Головуючий суду 1 інстанції - Посохов І.С.

Доповідач - Коновалова В.А.

Справа № 428/4764/14-ц

Провадження № 22ц/782/52/15

УХВАЛА

Іменем України

18 травня 2015 року м. Сєвєродонецьк

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів - Луганської В.М., Яресько А.В.

при секретарі: Коротенко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Луганської області справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 лютого 2015 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відібрання дітей та визначення місця проживання дітей, треті особи - орган опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради, служба у справах дітей Сєвєродонецької міської ради, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дітей, треті особи - орган опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради, служба у справах дітей Сєвєродонецької міської ради, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відібрання дітей та визначення місця проживання дітей, в обґрунтування якого вказала, що в період з 10.06.2007 року до 03.07.2012 року перебувала з ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.07.2012 року. Від шлюбу вони мають двох дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, які після розірвання шлюбу постійно проживали разом з нею та перебували на її утриманні. ОСОБА_3 зазначила, що вона офіційно працевлаштована, має самостійний дохід, постійно займалася розвитком та вихованням дітей, водила їх в дошкільні установи, оформлювала в загальноосвітню школу, розвиваючі студії, гуртки, несла витрати на їх утримання. Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16.10.2012 року з ОСОБА_2 стягнуті аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання дітей. Згідно з довідкою ВДВС Сєвєрдонецького МУЮ від 04.08.2014 року розмір заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 10558,06 грн. Заочним рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19.11.2012 року ОСОБА_2 встановлено час спілкування з дітьми щопонеділка та щочетверга з 15 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. та щомісяця у перший та третій тиждень з 9 год. 00 хв. суботи до 19 год. 00 хв. неділі. Також позивачка вказала, що після однієї з нечисленних зустрічей з дітьми ОСОБА_2 самочинно, без її згоди, порушуючи рішення суду, яким встановлений порядок його спілкування з дітьми, незаконно утримує дітей за адресою: АДРЕСА_3, відмовляючись передати їх матері, з приводу цього 24.07.2014 року вона звернулася до Сєвєродонецького МВ ГУМВС України в Луганській області. Позивачка зазначила, що перебування дітей у відповідача суперечить інтересам та розвитку дітей.

Позивачка просила суд негайно відібрати дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у ОСОБА_2, який проживає за адресою: АДРЕСА_2, і передати їх ОСОБА_3; визначити місце проживання дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1.

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дітей, в обґрунтування якого вказав, що після розірвання шлюбу ОСОБА_3 вивезла дітей з міста, змінила номер телефону та перешкоджала йому спілкуватися з дітьми навіть після ухвалення Сєвєродонецьким міським судом Луганської області заочного рішення від 19.11.2012 року, яким встановлено час спілкування його з дітьми. ОСОБА_2 також зазначив, що діти постійно скаржаться на ОСОБА_3 та її сім'ю, не хочуть проживати разом з ними, оскільки останні ображають, б'ють, вчиняють психологічний тиск на дітей, жорстко звертаються до них та погано годують, мати не приділяє дітям уваги і не займається їхнім навчанням, він неодноразово забирав дітей хворими та побитими від матері і возив їх до травмпункту. Майже три місяці діти проживають з ним та на його утриманні, ОСОБА_3 їм не дзвонить, не приходить до дітей, не цікавиться їхніми справами. Також позивач за зустрічним позовом вказав, що їхній син хворіє та потребує частого обстеження і нагляду лікарів, проте ОСОБА_3 не водила його до лікарні, вона не турбується про здоров'я дітей, в той час як він неодноразово водив дітей до лікарні на обстеження. ОСОБА_2 зазначив, що він постійно працює, має заробіток та змогу утримувати дітей, має житлово-побутові умови для проживання дітей.

