСОБА_1, оперуповноваженого сектору карного розшуку Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області звільнено з органів внутрішніх справ України за п. 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Суду не надано доказів на підтвердження ознайомлення позивача з даним наказом.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 серпня 2014 № 1720 о/с «По особовому складу» відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас (із поставленням на військовий облік) за п. 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) лейтенанта міліції ОСОБА_1, оперуповноваженого сектору карного розшуку Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області звільнено з органів внутрішніх справ України.

Суду не надано доказів на підтвердження ознайомлення позивача з даним наказом.

Відповідно до витягу з послужного списку позивача, наданого суду третім відповідачем, на час звільнення з органів внутрішніх справ України на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України № 1720 о/с від 29 серпня 2014 року вислуга років позивача станом на 29 серпня 2014 року складає: у календарному обчисленні 04 роки 00 місяців 15 днів (а.с. 138).

Згідно Висновку службового розслідування за фактом додаткової перевірки співробітників Дзержинського МВ, до яких застосовано заходи дисциплінарного впливу - звільнення з органів внутрішніх справ, від 2 жовтня 2014 року, проведеного комісією Дзержинського міського відділу Головного управління МВС України в Донецькій області на підставі наказу Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області № 498 від 30 вересня 2014 року, позивач за період служби зарекомендував себе з позитивного боку, сумлінно виконував свої функціональні обов'язки та неодноразово проявляв свої професійні здібності (а.с. 139).

Як зазначено позивачем у позовній заяві останній не знав про існування зазначених вище наказів, виходив на роботу в звичайному порядку та виконував свої посадові обов'язки.

На початку грудня 2014 року позивач був недопущений керівництвом Дзержинського МВ до свого робочого місця.

15 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського МВ листом, в якому просив повідомити про причини його не допуску до виконання своїх службових обов'язків (а.с. 16).

У той же день, 15 грудня 2014 року, позивача було повідомлено (вих. № 17479) про те, що за інформацією ГУМВС України в Донецькій області наказом МВС України від 29 серпня 2014 року № 963 до позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, але надати копію зазначеного наказу не вбачається за можливе у зв'язку із її відсутністю у Дзержинському МВ. Також зазначено, що керівництвом відділу вживаються заходи щодо залишення співробітників відділу, в тому числі, ОСОБА_1 на посаді. До відповіді була додана копія наказу ГУМВС України в Донецькій області № 367 о/с від 10 жовтня 2014 року про встановлення вислуги років позивачу станом на 29 серпня 2014 року (а.с. 17).

Листом від 22 грудня 2014 року позивача було повідомлено, що наказ ГУМВС України в Донецькій області від 10 жовтня 2014 року № 367 о/с надійшов до канцелярії Дзержинського МВ 22 жовтня 2014 року. Зазначений наказ було відписано для ознайомлення начальнику штабу Дзержинського МВ ОСОБА_3, до сектору кадрового забезпечення МВ наказ не надходив; наказ МВС України № 1720 о/с від 29 серпня 2014 року теж не надходив до Дзержинського МВ. Крім цього, у листі зазначено, що 15 грудня 2014 року особовий склад Дзержинського МВ, в тому числі і позивача, було ознайомлено із вимогами наказу ГУМВС України в Донецькій області № 367 о/с, про що свідчить його особистий підпис у відповідній відомості (а.с. 18).

Враховуючи, що позивачу не були надані копії наказів про його звільнення, а також беручи до уваги, що керівництво Дзержинського МВ звернулось у жовтні та у листопаді 2014 року до ГУМВС України в Донецькій області з проханням збереження особового складу відділу (в тому числі і позивача) та залишенням, в тому числі, лейтенанта міліції ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Дзержинського МВ (відповідно до листа начальника відділу від 15 грудня 2014 року), позивач у грудні 2014 року та січні 2015 року чекав на отримання копій спірних наказів та на вирішення керівництвом питання щодо його залишення на займаній посаді.

Не отримавши вказані накази та не дочекавшись рішення про залишення його на посаді, позивач 13 лютого 2015 року звернувся до суду із даним позовом.

Правовідносини, пов'язані з проходженням та звільненням з посад публічної служби органів внутрішніх справ, регулюються законодавством у сфері проходження служби, а саме - Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII (далі за текстом - Закон України «Про міліцію», Закон № 565-XII), Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013року № 230 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2013 року за № 541/23073 (далі - Інструкція про проведення службових розслідувань, Інструкція № 541/23073).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про міліцію» міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно ст. 18 зазначеного Закону порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з ч. 1 ст. 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Статтею 2 Дисциплінарного статуту визначено, що дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Згідно ст. 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу не несуть дисциплінарної відповідальності в разі, якщо шкода завдана правомірними діями внаслідок сумлінного виконання наказу начальника або виправданого за конкретних умов службового ризику.

