ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2006 р. | № 30/190 (8/356) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Карабаня В.Я. –головуючого, |
Ковтонюк Л.В., |
Чабана В.В., |
розглянувши у відкритому засіданні матеріали |
касаційної скарги | Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Рубеж”, м. Дніпропетровськ |
на | постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.01.2006 |
у справі | господарського суду Дніпропетровської області № 30/190(8/356) |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Рубеж” |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Древбумснаббуд”, м. Дніпропетровськ |
про | стягнення 77 942 грн. 64 коп. |
та зустрічним позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Древбумснаббуд” |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Рубеж” |
про | стягнення 3 499 грн. 78 коп. |
за участю представників сторін:
від позивача –Філоненко Л.Г;
від відповідача –Гринь Г.В., Зінкевич Л.В.
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Рубеж” у жовтні 2004 року звернулося до суду з позовною заявою про стягнення за договором суборенди від 02.01.2001 з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Древбумснаббуд” заборгованості за орендною платою у сумі 66 971 грн. 58 коп. та 3% річних у сумі 1 444 грн. 54 коп., а також з урахуванням індексу інфляції компенсації земельного податку у сумі 3 238 грн. 41 коп. (з урахуванням індексу інфляції –3 419 грн.), 3% річних у сумі 67 грн. 35 коп., витрат на страхування майна у сумі 2 245 грн. 72 коп. (з урахуванням індексу інфляції –2 342 грн. 56 коп.), 3% річних 40 грн. 01 коп., а всього 77 974 грн. 64 коп., у зв’язку з їх несплатою відповідно до нових умов, встановлених додатковою угодою № 2 від 05.05.2002.
Не визнаючи позовних вимог, Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Древбумснаббуд” у липні 2005 року звернулося до суду з зустрічною позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Рубеж” 3 499 грн. 78 коп. переплати по орендній платі.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2005 (суддя Євстигнеєва Н.М.) залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.01.2006 (суддя Некласова М.П. –головуючий, Чоха Л.В., Лисенко О.М.) первісна позовна заява задоволена частково, стягнуто з відповідача на користь позивача витрат по сплаті земельного податку з урахуванням індексу інфляції у сумі 3 419 грн., 3% річних у сумі 64 грн. 42 коп., витрат на страхування з урахуванням індексу інфляції у сумі 1 688 грн. 85 коп. та 3% річних у сумі 32 грн.63 коп., в іншій частині позовних вимог відмовлено, а зустрічний позов задоволено та стягнуто 3 499 грн. 78 коп.
У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Рубеж” просило ухваленні судові рішення у справі скасувати частково та задоволити позовні вимоги повністю, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень, а також на те, що відповідач прийняв пропозицію про зміну розміру орендної плати, сплативши орендну плату за новими розцінками. Крім того, звертало увагу, що відповідачем пропущено строк позовної давності стосовно вимог за зустрічним позовом, оскільки право на зустрічний позов виникло 23.03.2001, а припинилось –24.03.2004.
Заслухавши представників сторін, та проаналізувавши мотиви, викладені у касаційній скарзі, у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів визнає касаційну скаргу необгрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісних позовних вимог господарські суди першої та другої інстанції виходили з того, що 22.08.2000 між Міністерством оборони України (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою “Рубеж” (орендар) укладено договір № 170/2000 оренди нежилих приміщень, розташованих на території військового містечка № 3 в гарнізоні Дніпропетровський у м. Дніпропетровську по пр. Пушкіна, 59. У свою чергу Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірми “Рубеж” (орендодавець) 02.01.2001 уклало договір суборенди з Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Древбумснабстрой” (суборендар) на частину зазначеного приміщення, загальною площею 621,13 кв.м. з остаточною вартістю суборендної плати у сумі 1 302 грн. 46 коп. без врахування індексу інфляції на місяць.
15.07.2002 Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Рубеж” направило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Древбумснаббуд” додаткову угоду № 2 від 05.05.2002 до договору оренди від 02.01.2001 про збільшення розміру суборендної плати за кожний місяць у сумі 3 242 грн. 05 коп. без урахування індексу інфляції, дольової участі у сплаті податку на землю, страхування будівлі та дольової участі в компенсації витрат орендаря на утримання та ремонт будівлі, яка орендарем не була підписана.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог у частині стягнення заборгованості по орендній платі, суди обох інстанцій обгрунтовано застосували вимоги статті 257 Цивільного кодексу УРСР, статей 8, 12 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та пункту 7.5 договору оренди, зі змісту яких вбачається, що для договорів орен ди встановлена обов’язкова письмова форма, тому посилання позивача за первісним позовом на те, що дії відповідача щодо сплати орендної плати є свідченням укладення додаткової угоди про збільшення розміру орендної плати визнано помилковими. У зв’язку з чим твердження у касаційній скарзі орендодавця на не обгрунтованість судових рішень у цій частині відхиляються.
Зважаючи на відмову у стягненні основної заборгованості по орендній платі, судами правильно відхилено похідні вимоги у вигляді інфляційних збитків та 3% річних.
Що стосується решти позовних вимог, а саме: сплати земельного податку за 2002-2003 роки, січень –червень 2004 року у сумі 3 238 грн. 41 коп. з урахуванням індексу інфляції –3 419 грн. та 3% річних –67 грн. 35 коп., витрат на страхування майна у сумі 2 245 грн. 72 коп. (з урахуванням індексу інфляції –2 342 грн. 56 коп.), 3% річних 40 грн. 01 коп., то суди відповідно до статті 165 Цивільного кодексу УРСР та статей 530, 625 Цивільного кодексу України обгрунтовано їх частково зодоволили пропорційно частки займаного приміщення.
Задовольняючи зустрічні позовні вимоги щодо стягнення зайво сплаченої орендної плати, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про їх обгрунтованість, оскільки установили, що станом на 01.07.2004 сума орендної плати становила 44 499 грн. 19 коп., а відповідачем сплачено –47 998 грн. 97 коп. Враховуючи, що дія договору суборенди припинилася за згодою сторін, тому зайво сплачена орендна плата у сумі 3 499 грн. 78 коп., підлягає поверненню у відповідності з вимогами статті 1212 Цивільного кодексу України.
Посилання орендодавця на пропуск строку позовної давності, судами правильно не прийнято до уваги та відхилено виходячи з того, що після встановлення орендарем переплати орендної плати, її сплата була припинена до зарахування в рахунок майбутніх платежів, а залишок суми, який не був зарахований в рахунок чергових платежів по орендній платі, був установлений лише у липні 2004 року, тобто після припинення договору суборенди за згодою сторін.
Беручи до уваги правильність встановлення фактичних обставин справи, їх юридичної оцінки, правильність застосування норм матеріального права та відсутність процесуальних порушень при ухваленні рішень, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.01.2006 у справі господарського суду Дніпропетровської області № 30/190(8/356) залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми “Рубеж” –без задоволення.
Головуючий суддя | В.Я. Карабань |
Суддя | Л.В. Ковтонюк |
Суддя | В.В. Чабан |