ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

         

12 липня 2006 р.

№ 8/1980

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого судді

Кривди Д.С. -(доповідача у справі),

 

суддів :

Бакуліної С.В., Уліцького А.М.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні  касаційну скаргу

Приватного підприємця ОСОБА_1

 

на постанову

Житомирського апеляційного господарського суду від 27.04.2006

 

у справі

№8/1980 господарського суду Житомирської області

 

за позовом

Прокурора  Черняхівського району Житомирської області в інтересах держави в особі Черняхівської районної державної адміністрації

 

до	Приватного підприємця ОСОБА_1

 

третя особа

Державне управління екології та природних ресурсів у Житомирській області

 

про	стягнення 17754,66грн.

 

за участю представників сторін від:

позивача:  не з'явились

відповідача:  не з'явились

третьої особи: не з'явились

прокуратури: не з'явились

 

Згідно розпорядження В.о. Голови судової палати Першикова Є.В. від 11.07.2006р. здійснено заміну судді Жаботиної Г.В. на суддю Бакуліну С.В.

 

ВСТАНОВИВ:

 

Рішенням господарського суду Житомирської області від 09.12.2005р. (суддя Давидюк В.К.), залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 27.04.2006р. (судді Шкляр Л.Т. -головуючий, Пасічник С.С., Щепанська Г.А.), позов задоволено; стягнуто з Приватного підприємця ОСОБА_1 на користь Черняхівської районної державної адміністрації 17754,66грн. збитків; в доход державного бюджету України 177,54грн. державного мита; на користь ДП “Судовий інформаційний центр” 118грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В касаційній скарзі Приватний підприємець ОСОБА_1 просить скасувати постанову Житомирського апеляційного господарського суду і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права.

Позивач в письмових поясненнях посилається на законність та обґрунтованість постанови апеляційної інстанції і просить скаргу залишити без задоволення.

Від Черняхівської районної державної адміністрації (позивача) та Державного  управління екології та природних ресурсів в Житомирській області (третьої особи) надійшли заяви про розгляд касаційної скарги в судовому засіданні без участі їх представників.

Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою представника. Розглянувши клопотання, колегія дійшла висновку про його відхилення з огляду на відсутність доказів, які б підтверджували причини неможливості участі в засіданні представника відповідача (медична довідка, листок непрацездатності тощо).

Прокуратура не скористалася наданим правом на участь свого представника в судовому засіданні касаційної інстанції.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню  підлягає частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 111⁷ Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з встановлених у даній справі обставин.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між приватним підприємцем ОСОБА_1 та Зороківською сільською радою 10.12.2001р. було укладено договір оренди земельної ділянки в АДРЕСА_1 для рибогосподарських цілей загальною площею 14,32га, в тому числі 7,74га водного дзеркала, 6,58га земель прибережної захисної смуги.

Наказом Державного комітету України по водному господарству від 03.06.1997р. “Про затвердження Переліку річок та водойм, що віднесені до водних об'єктів місцевого значення” визначено, що на території Житомирської області відсутні водні об'єкти місцевого значення.

Згідно ст.51 Водного кодексу України у  користування  на  умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях. Орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.

Відповідно до договору від 10.12.2001р. водний об'єкт та земельна ділянка під цим об'єктом використовувались відповідачем без укладення договору оренди з Черняхівською районною державною адміністрацією, на підставі чого головним державним інспектором Житомирської області з охорони навколишнього природного середовища 09.07.2004р. прийнято рішення НОМЕР_1 “Про тимчасову заборону (зупинення) здійснення господарської діяльності на земельній ділянці площею 25,8 га на території Зороківської сільської ради Черняхівського району, що здійснюється приватним підприємцем ОСОБА_1”. Відповідальність за виконання рішення покладено на ОСОБА_1

З метою виконання вищезазначеного рішення 25.08.2004р. ПП ОСОБА_1 звернувся із заявою до Зороківської сільської ради щодо розірвання договору оренди земельної ділянки (ставка), який укладено з порушенням чинного законодавства України. Рішенням 20 сесії 24 скликання Зороківської сільської ради від 30.08.2004р. „Про припинення права користування землями водного фонду" припинено користування землями водного фонду в розмірі 14,32 га та розірвано договір оренди з ОСОБА_1 Про прийняте рішення заявника повідомлено особисто.