ОСОБА_2 просив суд визначити місце проживання дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 лютого 2015 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відібрання дітей та визначення місця проживання дітей задоволено. Суд відібрав у ОСОБА_2, який мешкає за адресою: АДРЕСА_2, малолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та повернув їх матері ОСОБА_3. Встановив місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір'ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дітей відмовлено. Суд допустив негайне виконання рішення про відібрання дітей і повернення їх тому, з ким вони проживали.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічні позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Позивачка за первісним позовом та її представник в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнали.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали.

Представник служби у справах дітей Сєвєродонецької міської ради вважав, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Представник органу опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради вважав, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановленні факти про те, що зареєстрований 10.06.2006 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, розірвано рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.07.2012 року.

Відповідно до свідоцтва про народження, виданого 15.05.2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану Сєвєродонецького МУЮ, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно копії свідоцтва про народження, виданого 15.07.2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Сєвєродонецького МУЮ Луганської області, ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2, батьком якої записаний ОСОБА_2, матір'ю ОСОБА_3, про що зроблено відповідний актовий запис за № 556.

Судом під час розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 питання стосовно місця проживання дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, не вирішувалося.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 16.10.2012 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11.06.2012 року і до повноліття дітей.

Заочним рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19.11.2012 року визначено спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5, призначено час зустрічей з дітьми щотижня, у понеділок та четверг з 15 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. та щомісяця першого та третього тижня з 9 год. 00 хв. суботи до 19 год. 00 хв. неділі.

Згідно довідки ВДВС Сєвєрдонецького МУЮ № 7984/0851 від 16.09.2014 року за ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 існує заборгованість по аліментам на утримання неповнолітніх дітей за період з 11.06.2012 року по 01.09.2004 року у розмірі 2496,07 грн.

Отже, суд дійшов висновку про недобросовісність виконання своїх батьківських обов'язків з боку відповідача щодо матеріального утримання малолітніх дітей та виконання рішення суду про стягнення аліментів на їх утримання.

Також суд вважав, що про недобросовісність виконання рішення суду відповідачем свідчить той факт, що своє право на спілкування з дітьми ОСОБА_2 реалізував шляхом звернення до суду із позовом про визначення способу участі у вихованні дітей. Однак, всупереч рішенню суду від 19.11.2012 року, малолітні діти по теперішній час перебувають разом з відповідачем і він відмовляється передати їх позивачу. Відібрання дітей у позивача відповідачем відбулося недобросовісно, нерозумно, та не було виправдано особливими обставинами.

Суд першої інстанції критично поставився до пояснень ОСОБА_2 щодо перебування малолітніх дітей всупереч рішенню суду за місцем його мешкання, оскільки сам факт того, що малолітні діти можуть бути поміщені в середовище, більш сприятливе для їх виховання, не виправдовує примусового відібрання їх батьком від матері (рішення у справі «К.А. проти Фінляндії» від 27.04.2000 року).

Суд першої інстанції також критично поставився до пояснень відповідача з приводу фізичного знущання матері з малолітніх дітей та нанесення їм тілесних ушкоджень, оскільки не були доведені належними та допустимими доказами, не відповідають дійсності, так як суперечать матеріалам справи.

Судом прийняті до уваги висновки, зазначені у витягу з протоколу дослідження емоційної сфери і міжособистісних відносин дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який складений 19.11.2014 року практичним психологом ОСОБА_7, за результатами проведеної діагностичної роботи та витягу з протоколу дослідження емоційної сфери і міжособистісних відносин дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, складеного 19.11.2014 року практичним психологом ОСОБА_7, за результатами проведеної діагностичної роботи з метою відповідного захисту інтересів дітей та оцінив їх у сукупності з поясненнями спеціаліста ОСОБА_7, які свідчать, що ця ситуація для дітей є стресовою, швидкіше за все на дітей впливає їх близьке оточення, ті люди, з якими вони знаходяться постійно. Дітей скоріш за все навчили, що потрібно говорити і як відповідати на питання.

