ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2006 р. | № 17/14 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. –головуючого, |
Савенко Г.В., Коробенко Г.П. |
розглянувши матеріали касаційної скарги | Маріупольської митниці, м. Маріуполь Донецької області |
на постанову | Донецького апеляційного господарського суду від 09.06.2005р. |
у справі | господарського суду Донецької області |
за позовом | Донецької залізниці, м. Донецьк |
до | 1. Маріупольської митниці, м. Маріуполь Донецької області 2. Донбаської регіональної митниці, м. Донецьк |
про | стягнення 37862, 52 грн. |
за участю представників:
позивача: не з’явився
відповідача 1: не з’явився
відповідача 2: не з’явився
ВСТАНОВИВ:
Донецька залізниця звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до Маріупольської митниці та Донбаської регіональної митниці /далі –ДРМ/ про стягнення суми плати за користування вагонами –9034, 32 грн. (з урахуванням ПДВ 20%) та збору за зберігання вантажу –28828, 20 грн. (з урахуванням ПДВ 20%), всього: 37862, 52 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 24.02.2005р. по справі №17/14 залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.06.2005р. у даній справі у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Маріупольської митниці на користь Донецької залізниці на відшкодування витрат з оплаченого державного мита –378, 62 грн.
Судові рішення мотивовані тим, що стягнення плати нарахованої за затримку вагонів з митниці не передбачено діючи законодавством, в частині відмови в позові, а також доведеністю судом того, що спір виник саме з вини Маріупольської митниці, в частині стягнення державного мита..
Маріупольська митниця, не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у даній справі, звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати в частині стягнення державного мита, мотивуючи скаргу тим, що судом неповно з’ясовано обставини справи та порушено норми матеріального права.
Сторони у даній справі не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити враховуючи наступне.
Як встановлено господарським судом, протягом жовтня-грудня 2003 року на станції “Маріуполь-порт” Донецької залізниці митним постом “Маріуполь-порт” відмовлено у ввезенні до пункту пропуску на державному кордоні “Маріуполь-порт”, що знаходиться на території Маріупольського державного морського торгового порту вантажу у вагонах, які були відправлені ВАТ “Єнакіївський металургійний завод” зі станції Єнакієве на адресу Маріупольського морського торгового порту для фірми “Лєман коммодітіз С.А.” для подальшого відправлення на експорт та видано талони відмови.
Згідно зазначених талонів відмови, підставою відмови у ввезенні вагонів з вантажем до пункту пропуску була відсутність на момент митної перевірки працівниками Маріупольської митниці у Єдиній автоматизованій інформаційній системі Держмитслужби України /далі –ЄАІС/ електронної копії вантажної митної декларації /далі –ВМД/.
П.3 Положення про порядок здійснення контролю за доставкою вантажів у митниці призначення передбачено, що митниця відправлення /в даному випадку ДРМ/ протягом чотирьох годин після завершення митного оформлення експорту товару повинна передати інформацію за цією вантажною митною декларацією до ЄАІС.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно доданих до матеріалів справи документів митного оформлення вантажу у місті його відправлення та витягів з електронної бази ЄАІС, електронні копії ВМД були занесені Донецькою регіональною митницею до ЄАІС відповідно до вимог п. З зазначеного вище Положення та на час прибуття вказаних вагонів з вантажем до станції призначення “Маріуполь-порт” вже знаходились в базі ЄАІС. Тобто підстави для заборони у пропуску вагонів з вантажем до пункту призначення, вказані в талонах відмови не існували.
Крім того, господарським судом встановлено, що первісна перевірка працівниками Маріупольської митниці даних про вантаж та складання талонів відмови здійснювалась під час перебування вагонів з вантажем на залізничній станції “Маріуполь-порт”, тобто - поза межами пункту пропуску через митний кордон України, яким, у цьому випадку, є територія Маріупольського державного морського торгового порту.
Враховуючи наведене, а також те, що жодна із норм законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідношень, не надавала права працівникам Маріупольської митниці забороняти пропущення вантажу у згаданих вагонах до пункту пропуску, розташованому на території Маріупольського державного морського торгового порту, суди попередніх інстанцій обгрунтовано дійшли висновку про незаконність дій Маріупольської митниці щодо заборони для ввезення вантажів у вагонах до пункту пропуску через державний митний кордон України та правомірно поклали на останнього витрати з оплати державного мита відповідно до ч.2 ст. 49 ГПК України, оскільки судом доведено, що спір виник саме з вини Маріупольської митниці.
Наведене спростовує доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування господарським судом норм матеріального права, які по суті зводяться до оспорювання висновку суду стосовно доведеності обставин справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, судове рішення відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.06.2005р. у справі №17/14 залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді Г.В. Савенко
Г.П. Коробенко