При цьому суди зазначили, що водний об'єкт Черняхівській районній державній адміністрації не було повернуто на підставі акту приймання-передачі. 

Актом перевірки стану дотримання вимог природоохоронного законодавства встановлено, що станом на 22.10.2004р. водойма площею водного дзеркала 7,74 га спущена на 98%. В день перевірки проводилась робота по вилову риби, працювало 8 чоловік. Погодження на спуск води від облводгоспу державної екологічної інспекції відсутній, спуск води здійснено самовільно, що     встановлено    начальником    екологічної    інспекції   в Черняхівському  районі   Мартиненком   М.В.   та   начальником   Черняхівської дільниці Житомирського міжрайонного управління водного господарства Невмержицьким П.Я., які виїжджали на став, оглядали дамбу та опитували працівників, які виловлювали рибу.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спуск води провів  приватний підприємець ОСОБА_1, чим порушив законодавство про охорону навколишнього природного середовища, і заподіяв державі шкоду, яка відповідно до ст. 623 ЦК України та ст.ст. 41, 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” підлягає компенсації. Майнова шкода, виражена в грошовій формі, і є збитками.

Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України, з огляду на наступне.

В порушення вимог вищезазначеної норми Господарського процесуального кодексу України господарські суди не встановили в повному обсязі обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно ст.19 Водного кодексу України державний контроль за використанням і охороною вод та відтворення водних ресурсів  здійснюється Кабінетом Міністрів України, державним органами охорони навколишнього природного середовища, іншими спеціально уповноваженим державними органами відповідно до законодавства України.

Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 110 Водного кодексу відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у порушенні правил спеціального водокористування.

Статтею 111 Водного кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни України зобов'язані відшкодовувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірі і порядку, встановлених законодавством України.

Порядок обчислення збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, визначається Методикою розрахунків розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушень правил охорони водних ресурсів на землях водного фонду, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушенням правил їх експлуатації”, затвердженої наказом Державного комітету України по водному господарству від 29.12.2001р. №290.

Визначальними та достатніми підставами для відшкодування збитків  чинне законодавство визнає  наявність вини  порушника у  заподіянні збитків, доведеність їх розміру і наявність причинно-наслідкового зв'язку між  діями порушника та понесенням збитків кредитором.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов щодо покладення на відповідача відповідальності за збитки, судові інстанції не врахували в повній мірі вищезазначені положення законодавства, на підставі сукупної оцінки наявних у справі доказів не встановили обставини, з яким закон пов'язує відшкодування збитків, заподіяних порушенням зобов'язань, а саме, наявність повного складу правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Колегія погоджується з судами, що при вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, слід виходити з презумпції вини правопорушення. Відповідач повинен довести, що в їх діях (діях їх працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Однак, суди, вирішуючи спір, не перевіряли заперечення відповідача щодо відсутності його вини в заподіянні шкоди.

Суди, дійшли висновку про те, що відповідач повинен був повернути водний об'єкт держадміністрації, при цьому не врахувавши, що дію договору було припинено рішенням 20 сесії 24 скликання Зороківської сільської ради від 30.08.2004р. „Про припинення права користування землями водного фонду", пунктом 2 якого  передбачено передачу земель водного фонду, на які припинено право користування, до земель запасу сільської ради. Суди не обґрунтували, на підставі яких обставин вони дійшли висновку щодо обов'язку відповідача передати водний об'єкт саме позивачу на підставі акту приймання-передачі та не перевірили, чи передавався спірний водний об'єкт сільській раді на момент проведення перевірки (22.10.2004р.).

Враховуючи викладене, постановлені судові рішення не є законними та обґрунтованими.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При новому розгляді справи слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до закону.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 111⁵, 111⁷, п.3 ч.1 ст.111⁹, 111¹⁰, ст.111¹¹, 111¹² Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,  -

 

П О С Т А Н О В И В:

 

Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 року та рішення господарського суду Житомирської області  від 09.12.2005 року у справі №8/1980 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Головуючий  суддя                                                                Д.Кривда

 

Судді                                                                                     С.Бакуліна

 

                                                                                                 А.Уліцький