Суд критично оцінив показання малолітніх дітей, надані в судовому засіданні, оскільки як у суду, так і учасників допиту дітей склалася думка про те, що сім'я батька, у якій на теперішній час вони проживають, дітей навчила, що потрібно говорити і як відповідати на питання, насправді це не є їх самостійною думкою, що створює небезпеку психологічному стану малолітніх дітей та їх моральному вихованню.

Згідно висновку про можливість визначення місця проживання малолітніх дітей № 5244 від 09.12.2014 року орган опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради вважає, що на момент складення висновку емоційний стан дітей не дозволяє об'єктивно, не порушуючи їх інтересів визначити місце проживання. З метою захисту прав дітей орган опіки та піклування вважає, що визначення місця проживання малолітніх з одним із батьків, у разі якщо вони не дійдуть згоди, можливе тільки після проведення більш тривалого глибокого психологічного дослідження емоцій, особистих якостей дітей, яке виявить дійсні причини негативного емоційного фону, бажання дітей та реальне ставлення до кожного з батьків.

Відповідно до трудового договору від 05.08.2014 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_3, остання працює манікюрницею та отримує заробітну плату у розмірі 1300 грн. на місяць. Договір є безстроковим.

Згідно з довідки про доходи від 05.08.2014 року, виданою фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8, заробітна плата ОСОБА_3 з 01.02.2014 року по 31.07.2014 року склала 7800 грн., тобто по 1300 грн. на місяць.

Відповідно до договору оренди житла від 07.08.2013 року ОСОБА_9 передає в оренду квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 приймає її у користування на умовах цього договору, строк оренди квартири 2 роки.

Згідно акту обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_3, складеного комісією служби у справах дітей Сєвєродонецької міської ради та затвердженого начальником служби у справах дітей Сєвєродонецької міської ради 26.11.2014 року, ОСОБА_3 мешкає за адресою: АДРЕСА_1. При обстеженні встановлено, що двокімнатна квартира знаходиться на першому поверсі двоповерхового будинку, складається з двох кімнат. Згідно договору оренди житла від 07.08.2013 року, укладеного на два роки, ОСОБА_3 винаймає цю квартиру у ОСОБА_9. Квартира повністю відповідає санітарним нормам, є усе необхідне для проживання (меблі, побутова техніка, інше), для дітей облаштована окрема кімната, де є ліжка, місце для навчання та відпочинку дітей, дитячі речі, іграшки, інше.

Тому суд першої інстанції з урахуванням викладених обставин, положень Конвенції та рішень Європейського суду з прав людини, приймаючи до уваги показання спеціаліста, малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5, задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову дійшов висновку, що перебування малолітніх дітей з матір'ю не впливає на виконання відповідачем його батьківських прав та обов'язків, не впливає на стосунки відповідача з його малолітніми дітьми непоправно, адже він не позбавлений права спілкуватися та навідувати дітей у позивача. Залишення дітей з батьком та його сім'єю створює небезпеку психологічному стану малолітніх дітей та їх моральному вихованню. Позивач же забезпечить дітям якісний рівень життя, адже вона працевлаштувалася, має сприятливі житлово-побутові умови, діти влаштовані до школи, знаходження дітей разом з матір'ю буде сприяти їх духовному та моральному розвитку, що в найбільшій мірі буде відповідати їх інтересам.

Вказані обставини та висновки суду першої інстанції підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваного рішення.

Так, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції органом опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради наданий висновок про визначення місця проживання малолітніх дітей, в яком зазначено про доцільність визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 разом з матір'ю ОСОБА_3.

