ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2015 року м. Львів № 876/11059/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Костіва М.В., Шавеля Р.М.

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.07.2013 року у справі за позовом Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Підволочиському районі Тернопільської області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

27.06.2013 року позивач Суб’єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 (надалі СПД-ФО ОСОБА_2) звернувся в суд із позовом до Управління Пенсійного фонду України в Підволочиському районі Тернопільської області про визнання протиправною та скасування вимоги пенсійного органу від 03.06.2013 року.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.07.2013 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись із даною постановою, апелянт суб»єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушенням судом норм матеріального та процесуального права

Апелянт, просить суд, постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.07.2013 року скасувати та прийняти нову якою задовольнити позові вимоги.

Особи які беруть участь у справі в судове засідання на виклик суду не з'явились хоча, належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ч.4 ст.196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість постанови суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, виходив з того, що у зв'язку із несплатою позивачем єдиного внеску до 20.04.2013 року за період 2012 року пенсійний орган правомірно надіслав останньому вимогу про сплату боргу.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи і є правильними.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_2 зареєстрований платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Підволочиському районі Тернопільської області.

З 01.07.2012 р. позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, що підтверджується свідоцтвом платника єдиного податку. Підприємець обрав третю групу платника єдиного податку та визначена відсоткова ставка єдиного податку в розмірі 5 відсотків доходу. (а.с. 11)

Станом на 01.06.2013 року у позивача у зв'язку з несплатою єдиного соціального внеску виникла заборгованість в розмірі - 1194 грн. 03 коп.,

Пенсійний орган відповідно до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» надіслав позивачу вимогу від 03.06.2013 року за № Ф-399 про сплату боргу в розмірі - 1194 грн.03 коп.

В п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» ( далі Закон ) передбачено, що єдиний внесок для платників які обрали спрощену систему оподаткування нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особі.

Тому, доводи апелянта про те що чинним законодавство не передбачено нарахування єдиного соціального внеску для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування є безпідставними.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата ( дохід) та підлягає сплаті щомісяця.

Як видно із змісту п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному розмірі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування згідно ч. 8 ст. 9 Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок до 20 числа місяця, що настає за кварталом за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до підпункту 4.6.2. Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України №21-5 від 27 вересня 2010 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2010 року за №994/18289, фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний внесок у вигляді авансового платежу в розмірі, який самостійно визначили, до 20 числа місяця, наступного за місяцем, за який він сплачується. Суми, сплачені у вигляді авансових платежів, враховуються платником при остаточному розрахунку, який здійснюється ним не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом, який дорівнює календарному року.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову оскільки, позивач у встановленому законом порядку зобов'язаний сплачувати єдиний соціальний внесок, а тому вимога пенсійного органу щодо сплати боргу у розмірі 1194 грн. 03 коп. є правомірною.

У відповідності до вимог ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ст.200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 160, ст.195, ст.198, ст.200, ст.205, ст.206, ст.254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.07.2013 року у справі за № 819/1708/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Н.В. Бруновська

Судді: М.В. Костів

Р.М. Шавель