ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

12 липня 2006 р.

№ 16/321

  Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. –головуючого,

Савенко Г.В., Коробенко Г.П.

розглянувши матеріали касаційної скарги

регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, м. Ужгород

на рішення

господарського суду Закарпатської області   від 21.04.2006р.

у справі

господарського суду Закарпатської області

за позовом

регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, м. Ужгород

до	відкритого акціонерного товариства “Стеатит”, м. Перечин

про	визнання права державної власності на  стадіон в м. Перечин

за участю представників сторін:

позивача: не з’явився

відповідача: Лошак О.В. –дов. від 28.03.2006р. б/н

ВСТАНОВИВ:

            Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області /далі –РВ ФДМУ по Закарпатській області/ звернулось до господарського суду з позовом до ВАТ “Стеатит” про визнання права державної власності на   стадіон в м. Перечин .

            Рішенням господарського суду Закарпатської області від 21.04.2006р. зі справи № 16/329 в задоволені позову відмовлено з посиланням на ст.ст. 71, 76, 80, ч.3 ст.83 ЦК УРСР, оскільки позовні вимоги погашені строком позовної давності.

             Не погоджуючись з рішенням господарського суду Закарпатської області від 21.04.06р. у даній справі РВ ФДМУ по Закарпатській області звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, мотивуючи скаргу тим, що судом невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, а саме ст.76, 79 ЦК УРСР та ст.ст. 261, 264 ЦК України, ст.15 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств”, ст. 12 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств”, ст. 21 Закону України “Про власність”, Закон України “Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва”, Методика оцінки вартості об’єктів приватизації, затвердженої постановою КМУ від 08.09.98 за №717, Державна програма приватизації майна державних підприємств, затвердженої постановою ВРУ від 07.07.1992р. №2545-ХІІ, та  просить  рішення  скасувати з  мотивів  наведених  у  касаційній  скарзі і  постановити нове  рішення  про  задоволення  позову.  

            Позивач не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції.

            Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним касаційну скаргу  задовольнити частково, враховуючи наступне.

  Як встановлено господарським судом 1-ї інстанції, 30.12.1993р. між  сторонами у справі відповідно до Плану приватизації, затвердженого 20.12.1993р., був укладений договір купівлі-продажу державного майна без номера /далі –Договір/, згідно п.1.1 якого продавець продав, а покупець купив державне майно цілісного майнового комплексу заводу “Стеатит”, який знаходиться за адресою  м. Перечин, вул. Червоноармійська, 33 Закарпатської області на земельній ділянці площею 7,42 га. Майно підприємства включає в себе всі його активи і пасиви, інвентар, обладнання, устаткування, та інше майно, згідно з актом оцінки який додається до цього Договору.

  У п.1.3 Договору вказано, що вартість відчужуваного цілісного майнового комплексу складає 1093938 тис. крб.

 Факт передачі майна підтверджується актом, підписаним сторонами 20.04.1994р.

 На підставі Договору та акту передачі 05.05.1995р. РВ ФДМУ по Закарпатській області видало відповідачу свідоцтво про власність на майно цілісного майнового комплексу заводу “Стеатит”.

 Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що до складу проданого цілісного майнового комплексу включено як майно, яке підлягає викупу, так і майно, для якого встановлено пільга і яке передається трудовому колективу безкоштовно. Частиною такого майна є стадіон в м. Перечин, належних доказів на підтвердження факту невключення якого до складу цілісного майнового комплексу заводу “Стеатит” та залишення його у державній власності  позивачем  суду не  надано.

  Отже судом встановлено, що згідно Договору та акту передачі майна відповідач отримав у власність цілісний майновий комплекс заводу “Стеатит” вартістю 1093938 тис. крб. у тому числі і об’єкти соціально-побутового призначення загальна вартість яких 569796 тис. крб. у переліку яких є спірне майно.

  Місцевим господарським судом також встановлено, що позивачем  пропущено передбачений  ст.71 ЦК УРСР строк позовної давності.

  Таким чином колегія вбачає в рішенні, що оскаржується, дві  встановлені місцевим господарським судом підстави для відмови в позові: –недоведеність позовних вимог та пропуск строку позовної давності.

  Враховуючи  приписи п. 6 Прикінцевих та перехідних положень до Цивільного кодексу України 2003 р. та обставини справи колегія не заперечує  правильність висновків суду першої інстанції щодо пропуску позивачем  строку  позовної давності, однак рішення суду про відмову в позові по ст. 80 ЦК УРСР  тільки з підстав пропуску строку позовної давності вважає помилковим та передчасним.

   Так, відповідно до матеріалів справи РВ ФДМУ по Закарпатській області у відповідності до ст. 1 ГПК  України звернулось до суду за захистом  своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів у спосіб  передбачений ст. 16 ЦК України, а саме з позовом про визнання права  власності на стадіон в м. Перечин, який, за твердженням позивача, під час  приватизації державного заводу “Стеатит”, як об’єкт соціально - побутового  призначення до статутного фонду останнього не увійшов, а залишився у  державній  власності.

   Порушення своїх прав позивач вбачає у невизнанні відповідачем права державної власності на спірне майно, органом управління яким виступає РВ ФДМУ по Закарпатській області.

   Таким чином, з наведеного вбачається, що суттєвою обставиною у  даній справі, яка підлягає встановленню та перевірці, є суб’єктивне право  власності на спірне майно, яке позивач, як уповноважена особа, вважає державною власністю та просить визнати це право в судовому порядку за  державою.

  Така обставина підлягає перевірці в судовому засіданні з дотримання  судом вимог процесуального законодавства за результатами здійснення якої  суд має вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

     Звідси, якщо суд, розглянувши справу відповідно до вимог ст. 43 ГПК України, прийде до висновку щодо відсутності у позивача суб’єктивного права  чи відсутності порушень такого права з боку відповідача, він має відмовити в  позові не за пропуском строку позовної давності, а по суті спору. В разі ж,  коли позов підлягає задоволенню, однак  позивачем пропущено  строк  позовної  давності, то суд вправі відмовити в задоволенні позову з підстав пропуску   такого строку.

     Натомість рішення місцевого суду не відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на  неповному дослідженні в судовому процесі всіх обставин справи.

   За таких обставин та зважаючи на приписи ч. 2 ст. 1117 ГПК України, відповідно до яких касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а господарськими судами  порушено вимоги ст. 43 ГПК України  щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, колегія  вважає рішення господарського суду 1-ї інстанції таким, що підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

      При новому розгляді справи місцевому господарському суду слід взяти до уваги наведене, з’ясувати всі обставини справи і в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства вирішити спір із  винесенням рішення яке б відповідало вимогам зазначеним у постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення”.

    Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

  Касаційну  скаргу  задовольнити частково.

  Рішення господарського суду Закарпатської області від 21.04.2006р. у справі №16/321 скасувати.

  Справу направити до господарського суду Закарпатської області на  новий  розгляд.

Головуючий                                                                                 В.С. Божок

Судді:                                                                                           Г.В. Савенко

                                                                                                      

                                                                                                       Г.П. Коробенко