Посилання представника апелянта на те, що зазначений висновок є необґрунтованим, оскільки на час його затвердження позивачка не працювала, не підвереджується матеріалами справи, оскільки висновок органу опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради, затверджений рішенням виконкому Сєвєродонецької міської ради від 28.04.2015 року, і на цей час позивачка перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_10

Також суд не приймає до уваги посилання представника апелянта на те, що висновок органу опіки і піклування від 28 квітня 2015 року є необґрунтованим, оскільки в висновку про можливість визначення місця проживання малолітніх дітей № 5244 від 09.12.2014 року орган опіки та піклування Сєвєродонецької міської ради вважав, що визначення місця проживання малолітніх дітей з одним із батьків, у разі якщо вони не дійдуть згоди, можливе тільки після проведення більш тривалого глибокого психологічного дослідження емоцій, особистих якостей дітей, яке виявить дійсні причини негативного емоційного фону, бажання дітей та реальне ставлення до кожного з батьків, але з часу прийняття висновку від 09.12.2015 року орган опіки та піклування не проводив глибоке психологічне дослідження емоцій, особистих якостей дітей, виходячи з наступного.

Згідно пояснень представника Служби в справах дітей, в штаті служби не має посади психолога. Працювати з дітьми психолог може тільки за згодою обох батьків. Відповідач же ОСОБА_2 відмовився від того, щоб з дітьми працював психолог СШ № 14, де навчаються діти. Ці обставини не заперечувалися відповідачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Крім того, судом встановлено, що відповідач до інших спеціалістів психологів для психологічного дослідження емоцій, особистих якостей дітей не звертався, як не звертався до позивачки з приводу отримання згоди щодо такого дослідження.

Суд відноситься критично до інформації, яка зафіксована на відеодиску, стосовно зустрічі позивачки з дітьми, та до показань свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, допитаних під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, стосовно зустрічей матері з дітьми під час їх знаходження у школі, оскільки як встановлено судом, діти в цей період часу знаходилися під впливом соціального научіння, а показання свідків стосуються поведінки дітей, які продовжували перебувати під впливом соціального научіння.

Крім того, показання свідків стосуються обставин, які виникли після звернення ОСОБА_2. із зустрічним позовом.

Посилання апелянта на те, що суд не звернув увагу на показання дітей ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які бажають проживати разом з батьком не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції надана оцінка показанням дітей. Суд дав оцінку у сукупності з іншими доказами, а саме поясненням спеціаліста психолога ОСОБА_7, яка проводила дослідження емоційної сфери і міжособистісних відносин дітей та надавала висновок, вказавши на елементи соціального научіння і зазначивши про те, що на дітей впливає їх близьке оточення, ті люди, з якими вони знаходяться постійно. Дітей скоріш за все навчили, що потрібно говорити і як відповідати на питання.

Крім того, відповідно до статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини враховується їх думка у разі якщо дитина досягла десяти років.

Діти сторін по даній справі не досягли цього віку, тому суд визначаючи місце проживання малолітніх дітей повинен виходити із інтересів самих дітей, так як їх думка вирішального значення не має, але може бути врахована при рівних умовах батьків.

Посилання апелянта на те, що суд не звернув уваги на протокол дослідження емоційної сфери міжособистісних відносин дитини ОСОБА_4 від 19.11.2014 року в якому зазначено про відсутність теплих емоційних стосунків з матір'ю та вбачається високий рівень соціальної адекватності та соціального інтелекту хлопчика, що свідчить, як вважає апелянт, про свідомість дитини у небажанні спілкуватися з матір'ю, не заслуговує на увагу, оскільки в цьому ж протоколі зазначено про те, що відповіді ОСОБА_4 мають елементи соціального научіння.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції спеціаліст психолог ОСОБА_7, яка проводила діагностику рівня підготовки та складала протокол дослідження емоційної сфери і міжособистісних відносин дитини зазначила про те, що тісного контакту з матір'ю діти не виявили, але і тісного емоційного контакту з батьком вона теж не побачила. Швидше за все на дітей впливає їх близьке оточення, ті люди, з якими вони знаходяться постійно. Дітей скоріш за все навчили що потрібно говорити і як відповідати на питання.

Зазначені обставини свідчать про те, що поведінка ОСОБА_4 знаходиться під впливом навчання, хоча до того, як батько забрав ОСОБА_4, у нього були нормальні стосунки з матір'ю. Доказів, які б свідчили про протилежне відповідачем суду надано не було.

