ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2015р. Справа № 876/4104/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Левицької Н.Г.,

судді Обрізка І.М.,

судді Сапіги В.П.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

за участю представників:

апелянта (відповідача у справі): не з'явився

позивача у справі: ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, м.Львів

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2014р. у справі №813/7820/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Холдинг Львів", м.Львів

до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, м.Львів

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

16.10.2013р. позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Метал Холдинг Львів" звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача: Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській про скасування податкових повідомлень-рішень №0000932210 та №0000942210 від 04.10.2013р.

Позовні вимоги обґрунтовано незаконністю проведення перевірки та безпідставністю винесення оскаржуваного податкових повідомлень-рішень, оскільки у позивача наявні всі підтверджуючі документи, пов'язані зі здійсненням господарської діяльності. Позивач вважає, що не порушив вимог чинного законодавства, а реальність отримання товарів підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами та іншими доказами, які свідчать про фактичне здійснення господарських операцій з контрагентами.

За результатами розгляду справи Львівський окружний адміністративний суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю - визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0000932210 та №0000942210 від 04.10.2013р.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, апелянт (відповідач у справі): Державна податкова інспекція у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області оскаржив її в апеляційному порядку. В своїй апеляційній скарзі апелянт зазначив, що у контрагентів позивача на момент вчинення відповідних правочинів були відсутні виробничі потужності, трудові ресурси та економічні засоби для виконання цивільних зобов'язань.

За умовами договорів, укладених позивачем з контрагентами, поставки товару мали здійснювати постачальники, натомість, замовником послуг перевезення по спірних поставках продукції виступає саме позивач - покупець товару. Також апелянт стверджує, що позивачем не доведено, що саме куплена у контрагентів продукція була перероблена чи продана покупцям, а не яка-небудь інша, спірні господарські операції позивача позбавлені економічного сенсу, а з пояснень підприємців-перевізників, отриманих на запити ДПІ, вбачається, що вони не перевозили товар позивачу саме від вищезгаданих контрагентів.

Представник апелянта (відповідача у справі): Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області у судове засідання Львівського апеляційного адміністративного суду 25.05.2015р. не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

У судове засідання Львівського апеляційного адміністративного суду 25.05.2015р. з'явився представник позивача у справі: ОСОБА_1, який виклав у поясненнях, наданих колегії суддів, свою правову позицію на підтримку доводів апеляційної скарги.

Також позивачем через канцелярію суду подано Пояснення на апеляційну скаргу, у яких позивач обґрунтовує і підтримує свою правову позицію відносно реальності здійснення господарських операцій і які долучено до матеріалів справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача у справі, пояснення представника позивача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги у їх сукупності, встановивши обставини та відповідні їм правовідносини, колегією суддів встановлено наступне:

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м.Львова проведено планову виїзну перевірку ТзОВ "Метал Холдинг Львів" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів до бюджету при здійсненні взаєморозрахунків з ТзОВ "ВКФ "Діара" за червень 2012р. та з ТзОВ БТК "Євробуд", з ТзОВ "Гарант Буд Сервіс", за весь період взаєморозрахунків, про що складено акт №192/22-10/33286209 від 24.09.2013р.

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000942210 від 04.10.2013р., яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1342320,00грн., в т.ч. за основним платежем - 894880,00грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 447440,00грн., а також прийнято податкове повідомлення-рішення №0000932210 від 04.10.2013р., яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1507443,00грн., в т.ч. за основним платежем - 1004962,00грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 502481,00грн.

Підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень слугували встановлені перевіркою порушення:

- п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 894880грн., зокрема, за 2 квартал 2012р.;

- п.193.1. ст.193, п.п.198.6 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 1004926грн.

Згідно з актом, вказаною перевіркою встановлено відсутність фактичного руху активів у процесі здійснення господарської діяльності з такими контрагентами позивача: ТзОВ "ВКФ "Діара" за червень 2012р. та з ТзОВ БТК "Євробуд", з ТзОВ "Гарант Буд Сервіс".