Відповідно до ст. 7 вказаного Статуту, службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

Статтею 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Відповідно до п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.

Такий вид припинення служби в органах внутрішніх справ, як звільнення за п. 66 вказаного Положення, є самостійною підставою для звільнення осіб рядового і начальницького складу, проте, факт скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, який став підставою для звільнення, повинен бути доведеним.

На підтвердження наявності вказаного факту перший відповідач, як вбачається зі змісту наказу Міністерства внутрішніх справ України від 29 серпня 2014 року № 963, посилається на порушення позивачем ст. 65 Конституції України, ч. 3 ст. 3 та ч. 1 ст. 5 Закону України «Про міліцію», а також порушення присяги працівника органів внутрішніх справ, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно ч. 3 ст. 3 Закону України «Про міліцію», у підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій. При виконанні службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу політичних партій та інших об'єднань громадян.

Частиною 1 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов'язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про міліцію» та постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року № 382 «Про затвердження нового тексту Присяги працівника органів внутрішніх справ України» передбачено, що працівники міліції складають присягу наступного змісту: «Я, (прізвище, ім'я та по батькові), вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, складаю Присягу і урочисто клянуся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю. Я присягаю з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ. Клянуся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок. Якщо ж я порушу цю Присягу, то хай мене покарають за всією суворістю закону».

На обґрунтування порушень наведених вище норм перший відповідач посилається на висновок службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни окремими працівниками ГУ МВС України в Донецькій області та УМВС України на Донецькій залізниці від 29 серпня 2014 року, який складений за результатами розгляду матеріалів службового розслідування, проведеного на підставі наказу МВС України від 29 серпня 2014 року № 889.

Як зазначалось, відповідно до зазначеного висновку, до МВС України надходила інформація про випадки безвідповідального ставлення окремих працівників ГУ МВС України в Донецькій області до виконання службових обов'язків, неналежного реагування на факти протиправного захоплення приміщень державних установ, органів внутрішніх справ. Ряд працівників стали на шлях зради інтересів служби, присяги працівника органів внутрішніх справ України, сприяння та співпраці з представниками незаконно створених воєнізованих військових формувань та злочинних угрупувань, найманцями інших держав, які посягають на цілісність України та ведуть бойові дії на території держави. Зокрема, 7 липня 2014 року, після повторного захоплення озброєними ополченцями «ДНР» приміщення Дзержинського РВ, частина особового складу відділу, в тому числі, і позивач співпрацювали з незаконним озброєним формуванням «ДНР». Як зазначено у висновку, цей факт підтверджується відповідною розпискою позивача про співпрацю з представниками «ДНР» та про відмову виконувати і дотримуватись вимог законів України, присяги працівника ОВС України та наказів МВС України.

Проте, суд не може погодитись із тим, що зазначена розписка є належним доказом факту співпраці позивача зі представниками незаконного формування «ДНР». Після написання даної розписки, відповідно до матеріалів справи, позивач не вчиняв ніяких дій, які б можна було кваліфікувати як співпрацю з представниками «ДНР».

Інших доказів на підтвердження факту співпраці ОСОБА_1 з представниками злочинного угруповання «ДНР» суду не надано.

Таким чином, зазначення у висновку службового розслідування від 29 серпня 2014 року про вчинення позивачем вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, суд не враховує з огляду на те, що ці висновки не підтверджені належними доказами.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Інструкції про порядок проведення службових розслідувань, службовою особою органу (підрозділу) внутрішніх справ, якій доручено проведення службового розслідування має бути забезпечене повне, всебічне і об'єктивне дослідження обставин подій, які стали підставою для його призначення, задля чого ця особа наділена повноваженнями, передбаченими підпунктом 6.2.1 Інструкції № 541/23073.

Пунктом 5.1 вказаної Інструкції встановлено строк службового розслідування, який за загальним правилом може тривати місяць із дня видання наказу про його призначення.

Разом з тим, відповідно до пункту 6.3 Інструкції № 541/23073, особа рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ, стосовно якої проводиться службове розслідування, має, зокрема, право отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування; брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для його проведення; висловлювати письмові зауваження щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка(і) його проводить(ять); за письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України; оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України. Вказаним пунктом також встановлено, що забороняється затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи РНС письмового пояснення або за відсутності акта про її відмову в наданні письмового пояснення.

