ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2006 р. | № 42/583 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Шульги О.Ф.- головуючого, Козир Т.П., Кота О.В. розглянув касаційну скаргу Державного підприємства “Дарницький вагоноремонтний завод” на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2006 року у справі № 42/583 господарського суду м.Києва за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма “ГАЛ” (далі - Товариство) до державного підприємства “Дарницький вагоноремонтний завод” (далі –Підприємство) про стягнення 3 437,38 грн. за участю представників:
позивача – Дітріх О.І.;
відповідача –Євстіфєєв Ю.В.;
встановив:
Рішенням господарського суду м. Києва від 22 листопада 2005 року (суддя Паламар П.І.) позов Товариства задоволено частково; стягнуто з Підприємства на користь Товариства 2672 грн. боргу та судові витрати, в іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2006 року (судді Брайко А.І., Бившева Л.І., Розваляєва Т.С.) рішення місцевого господарського суду скасовано частково, прийнято нове рішення, позов задоволено частково, стягнуто з Підприємства на користь Товариства 2 672 грн. основного боргу, 92,96 грн. річних, 410,33 грн. інфляційних та судові витрати, в частині стягнення 239.82 грн. пені та 21,44 грн. інфляційних, 0,81грн. річних відмовлено.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Підприємство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду як таку, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким визнати позовні вимоги Товариства до Підприємства погашеними.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставини справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено, що 29 березня 2004 року між Підприємством та Товариством укладено договір поставки б/н, відповідно до п.п. 1.1, 3.1, 7.2, 16.2 якого постачальник зобов’язується поставити і передати у власність замовнику товар, відповідно до специфікації, а замовник зобов’язується прийняти та оплатити поставлену продукцію на умовах даного договору; кількість та асортимент товару передбачається у специфікації, який є невід’ємною частиною договору; замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 10 банківських днів з дня його одержання; днем одержання товару вважається день підписання замовником накладної на приймання товару; термін дії договору –з моменту його підписання до 31 грудня 2004 року.
Згідно з додатком № 1 до договору від 29 березня 2004 року найменування товару: таль електрична (1т., Н-6м), марка: ТЕ 100-511-20-00, загальна сума по договору, без ПДВ, 2 672грн.
20 жовтня 2005 року Товариство звернулось з позовом про стягнення з Підприємства 2 672 грн. основного боргу, 431,77 грн. витрат від інфляції за період з 10 квітня 2004 року по 10 червня 2005 року, 238,82 грн. пені за період з 10 квітня 2004 року по 10 червня 2005 року.
Апеляційним господарським судом при відмові в задоволенні вимоги щодо стягнення пені, застосовано абз. 4 ч. 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, відповідно до якого протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня).
Проте, апеляційним господарським судом не враховано, що ухвалою господарського суду м. Києва від 25 квітня 2003 року провадження у справі № 24/342-б про визнання банкрутом Підприємства припинено у зв’язку з затвердженням мирової угоди між боржником та кредиторами.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 27 вересня 2004 року у справі № 24/342-б розірвано мирову угоду та призначено ліквідатора.
Абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону про банкрутство передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язані щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний з його суттю, що розкривається в статті 1 Закону про банкрутство. Тобто, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.
Відповідно до статті 1 Закону про банкрутство під терміном “грошове зобов'язання” розуміється зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються, зокрема, пеня та штраф.
Відповідно до цієї статті грошове зобов'язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору і на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.
Такі підстави передбачені, зокрема, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Саме з такою вимогою на підставі зазначеної норми названого Кодексу Товариство звернулося до Підприємства у даній справі.
У зв'язку з цим грошовими зобов'язаннями Підприємства перед Товариством є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.
Таким чином, апеляційний суд не звернув увагу, що позивачем нарахована пеня за період між припиненням провадження у справі про банкрутство та розірванням мирової угоди, відновленням провадження у справі про банкрутство та призначенням ліквідатора.
Отже, для правильного вирішення спору апеляційному господарському суду необхідно дослідити належним чином, чи діяв мораторій в той період, за який нарахована позивачем пеня, проте вказаного зроблено не було.
Разом з тим, апеляційним господарським судом цілком обґрунтовано скасовано рішення місцевого господарського суду щодо відмови в стягненні річних та інфляційних.
Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України прийняли рішення, не врахувавши вимог Закону та не дослідивши всіх обставин справи.
Наведене свідчить, що винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа —направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами закону.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу Державного підприємства “Дарницький вагоноремонтний завод” задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2006 р. та рішення господарського суду міста Києва від 22.11.2005 р. у справі № 42/583 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.
Головуючий суддя О.Шульга
Судді: Т. Козир
О. Кот