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з контрагентами позивач надав суду наступні документи:

Зокрема, щодо взаємовідносин з ТзОВ ВКФ "Діара" позивачем долучено до матеріалів справи договір поставки товару №25/06/12-Л від 25.06.2012р. та Специфікацію №1 від 25.06.2012р., за якими ТзОВ "ВКФ "Діара" (постачальник) передає у власність, а ТзОВ "Метал Холдинг Львів" (покупець) відповідним чином приймає та оплачує металовироби в кількості 22,68т; податкову накладну №4 від 29.06.2012р.; видаткову накладну №0629/01 від 29.06.2012р.; товарно-транспортні накладні від 29.06.2012р.; банківські виписки про перерахунок коштів позивачем на рахунок ТзОВ "ВКФ "Діара"; оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 по взаєморозрахунках з ТзОВ "ВКФ "Діара" на підтвердження відображення вказаної операції в бухгалтерському обліку.

Придбана у ТзОВ "ВКФ "Діара" продукція була передана на зберігання ТзОВ "Бістар 3000", на підтвердження чого позивач надав наступні документи: договір зберігання №2006-12 ВЗ від 20.06.2012р.; акт приймання-передачі на зберігання №2006-1 від 29.06.2012р.; акт приймання-передачі із зберігання №0111-12 від 01.11.2012р.; банківські виписки на оплату послуг по зберіганню; оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 по взаєморозрахунках з ТзОВ "Бістар 3000" на підтвердження відображення вказаної операцій в бухгалтерському обліку.

Згідно із наявними в матеріалах справи документами, придбані у ТзОВ "ВКФ "Діара" металовироби були згодом використані разом з придбаною у ТзОВ "ПРОФТОРГ-2012" металопродукцією, а саме: кутника L50 для виготовлення зливків із хімічним складом згідно зі специфікацією до Договору на переробку давальницької сировини №2910/1 від 29.10.2012р.

На підтвердження факту переробки металовиробів, придбаних у ТзОВ "ВКФ "Діара", та кутника L50, придбаного у ТзОВ "ПРОФТОРГ-2012", позивачем надано: договір на переробку давальницької сировини №2910/1 від 29.10.2012р. з ТзОВ "Бістар 3000"; додаток №1 "Специфікація на готову продукцію"; акти приймання-передачі від 01.11.2012р., 06.12.2012р., 30.11.2012р. та 17.12.2012р.; податкові накладні №1 від 17.12.2012р. та №4 від 30.11.2012р.; акт №1 від 01.11.2012р.; банківські виписки на оплату послуг із переробки; оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 по взаєморозрахунках з ТзОВ "Бістар 3000" на підтвердження відображення вказаної операцій в бухгалтерському обліку.

За наслідками вказаних господарських операцій було виготовлено та передано ТзОВ "Метал Холдинг Львів" зливки з нержавіючої сталі необроблені 30.11.2012р. 23,503т, та 17.12.2012р. 50,35т.

Згідно з договором №11-П від 07.12.2012р., укладеним між ТзОВ "Метал Холдинг Львів" та ПП Фірма "Деал", останнє зобов'язувалось здійснити переробку зливків із сталі нержавіючої на потужностях ТзОВ НВЦ "Трубосталь" у труби відцентроволиті. На підтвердження наведеного позивачем надано наступні документи: договір №11-П від 07.12.2012р.; специфікацію №1 від 07.12.2012р.; акти приймання-передачі сировини на переробку від 07.12.2012р. та від 18.12.2012р.; акти виконаних робіт від 12.12.2012р. та від 24.12.2012р.; технічні умови на труби відцентроволиті; сертифікат якості №3049/1; банківські виписки на оплату послуг із переробки; оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 по взаєморозрахунках з ПП Фірма "Деал" на підтвердження відображення вказаної операцій в бухгалтерському обліку.

Згідно із долученою до матеріалів справи первинною документацією, виготовлені труби відцентроволиті було реалізовано ТзОВ "Метал Холдинг Львів" через комісіонера ПП "АВМ-Дніпро" за межі митної території України.

