ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2006 р. | № 379/10-05 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді | Кривди Д.С. –(доповідача у справі), |
суддів : | Бакуліної С.В., Уліцького А.М., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ЗАТ “Племінний завод “Агро-Регіон” |
на постанову | Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27.04.2006 |
у справі | №379/10-05 господарського суду Київської області |
за позовом | АТЗТ “Пересувна механізована колона №55” |
до | ЗАТ “Племінний завод “Агро-Регіон” |
про | стягнення 160859,09грн., |
за участю представників сторін від:
позивача: Серга І.В. –за довіреністю від 18.01.2006р.
відповідача: Мерзлікін О.В. –за довіреністю від 11.07.2006р.
Згідно розпорядження В.о. Голови судової палати Першикова Є.В. від 11.07.2006р. здійснено заміну судді Жаботиної Г.В. на суддю Бакуліну С.В.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Київської області від 25.01.2006р. (суддя Тищенко О.В.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27.04.2006р. (судді Рибченко А.О. –головуючий, Ткаченко Б.О., Швець В.О.), позов задоволено повністю; стягнуто з ЗАТ “Племінний завод “Арго-Регіон” на користь АТЗТ “Пересувна механізована колона №55” 122553,20грн. основного боргу, 33228,89грн. інфляційних втрат, 6077грн. 3% річних та судові витрати: 1609,31грн. державного мита і 118грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В касаційній скарзі ЗАТ “Племінний завод “Арго-Регіон” просить скасувати прийняті у справі рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів і направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з встановлених у даній справі обставин.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Акціонерним товариством закритого типу “Пересувна механізована колона №55” (підрядчик) та Закритим акціонерним товариством “Племінний завод “Агро-Регіон” (замовник) було укладено Контракт №10 від 17.06.2003р., за умовами якого підрядник зобов'язався виконати земляні роботи, а замовник зобов'язався сплатити вартість виконаних робіт .
У відповідності до п.5 Контракту порядок платежів та розрахунків проводиться відповідно фактично виконаних робіт по формі КБ-2 і КБ-3.
Позивачем відповідно до умов Контракту було виконано роботи по будівництву ставу в с. Григорівка на загальну суму 376993,12грн., що підтверджується довідками про вартість виконаних підрядних робіт типової форми КБ-3 за червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень, 2003р. та січень, травень 2004р., актом приймання виконаних робіт типової форми КБ-2 за жовтень 2003р. Зазначені документи підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками.
Відповідач в порушення умов контракту розрахувався частково. Заборгованість відповідача перед позивачем складає 121553,20грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, який підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками.
Також суди дійшли висновку про підставність позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 33228,89грн. та 3% річних в розмірі 6077грн.
Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст.43 ГПК України, з огляду на наступне.
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Сторони строку настання оплати не встановили, а тому при визначенні строку виконання боржником зобов’язання суди застосували приписи ч.2 ст.530 ЦК України, якою визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи, що у семиденний строк вимога позивача (претензія від 22.04.2005р.) відповідачем виконана не була, суди попередніх інстанцій, з урахуванням вищенаведених норм права, дійшли висновку щодо порушення відповідачем зобов'язання та задоволення заявлених вимог в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 121553,20грн.
Разом з тим, як вбачається з резолютивної частини рішення місцевого господарського суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, остаточний висновок сформульовано щодо стягнення основного боргу в розмірі 122553,20грн., однак без будь-якого вмотивування щодо збільшення суми.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суди, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних, не перевірили розрахунок цих сум, не встановили періоду прострочення виконання зобов’язання, за який мають нараховуватись інфляційні втрати та річні. Так, суди встановили, що строк оплати за договором настав 03.05.2005р., тоді як позивачем здійснено розрахунок інфляції, починаючи з 01 місяця 2004р.
Таким чином, задовольняючи позов щодо стягнення інфляційних та річних в межах заявлених вимог, суди не навели в судових рішеннях мотивів та обґрунтування стягнення саме такого розміру інфляційних та річних.
За таких обставин ухвалені в справі судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, п.3 ч.1 ст.1119, 11110, ст.11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27.04.2006 року та рішення господарського суду Київської області від 25.01.2006 року у справі №379/10-05 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Д.Кривда
Судді С.Бакуліна
А.Уліцький