ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2006 р. | № 12/210 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Шульги О.Ф.- головуючого, Козир Т.П., Кота О.В. розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Он Лайн Донбас” на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11 квітня 2006 року та рішення господарського суду Донецької області від 22 лютого 2006 року у справі № 12/210 за позовом відкритого акціонерного товариства “Маріупольський завод важкого машинобудування” (далі - Завод) до товариства з обмеженою відповідальністю “Он Лайн Донбас” (далі – Товариство) про стягнення 106 708,65 грн. за участю представників:
позивача – Бутуріна О.В., дов. від 27.12.2005 р.;
відповідача –Язепової В.Я., дов. від 10.07.2006 р.,
встановив:
Рішенням господарського суду Донецької області від 22 лютого 2006 року (суддя Склярук О.І.) позов Заводу задоволено; стягнуто з Товариства на користь Заводу 106 708,65 грн. неустойки та судові витрати.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11 квітня 2006 року (судді Скакун О.А., Колядко Т.М., Мирошніченко С.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Товариство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів як таких, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставини справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами, що 8 квітня 2005 року між позивачем та відповідачем підписано договір № ПСН-01389, відповідно до умов якого відповідач зобов’язався поставити, а позивач прийняти та оплатити товар для мережі кондиціювання адміністративного корпусу УПТК по проекту № 04-062-ов в кількості та по цінам, визначеним в додатку № 1 до договору. Пунктом 4.3 договору від 8 квітня 2005 року № ПСН-01389 встановлено, що кінцевим строком поставки товару є 10 травня 2005 року за умов надходження грошових коштів не пізніше 11 квітня 2005 року.
Пунктом 6.1.1. цього ж договору встановлено, що оплата здійснюється шляхом перерахування авансу в розмірі 60% від суми договору, що становить 228 661,41 грн. не пізніше 11.04.2005 р. Згідно п. 6.1.2., п. 6.1.3. по факту поставки товару на територію України, протягом 3-х днів після повідомлення постачальнику перераховується ще 30% в сумі 114 330,71 грн., а протягом 3-х днів після повідомлення покупця про факт поставки обладнання на склад перераховуються останні 10% в сумі 38 110,23 грн.
Позивачем вартість товару сплачена платіжними дорученнями № 77175 від 13.04.3005 р. на суму 228 661,41 грн., № 87019 від 13.06.2005 р. – 114 330,71 грн., № 88224 від 17.06.2005 р. –38 110,23 грн., а всього на загальну суму 381 102,35 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 613 Цивільного кодексу України у разі, коли кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати всій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Отже, господарські суди встановили, що позивачем строк першого авансового платежу затримано на 2 дні, а тому враховуючи норми ст. 613 ЦК України, боржник міг відстрочити виконання свого обов’язку на вказаний вище термін.
Оскільки, після перерахування першого внеску 13.04.2005 р., позивач звернувся до відповідача з листом від 04.05.2005 р. № 257-329/1, який є вимогою про виконання зобов'язання за договором від 08.04.2005 р. № ПСН-01389, згідно якого відповідач зобов'язаний був поставити спірне майно 12.05.2005 р., а вказану вимогу відповідач не виконав, тому господарські суди підставно, враховуючи норми ст. 230 Господарського кодексу України та п. 8.1 Договору стягнули з відповідача неустойку в сумі 106 708,65 грн.
Матеріали справи свідчать про те, що господарські суди в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності і підставно застосували норми процесуального та матеріального права.
Як наслідок, прийняті у справі рішення відповідають вимогам постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” із змінами і доповненнями.
Виходячи з наведеного, судова колегія не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Он Лайн Донбас” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 22 лютого 2006 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11 квітня 2006 року у справі №12/210 залишити без змін.
Головуючий суддя О.Шульга
Судді Т.Козир
О.Кот