Посилання апелянта на те, що суд не звернув уваги на протокол дослідження емоційної сфери міжособистісних відносин дитини ОСОБА_5 від 19.11.2014 року в якому зазначено про відсутність теплих емоційних стосунків з матір'ю та вбачається високий рівень соціальної адекватності та соціального інтелекту дівчинки, що свідчить, як вважає апелянт, про свідомість дитини у небажанні спілкуватися з матір'ю не заслуговують на увагу, з зазначених вище підстав.

Суд не приймає до уваги пояснення апелянта стосовно того, що позивачка сказала дітям про те, що їх батько помер і даний факт не оскаржувався в судовому засіданні ні представником ОСОБА_3, ні самою позивачкою, оскільки згідно ст. 57 ЦПК України, доказом у справі є пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, допитаних як свідків, а зазначені вище пояснення відповідача, які отримані не за процедурою допиту свідків (ст. 184 ЦПК України) не можуть використовуватися як засіб доказування.

Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи є докази від 23.11.2013 року про побиття позивачкою дітей та скарга відповідача до прокуратури, які суд першої інстанції не прийняв до уваги, не заслуговують на увагу, оскільки належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт побиття дітей позивачем, відповідачем суду надано не було, а саме звернення зі скаргою до прокуратури не підтверджує факт побиття дітей саме позивачкою.

Посилання апелянта на те, що судом необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про витребування із ДПІ м. Сєвєродонецька довідки про суми заробітної плати позивачки не заслуговують на увагу, як на підставу для скасування рішення суду, оскільки обставини, для перевірки яких було заявлено зазначене клопотання в суді першої інстанції, були встановлені судом апеляційної інстанції і згідно встановлених апеляційним судом обставин позивачка з 05.08.2014 року працює манікюрницею відповідно до укладеного з ОСОБА_8 трудового договору та за період з 05.08.2014 року по лютий 2015 року отримувала дохід у вигляді заробітної плати, про що свідчить наданий відповідачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції лист начальника ДПІ м. Сєвєродонецьк. В листі зазначено, що доходи ОСОБА_3 складають: за 3-й квартал 2014 року - 2470 грн., за 4-й квартал 2014 року - 3976 грн., січень 2015 року - 1363,42 грн., лютий 2015 року - 501,90 грн. (звільнена 10.02.2015 року).

Таким чином, не задоволення клопотання відповідача з урахуванням встановлених апеляційним судом обставин не призвело само по собі до прийняття неправильного рішення по справі.

З 20 квітня 2015 року ОСОБА_3 працює юристом у фізичної особи-підприємця ОСОБА_10 з окладом 1400 грн. на місяць, що підтверджується трудовим договором між працівником та фізичногю особою, яка використовує найману працю від 20.04.2015 року та наказом № 1-к від 20.04.2015 року «Про прийняття на роботу».

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, з 25 грудня 2012 року відповідач ОСОБА_2 працює у фізичної особи-підприємця ОСОБА_13 та виконує обов'язки вантажника на підставі трудового договору.

Згідно довідки про доходи заробітна плата ОСОБА_2 за період з квітня по листопад 2013 року складала 1147 грн. щомісячно, а з грудня 2013 року по лютий 2015 року становила 1218 грн. щомісячно.

Зазначені вище обставини, свідчать про те, що як позивачка, так і відповідач мають однакові умови для матеріального забезпечення дітей.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не зупинив провадження по справі у зв'язку з хворобою відповідача не відповідають матеріалам справи, оскільки відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 202 ЦПК України суд може за заявою особи, яка бере участь у справі, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках захворювання сторони, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу.

Як вбачається з матеріалів справи, справа неодноразово призначалась до розгляду у судовому засіданні, так 23.09.2014 року, 16.01.2014 року, 30.01.2014 року відповідач приймав участь у розгляді справи, надавав пояснення та докази.