Як вбачається із матеріалів справи, службове розслідування, результати якого зафіксовані у висновку від 29 серпня 2014 року, проведене на підставі наказу МВС України від 29 серпня 2014 року № 889; спірні накази МВС України № 963 та 1720 о/с також прийняті другим відповідачем 29 серпня 2014 року, тобто, призначення службового розслідування, фіксація його результатів та притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності здійснене в один день. Враховуючи це, судова колегія вважає, що службове розслідування було проведено без дотримання приписів п. 6.2.1 Інструкції № 541/23073, а саме - поверхово, без забезпечення повного, всебічного і об'єктивного дослідження обставин подій, які стали підставою для його призначення.

Крім цього, при розслідуванні не було дотримано і встановленої процедури його проведення та не забезпечено дотримання прав позивача, як особи, стосовно якої воно проводилось, тим самим знов не виконані вимоги п. 6.3 Інструкції. Так, відповідно до матеріалів справи, пояснення у позивача не відбирались, з наказом про проведення службового розслідування, як і з висновками цього розслідування та прийнятими на його підставі наказами про звільнення, позивач ознайомлений не був.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачами не доведено у відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 71 КАС України факту вчинення позивачем дій, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, та недодержано процедуру проведення службового розслідування, яке покладено в основу звільнення позивача.

Також судова колегія зазначає наступне.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30 червня 2011 року № 378 затверджено номенклатуру посад щодо призначення, переміщення, звільнення осіб рядового і начальницького складу та працівників органів внутрішніх справ.

Перелік № 2 додатку до цього наказу визначає посади керівного складу Міністерства внутрішніх справ України, на які працівники призначаються і з яких звільняються наказами Міністра внутрішніх справ України, зокрема, такими є: керівники структурних підрозділів апарату Міністерства, їх перші заступники та заступники, працівники Служби Міністра; начальники головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізницях, їх перші заступники та заступники; ректори вищих навчальних закладів МВС, їх перші проректори та проректори; начальники районних, районних у містах, міських управлінь (відділів), лінійних управлінь (відділів) головних управлінь, управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізницях; керівники державних підприємств МВС боротьби з кіберзлочинністю; керівники науково-дослідних установ, медико-реабілітаційних центрів, будинку відпочинку «Пуща-Водиця», лікарні відновного лікування МВС.

Посада позивача - оперуповноважений сектору карного розшуку Дзержинського МВ ГУМВС України, з якої останнього звільнено спірними наказами, не віднесена до переліку № 2 додатку до наказу МВС України від 30 червня 2011 року № 378. Враховуючи те, що звільнення по п. 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ не є видом дисциплінарного стягнення, а є самостійною підставою для звільнення, тому до спірних правовідносин не можна застосовувати ст. 13 Дисциплінарного статуту в частини надання Міністрові внутрішніх справ України права накладати дисциплінарні стягнення, передбачені цим Статутом, на всіх осіб рядового і начальницького складу.

Враховуючи те, що звільнення по п. 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ не є видом дисциплінарного стягнення, а є самостійною підставою для звільнення, беручи до уваги, що посада позивача не входить до переліку посад керівного складу Міністерства внутрішніх справ України, на які працівники призначаються і з яких звільняються наказами Міністра внутрішніх справ України, колегія суддів приходить до висновку, що міністр внутрішніх справ України не наділений повноваженнями щодо звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу (п. 66 Положення № 114).

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до чч. 1-2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи встановлені судом обставини, беручи до уваги приписи ст.ст. 2, 69, 71, 159 КАС України, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачами правомірності спірних наказів Міністерства внутрішніх справ України від 29 серпня 2014 року № 963 та № 1720 о/с.

Відповідно, вимоги позивача про визнання неправомірними та скасування зазначених наказів - підлягають задоволенню.

Згідно п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Таким чином, позовні вимоги щодо поновлення позивача на попередній посаді підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Дзержинського МВ Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на його користь грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 29 серпня 2014 року по день прийняття постанови у справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у разі незаконного звільнення особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх, має бути виплачено грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Враховуючи те, що спірні накази МВС України були визнані протиправними, а також те, що позивач перебував на грошовому утриманні в Дзержинському міському відділі Головного управління МВС України в Донецькій області, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з третього відповідача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню.

Щодо розміру грошового забезпечення, що підлягає стягненню на користь позивача, суд зазначає наступне.