Щодо взаємовідносин з ТзОВ БТК "Євробуд", - позивачем долучено до матеріалів справи наступні документи: договір купівлі-продажу №09/11 від 01.09.2011р., відповідно до якого ТзОВ БТК "Євробуд" (продавець) зобов'язується передати у власність ТзОВ "Метал Холдинг Львів" (покупець) продукцію, а останнє зобов'язується прийняти та оплатити її вартість. Номенклатура, асортимент, кількість, ціна визначаться у накладних; видаткові накладні; товарно-транспортні накладні; податкові накладні; банківські виписки на оплату продукції; витяг із журналу реєстрації довіреностей за 2011р.; оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 по взаєморозрахунках з ТзОВ БТК "Євробуд" на підтвердження відображення вказаної операцій в бухгалтерському обліку; розшифровки подальшої реалізації придбаної продукції в розрізі контрагентів-покупців.

Щодо взаємовідносин з ТзОВ "Гарант-Буд-Сервіс", позивачем долучено до матеріалів справи: договір купівлі-продажу №38/11 від 01.11.2011р., за яким ТзОВ "Гарант-Буд-Сервіс" (продавець) зобов'язується продати у власність ТзОВ "Метал Холдинг Львів" (покупець) продукцію, а останнє зобов'язується прийняти та оплатити її вартість. Номенклатура, асортимент, кількість, ціна визначаться у Специфікаціях або рахунках-фактурах; видаткові накладні; товарно-транспортні накладні; податкові накладні; банківські виписки на оплату продукції; витяг із журналу реєстрації довіреностей за 2011р.; оборотно-сальдова відомість по рахунку 631 по взаєморозрахунках з ТзОВ "Гарант-Буд-Сервіс" на підтвердження відображення вказаної операцій в бухгалтерському обліку; розшифровки подальшої реалізації придбаної продукції в розрізі контрагентів-покупців на 18арк.

Усі вищезазначені документи були надані контролюючому органу до перевірки. Проаналізувавши вищенаведені письмові докази та фактичні обставини справи, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що господарські операції позивача у перевірений період з зазначеними в акті перевірки контрагентами підтверджені належними первинними документами, що відповідають вимогам бухгалтерського обліку, на даних якого ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Таким чином, суд першої інстанції висловив припущення, згідно якого позивач правомірно скористався правом на податковий кредит з податку на додану вартість з досліджуваних господарських операцій та правомірно відніс сплачені суми до складу валових витрат при обчисленні податку на прибуток.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з цим висновком суду першої інстанції, оскільки вважає його таким, що не відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи, з огляду на наступне:

Згідно із вимогами п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

За вимогами ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до вимог пункту 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку із:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З наведених законодавчих приписів вбачається, що витрати платника, які зменшують базу оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість, мають бути реально понесеними, документально підтвердженими, а документи на обґрунтування таких витрат повинні містити повну та достовірну інформацію про учасників та умови господарських операцій.

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість податкового кредиту та сформованих витрат (валових витрат) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчислені суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, та зменшує оподаткований дохід на суму витрат при визначені податку на прибуток.

У податкових правовідносинах неприпустимою є ситуація, яка дозволяє недобросовісним платниками за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі у вигляді зменшення бази оподаткування за рахунок безпідставно сформованих валових витрат та податкового кредиту).

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірності первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

При цьому, відсутність реальної підприємницької діяльності встановлюється на підставі сукупності таких обставин:

- постачальники не мають основних засобів, необхідних виробничих та трудових ресурсів, за юридичною адресою не перебувають, фактичну господарську діяльність не провадять;

- платником податків не подано документів, які б засвідчили вчинення необхідних дій в процесі виконання спірних операцій з поставки товарно-матеріальних цінностей (зокрема транспортування та зберігання придбаного товару тощо), подальшого використання у господарській діяльності.

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку дозволяють судам зробити висновок про недостовірність відомостей у первинних документах (видаткових та податкових накладних), на підставі яких платником податків сформовано дані податкового обліку за спірними операціями, та як наслідок - про отримання таким платником необґрунтованої податкової вигоди шляхом завищення суми податкового кредиту та витрат.

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

Платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента, адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

Відповідно до правової позиції, викладеної в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість, судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Крім того, судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вказаних вимог не виконав, формально підійшов до дослідження фактичних обставин справи, що в кінцевому результаті привело до безпідставного скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Дійсно, наявність необхідних первинних документів є підставою для виникнення права на податковий кредит, однак лише за умови, що були реальними господарські операції.

Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що згідно ст.61 Конституції України, позивач не несе відповідальності за свого контрагента, який не виконав свого обов'язку щодо сплати податків до бюджету, відповідальність за такі негативні наслідки несе саме ця особа-контрагент, зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, що узгоджується з практикою Європейського суду, викладеною в рішенні від 22.01.2009р. у справі "Булвес" АД проти Болгарії.

Колегія суддів погоджується із необхідністю та доцільністю застосування до спірних правовідносин судової практики Європейського суду з прав людини, однак зазначає, що висновок суду першої інстанції про реальність господарських операцій позивача з ТзОВ "ВКФ "Діара", ТзОВ БТК "Євробуд" та з ТзОВ "Гарант Буд Сервіс" не відповідає матеріалам даної адміністративної справи.

Зокрема, судом першої інстанції надано неправильну оцінку посиланням відповідача на відповіді деяких власників автомобілів, згідно яких вони не здійснювали перевезення на замовлення ТзОВ "Метал Холдинг Львів", ТзОВ "Гарант-Буд-Сервіс", ТзОВ БТК "Євробуд" по наданих позивачем товарно-транспортних накладних. Відповідно до умов, передбачених всіма поставленими під сумнів податковим органом договорами, укладеними ТзОВ "Метал Холдинг Львів" з контрагентами, поставка продукції здійснюється продавцем. Проте, як слушно зауважує апелянт - всупереч цим положенням замовником на перевезення товару за товарно-транспортними накладними є саме позивач - покупець.

Згідно із отриманою податковим органом податковою інформацією, у відповідь на інформаційні запити перевізників, в чиїй власності знаходяться транспортні засоби, якими нібито здійснювалися перевезення товару від продавців до позивача, відправка товару від ТОзВ "Гарант-Буд-Сервіс", ТзОВ БТК "Євробуд" та ТзОВ "ВКФ "Діара" не здійснювалася. Зокрема, працівниками ДПІ було встановлено, що позивачем було укладено договір про транспортно-експедиційні послуги з ОСОБА_3 від 22.12.2011р., згідно із яким останнім надано послуги щодо перевезення з території бази ПП "Метал", що розташована в м.Тернопіль. Згідно із відповіддю на запит ОСОБА_4, останній не здійснював перевезень на замовлення ні позивача, ні ТзОВ "Гарант-Буд-Сервіс", ТзОВ БТК "Євробуд" чи ТзОВ "ВКФ "Діара". ПП "Рієл Транс" надано на запит ДПІ договір від 10.11.2008р. на надання послуг перевезення та акт здачі-прийняття робіт від 03.10.2011р. на замовлення СПД ОСОБА_5 Згідно із відповіддю МПП "Гучтранс", вантажовідправником продукції 01.09.2011р. для позивача було ТзОВ "ЗМХ". Всупереч долученим позивачем до матеріалів справи товарно-транспортним накладним, ПрАТ "Західукртранс" не є власником транспортного засобу, який транспортував товарно-матеріальні цінності 15.09.2011р. ТзОВ "Овертранс", ОСОБА_6, ТзОВ "Е ван вайк і моя логістик" та ТзОВ "Кроноспан УА" також заперечують факт надання у 2011р. транспортно-експедиційних послуг для позивача чи ТзОВ "Гарант-Буд-Сервіс", ТзОВ БТК "Євробуд", ТзОВ "ВКФ "Діара" згідно товарно-транспортних накладних, наданих до перевірки позивачем.

В цьому контексті суд першої інстанції вірно зазначив, що наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних, їх оформлення з недоліками не може мати впливу на податковий облік платника податків, оскільки вони використовуються для врегулювання перевезення товарів.

Однак, на думку колегії суддів, таке твердження мало б сенс лише тоді, коли б позивачем до перевірки взагалі не надавались докази перевезення вантажів.

Натомість, оскільки позивач самостійно надав для аналізу перевіряючим товарно-транспортні накладні, в яких згодом було встановлено факти зазначення недостовірних відомостей - а саме транспортування товару не від ТзОВ "Гарант-Буд-Сервіс", ТзОВ БТК "Євробуд", ТзОВ "ВКФ "Діара", а від інших суб'єктів господарювання, то така інформація має дуже важливе значення для даної адміністративної справи. Вона свідчить про недобросовісність позивача при здійсненні ним господарської діяльності та дає певні підстави стверджувати про наявність у нього прямого умислу на приховування та перекручення певної інформації від контролюючих органів та держави з метою ухилення від сплати податків.

Як вбачається з акту перевірки а також доводів апеляційної скарги, відповідачем не заперечуються факти використання певного товару у власній господарській діяльності позивачем та його подальша реалізація покупцям - податковий орган ставить під сумнів факт купівлі товарно-матеріальних цінностей та їх транспортування саме від ТзОВ "Гарант-Буд-Сервіс", ТзОВ БТК "Євробуд", ТзОВ "ВКФ "Діара" до позивача.

Оскільки ці обставини мають важливе значення для розгляду даної адміністративної справи, то суд першої інстанції повинен був в першу чергу детально дослідити факт купівлі товарів позивачем, чому приділено не достатньо уваги. Натомість, суд першої інстанції значною мірою зосередився на дослідженні фактів переробки та реалізації продукції позивачем своїм покупцям, що не ставилося під сумнів податковим органом.

Крім цього, як правильно зазначено судом першої інстанції, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що ці відносини все ж залишають за собою опосередковане доказове значення при дослідженні обставин господарської діяльності платника податку, яке в сукупності з іншими доказами надає можливість суду встановити і перевірити саме істинні, фактичні обставини справи.

В апеляційній скарзі відповідач наголошує на тому, що в результаті аналізу податкової інформації, отриманої від інших органів ДПІ, було встановлено відсутність у ТзОВ БТК "Євробуд" та ТзОВ "Гарант-Буд-Сервіс" матеріальних та трудових ресурсів, виробничих потужностей та економічних засобів для виконання цивільних зобов'язань. Крім цього, в акті перевірки зазначено, що внаслідок перевірок та слідчих дій органами ДПІ отримано відомості про здійснення ТзОВ "ВКФ "Діара" господарської діяльності з ознаками фіктивності з метою надання реальним суб'єктам господарювання неправомірної податкової вигоди.

Таким чином, з аналізу долучених до матеріалів справи письмових доказів вбачається, що з формальної точки зору всі первинні документи позивачем надано, вони опосередковують факти купівлі, перевезення, переробки та подальшого збуту продукції. Однак, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскільки позивачем не доведено, що саме ті товари, які ним було придбано в ТзОВ "ВКФ "Діара", ТзОВ БТК "Євробуд" та ТзОВ "Гарант Буд Сервіс", були продані ним в подальшому покупцям - реальним підприємствам, а не інші товари, придбані в третіх осіб, а також не доведено факт транспортування цих товарів від перелічених постачальників, то позовні вимоги не можуть підлягати до задоволення.

Відповідно до вимог п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами, встановленими у п.138.8.1 ст.138 ПК України, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Не включаються до складу витрат, згідно із вимогами п.139.1.9 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наказом ДПА України "Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання" передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України.

У листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що ч.2 і ч.3 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, господарські операції повинні підтверджуватись належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

Керуючись вимогами п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із вимогами п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Відповідно до вимог п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого), у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 ПК України).

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. №742/11/13-11, наявність податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції (поставки товарів (робіт, послуг), їх оплати, використання у господарській діяльності тощо) не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідного місяця.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Приписами ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вимогами ст.9 КАС України передбачено, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із врахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0000932210 та №0000942210 від 04.10.2013р., оскільки останні прийняті в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Відповідно до вимог ст.202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; а також порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене, суд першої інстанції неповно встановив усі фактичні обставини справи, через що дійшов помилкових висновків по суті спору та постановив судове рішення з порушенням норм матеріального права, натомість доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, тому колегія суддів вбачає підстави для скасування оскаржуваної постанови і вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити.

Керуючись вимогами ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2014р. у справі №813/7820/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Холдинг Львів" до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, - задоволити.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2014р. у справі №813/7820/13-а, - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог позивача відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя Н.Г. Левицька

Суддя І.М. Обрізко

Суддя В.П. Сапіга