Відповідно до журналу судового засідання від 30.01.2015 року суд закінчив з'ясування обставин по справі та перевірку їх доказами та в судовому засіданні оголошена перерва перед судовими дебатами.

Крім того, у судових засіданнях призначених на 30.09.2014 року, 21.10.2014 року, 21.11.2014 року, 10.12.2014 року приймав участь представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_2 на підставі договору про надання правової допомоги від 15 вересня 2014 року з правами на вчинення усіх процесуальних дій, без будь-яких обмежень.

Відповідно до ч. 1 ст. 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу у разі першої неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому законом порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнанні поважними. В ч. 4 ст. 169 ЦПК України передбачено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

11.02.2015 року відповідач надав заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з його хворобою, яка судом була розглянута і клопотання задоволено, в судовому засіданні оголошена перерва.

19.02.2015 року відповідач звернувся із заявою про відкладення розгляду справи у зв'язку тим, що він лікується на денному стаціонарі кардіологічного відділення, при цьому надав довідку за підписом лікаря без зазначення дати видачі і в якій зазначено тільки діагноз.

Дані обставини свідчать про те, що суд під час ухвалення рішення надав оцінку як поясненням відповідача, так і наданим ним та його представником доказам в сукупності з іншими доказами по справі. Правових підстав саме для зупинення провадження у справі на підставі заяви відповідача від 19.02.2015 року у суду не було.

Як вбачається з журналу судового засідання від 11.02.2015 року та від 19.02.2015 року представник відповідача із клопотанням про зупинення провадження у справі з підстав саме хвороби відповідача не звертався (а.с. 219,227).

Таким чином, доводи відповідача не відповідають матеріалам справи.

Посилання апелянта на те, що позивачка не має власного житла і проживає в квартирі, яку наймає по договору оренди житла від 07.08.2013 року, який укладений на 2 роки, тобто до 07.08.2015 року та може бути продовжений тільки за погодженням орендодавця, що свідчить про існування ризиків щодо забезпечення та гарантування житла дітям не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2.1.2 договору оренди квартири приватної власності у фізичної особи від 07 серпня 2013 року, укладеного між ОСОБА_14 та ОСОБА_3, якщо орендатор продовжує користуватися майном по закінченню строку договору, то при відсутності заперечень орендодавця на протязі одного місяця, договір вважається поновленим на строк, раніше встановлений договором.

Отже, договором від 07 серпня 2013 року передбачено продовження строку договору оренди квартири.

Апелянтом же не надано суду доказів виникнення ризиків щодо забезпечення та гарантування житла дітям з боку позивача. Тим більше, закінчення строку зазначеного вище договору оренди квартири не позбавляє права позивача укласти договір оренди житла з іншою особою та на інших умовах.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_3 на відміну від нього не має власного житла не заслуговують на увагу, оскільки апелянтом не надано суду доказів того, що йому на праві власності належить нерухоме житлове приміщення, навпаки, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, апелянт зазначив, що він проживає в квартирі, яка на праві власності йому не належить, будь-яке нерухоме житлове майно за ним не зареєстровано.

Зазначені вище обставини, свідчать про те, що як позивачка, так і відповідач власного житла не мають, однак забезпечені тимчасовим житлом для проживання.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення іншої адміністративної справи, яка знаходиться в провадженні Сєвєродонецького міського суду Луганської області за позовною заявою ОСОБА_2 до Служби в справах дітей Сєвєродонецької міської ради про визнання дій суб'єкта владних повноважень неправомірними стосовно складання акту обстеження житлово-побутових умов від 26.11.2014 року не заслуговують на увагу, оскільки це не призвело до неправильного вирішення справи.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частин 1 статті 11 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 не довів суду ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог та не надав суду доказів на підтвердження цих обставин, а саме те, що ОСОБА_3 постійно ображала дітей, била їх, вчиняла психологічний тиск на дітей, погано годувала, не проявляла любові до них, не приділяла увагу дітям, не займалася з ними вдома, нічому їх не навчала, ОСОБА_4, який закінчив перший клас, не вмів читати.