Згідно абз. 1, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Частиною 8 цього Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Оскільки позивач був звільнений з посади в серпні 2014 року, розрахунок середньомісячної заробітної плати має бути проведений, виходячи з розміру грошового забезпечення за червень та липень 2014 року.

Згідно довідки від 06 березня 2015 року, виданої Дзержинським МВ ГУМВС України в Донецькій області (а.с. 141), грошове забезпечення позивача за червень 2014 року становить 2464,11 грн. за липень 2014 року - 2719,63 грн.).

Враховуючи, що загальне число робочих днів у червні та липні 2014 року відповідно до Листа Мінсоцполітики України від 4 вересня 2013 року № 9884/0/14-13/13

складає 42 дня (19 робочих днів у червні та 23 робочих дня у липні 2014 року), середньомісячне число робочих днів за останні два календарних місяців, що передували місяцю звільнення позивача, складає 21 день (42 : 2).

Так, середньоденна заробітна плата складає: 2464,11 грн. (червень 2014 року ) + 2719,63 грн. (липень 2014 року) : 42 робочих дні за два місяці (19 робочих днів у червні 2014 року та 23 робочі дні у липні 2014 року) = 123 грн. 42 коп.

Таким чином, розмір середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 становить 123,42 грн. * 21 день (середньомісячне число робочих днів в розрахунковому періоді (42/2)) = 2591,82 грн.

Період вимушеного прогулу позивача з 1 вересня 2014 року (перший робочий день після звільнення позивача) по 14 травня 2015 року (дата прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді) з врахуванням Листа Мінсоцполітики України від 4 вересня 2013 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік» № 9884/0/14-13/13 та Листа Мінсоцполітики України від 9 вересня 2014 року № 10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік», складає 177 робочих днів.

Таким чином, за час вимушеного прогулу за період з 1 вересня 2014 року по 14 травня 2015 року (включно) з Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 підлягає виплаті 21845,34 грн (123,42 грн * 177 робочих дня) .

Разом із цим, як встановлено під час розгляду справи, після дати звільнення - 29 серпня 2014 року, позивач продовжував працювати на своїй посаді та отримувати грошове забезпечення.

Суду не надано відомостей щодо розміру сплачених позивачу в рахунок заробітної плати коштів за період після 29 серпня 2014 року. За таких обставин, суд позбавлений можливості зазначити точний розмір грошового забезпечення, який має бути стягнутий з третього відповідача на користь позивача за час вимушеного прогулу.

Керуючись ч. 2 ст. 11 КАС України, беручи до уваги наведене вище, колегія суддів вважає за необхідне зобов'язати Дзержинський МВ ГУМВС України в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 30 серпня 2014 року по 14 травня 2015 року (включно), виходячи із розміру грошового забезпечення за цей період 21845,34 грн., але за відрахуванням зборів і обов'язкових платежів та сум грошового забезпечення, нарахованих та виплачених позивачу після його звільнення.

Вказаний спосіб захисту прав та законних інтересів позивача відповідає п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи рядового і начальницького складу, в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 1137 від 5 грудня 2012 року.

Відповідно до п. 2 та п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, постанова суду в частині поновлення позивача на посаді та виплати йому грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць підлягають негайному виконанню.

На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення адміністративного позову позивача.

Керуючись, ст.ст. 2, 8-11, 17, 69-71, 86, 94, 158-163, 185-186, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказів №963 від 29.08.2014 року та №1720 о/с від 29.08.2014 року, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 29 серпня 2014 року №963 в частині звільнення з органів внутрішніх справ лейтенанта міліції ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого сектору карного розшуку Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України №1720 о/с від 29 серпня 2014 року в частині звільнення з органів внутрішніх справ лейтенанта міліції ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого сектору карного розшуку Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області.

Поновити лейтенанта міліції ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з 30 серпня 2014 року.

Зобов'язати Дзержинський міський відділ Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 30 серпня 2014 року по 14 травня 2015 року виходячи із розрахованого судом розміру грошового забезпечення за цей період в сумі 21845 (двадцять одна тисяча вісімсот сорок п'ять) грн. 34 коп. - за відрахуванням зборів і обов'язкових платежів та сум грошового забезпечення, нарахованих та виплачених позивачу після його звільнення.

Зобов'язати Дзержинський міський відділ Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 2591 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто одна) грн. 82 коп.

В задоволенні іншої частині позовних вимог - відмовити.

Постанова в частині поновлення лейтенанта міліції ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та в частині нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя Бабаш Г.П.

Судді Волгіна Н.П.

Дмитрієв В.С.