Навпаки, як вбачається із матеріалів справи, а саме довідки-характеристики, під час проживання ОСОБА_5 з матір'ю дитина відвідувала ССК «Магма» у групі «Дитяча Академія» з 09.01.2013 року по 18.05.2014 року. Приводила та забирала дитину тільки мама, всі фінансові витрати проводила також тільки мама (а.с. 36).

Згідно довідки-характеристики, виданої комунальним дошкільним навчальним закладом № 26/2 «Світанок» дитина ОСОБА_5 відвідувала заклад з 06.02.2013 року по серпень 2014 року. Під час перебування дитини у дошкільному закладі завжди приводила і забирала ОСОБА_5 тільки мама. Участь у її вихованні приймала теж тільки мама. Ніяких інших родичів, тобто батька дитини, або інших осіб, які б приймали участь у вихованні і догляді за дитиною, у дитячому садку не бачили. Оплату та інші передбачені фінансові витрати проводила мама.

Про теплі відносини матері з дітьми, в той час коли діти проживали разом з матір'ю, свідчать фотографії (а.с. 160-167).

Як встановлено судом, ОСОБА_4 з 01 вересня 2013 року навчався у першому класі СЗШ № 10. З 01 вересня 2014 року хлопчик навчається в СЗШ № 14 за заявою батька. Як пояснив в судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 він перевів хлопчика до іншої школи для своєї зручності, щоб заразом водити дітей до однієї школи.

Посилання апелента на те, що позивачка не займалася вихованням сина ОСОБА_4, про що свідчить той факт, що у хлопчика, який закінчив першій клас, не було ніяких знань, він не був підготовлений до другого класу, суд не приймає до уваги, виходячи з наступного.

Як вбачається із показань свідка вчителя ОСОБА_11 з 01 вересня 2014 року ОСОБА_4 навчається в СЗШ № 14. До школи хлопчик прийшов з низьким рівнем знань, технікою читання не володів, ним не була засвоєна програма першого класу. Після бесіди з батьком хлопчик почав займатися з репетитором і до нового року вийшов на достатній рівень знань, норму другого класу виконує. До школи приводять та забирають хлопчика батько і бабуся. Хлопчик завжди охайний, має всі шкільні приналежності. Батько виконує усі рекомендації, які надаються вчителем стосовно занять хлопчика вдома, цікавиться навчанням хлопчика. Мати також приходить до школи, однак ОСОБА_4 з нею на контакт не йде. Мати цікавиться навчанням хлопчика, пропонує свою участь у житті школі, була на останніх батьківських зборах. Також свідок показала, що мама приділяла хлопчику необхідну увагу, а те, що хлопчик не засвоїв програму першого класу, свідчить тільки про те, що він навчався в українській школі і хлопчику було важко, в російському класі йому легше.

Зазначені вище обставини свідчать про те, що мати приділяла належну увагу хлопчику, піклувалася про нього.

Згідно показань свідка вчителя ОСОБА_12 з 01.09.2014 року ОСОБА_5 навчається в СЗШ № 14. До школи дівчинку приводять батько і бабуся, до школи дівчинка підготовлена, з нею займаються. З матір'ю дівчинка не хоче спілкуватися. Мати приносить подарунки, але дівчинка їх не бере.

Більш того, при прийнятті остаточного рішення суд враховує положення Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 якої проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Як вже зазначалося вище, під час проживання дітей разом з матір'ю, остання займалася їх вихованням, піклувалася про них, забезпечує належні умови їхнього розвитку та проживання, діти відвідували гурток.

Таким чином, суд першої інстанції дійшовши до вірного висновку про визначення місця проживання малолітніх дітей з матір'ю з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип, встановив і зазначив у рішенні про відсутність будь-яких виключних обставин, які б викликали необхідність розлучення малолітніх дітей з їх матір'ю.

Розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись, ст.ст. 303, 307, 309, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення у касаційному порядку.

Головуючий

Судді: